2018-01-21
597
Історична поема Шевченка «Гамалія» (1842) присвячена темі запорозьких чорноморських визвольних походів. Уперше до цієї теми автор звернувся ще в поемі «Іван Підкова» (1839). Історичною основою стали події XVI —XVII ст, коли українське населення потерпало від зовнішньої експансії. Люди забиралися в полон і відправлялися до Туреччини, що перетворилася на величезний невільницький ринок.
Гамалія — головний герой твору, особа не історична — узагальнений художній образ запорозького отамана. Очолені Гамалією козаки, вирушають на допомогу своїм ув’язненим співвітчизникам, безстрашно вступають у бій, визволяють українських бранців з турецької неволі та переможно повертаються додому. Автор особливо наголошує на визвольному характері запорозьких морських походів («Не кишені трусить, їдем різать, палить, Братів визволяти»).
Зображуючи персонажів українського минулого, Шевченко намагається підкреслити й виділити такі їх риси, як патріотизм, самовідданість, здатність на самопожертву заради високої мети, загострене відчуття справедливості й готовність цю справедливість захищати зі зброєю в руках.
Приваблювала Шевченка і тема боротьби українського народу проти турксько- татарських загарбників. Впереше вона порушена у поемі «Іван Підкова»(1838). Іван Підкова козацький ватажок другої половини 16 ст. відомий у народі походами проти турків. Про його морський похід відомостей немає. Поема композиційно складається з 2 частин. У першій розповідається про минулі часи. Які протиставляються сучасному шевченківському становищі України. Туга за минулим,помітна ддеяка ідеалізація минулого. У другій частині відтворюеться морський похід. Поема підносить гордість народу за героїчну боротьбу в минулому, будить патріотичні почуття. Якщо у поемі «іван Підкова дано лише картину початку походу, то вже у поемі «Гамалія» весь похід, бій у Царгороді, повернення козацтва з перемогою на батьківщину. Наприкінці 1842р. Гамалія – узагальнений образ козацького ватажка. Тут дані зримі картини бою, показаноїх відвагу. Серед ранніх поем це — "Іван Підкова" (1839) та "Гамалія" (1842). Згаданим завданням зумовлено невизначеність хронології, відсутність історичного прототипу героя, наявність художньо домислених деталей, мотивацій, промов та діалогів героїв. Жанр першої, де змальовано лише епізод початку козацького морського походу, А. Шамрай назвав "лицарським рапсодом". Друга — синтез козацької думи (плачу невільників), історичної пісні, козацької похідної пісні-руханки, ліро-епічної розповіді з погляду свідка подій, — синтез, що утворив фольклоризовану героїчну поему.
Цю особливість художнього історизму Шевченка сучасний дослідник пояснює домінантним в українських романтиків, і раннього Шевченка зокрема, впливом історичних жанрів фольклору із властивим колективній пам'яті народу, як довів М. Еліаде, архаїчним способом мислення з його архетипами колективного позасвідомого. Автор фундаментального компаративістського дослідження Є. Нахлік пише: "У процесі романтичної фольклоризації української літератури поетичне мислення Шевченка, особливо раннього, вступало У взаємодію з фольклорною тенденцією до архетипного перетворення історичних явищ і під її впливом набувало міфоцентричного спрямування..." [12, 161]. Однак, — стверджує дослідник далі,— оскільки історичні жанри фольклору містили й початки історичного мислен-ля, вони "...здійснювали подвійний вплив на Шевченка: міфопороджувальний та деміфологізаційний" [12, 163]. Тобто поезія Шевченка позначена водночас міфологізмом та історизмом
37. поема Т.Г.Шевченка «Гайдамаки», характер відтворення історичних подій.
Джерела створення.
- Народні перекази, легенди, пісня про гайдамаків. (Одна з гайдамацьких пісень — «Ой поїжджає по Україні та козаченько Швачка» стала його улюбленою.)
- Розповіді рідного діда — Івана Швеця, очевидця (може, й учасника) тих подій та інших сільських мешканців.
- Село Кирилівка знаходилося в зоні особливо активних дій Коліївщини, у яких брали участь багато односельців Тараса Григоровича. Малим хлопцем він із захопленням слухав численні розповіді з перших уст. У передмові до «Гайдамаків» поет зазначав: «Про те, що діялось
на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей».
- Наукові праці, мемуари, художні твори. Деякі відомості використані поетом з «Історії Польщі» Банрике, статті Шульгіна в «Энциклопедическом лексиконе», мемуарів Младовича, роману Чайковського «Вернигора», «Історії Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського, «Історії Русів», «Історії королівства польського», «Сказания о Колиивщине» М. Максимовича.
Хронологія історичних подій, зображених у творі.
1648–1654 — роки визвольної війни українського народу проти панської Польщі.
1686 — укладання «Вічного миру» між Росією й Польщею, за якими було встановлено остаточні кордони між Російською державою і королівством Польським: Лівобережна Україна і Київ з невеликими прилеглими територіями відходили до Росії, а вся
Правобережна Україна залишалася у складі Речі Посполитої.
1764 — ліквідовано гетьманство на території Лівобережної України;
1768 — повстання селян, що ввійшло в історію під назвою «Коліївщина».
Тема: зображення боротьби українського народу проти польської шляхти у 1768 р.— Коліївщини; правдиве відтворення злиденного, підневільного становища українців за часів кріпацтва, свавілля і жорстокість польської шляхти, нестримного бунтарства, його спопеляючої ненависті до гнобителів; сили і працьовитості нашого народу, його волелюбності й моральної краси.
Ідея: заклик до знищення соціального і національного гноблення, до єднання слов’янських народів; як найкращого шляху до визволення трудящих мас.
Основна думка: «Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов’янська земля» — зазначив письменник у передмові до твору.
Жанр: ліроепічна, історико-героїчна поема. Узявши за основу історичні події, письменник надав їм романтичного забарвлення, відтворив з глибокою схвильованістю, тугою і любов’ю. Це є визначальною особливістю поеми, що надає їй самобутності,
оригінальності; інша думка, що цей твір — історичний роман у віршах. Білецький назвав твір «драматичною ораторією».
Народність поеми «Гайдамаки» полягає в правдивому відтворенні історичних подій, правильному показі рушійних сил, в оцінці зображеного з погляду трудового люду, у вираженні глибокого співчуття до пригнічених верств суспільства, пошуках шляхів боротьби за їхнє національне й соціальне визволення. Трактування Шевченком Коліївщини (від колій — той, що коле) як соціально- і національно-визвольного руху поневоленого панською Польщею народу України лягло в основу наукової оцінки цього соціального явища в історіографії пізнішого часу.
Головним героєм поеми є повсталий народ, про що свідчить і сама назва її — «Гайдамаки». Це найбільш гноблені прошарки тогочасного суспільства, але на боротьбу за визволення України з-під польсько-панської влади вони виступали разом із іншими верствами населення («убогий, багатий поєднались»). Оскільки панівну верхівку в ті часи в Україні, за незначним винятком, становили польські магнати, яким вірою і правдою служили дрібна шляхта й католицьке духівництво, соціальна боротьба українського народу набрала національно-визвольного та релігійного характеру. Масовість стихійного руху підкреслена в кількох місцях поеми: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки», «кругом мов вимерли люди», навіть підлітки не лишилися осторонь, прощо свідчить «півпарубок». Проти гнобителів ця стихійна масса виступає монолітно згуртованою, могутньою, нещадною, безкомпромісною. Всі дії гайдамаків спрямовані на досягнення єдиної мети — звільнити Україну від чужоземного поневолення, встановити справедливий державний лад, стати вільним господарем своєї власної землі, своєї долі. Їхнім ідеалом державного устрою була Гетьманщина, незалежна республіка, оскільки іншого ладу народні маси (та й сам поет) не знали. Боротьбу проти поневолювачів гайдамаки називали «святим ділом». Безжально знищуючи всіх гнобителів, гайдамаки були мужні й непохитні в збройних суперечках з ворожим військом. Правда, цих сутичок в поемі показано мало, бо Т. Шевченко всю увагу
зосередив на відображенні почуттів і настроїв народних мас, що надає творові глибокого ліризму. Реакційно настроєні польські, російські та українські письменники зображували гайдамаків розбійниками, грабіжниками. Шевченко змалював їх народними героями, тобто так, як пам’ятав їх і оцінював сам трудовий люд.
