Ответ36 екзистенціалізм ХХ ст.?

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" бут­тя, що поступово переходить у зовнішнє, а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.). Значно вплинули на форму­вання та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя " і особли­во феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і пред­метного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму. Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій на противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування. Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо Буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гумані­стичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдеегер, Карл Ясперс; у Франції — Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель; в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гассет; в Італії — Нікколо Аббаньяно; а також Леопольд Сенеор в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на остро­вах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У.Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рах-ман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.

Ответ37Структуалізм?

Структуралізм виник як напрям в зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до наступного:

1) виділення певної множини об’єктів /масиву/, "корпусу" текстів, в яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.

2) Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв’язують однорідні пари елементів.

3) Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

4) Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на. практиці. У середині XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Представниками її були К. Леві-Стросе, Ж. Лакан, М. Фуко. Структуралізм - загальна назва ряду напрямків у соціогу-манітарному пізнанні XX ст., пов’язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень міде елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Об’єктом досліджень структуралізму є культура, як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, але сюди належать також: наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо. Саме на цих об'єктах структурний аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підчиняєть-ся людина. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками. Це вдалося реалізувати постструктуралізму, який спробував подолати недоліки структуралізму. Постструктуралізм (неоструктуралізм) - це загальна назва ряду підходів у філософії та соціогуманістичному пізнанні, що склалися в основному у Франції. Представники: Ж. Дерріда, Ж. Дельоз та інші. Постструктуралізм не утворює організаційної єдності і не має спільної програми, і, хоча в цілому є суперечливим і складним для сприйняття, проте загострює питання про шляхи розвитку і долю філософії [10; 139].