Поняття робочого часу за трудовим правом. Види тривалості робочого часу

 

Як основна умова людського існування, праця людини може продовжуватись у певних часових межах. Враховуючи фізичні та психічні дані людини, економічні та соціальні фактори, суспільство намагається встановити таку тривалість робочого часу, яка враховує міру індивідуальної участі працівника у виробництві та забезпечує нормальні та здорові умови праці.

Загальновстановлено, що робочий час, – це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитись відповідно до трудового договору і законодавства про працю.

Робочий час, як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що визначають тривалість, склад, режим та порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу включає в себе норми Конституції України, (ст.45), а також значний масив правових норм, що містяться у КЗпП та інших нормативно-правових актах України.

Обов’язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці і виконувати роботу, яка йому доручається.

Законодавством здійснюється розмежування робочого часу на окремі види. Передбачено два основні види робочого часу. Це, по-перше, нормований робочий час та, по-друге, ненормований.

У свою чергу, нормований робочий час поділяється на:

1) робочий час нормальної тривалості,

2) скорочений робочий час,

3) неповний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.50 КЗпП). Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, у тому числі контрактами. При цьому, підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч.1 цієї статті.

Власник має право вимагати від працівника виконання протягом робочого часу трудових обов’язків, а також додержання працівником правил внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих обов’язків, у тому числі і щодо тривалості робочого часу, тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії повністю чи частково, у разі застосування системи оплати праці, що включає преміювання).

Обов’язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу включає в себе обов’язок додержуватись режиму робочого часу, передбаченого законодавством, локальними нормативними актами, трудовим договором. Порушення режиму робочого часу не може бути компенсовано будь-якими досягненнями у праці і може призводити до застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

Водночас слід враховувати, що якщо працівник вступить у трудові відносини з декількома власниками, то тривалість його робочого часу підсумково може перевищувати 40 годин.

Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов’язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16-ти до 18-ти років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15-ти до 16-ти років (учнів віком від 14-ти до 15-ти років, які працюють у період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбачено в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш, як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Право на скорочений робочий день працівники мають лише у ті дні, коли вони зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці не менше половини скороченого робочого дня, встановленого для працівників даного виробництва, цеху, професії чи посади. Так, шестигодинний робочий день встановлений для всіх робітників, зайнятих на підземних роботах у вугільній та інших галузях гірничодобувної промисловості, а також на підземних роботах з будівництва шахт (рудників), тунелів та метрополітенів.

Працівникам, професії яких не внесені до Списку, але які виконують в окремі дні роботу у виробництвах, цехах, про­фесіях та посадах із шкідливими умовами праці скорочений робочий день встановлюється у дні роботи, тієї ж тривалості, що і працівникам, постійно зайнятим на цих роботах.

Норма робочого часу (нормальна чи скорочена) встановлена законом у розрахунку на тиждень. Тому в усіх випадках, коли у законодавстві встановлюється скорочений робочий час у розрахунку на день (скорочений робочий день), тижнева тривалість робочого часу визначається шляхом перемноження скороченого робочого дня на шість (кількість робочих днів на тиждень), хоч би на підприємстві був встановлений для працівників п’ятиденний робочий тиждень.

Крім названих категорій працівників, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших працівників).

Хоча ст.51 КЗпП прямо передбачає встановлення законодавством скороченої тривалості робочого часу лише для вчителів, така пільга надається всім педагогічним працівникам. Скорочена тривалість робочого часу, встановлена для педагогічних працівників, не включає час на перевірку зошитів, за класне керівництво та виконання деяких інших обов’язків.

Скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) встановлено для інвалідів І і II груп, працюючих на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись, як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Неповний робочий час має меншу, ніж встановлено нормативними актами, тривалість робочого часу. Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється норматив­ними актами, у тому числі локальними нормативними актами, тоді, як неповний робочий час встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Навіть тоді, коли законодавство встановлює обов’язкове застосування неповного робочого часу, воно не визначає жорстко його тривалість, а лише передбачає верхню межу його тривалості.

Обов’язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше чотирьох годин на день і половини норми робочого часу на місяць встановлено для сумісників – працівників державних підприємств, установ і організацій.

Неповний робочий час відрізняється від скороченого робо­чого часу розміром оплати праці. За відпрацьований нормальний чи скорочений робочий час працівнику, при почасовій заробітній платі, виплачується повна, встановлена у відповідному порядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі, якщо встановлена почасова форма оплати праці, працівнику ви­плачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу).

Як виняток із загального правила (встановлення неповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору), деяким категоріям пра­цівників надане право на встановлення неповного робочого часу. Це – вагітні жінки, жінки, що мають дитину у віці до 14-ти років чи дитину-інваліда, у тому числі таку, що зна­ходиться під опікою жінки, а також жінки, що здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку. Власник зобов’язаний на прохання таких працівників встанови­ти неповний робочий час. Ст.186 КЗпП поширює цю пільгу на батьків, які виховують дітей без матері, в тому числі і у разі тривалого перебування матері у лікувальній установі, а також на опікунів (піклувальників). Власник зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник.

У свою чергу, і власник має право на встановлення неповного робочого часу працівнику. При цьому обов’язково має додержуватись процедура зміни суттєвих умов праці, як вона передбачена ст.32 КЗпП.

Неповний робочий час може (а, за наявності у працівника суб’єктивного права на неповний робочий час, повинен) встановлюватися при прийнятті працівника на роботу чи згодом, при цьому в трудовий договір мають вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідної заяви і видання наказу про встановлення неповного робочого часу.

Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком. У останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на підприємстві, в установі, організації провадяться зміни в організації виробництва і праці, із додержанням відповідної процедури.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав цих працівників, наприклад, скорочення тривалості їх щорічної основної відпустки.

Ст.54 КЗпП було встановлено тривалість роботи в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Однак, тривалість роботи у нічний час не скорочується для осіб, яким скорочена тривалість робочого часу встановлена ч.1 і 3 ст.51 КЗпП. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною і в тих випад­ках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

При цьому, КЗпП встановлена заборона залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

2) осіб, молодших 18-ти років;

3) інших категорій працівників, передбачених законодав­ством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст.175 КЗпП. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.