Історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки в Україні

Перший період розвитку порівняльної педагогіки – класичний (за В.Брікманом – передісторичний) – з найдавніших часів до XIX століття.

А.А.Сбруєва стверджує, що вивчення та запровадження зарубіжного педагогічного досвіду у нашій країні має багату історію.

Перший період розвитку порівняльної педагогіки – класичний (за В.Брікманом – передісторичний) – з найдавніших часів до XIX століття.

Так, становлення української національної школи визначають як творче поєднання східно-слов’янської та західноєвропейської освітніх традицій. Тому у слов’яно-греко-латинських школах, що і започаткували українську національну традицію нового часу, вивчали як грецьку мову та православ’я, які були основою освіти у Візантії, так і латинську мову і «сім вільних мистецтв», що складали основу навчання у середньовічній Європі.

Глибокими знавцями зарубіжного шкільництва була абсолютна більшість засновників, професорів та ректорів українських братських шкіл та академій ХVІ-ХVIII ст., оскільки вони удосконалювали свою освіту у західноєвропейських університетах та академіях. Повертаючись додому, українські просвітителі використовували все краще з побаченого та перевіреного на власному досвіді.

Вже на початку XIX ст. вітчизняними педагогами була здійснена педагогічна мандрівка до Бургдорфського інституту Й.Г.Песталоцці з метою вивчення його педагогічного досвіду. Роботи Й.Г.Песталоцці перекладалися російською мовою, але його система не знайшла підтримки у офіційної влади.

Другий період – XIX століття – період запозичень (за Дж.Бірідеєм), або описовий період (за Д.Вілсоном).

Початок серйозному систематичному вивченню зарубіжних освітніх систем в Росії поклав К.Д.Ушинський, який у 50-х рр. XIX ст. займався перекладами для вітчизняних журналів матеріалів педагогічного характеру з зарубіжної преси, а у 60-ті здійснив тривалу педагогічну мандрівку до Західної Європи. Результатом заочного знайомства і осмислення педагогічних процесів того часу став ряд праць, серед яких найбільш відомою є «Про народність у громадському вихованні» (1857), що містить ґрунтовні характеристики систем народної освіти і виховання у Німеччині, Англії, Франції, Північній Америці.

Цікавим і актуальним для нас є звернення К.Д.Ушинського до проблеми запозичення зарубіжного педагогічного досвіду. Ставлення засновника вітчизняної класичної педагогіки до запозичень суттєво змінюється залежно від того, у якій сфері воно здійснюється: стосується точних наук, чи виховання. Наука має загальнолюдський характер, тому запозичення в ній є виключно корисними. Зовсім інша справа – запозичення у справі виховання. Виховний досвід всіх народів є дорогоцінною спадщиною людства, але кожному з них треба йти своїм шляхом, оскільки «спільної системи виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, але і в теорії».

На початку 60-х рр. Ушинський здійснив педагогічну мандрівку до Західної Європи, результатом якої стали ґрунтовні звіти про розвиток народної школи та різних типів жіночої освіти у європейських країнах, передусім у Німеччині та Швейцарії. Багатоаспектний аналіз шкільного життя (зміст, форм, методи навчання, мова викладання, шляхи підготовки вчителів) зроблений на основі порівняння з практикою роботи вітчизняної школи. Результатом такого порівняння стали рекомендації щодо використання на терені вітчизняного шкільництва кращих методичних надбань зарубіжних освітніх систем: запровадження класної системи викладання замість предметної, методів наочного навчання, рідної мови як головного предмета навчання у народній школі, системи підготовки вчителів тощо.

Елементи порівняльного аналізу досвіду зарубіжної та вітчизняної школи, на цей раз вищої, є і у працях М.І.Пирогова «Університетське питання» та «Листи з Гейдельберга» (1863).

У пошуках шляхів виходу з кризи вітчизняної школи виїжджав за кордон і Л.М.Толстой після першої спроби роботи у Яснополянській школі.

Отже, у 60-х рр. XIX ст. відбувається певне зростання кількості педагогічних мандрівок та публікацій про зарубіжну школу. Їх причинами стали: громадсько-педагогічний рух у країні, що розгорнувся з середини 50-х років, лібералізація громадського життя, зумовлена політичними реформами початку 60-х рр., здійснення освітніх реформ. Серед найбільш цікавих праць видатних вітчизняних педагогів цього періоду, присвячених зарубіжному шкільництву, дослідники відзначають «Звіт про педагогічну подорож до Німеччини і Швейцарії» Д.М.Семенова (1866), «Німецькі і американські школи» М.П.Померанцева (1868), «Училищні системи Пруссії, Австрії, Швейцарії і Франції» М.Х.Весселя (1869).

У наступні десятиліття відбувалось подальше зростання кількості досліджень зарубіжної освіти. На початку XX ст. з’являються монографії П.Г.Межуева «Освіта у Франції» (1900), «Школа та суспільство в Америці» (1902), «Сучасна школа в Європі і Америці» (1912). Автор цих робіт звертається не тільки до вузько шкільних проблем, а і до питань шкільної політики, що мають загальносуспільне значення, ставить нову на той час проблему економічної ефективності освіти.

Увагу педагогічної громадськості привернули також роботи О.Янжул «Американська школа. Нариси методів американської педагогіки» (1901) та П.Капніста «Історичний нарис розвитку середньої освіти в Німеччині».

Суттєвого розвитку набула компаративістика на початку XX ст. на Україні. Провідними представниками цього напряму педагогічної думки стали О.Ф.Музиченко, С.А.Ананьїн, Я.Ф. Чепіга та С.Ф.Русова.

Олександр Федорович Музиченко звернувся до вивчення зарубіжного педагогічного досвіду під час стажування при кафедрі педагогіки Ієнського університету у 1906-1908 рр. під керівництвом професора В.Рейна – відомого представника експериментальної педагогіки, який продовжив дослідження Й.Гербарта щодо дитячих інтересів та етапів навчання. Після повернення на батьківщину побачили світ його роботи «Монізм і школа» (1908), «Звіт про спеціальні заняття педагогікою у закордонному відрядженні» (1909), «Філософсько-педагогічна думка і шкільна практика в сучасній Німеччині» (1909), «Сучасні педагогічні течії у Західній Європі і Америці» (1912), «Що таке педагогіка і чому вона навчає» (1912) та ін. У цих роботах О.Музиченко показав себе як глибокий знавець різних течій західноєвропейської реформаторської педагогіки, прихильник ідей вільного виховання.

Активне використання методу порівняльного аналізу зарубіжних та вітчизняних педагогічних концепцій є характерним для більшості робіт Степана Андрійовича Ананьїна. У своїй дисертації «Інтерес за вченням сучасної психології і педагогіки» (1915), монографії «Трудове виховання, його минуле і сучасність» (1924) та інших роботах педагог робить спроби систематизації та класифікації педагогічних ідей та підходів зарубіжних та вітчизняних педагогів відповідно до теми дослідження. Він одним з перших в Україні (1929) створив курс лекцій з історії педагогічних течій, який відрізнявся ґрунтовністю та логікою викладу матеріалу.

Найбільш вагомий внесок у розвиток компаративістики як напряму в українській педагогіці зробила на поч. XX ст. Софія Федорівна Русова. Її звернення до проблем зарубіжної педагогіки було обумовлене як прекрасним знанням іноземних мов: французької, німецької, англійської, так і прогресивними західноєвропейськими традиціями сім’ї, з якої вона походила – сім’ї Ліндфорсів. Однак провідною метою, з якою С.Русова аналізувала зарубіжний педагогічний досвід, ідеї західноєвропейських педагогів був розвиток українського національного шкільництва.

Першою ґрунтовною працею С.Ф.Русової з проблем зарубіжної школи стала стаття «Народня початкова освіта в Бельгії», що була надрукована у започаткованому за її участю у 1910 р. журналі «Світло». У статті розкривається широке коло проблем щодо становлення та розвитку системи народної освіти у Бельгії, шляхів прояву у цьому процесі національних особливостей та культурних традицій цієї країни; аналізуються шляхи управління та фінансування системи освіти, характеризуються мета і завдання початкового навчання і виховання, їх відповідність потребам соціально-економічного розвитку країни; порівнюються особливості навчального процесу у різних початкових навчальних закладах. Особливу увагу дослідниці привернуло вирішення мовної проблеми у бельгійській школі: разом з обов’язковим вивченням державної мови навчання йшло мовою тієї місцевості, у якій школа знаходилась. Такий порядок стосувався абсолютно всіх мов, якими розмовляли у країні.

Порівняльний аналіз широкого кола статистичних даних про стан грамотності у різних європейських країнах наведений у статті С.Русової «Нова школа».

С.Русова була прекрасним знавцем зарубіжних педагогічних течій та концепцій різних часів. Для більш глибокого ознайомлення українського вчительства з теоретико-філософськими проблемами педагогіки вона переклала працю американського філософа і педагога Г.Горна «Філософія освіти», французьких педагогів Е.Рериха «Філософія виховання» та П.Дюбуа «Педагогічні завдання».

Однією з провідних сфер наукових інтересів С.Русової були проблеми дошкільного виховання. Порівняльно-педагогічний підхід є характерним і для дослідження цього кола проблем. Так у монографії «Теорія і практика дошкільного виховання» зроблено порівняльно-зіставний аналіз провідних педагогічних, психологічних і психіатричних концепцій західноєвропейських дослідників. Зокрема, дослідниця звертається до праць А.Лая, Дж.Болдуїна, В.Вундта, О.Декролі, Ф.Жіру, Е. Крепеліна, В.Рібо, У.Штерна та багатьох інших. Але найбільшу увагу у дослідженнях з проблем дошкільного виховання українська вчена надає системі М.Монтессорі.

С.Русовій належить заслуга значного розширення кола освітніх та виховних установ, що стали предметом порівняльно-педагогічних досліджень. Про це можна судити вже з наведених далі назв робіт «Французькі літні колонії для школярів» (1914), «Республіка молоді в Америці» (1914), «Песталоцці-Фребелевський будинок у Берліні» (1910). У першій з названих робіт мова йде про організаційні та методичні засади діяльності «канікулярних колоній» у Франції, Данії, Австрії, Англії. Близькою до цієї статті є і проблематика іншої, у якій розповідається про Республіку молоді, створену у Нью-Йорку У.Джорджем. Дослідниця гаряче підтримує такі принципи організації цього закладу, як трудова основа життєдіяльності, громадянськість як основа морального виховання в ньому, самоврядування, вироблене самими «громадянами республіки». Праця, гуманне ставлення до дитини, її різнобічний розвиток були принциповими засадами існування Песталоцці-Фребелевського інституту – одного з найкращих, на думку Русової, навчально-виховних закладів Західної Європи [6, 174-175].

Таким чином, у XIX – на поч. XX ст. вітчизняна педагогіка мала значний досвід збору та обробки матеріалів про стан освіти та педагогічної науки за рубежем. Однак більшість робіт, у яких розглядалась ця проблематика, мала описовий характер. Аналіз зарубіжного досвіду був почасти не метою, а одним із засобів, що використовувалися для дослідження певних аспектів розвитку вітчизняної освіти.

Третій період – початок наукових досліджень у галузі порівняльної педагогіки – продовжувався до другої світової війни.

У Радянському Союзі у 20-х рр. була здійснена велика кількість досліджень у галузі зарубіжної та порівняльної педагогіки. Це було зумовлено процесом активного пошуку принципово нових шляхів розбудови освітньої системи. Найбільший інтерес радянських дослідників викликала американська школа, де у той час проходили експериментальну перевірку ідеї прагматичної педагогіки Д.Дьюї, нові методичні системи (Дальтон-план, Платун-план, Вінетка-план та ін.). Ця проблематика розглядалась у роботах О.Янжул, М.Ільїна, І.Свадковського, Б.Комаровського, М.Бернштейна.

Всього у 1924-1930 рр. у російськомовних джерелах було надруковано близько 800 публікацій з проблем зарубіжної педагогіки. Крім реалій американської школи розглядались особливості освіти в Австрії, Англії, Болгарії, Голландії, Данії, Китаї, Німеччині, Персії, Румунії, Турції, Угорщині, Франції. Вже в ці часи оцінка зарубіжного педагогічного досвіду обов’язково супроводжувалась ідеологічними штампами.

Ще більш активно відбувалось вивчення зарубіжного педагогічного досвіду в Україні, про що, зокрема, свідчить програмна промова варкому освіти республіки Г.Ф.Гринька, що мала красномовну назву «Наш шлях на Захід». У промові обґрунтовувалась необхідність звернення до багатого науково-педагогічного досвіду розробки психологічних, психофізіологічних та психотехнічних проблем, накопиченого науковцями Західної Європи.

Як свідчать факти, «шлях на Захід» очолив сам нарком своєю поїздкою восени 1922 р. до Німеччини, Чехо-Словаччини та Австрії. Метою цієї поїздки було налагодження зв’язків із зарубіжними освітніми діячами та педагогами, пропаганда ідей, на яких будувалась новостворена система освіти в УСРР. Разом з наркомом у відрядження вирушив редактор щойно створеного журналу «Шлях освіти» М.Астерман. Спеціально до поїздки ним була написана та видана німецькою мовою брошура «Справа виховання та освіти в Українській Соціалістичній Республіці», схвально сприйнята німецькою педагогічною громадськістю.

Педагогічній пресі, і, перш за все, журналу «Шлях освіти» надавали великого значення у справі вивчення та запровадження зарубіжних освітніх технологій. Цей журнал ставив перед собою, зокрема, такі завдання; 1) сприяти вивченню та практичному використанню деяких технічних досягнень чужоземної педагогіки; 2) глибоко й уважно вивчати пролетарську педагогіку у капіталістичних країнах та боротьбу пролетаріату на освітньому фронті; 3) пропагувати вітчизняну педагогіку на Заході, інформувати зарубіжних читачів про досягнення та постанови в галузі культурного будівництва.

«Шлях освіти» підтримував постійні зв’язки з зарубіжними педагогічними організаціями, чому сприяв і приїзд в Україну німецьких педагогів (Гейне, Ланге, Фішер), заснування в Берліні товариства «Друзі справи виховання та освіти в Радянській Україні». В кінці 1927 р. журнал мав уже 113 зарубіжних кореспондентів – як окремих осіб, так і освітніх організацій (серед них і видатний французький педагог С.Френе), висвітлював на своїх сторінках освітнє життя у 33-х країнах світу, надрукував 458 матеріалів з 22-х країн, видавав інформаційний бюлетень «Lа Vоуо dе Кlегіgo» на есперанто тиражем у 1200 примірників.

Серед авторів публікацій, присвячених проблемам зарубіжної школи, відмітимо матеріали відомого українського компаративіста професора А.Г.Готалова-Готліба. Ще у 1900 р. він був у відрядженні на Всесвітній виставці у Парижі, де читав лекції для педагогів з Росії про народну освіту в Англії, Франції, Німеччині та США. Серед статей, надрукованих у журналі «Шлях освіти», стаття А.Готалова-Готліба «Системи народної освіти Німеччини, Сполучених Штатів Північної Америки, Франції та Англії», у якій подана характеристика освітніх систем та тенденцій розвитку педагогічної науки у названих країнах.

У 20-і р. в Україні продовжували свою роботу у галузі зарубіжної та порівняльної педагогіки відомі педагоги поч. XX ст. – О.Ф.Музиченко, С.Ананьїн, Я.А.Мамонтов. З’явилися і нові імена та цікаві твори. Це, перш за все, Б.Манжос, автор твору «Дві теорії навчання (гештальтпсихологія та біхейворизм)» (1928) та І.Бровер, автор статті «Педагогіка Дьюї та інші педагогічні шукання» (1929). Для цих досліджень є характерним проблемний підхід, досконале знання предмета та пошуки шляхів використання творчих здобутків світової педагогічної думки у вітчизняному шкільництві.

З 1929 р. політичний режим у радянській країні стає все більш жорстким та закритим. «Залізна завіса», що фактично виникає між СРСР та всім іншим світом в ці часи, перетворення у догму постулату про те, що наша країна у всіх своїх соціальних проявах є взірцем для всього людства, не сприяло об’єктивному вивченню міжнародного педагогічного досвіду, орієнтувало на критиканську його оцінку.

Під час другої світової війни міжнародні освітянські контакти були припинені, але почали швидко відновлюватися після її закінчення.

50-70-ті роки XX століття канадський дослідник проф. Д.Вілсон відносить до четвертого періоду розвитку порівняльної педагогіки – періоду активізації розвитку методології науки.

Певна активізація порівняльно-педагогічних досліджень відбувається у 60-і рр. в СРСР, коли «залізна завіса» дещо підіймається. У 1957 р. в Інституті теорії та історії педагогіки АПН СРСР був створений сектор (пізніше отримав назву – лабораторія) сучасної школи і педагогіки за рубежем, який став провідним центром вивчення проблем зарубіжної педагогіки та компаративістики. В лабораторії були проведені дослідження таких комплексних тем, як «Системи освіти у зарубіжних країнах», «Теорія і практика трудового навчання за рубежем», «Організація та основні напрями педагогічних досліджень в капіталістичних країнах» та інші.

У 1966 р. при Московському державному педагогічному інституті була створена лабораторія порівняльної педагогіки, члени якої М.О.Соколова, О.М.Кузьміна та М.Л.Родіонов підготували перший і єдиний в радянські часи навчальний посібник «Порівняльна педагогіка».

У 70-80-і р. з’являється широке коло джерел з порівняльної та зарубіжної педагогіки, авторами яких стали представники російської школи компаративістики В.П.Борисенков, Б.Л.Вульфсон, А.Н.Джуринський, В.П.Лапчинська, З.О.Малькова, М.Д.Никандров, В.Я.Пилиповський, К.І.Салімова, С.А.Тангян, Т.Ф.Яркіна. У цих працях поданий аналіз основних напрямів реформування освітніх систем у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, висвітлюються процеси модернізації змісту та методів навчання, характеризуються різні напрями педагогічної думки, співвідношення загальнолюдського та національного, загального та спеціального у вирішенні освітніх та виховних проблем в сучасному світі. Поступово зменшується ідеологічне навантаження в оціночних судженнях щодо педагогічних здобутків іноземних держав та науковців, але воно все ще дається взнаки.

Для сучасного, п ’ ятого періоду розвитку порівняльно-педагогічних досліджень (почався, за Д.Вілсоном, у 80-ті роки XX ст. і, за його термінологією, має назву – період теоретичних змагань – (а phase of theoretical contention) є характерним значне розширення об ’ єкту дослідження (перш за все у просторовому полі: вони охоплюють не тільки Північно-Американський та Європейський континенти, а всі регіони світу) та кількості дослідників.

У 90-х рр. з суттєвими змінами у політиці держав на пострадянському просторі виникають сприятливі умови для швидкого розвитку порівняльно-педагогічних досліджень, позбавлених будь-яких примусових ідеологічних нашарувань.

Найбільш цікавими дослідженнями російських компаративістів цього періоду стали монографії, збірники та навчальні посібники: «Методичні проблеми порівняльної педагогіки» (1991), «Освіта у світі на порозі XXI століття» (1991), А.Н.Джуринський «Зарубіжна школа; історія і сучасність» (1992), «Прогностичні моделі систем освіти у зарубіжних країнах» (1994), «Реформи освіти у сучасному світі: глобальні та регіональні тенденції» (1995), Б.Л.Вульфсон, 3.А.Малькова «Порівняльна педагогіка» (1996), А.Н.Джуринський «Порівняльна педагогіка» (1998), «Розвиток освіти в сучасному світі» (1999), Б.Л.Вульфсон «Стратегія розвитку освіти на порозі XXI століття» (1999) тощо.

За роки незалежності України українськими дослідниками здійснено чималу низку наукових досліджень у сфері порівняльної педагогіки, зокрема й на терені розробки методологічної платформи компаративістики. Знаними осередками порівняльно-педагогічних розвідок в Україні є система інститутів НАПН України, де працюють наукові підрозділи, що займаються порівняльно-педагогічними дослідженнями – Відділ порівняльної педагогіки Інституту педагогіки НАПН України, Відділ порівняльної професійної педагогіки НАПН України, Відділ компаративістики інформаційно-освітніх інновацій Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Лабораторія зарубіжних систем професійної освіти і навчання Інституту професійно- технічної освіти НАПН України.

Створений у 1971 р. при Українському науково-дослідному інституті педагогіки (пізніше – Інститут педагогіки НАПН України) підрозділ отримав назву лабораторія науково-педагогічної інформації. Назва лабораторії відповідала її меті – інформувати педагогів про стан освіти в зарубіжних країнах крізь призму критики «буржуазної» педагогіки. Слід зазначити, що навіть в умовах ідеологічних рамок існування такого підрозділу було значним позитивом для української педагогіки та освіти. Серед науковців того періоду слід назвати Н.В. Абашкіну, Е.П. Бережну, Л.В. Булай, Г.С. Єгорова, Б.Ф. Мельниченка (який був незмінним керівником лабораторії науково-педагогічної інформації до моменту її перетворення на лабораторію порівняльної педагогіки у 1991 р.), Г.В. Степенко, І.Г. Тараненко, Т.І. Тодорова, напрацювання яких про стан і тенденції розвитку освіти зарубіжжя користувалися великим попитом серед педагогічної громадськості.

На початку 1990-х рр. до лабораторії науково-педагогічної інформації приєдналися О.І. Локшина, О.В. Овчарук, Н.М. Лавриченко, О.З. Глушко. Серед численних публікацій, виданих у той час, слід виділити серію «Зарубіжна педагогічна хроніка» (у форматі дайджеста, де презентувалася найновіша та найактуальніша інформація про реформи та кращі практики освіти зарубіжних країн), серія «Видатні педагоги світу» (українському читачеві доносилися ідеї П. Фрейре (Paulo Freire), С. Френе (Célestin Freinet;), М. Монтесорі (Maria Montessori), Р. Штайнера (Rudolf Steiner) та багатьох інших мало- чи зовсім невідомих у СРСР та широковідомих у зарубіжжі), «Короткий енциклопедичний словник зарубіжних педагогічних термінів». «Бестселером» стала праця «Система народної освіти в зарубіжних країнах на сучасному етапі (соціалістичні, капіталістичні країни та країни, що розвиваються)» (1990) – на той час в умовах відсутності Інтернету, малочислених контактів із зарубіжними колегами, практично відсутністю автентичних видань у бібліотеках країни та низьким рівнем володіння багатьма науковцями іноземними мовами новітня валідна інформація, презентована у цьому двотомнику (яка ґрунтувалася на виданнях міністерства освіти зарубіжних країн та ЮНЕСКО), була дуже актуальною.

Чи не найсуттєвішим позитивом існування лабораторії науково-педагогічної інформації вважаємо закладення базису1 для формування у подальшому школи порівняльної педагогіки в Україні – лабораторія науково-педагогічної інформації у рік проголошення незалежності України (1991) була перейменована в лабораторію порівняльної педагогіки. Першим завідувачем і стратегом розвитку лабораторії стала І.Г. Тараненко. Зазначене дало старт розбудові національної порівняльної педагогіки, яка на той момент конче потребувала нової методології з новим визначенням мети, завдань, методів дослідження.

У цей час було підготовлено дві методологічні праці – концепції порівняльної педагогіки авторства І.Г. Тараненко і Г.В. Степенко та авторства М. Ю. Красовицького, які, на жаль у цілісному вигляді були опубліковані значно пізніше, лише у 2015 р. завдяки зусиллям відділу порівняльної педагогіки Інституту педагогіки НАПН України у хрестоматії «Порівняльна педагогіка: методологічні орієнтири українських компаративістів». У концепціях запропоновано бачення методології порівняльної педагогіки на основі напрацювань зарубіжних компаративістів. Фактично ці праці стали першим методологічним орієнтиром, який окреслив шлях розвитку порівняльної педагогіки в Україні.

Після І.Г. Тараненко завідувачами відділу порівняльної педагогіки у різні часи були – Г.С. Єгоров, Н.М. Лавриченко, О.І. Локшина, які у співпраці з співробітниками – Л.Л. Волинець, А.П. Джурило, І.О. Маріуц, І.Г. Мельник, О.С. Оржеховською, О.О. Першуковою, Н.В. Шеверун, О.М. Шпарик – розбудовували і продовжують розбудовувати осередок порівняльної педагогіки в Інституті педагогіки. Робота проводиться у різних напрямах.

Передусім в рамках науково-дослідницької роботи під керівництвом відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України (академік-секретар – О.В. Сухомлинська, дійсний член НАПН України, доктор педагогічних наук, професор) здійснюються дослідження процесів, що відбуваються у зарубіжній шкільній освіті з проекцією на українські реалії. Зокрема, співробітники відділу є виконавцями таких досліджень, як: «Тенденції реформування загальної середньої освіти у країнах Європейського Союзу» (2005-2007); «Світоглядний потенціал шкільної гуманітарної освіти в країнах ЄС та США» (2008-2011); «Забезпечення якості загальної середньої освіти у провідних країнах ЄС та США» (2012- 2014)»; «Трансформаційні процеси у шкільній освіти країн ЄС та США» (2015-2017). Результатом напрацювань стали колективні та одноосібні монографії, чисельні статті у вітчизняних фахових журналах. Серед них монографії: «Старша школа зарубіжжя: організація та зміст освіти / за ред О. І. Локшиної (2006); «Тенденції реформування загальної середньої освіти у країнах Європейського Союзу (у двох томах) / за ред. Н. М. Лавриченко (2008); О. І. Локшина. «Зміст шкільної освіти в країнах Європейського Союзу: теорія і практика (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) (2009); Л. Л. Волинець, Г.С. Єгоров, Н.М. Лавриченко, О.І. Локшина, Б.Ф. Мельниченко, О.О. Першукова, Н.В. Шеверун. «Світоглядний потенціал шкільної гуманітарної освіти в країнах Європейського Союзу та США за заг. ред. Н.М. Лавриченко (2014) тощо.

Ефективним інструментом апробації напрацювань співробітників відділу став фаховий журнал «Порівняльно-педагогічні студії», заснований Інститутом педагогіки НАПН України у 2009 р. спільно з Уманським державним педагогічним університетом імені Павла Тичини (Н.М. Лавриченко – головний редактор) (http://journals.uran.ua/index.php/2306-5532).

Дискусійним простором для поширення здобутків, розвитку методологічних засад порівняльної педагогіки став Всеукраїнський науково-практичний семінар «Педагогічна компаративістика», який було започатковано у 2010 р., та який вже 7 років поспіль об’єднує науковців-компаративістів з усіх куточків України. За матеріалами семінару полікується збірник «Педагогічна компаративістика», який присвячено методологічним орієнтирам порівняльно-педагогічних студій, стратегіям розвитку шкільної, професійної освіти та освіти дорослих у компаративістичній перспективі, зарубіжному досвіду підтримки обдарованості і сприяння творчим здібностям школярів, інноваційним технологіям в освіті зарубіжжя та України.

Відділ порівняльної педагогіки проводить роботу з підготовки молодих компаративістів – заснована в рамках відділу «Школа молодого компаративіста», у 2016 році набула формату всеукраїнського тренінгу для аспірантів і докторантів, які пишуть дисертації з порівняльної педагогіки.

Відділ порівняльної професійної педагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих було створено у 1993 р. одночасно із заснуванням Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України. У січні 2016 р. підрозділ був модернізований у відділ зарубіжних систем педагогічної освіти і освіти дорослих Інституту НАПН України. У різні періоди діяльність відділу очолювали Р. М. Роман (1993-1998), Н. А. Кутова (1998-1999), Л. П. Пуховська (1999-2006), Н. М Авшенюк (2007-2014), Н. В Пазюра. (2014-2016), Н.М. Авшенюк (з 2016 р.). Діяльність відділу спрямовується на дослідження сучасних світових тенденцій розвитку педагогічної освіти за умов інтеграції й інтернаціоналізації, зокрема у виявленні чинників, сутнісних характеристик, завдань, принципів модернізації педагогічної освіти в європейському та євроатлантичному освітньому просторі, а також у науковому обґрунтуванні перспективних інноваційних підходів до удосконалення системи професійної підготовки та підвищення кваліфікації педагогічного персоналу в Україні.

У період 2014 – 2016 рр. співробітники відділу працюють над НДР темою «Тенденції професійного розвитку вчителів у країнах Європейського Союзу і Сполучених Штатах Америки». З метою впровадження результатів попередньої НДР за темою «Компетентнісний підхід до підготовки педагогів у зарубіжних країнах: теорія і практика») у практику освіти дорослих було підготовлено лекційно-тренінгову програму з розвитку психолого- педагогічної грамотності батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу.

У 2012 р. було створено Центр порівняльної професійної педагогіки на базі Хмельницького національного університету, де щорічно проводяться науково-методологічні семінари, міжнародні конференції, круглі столи тощо. Традиційним стало проведення щорічного Міжнародного науково-методологічного семінару «Розвиток порівняльної професійної педагогіки у контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів». Відділ зарубіжних систем педагогічної освіти і освіти дорослих спільно з Хмельницьким національним університетом є співзасновником періодичного наукового видання – наукового журналу «Порівняльна професійна педагогіка», у якому публікуються статті з проблем професійної освіти у різних країнах. Публікацію англомовної онлайн-версії журналу здійснює видавництво «De Gruyter Open» (м. Берлін, Німеччина). Журнал включено до 14-ти міжнародних науковометричних базах: Cabell’s Directory; Celdes; CNPIEC; EBSCO Discovery Service; Google Scholar; J-Gate; Naviga (Softweco); Primo Central (ExLibris); ReadCube; Summon (Serials Solutions/ProQuest); TDOne (TDNet); WorldCat (OCLC); CEJSH (The Central European Journal of Social Sciences and Humanities); MicrosoftAcademicSearch.

Важливою складовою діяльністю відділу є міжнародна співпраця, участь співробітників у міжнародному науковому стажуванні, обміну та інших видах міжнародної діяльності.

Співробітники відділу працюють над одержанням міжнародних грантів: головний науковий співробітник відділу, доктор.пед.наук, проф. О. І. Огієнко разом із аспіранткою К. В Годлевською отримала грант на участь у Європейській науково-практичній конференції «Освіта та мобільність. Внески досліджень в галузі освіти» European Educational Research Conference (ECER 2015) «Education and Transition. Contributions from Educational Research» (7 – 11 вересня 2015 р., університет Корвіна (Corvinus University of Budapest), м. Будапешт, Угорщина); провідний науковий співробітник відділу Я. М. Пилинський здобув грант на участь у семінарі-тренінгу «Громадянська освіта у Східній Європі» (23 – 28 листопада 2015 р., м. Берлін, Німеччина) тощо.

Одним з осередків порівняльно-педагогічних досліджень в НАПН України є відділ компаративістики інформаційно-освітніх інновацій Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, який створено на базі Українського інноваційного центру гуманітарної освіти АПН України у 2001 р. Історія становлення відділу сягає 1994 р., який існував як Український інноваційний центр гуманітарної освіти як окремий структурний підрозділ АПН України. Основним завданням центру було проведення досліджень з питань інноваційного розвитку гуманітарної освіти, навчально-методичний супровід впровадження інновацій в системі загальної середньої освіти, порівняльний аналіз систем освіти, міжнародна співпраця з освітніми установами та міжнародними освітніми організаціями зарубіжжя. Ініціатором створення центру та науковим керівником була І.Г. Тараненко, канд. пед. н., ст. наук. співроб., яка одна з перших в українській педагогічній науці розпочала порівняльно-педагогічні дослідження у сучасному їх розумінні. Підтримала створення центру як осередку порівняльно-педагогічних досліджень О.В. Сухомлинська, доктор педагогічних наук, професор, академік-секретар Відділення загальної педагогіки та філософії освіти Президій НАПН України.

За ініціативи співробітників центру було розроблено Концепцію громадянської освіти в Україні (http://library.kr.ua/women.html/pgovuindx.html), здійснювалась співпраця з представництвами Ради Європи в Україні та Делегації ЄС в Україні, представництва ЮНЕСКО, ПРООН, громадськими організаціями та науковими установами. Здійснено низку освітніх проектів з питань впровадження в Україні громадянської освіти, започатковано міжнародні наукові обміни досвідом, налагоджена співпраця зі школами та освітніми установами.

У 2001 р. Український інноваційний центр гуманітарної освіти увійшов до складу Інституту засобів навчання АПН України (згодом Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України), де функціонує у складі інституту як відділ компаративістики інформаційно-освітніх інновацій (http://iitlt.gov.ua/structure/departments/komparaktiv/pro-viddil.php). Протягом 15-ти років спільної діяльності науковці відділу здійснили низку порівняльно-педагогічних досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій в освіті. Порівняльно-педагогічні дослідження, що проводяться у підрозділі, є частиною сучасних вітчизняних освітніх пріоритетів на тлі європейських інтеграційних процесів в освіті.

За роки діяльності відділу дослідження проводились науковим колективом, до складу якого за період 2001-2016 рр. входили дослідники О. О. Білоус, О. О. Гриценчук, А.М. Гуржій, Ю.В. Запорожченко, І.В. Іванюк, О.Е. Коневщинська, О.Є. Кравчина, Г.П. Лаврентьєва, М.П. Лещенко, І.Д. Малицька, Н.В. Морзе, О.В. Овчарук Л.М. Пасічник, С.М. Позняк, Д.Б. Рождественська, Н.В. Сороко, Л.І. Тимчук, М.А. Шиненко, А.В. Яцишин та ін. За роки роботи у відділі було успішно завершено п’ять НДР: «Інноваційні форми інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах» (2002-2003 рр.); «Формування інформаційного освітянського простору в процесі модернізації системи середньої загальної освіти: світові тенденції» (2004-2007 рр.); «Інформаційні та комунікаційні технології навчання в системі загальної середньої освіти зарубіжних країн» (2008-2010 рр.); «Формування інформаційно- комунікаційних компетентностей учнів у контексті євроінтеграційних процесів в освіті» (2011-2013 рр.); «Оцінювання інформаційно-комунікаційної компетентності суб’єктів навчального процесу системи загальної середньої освіти в умовах інтеграції України до європейського освітнього простору» (2914-2016 рр.). Колектив відділу започаткував з 1994 р. та випускає Інформаційний бюлетень, у якому висвітлює інноваційні події в системах освіти зарубіжжя, здійснює огляд процесів впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в системі загальної середньої освіти у різних країнах та в Україні (http://iitlt.gov.ua/structure/departments/komparaktiv/pro-viddil.php).

Наукові співробітники відділу, починаючи з 2006 р. здійснюють редакційну та технічну підтримку випуску електронного наукового фахового видання «Інформаційні технології і засоби навчання» (http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt). Електронне фахове видання містить розробки в галузі педагогіки, психології, дидактики, методики дистанційної освіти, методології, теорії та історії інформатизації освітянської галузі. У 2013 р. співробітниками відділу було розроблено Паспорт інновацій, ініційовано та укладено Каталог інноваційних освітніх проектів та освітніх інновацій, до якого увійшло близько 160 інновацій в системі загальної середньої освіти і який є відкритим майданчиком для обговорення педагогами інноваційних процесів у шкільній практиці (http://catinv.iitlt.gov.ua/about.html).

Щорічно у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та за підтримки організацій громадянського суспільства відділом проводиться Всеукраїнський конкурс для учнів «Молодь тестує якість», який вперше стартував у 2010 р. Школярі з усієї України щорічно долучаються до тестування якості товарів та послуг, серед яких засоби ІКТ, товари щоденного вжитку, освітні послуги (http://www.consumerinfo.org.ua/news/detail/14383/).

Лабораторію зарубіжних систем професійної освіти і навчання було створено в 2015 р. шляхом перейменування й реорганізації лабораторії навчання на виробництві Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Завідувач лабораторії – Лук’яненко Ганна Іванівна, канд. пед. н, ст. наук. співроб. Протягом 2013-2015 рр. лабораторією виконувалась НДР «Особливості професійного навчання робітників в умовах високотехнологічного виробництва». Кінцевими науковими результатами виконання НДР, серед інших, стали: колективні монографії «Професійне навчання кваліфікованих робітників в умовах високотехнологічного виробництва: теорія і практика» / авт. кол.: В. О. Радкевич, В. М. Аніщенко, Н. В. Кулалаєва, Г. І. Лук'яненко, А. М. Михайличенко, В. Є. Скульська; за наук. ред. В. О. Радкевич. – К.: ТОВ «НВП Поліграфсервіс» (2014); «Професійні стандарти і кваліфікації у країнах з високорозвинутою економікою» / авт. Л. П. Пуховська, А. О. Ворначев, С. В. Мельник, Ю. І. Кравець; за наук. ред. Л. П. Пуховської (2014); Пуховська Л. П., Ворначев А. О. «Професійний розвиток персоналу підприємств у країнах Європейського Союзу» (2015).

У рамках вирішення проблеми «Тенденції розвитку професійної освіти і підготовки (навчання) фахівців в умовах глобалізаційних та інтегративних процесів» лабораторія наразі працює над НДР «Розвиток систем професійної освіти і навчання у країнах Європейського Союзу» (2016-2018 рр.). Лабораторія має партнерські стосунки з Федеральним Інститутом професійної освіти Німеччини (Bundesinstitut für Berufsbildung – BIBB), Британською Радою в Україні; відділом педагогічної кооперації з німецької мови Гете-Інституту (ФРН); відділом культури і співробітництва Посольства Франції в Україні; Free Enterprise and Enterpreneurship Foundation, Польща; Республіканським інститутом професійної освіти (Республіка Білорусь); Міжнародною професійною академією «Туран-профі» (Республіка Казахстан); Leader Business Institute, Польща; Scientific-Educational Cluster of Ukrainian Venture Hub.

В рамках міжнародної діяльності та міжнародного наукового співробітництва Інституту ПТО НАПН України лабораторія є учасником низки міжнародних проектів. Зокрема, проекту TWINING – «Модернізація законодавчих стандартів та принципів освіти і навчання у відповідності до політики Європейського Союзу щодо навчання впродовж життя» у співпраці з Федеральним Інститутом професійної освіти Німеччини (Bundesinstitut für Berufsbildung – BIBB) та проекту ТЕМПУС – «Екологічна освіта в Білорусії, Росії, Україні» (ЕКО БРУ). Основними результатами проекту ЕКО БРУ є підготовка навчальних програм дистанційних курсів «Культура екологічної безпеки професійної діяльності у будівельній галузі», «Енергоефективна компетентність педагогічних працівників ПТНЗ будівельного профілю», «Екоорієнтовані педагогічні технології розвитку культури безпеки професійної діяльності майбутніх будівельників». Головною метою таких дистанційних курсів є підвищення екологічної компетентності викладачів ПТНЗ України.

Співробітники лабораторії брали участь у спільних проектах з Республіканським інститутом професійної освіти (Республіка Білорусь), Міжнародною професійною академією «Туран-профі» (Республіка Казахстан), а також у реалізації грантової програми ЄС з підтримки професійної освіти і навчання у Киргизькій Республіці. Співробітники лабораторії брали участь в реалізації трьох компонентів Проекту: «Аналіз українського законодавства та розроблення рекомендацій для його вдосконалення на основі політики ЄС і досвіду навчання впродовж життя»; «Підтримка стратегії впровадження Національної рамки кваліфікацій»; «Розробленні й впровадженні схеми і критеріїв забезпечення якості професійно-технічної освіти».

У рамках співпраці з Британською Радою, відділом педагогічної кооперації з німецької мови Гете-Інституту (ФРН) та Відділом культури і співробітництва Посольства Франції в Україні науковці започаткували проект всеукраїнського рівня «Професійна спрямованість вивчення іноземних мов у професійно-технічних навчальних закладах». У 2015 р. організовано і проведено третій науково-практичний семінар для викладачів іноземних мов професійно-технічних навчальних закладів України «Професійна спрямованість вивчення іноземних мов у професійно-технічних навчальних закладах: стан та перспективи» за участі представників офіційних представництв європейських країн в Україні, Goethe-Institut в Україні, Національного офісу програми Erasmus+, науковців ІПТО НАПН України та викладачів іноземних мов, методистів ПТНЗ, методистів та представників навчально (науково) – методичних центрів ПТО в регіонах.

У межах співпраці з Goethe-Institut в Україні у 2015 р. проведено анкетування викладачів іноземних мов ПТНЗ України. В анкетуванні взяли участь майже шістсот респондентів з різних регіонів. Результатом виявлення стану професіоналізму у викладанні іноземних мов професійного спрямування стала організація та проведення 9- 10 листопада 2015 р. інформаційного заходу для викладачів німецької мови ПТНЗ та методистів ННМЦ ПТО в регіонах «Міст до професійної освіти» за ініціативи GoetheInstitut в Україні. До участі були запрошені викладачі німецької мови та методисти ННМЦ ПТО в регіонах.

У результаті співпраці з Free Enterprise and Enterpreneurship Foundation, Польща, було спроектовано, організовано та проведено проект міжнародного обміну студенської молоді “Joker – my business, my identity” (Joker - moja firma, moje ja), який проходив під егідою програми Erasmus+. Проект мав на меті розвиток підприємницької компетентності, розбудову міжкультурного діалогу, знайомство зі специфікою мовно-культурного середовища Польщі, розвиток умінь трансформувати бізнес-ідею у бізнес-проект. В проекті брали участь учні ПТНЗ, яких було відібрано за конкурсом. Планується подальша співпраця з Free Enterprise and Enterpreneurship Foundation, Польща, над проектами із розвитку компонентів компетентності учнів ПТНЗ України [4].

Запитання для самоконтролю:

1. Обґрунтуйте причини виникнення та визначте основні етапи розвитку порівняльної педагогіки за кордоном і в Україні.

2. Розкрийте особливості сучасного періоду розвитку порівняльної педагогіки.

 

Теми для самостійного опрацювання:

1. Місце педагогічної компаративістики в структурі педагогічної науки. Зв’язок педагогічної компаративістики з іншими науками.

 

Література:

1. Андрущенко В. П. Освіта на рубежі століть: філософія, методологія, практика // Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз: Монографія / В. П. Андрущенко, І. Я. Зязюн,

2. Богданов І. М. Порівняльна педагогіка / Упоряд. І. М.Богданова. – Одеса: ПДПУ оц. К.Д.Ушинського, 2000. – 164 с.

3. Вульфсон Б. Л. Сравнительная педагогика: история и современные проблемы / Б. Л. Вульфсон. – М.: УРАО, 2003. – 232 с.

4. Овчарук О. В. Інформаційний бюлетень [Електронний ресурс] / О.В.Овчарук, О.І. Локшина, Н.М. Авшенюк, О.В. Бородієнко. – 2016. – №1. – Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/165924/1/%D0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D1%8E%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C%201_2016.pdf. – (дата звернення 12.09.2017).

5. Лавриченко Н. Порівняльна педагогіка: віхи розвитку / Наталія Лавриченко / Порівняльно-педагогічні студії–2010: матеріали науково-практичного семінару 17 червня 2010 року (м. Київ). За заг. ред. О. І. Локшиної та Н. І. Поліхун. – Київ: Інформаційні системи, 2010. – 128 с.

6. Локшина О. Порівняльна педагогіка: здобутки двохсотлітнього розвитку та сучасні проблеми [Електронний ресурс] / Олена Локшина // Порівняльно-пед. студії. – 2010. – №3/4. – С. 6–15. – Режим доступу: http://udpu.org.ua/files/fahovi_vydannya/studii/3-4_2010.pdf. – Назва з екрану.

7. Макаров А. Н. Институциональные основы формирования рынка образования / А. Н. Макаров // Педагогика. – 2006. – №5. – С. 9–15.

8. Мукан Наталія. Ретроспектива розвитку компаративістики [Електронний ресурс] / Наталія Мукан, Гук Людмила // Порівняльна професійна педагогіка. – 2012. – № 1. – C. 34–39. – Режим доступу: http://www.khnu.km.ua/root/Res/2-7003-14.pdf. – Назва з екрану.

9. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти / А. А. Сбруєва. – 2-е вид., стер. – Суми: Університетська книга, 2005. – 320 с.

10. Сисоєва С. О. Проблеми сучасної освіти в контексті суспільних трансформацій / С. О. Сисоєва // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: зб. наук. пр. / АПН України, Нац. техн. Ун-т «Харк. політехн. Ін-т»; за ред. Л. Л. Товажнянського, О. Г. Романовського. – Х., 2003. – Вип. 1. – С. 42–46.