Опитування. Начитка нового матеріалу (пари 13-14)

С. 308-312 підручника О.Д. Бойка. І сторія України Навчальний посібник, 2005. Київ: “Академвидав”

С. 8-39 підручника Ф.Г. Турченка Новітня історія України. Частина перша. 1914-1939. 10кл, 2002. Київ: “Генеза”

Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини. Воєнні дії на території України в 1915-1917 рр. Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. Життя на фронті й у тилу.

Ключові дати

серпень-вересень 1914 р. – “Галицька битва”

1915 р. – поразка росіян. Відновлення австрійського панування на західноукраїнських землях

1916 р. – “Брусилівський прорив”

1914 р. – створення легіону УСС

травень 1915 р. – реорганізація Головної Української Ради в Загальну Українську Раду

1914-1918 pp. – діяльність СВУ

Завоювавши восени 1914 р. Галичину, російський абсолютизм планував остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся.

Водночас природне прагнення населення Галичини і Буковини до возз’єднання з Наддніпрянською Україною зіштовхнулося з реакційною поведінкою російських властей. Тут були створені генерал-губернаторства на чолі з чорносотенним графом Георгієм Бобринським та генералом Треповим, відомими своїми антиукраїнськими настроями. Російська окупаційна влада жорстоко придушувала українське громадсько-політичне життя, зокрема, “Просвіту”, Наукове товариство ім. Шевченка, бібліотеки, музеї, редакції українських газет і журналів, натомість відкривала польські школи. Тисячі українців виселили на Схід, лише через київські тюрми пройшло понад 12 тис. осіб. Було заарештовано митрополита А. Шептицького – вірного оборонця греко-католицької віри і української справи.

Перемога і панівне становище Росії в Галичині тривали недовго, військове відомство не підготувалося до нових битв. Німецькі та австрійські війська повернули втрачені території. До осені 1915 р. російські війська залишили землі Литви, Польщі, частину Латвії та Білорусії. Східна Галичина, Північна Буковина, частина Волині знов опинилися під німецько-австрійською окупацією. Галичанам залишились надії на створення територіально-національної автономії в межах Австро-Угорщини. На це була спрямована діяльність Головної Української Ради, а також – Загальної Української Ради, заснованої у Відні під час російської окупації Галичини.

Хід війни поступово охолодив урочистий настрій панівних верств Росії. Війна затягувалася, патріотичне піднесення розвіялося. Дедалі очевиднішою ставала безглуздість війни. У 1916 р. наслідком наступу російських військ (відомий Брусилівський прорив) стало визволення від австрійських військ Буковини і Південної Галичини. 23 жовтня, коли була проголошена самостійність Польщі, Галичина отримала широку автономію без поділу земель на польські й українські. Фактично це означало повну владу поляків над галицькими українцями.

Війна руйнувала економіку України. Вже в перші місяці військових дій в Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915-1917 рр. – понад 1400. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30-75%, розвалювався транспорт. Зростали ціни. Не вистачало продовольчих продуктів, знизилася продуктивність праці. Державні витрати Росії перевищували прибутки в 1914 р. – на 39%, у 1915 р. – на 74%, у 1916 р. – на 76%.

У сільському господарстві скоротилися посівні площі, знижувалася товарність селянського господарства, не вистачало людей. Війна принесла величезні збитки. Борги Росії збільшилися в 2 рази.

Все це викликало невдоволення мас. В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. На великих заводах керівництво ними здійснювали підпільні соціалістичні організації. У 1916 р. на підприємствах України відбулося 218 страйків, в яких брало участь понад 193 тис. робітників (1/6 страйкарів Росії).

У революційну боротьбу втягувалася й армія. Солдати й офіцери поступово усвідомлювали імперіалістичний, грабіжницький характер війни. Вони відмовлялися виконувати накази, втрачали довіру до командирів, тікали з фронту. У 1916 р. російська армія нараховувала понад 1,5 млн. дезертирів. Мали місце повстання в армії. У листопаді 1916 р. в Кременчуці на розподільному пункті спалахнуло повстання. Під впливом агітаційно-пропагандистської роботи соціалістів селяни відмовлялися йти в армію. Отже, армія революціонізувалася і переставала бути опорою російського уряду. Із захисника абсолютизму вона перетворилася на революційну силу.

Посилився революційний рух селянства. Часто ним керували солдати та матроси, що повернулися з фронту. За роки війни в Україні відбувся 161 селянський виступ. Хвиля революційного піднесення наростала. Робітничий клас, селянство, інтелігенція, армія дедалі більше переконувалися, що єдиний вихід із катастрофічного становища – повалення самодержавства. Уже на січень 1917 р. склалася революційна ситуація.