Гнійно-септичні захворювання

Для гнійно-септичних захворювань більш характерними є постійна лихоманка — постійна висока лихоманка з коливаннями впродовж доби не більше 1 °С, а також гектична. Підвищення темпера­тури тіла супроводжується ознобом, а зниження — профузним виділен­ням поту, гіпотензією.

Гнійно-септичні захворювання потрібно підозрювати у тих випадках, коли наявні фактори, що сприяють проникненню збудника в кров або ж активації вогнищ хронічної інфекції: 1) травми з порушенням цілісності шкіри; 2) опіки; 3) оперативні втручання; 4) інвазивні діагностичні та терапевтичні процедури — постановка венозного катетера, екстракція зубів, фіброгастродуоденоскопія, ректороманоскопія, імплантація кар-діостимулятора; 5) аборти, особливо кримінальні, пологи; 6) цукровий діабет; 7) анемії; 8) виражена серцева недостатність; 9) хронічна веноз­на недостатність нижніх кінцівок, особливо ускладнена трофічними ви­разками; 10) похилий та старечий вік; 11) використання медикаментів, які пригнічують імунітет, і перш за все глюкокортикостероїдів та цито­статиків; 12) використання на момент обстеження або раніше прямих та непрямих антикоагулянтів (у такому випадку потрібно підозрювати на­гноєння внутрішніх осумкованих гематом).

Серед інших ознак гнійно-септичних захворювань, крім лихоманки, потрібно звернути увагу перш за все на особливості реакції периферій­ної крові — суттєве збільшення ШОЕ (в деяких випадках більше 40-60 мм/год). Для бактеріальної інфекції характерним є нейтрофільний лей­коцитоз зі зрушенням вліво, поява токсичної зернистості нейтрофілів. При вірусній інфекції частіше виявляють лейкоцитопенію та лімфопенію, еозинофілію.

Умовно гнійно-септичні захворювання можна розділити на генералі-зовані (сепсис) і місцеві (абсцеси та флегмони у закритих порожнинах).

2.1.1. Генералізовані гнійно-септичні захворювання

Сепсис потрібно підозрювати при поєднанні лихоманки висипання­ми на шкірі та слизових оболонках, у хворих з факторами ризику роз­витку інфекційного ендокардиту (ревматичні та вроджені вади серця, пролапс мітрального клапана), а також при поєднанні лихоманки з гепатоспленомегалією, полілімфоаденопатією. Потрібно також звернути ува­гу на погіршання стану хворих (падіння діурезу, гіпотензія) після вико­ристання бактерицидних антибіотиків широкого спектра дії.

Найбільш частим і раннім симптомом інфекційного ендокардиту (ІЕ) є лихоманка, що зустрічається у 90-95% хворих. Характер температурної реакції найрізноманітніший: від періодичного субфебрилітету до постійної гектического лихоманки. На початку захворювання субфебрильна температура може бути хвилеподібною. Іноді виникають озноби з підвищенням температури до 38-39.0С, що характерно для ІЕ стрептококової етіології. Для стафілококового ІЕ характерний раптовий початок захворювання з ознобу і підвищення температури тіла до 39-400С, яка тримається тижнями, нагадуючи гектичну. При цьому пітливість досягає іноді ступеня профузного поту. Озноб - важливий, хоча і непостійний симптом. Він може варіювати від легкого познаблювання до приголомшливого ознобу з різким підвищенням температури тіла.
При огляді хворих шкірні покриви і видимі слизові бліді або з жовтуватим, иктеричность відтінком, приблизно у однієї третини хворих спостерігаються петехії, геморагічний висип, як наслідок аутоімунного васкуліту і поразки дрібних судин циркулюючими імунними комплексами. Потовщення кінцевих фаланг пальців у вигляді "барабанних паличок" і зміни нігтів у вигляді "годинникових стекол" можна спостерігати у 12-10% хворих ІЕ. У 5-6% хворих відзначаються ознаки запалення суглобів у вигляді моно-або олігоартрітов великих суглобів верхніх і нижніх кінцівок. Патогномонічною і частим симптомом є формування вади серця в результаті руйнування клапанного апарату серця. Найбільш часто уражається аортальний клапан, що характеризується розвитком симптоматики його недостатності. Характерні серцебиття, слабкість, відчуття пульсації в різних частинах тіла, шум у вухах, головний біль пульсуючого характеру, розлади зору, болі в області серця стенокардійного характеру, запаморочення, схильність до непритомності.

2.1.2. Місцеві гнійні процеси

Піддіафрагмальний абсцес частіше виникає після операцій на орга­нах черевної порожнини як ускладнення деструктивного апендициту, хо­лециститу. Апостематозний нефрит, абсцес та карбункул нирок частіше є ускладненням гострого пієлонефриту. Паранефрит досить часто вини­кає у хворих з ендометритом або параметритом, апендицитом, абсцесом печінки або холангітом, панкреатитом, а також у хворих з гемофіліями і при використанні антикоагулянтів.

Разом з тим, місцеві гнійні процеси можуть бути тривалий час нероз­пізнаними. Тому за наявної лихоманки та змін периферійної крові, харак­терних для інфекційного захворювання, потрібне ретельне обстеження хворого з широким використанням сучасних методів інструментальної діагностики — УЗД, КТ, ЯМР, лапароскопії.