б) Система приголосних

 

За місцем За способом творення творення	Губні	Язикові	За участю голосу й шуму
Передньо-язикові	середньо-язиковий	задньо-язикові
Зімкнені	Вибухові	[б]	[д]		[ґ]	Ш у м н і	Дзвінкі
[п]	[т]		[к]	Глухі
Африкати		[дж']			Дзвінкі
	[ч'] [ц']			Глухі
Щілинні		[з] [з'] [ж']		[γ] / [г]	Дзвінкі
[ф]	[с] [с'] [ш']		[х]	Глухі
[в]		[j]		Сонорні
Зімкнено -щілинні	Носові	[м]	[н] [н']
Плавні	Бокові		[л] [л']
Дрижачі		[р] [р']

 

Групи приголосних за твердістю / м’якістю

 

Постійно м’які	Тверді або м’які (внаслідок асиміляції з [j], 2-ї і 3-ї палаталізації)	Тверді або пом’якшені (у позиції перед голосними переднього ряду)
[j], [ж'], [дж'], [ш'], [ч'], [ц']	[з]-[з'], [с]-[с'], [р]-[р'], [л]-[л'], [н]-[н']	[б]-[б’], [п]-[п’], [в]-[в’], [м]-[м’], [ф]-[ф’], [д]-[д’], [т]-[т’], [ґ]-[ґ’], [к]-[к’], [х]-[х’], [γ]-[γ’] / [г]-[г’]

 

Таблиця № 18. Позиції редукованих ъ, ь (визначаються з КІНЦЯ слова)

Позиція	Фонетичні умови	Приклади
Слабка _	1. У кінці багатоскладового слова. 2. Не під наголосом, якщо далі йде склад з голосним повного творення. 3. Не під наголосом, якщо далі йде склад із сильним редукованим.	сноп ъ, сол ь   з ъ ло́, пра́в ь да ш ь вь́ц ь, ж ь нь́ц ь + +
Сильна +	1. Під наголосом. 2. Якщо далі йде склад із слабким редукованим. 3. Перед [р], [л], за якими йшов приголосний.	ть́шча, съ́хнути + + па́льц ь, тъ́нък ъ + + вълна, зьрно + +

Таблиця № 19. Звукове значення букв ы, и

 

Редуковані звуки	Позиція	Звуки повного творення	Позиція
[ǔ] рыю, хытрыи	Перед [j] та [і]	[и] р ы ти, хытр ы	Не перед [j] та [і]
[ǐ] би~тъ, синии	[і] б и ти, син и

 

Таблиця № 20. Позиції редукованих ы, и

 

Позиція	Фонетичні умови	Приклади
Сильна +	1. Під наголосом.   2. Перед кінцевим и.	би́и, под ъ ры́~т ъ + + нарече́ныи, си́нии + +
Слабка _	Не під наголосом, якщо далі йде склад з голосним повного творення.	имh́н и ~, ма́тер и ю

Таблиця № 21. Занепад редукованих

 

1. Закономірності занепаду ъ, ь

 

[ъ] [o] +	сън ъ > сон +
[ ъ ] Ø [ ь ]	к ъ то > кто (у першому складі слова – друга пол. ХІ ст.)   от ь ци > отци (у середніх складах – друга пол. ХІІ ст.)
[ ь ] [e] +	дьн ь > ден’ +

 

2. Відхилення від закономірності занепаду ъ, ь

лъ́б ъ > лоб + л ъ ба́ > лъ́ба > лоба л ъ би́ > лоби́	фонетично закономірно   фонетично незакономірно, за аналогією до Н. відм. одн. фонетично незакономірно, за аналогією до форм однини
ль́в ъ > лев + л ь ва́ > ль́ва > лева л ь ви́ > ль́ви > леви	фонетично закономірно   фонетично незакономірно, за аналогією до Н. відм. одн.
Ку́р ь ска > Ку́рска Ку́рьск ъ > Куреск > + Курск	фонетично закономірно     фонетично незакономірно, за аналогією до форм непрямих відмінків для збереження звукової спільності основи

 

3. Редуковані [ъ], [ь] у сполученні з [р], [л]

 

Сполучення	Позиція редукованих	Приклади
д.-р.укр. форми	укр. форми	рос. форми
tър°t   tъл°t   tьр°t   tьл°t	завжди сильна	гър°бъ > горб + въл°къ > волк + вьр°хъ > верх + жьл°тhти > желтhти +	горб   вовк   верх   жовтіти	горб   волк   верх   желтеть
друге повноголосся (якщо після приголосного йшов слабкий редукований) мъл°н и " > молон ь " + умьр°л ъ > умерел ъ +	терен, то́лок ’знаряддя для трамбування’	золовка, верёвка, умереть, тереть, долог, сумеречный
tръt   tлъt   tрьt   tльt	сильна	кръ́вь > кров’ + глъ́тъка > глотка + крь́стъ > крест + сль́зы > слезы +	кров   глотка   хрест   сльози	кровь   глотка   крест   слезы
tръt tлъt tрьt tльt	слабка	кр ъ вавыи > кр°вавыи гл ъ тати > гл°тати тр ь вога > тр°вога сл ь за > сл°за	кривавий глитати тривога сльоза (за анал. до сльо́зи), діал. слиза	кровавый глотать тревога слеза

 

4. Занепад редукованих ы, и (приклади з ХІІІ-ХІV ст.)

 

	Д.-р.-укр. форми	Укр. форми	Рос. форми
[ǐ] > [i] + [ǔ] > [u] +	ши́" > ши" + мы́и > мыи +	шия   мий	шея   мой
[ ǐ ] > Ø	п и ю > [п’jу]	п’ю	пью

 

+

Таблиця № 22. Фонетичні зміни давньоруськоукраїнської мови, пов’язані з занепадом редукованих (ХІ – поч. ХІV ст.)

 

1.	Перебудова структури складу і слова: утворення нових закритих складів, припинення дії закону відкритого складу; зменшення кількості складів у слові	са-д ъ > сад к ъ -ни-ж ь -ка > книж-ка пра-в ь -да > прав-да
2.	Чергування нових о, ез нульовою фонемою: а) випадні голосні;     б) вставні голосні (на кінці слова перед сонорними [р], [л]. [м], [н]): о – переважно після г, к, х, е – після інших приголосних	съ́н ъ с ъ на́ > сон - сна + орь́л ъ – ор ь ла́ > орел – орла +   све-кр ъ > све-кр° > све-кор (але: свекра)   се-стр ъ > се-стр° > се-стер (але: сестра)
У книжних і запозичених словах вставні голосні відсутні: мисль, поросль, театр, метр, Олександр.
3.	Подовження етимологічних голосних [о], [е] у новозакритих складах	во-л ъ > вōл пе-ч ь > пēч'
4.	Розвиток приставного [і]: - перед сонорним [р], [м], [л], за яким був слабкий редукований;   - зрідка перед [к]; - за аналогією перед [с] у прийменнику-префіксі; - перед [ш]	р ъ жа > іржа м ь гла > імла у літературній мові: імла, імлистий, іржа, іржавий, іржати; у під.-зах. говорах: Ільвів, ірвати, імстити, імчати, ільняний; къ > ік; ікло (пор. рос. клык); съ, изъ > укр. із   шьдлъ > ишолъ > ішов
5.	Поява нових груп приголосних: - з двох вибухових; - двох сонорних; - із початковим сонорним; - із початковим шиплячим; - нові сполучення [дл], [тл]; - з трьох приголосних	п ъ тица > птица м ъ нh > мнh в ь се > все ж ь му – жму сед ь ло > седло, мет ь ла > метла п ь хнути > пхнути, ч ь хнути > чхнути
6.	Спрощення у нових групах приголосних: [здн] > [зн] [ждн] > [жн] [стн] > [сн] [слн] > [сн] [стл] > [сл] [рдц] > [рц] [стц] > [сц] [лнц] > [нц] [рнч] > [нч] [сткл] > [скл] [мгл] > [мл] [скн] > [сн] [зкн] > [зн]	поз ь дно > поздно > позно тыж ь + д ь н" > тыждн" > тыжн" радост ь но > радостно > радосно масл ь ныи > маслныи > масний ст ь лати > стлати > слати сьрд ь це > сердце > серце мhст ь це > мhстце > мhсце сълн ь це > солнце > сонце гърн ь чар ь > горнчар > гончар ст ь кло > сткло > скло м ь гла > мгла > мла пискънути > пискнути > писнути брязкънути > брязкнути > брязнути
У словах: а) кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний – немає спрощення у вимові й на письмі); б) шістнадцять, шістдесят, шістсот, а також баластний, студентський, агентство (прикм. Та іменники від іншом. слів на -ст, -нт) – спрощення у вимові й відсутність його на письмі.
7.	Поява нових приголосних [д], [т] у середині слів: [ср] > [стр]   [зр] > [здр]	устрhтоша, пострами, стрhтєнь~ (у пам’ятках ХІІІ – ХVІІ ст.); раздрhшити, уздраду~мс#, заздрость (у пам’ятках ХІV – ХVІІ ст. півд.-зах. походження); укр. зустріти, зустріч, строк, заздрість, уздріти, діал. страм, страмитися, страмний, здрячий, розм. здря.
8.	Втрата суфіксального [л] після приголосного в кінці слова	могл ъ > мог (але: могла) везл ъ > вез (але: везли)
9.	Асиміляція у нових групах приголосних: - гл. + дзв. > дзв. + дзв.; - дзв. + гл. > гл. + гл.; - свист. + шипл. > шипл. + шипл.; - шипл. + свист. > свист. + свист.; - м’як. + j > м’як. + м’як.;	с ъ доровь~ > сдоровь~ > здоровь~ близ ъ ко > близко > блиско с ъ шити > сшити > шшити рhчьцh > рhчцh > рhццh суд и»»»»»»»»»»»»»»»" > суддя [суд’ ĭ jа] > [суд’jа] > [суд'д'а] > [суд':а] вhст и ю > вhсттю > вістю. Але: кров и ю > кров’ю
Приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш подовжуються між голосними: а) у деяких іменниках жін. і чол. роду І відм.: Ілля, рілля; б) в іменниках серед. роду на -я ІІ відм.: життя, коріння, почуттів; в) в О. відм. одн. іменників ІІІ відм.: сіллю, ніччю; г) у формах теперішнього часу дієслова лити і похідних: ллю, наллєш, виллєте; ґ) у прислівниках зрання, навмання, спросоння, попідтинню, попідвіконню.
	- за способом творення	галиц ь скыи > галиц'скыи > галиц'ц'кыи > галиц'кыи дhдич ь ство > дhдич'ство > дhдиц'ство > дhдиццство > дhдицтво
10.	Дисиміляція у нових групах приголосних	к ъ то > кто > хто ч ь то > что > што > що [шчо], діал.[шшо]>шо к ъ рест ъ > крест > хрест руч ь ник ъ > ручник > рушник
Наслідки дисиміляції у групі [чн] закріплені орфографічно у словах: рушник, рушниця, дворушник, мірошник, сердешний ’бідолашний’, соняшник, торішній. У деяких словах дисиміляція властива не всім діалектам, тому сучасна орфографія її не передає: сонячний, смачний, молочний, пшеничний, яєчний, ячний, помічник.
11.	Ствердіння приголосних: - губних: - передньоязикових (крім [л]) у середині слова;	любов ь > любов, селъм ь > селом, сып ь > сып, в ь се > все д ь рати > драти, полот ь но > полотно, коз ь ла > козла, осьла > осла, вън ь зати > вонзати, ор ь ла > орла
12.	Палаталізація приголосних: - передньоязикових у кінці слова, а також перед губними, задньоязиковими, пом’якшеними передньоязиковими; - [с] у суфіксі [-ск-] < [-ьск-];   - [з] у суфіксі [-зк-] < [-ьск-];   - [ц] у суфіксі [-цк-] < [-ьск-];	[сhт’ ь ] > [сhт'], [маз’ ь ] > [маз'], [сол’ ь ] > [сōл'], [суд’ ь ба] > [суд'ба], [т’ ь ма] > [т'ма], [ред’ ь ка] > [ред'ка], [кон’ц"] > [кон'ц"]   печерьскыи > печер’скыи > печер'с'кыи > печерс'кий сел ь скыи > сēл'скыи > сēл'с'кыи   [г], [ж], [з] + [-ск-] > [-зк-] > [-з'к-] чорторизькии, надбузький [к], [ч], [ц] + [-ск-] > [-цк-] > [ц'к] городецький, галицький, драгомирецький
13.	Зміна [л] > [у], граф. в: - у сполученні tъл°t; +   - у кінці слова перед [ ъ ]	вълкъ > [воук] граф. вовк, мълчати > + + [моучати] граф. мовчати дал ъ > [дау] граф. дав, ходил ъ > [ходиу] граф. ходив Але: віл, стіл, орел, сіл – за аналогією до форм, у яких після [л] ішли голосні повного творення (воли, столи, села, крила).
14.	Зміна [в] > [у], [у] перед приголосним і в кінці слова	в ь сhхъ > всhх > [усhх] > усhх, прав ь да > правда > [прауда], столов ъ > столов > [столоу] – укр. усі, узяти, умерти, ударити, упасти, удова
15.	Зміна [у] > [у] граф. в на початку слова перед приголосним	учити > [учити] граф. вчити, у мене > [у мене] граф. в мене
укр. [у] // [у] граф. в: будеш уміти – буду вміти, жив у селі – жила в селі (з ХІІІ – першої половини ХІV ст.)
16.	Зміна ненаголошеного [і] > [і] граф. й перед приголосним	іду – [іду] граф. йду
укр. [і] // [і] граф. й: імення – ймення, лісі поле – ріки й озера (з кінця ХІV ст.)
17.	Втрата дзвінкості кінцевим приголосним	рос. [хл'еп], [сн'ек], [дуп], укр. діал.[зуп], [морос], [сторош]

 

Таблиця № 23. Фонетичні зміни середньоукраїнської мови (ХІV-ХVІІ ст.)

 

1.	Перехід [е] в [о] після шиплячих і [j] перед твердими приголосними внаслідок їхнього асимілятивного впливу; е // о   [е] > [о] після [л] в окремих словах	чего > [ч'öго] > чого пьшено > [пш'öно] > пшоно [jего] > [jого] шестеро – шостий (< шестыи) четверо – чотири (< четыре) Порушення внаслідок аналогії: шептати, чесати (бо шепчеш, чешеш), щоці, пшоні, чолі (бо щока, пшоно, чоло) [льнъ] > [лен] > льон, [сльзы] > [слезы] >сльози
2.	[h] > [і]	сhно > сіно, лhто > літо, діал. діе́д, дие́д > деди́
3.	давні [ы], [и] > укр. [и]	сынъ > укр. син, тихо > укр. тихо
4.	Ствердіння приголосних перед [и]	сила > укр. сила, писати – укр. писати
5.	Ствердіння приголосних перед [е] внаслідок близькості артикуляції [и] та [е]	сестра > укр. сестра, несу > укр. несу, поле > укр. поле, море > укр. море Але: у прикметниках м’якої групи серед. р. Н.в. одн. літнє, синє за аналогією до непр. відмінків (літнього, синього).
6.	Перехід етимологічних [о], [е] в [і] у новозакритих складах, [о], [е] // [і]	вол ъ > вōл > вуил > вуіл > віл печ ь > пēч'> піеч > піч во-ла – віл, пе-чі – піч ко-н ь -ця > кон- ця > кін-ця (фон. зак.) ко-нь-ц ь > ко-нец' > кі-нець (фон. незак., за аналогією) не-бе-са (фон. зак.) не-бе-с ъ > не-бес (фон. незак., за аналогією)
7.	Пом’якшення приголосних перед вторинним [і]	він, гірко, більше, кінь
8.	Етимологічний [о] > [а] перед складом з наголошеним [а]	бага́то, гара́зд, гарячий, хазя́їн, халява
9.	Наближення ненаголошеного [о] до [у] в результаті посилення лабіалізації [о]	оучистивъшєс# (Ізб. 1073), свуєму (ХІV), дупущали (1560); у літ. мові – [зоузу́л'а], [коужу́х], [тоуб’і́]; будяк, ворушити, журавель, парубок, ступати, яблуня; хитруватий, винуватий, будувати, зимувати
10.	Втрата початкового ненаголошеного голосного [і],[о], [а], сполучення [jе]	имати > укр. мати, грати, сповідь, Гнат, Сидір, Панас, Ларіон, Настя, Гапка, Катерина
11.	Зміна [е] в [а]	барліг, залізо, залоза, часник (під впливом плавних [р], [л]); Явдоха, Явтух, Ярема (після початкового [j]).
12.	Розвиток нових протетичних приголосних для уникнення міжслівного збігу голосних і голосних у середині слова, стягнення голосних: - [в] – перед кореневим [у], а також перед [о] та [і] < [ō];   - [г] – перед [а], зрідка перед [о]; - [j] - в окремих словах; - [в], [j] – у середині слова	вус, вухо, вулиця, вуж, вулик, вузол, вугіль, вузько (але: уклад, уряд, успіх, увага, удав, уклін – [у] кореневий); вогонь, він, вікно, вільха, вівця, вісь; гармата, гарба, Ганна, гарбуз, гострий, горіх   юшка, діал. jулиця, jасокор, jіволга, jіскра; павук, диявол; Аврам, Гаврило, Данило
13.	Ствердіння губних перед [а] < [ä] внаслідок розщеплення артикуляції пом’якшених губних на тверді губні + [j]	[д’ев’äт’] > [девjат'] граф. дев’ять [м’äсо] > [мjасо] граф. м’ясо; діал. [мj] > [мн']: мнясо, памнять, мнята, мняч; але: свято [с'в’ато], цвях [ц'в’ах] (перед губним м’який кореневий приголосний)
14.	Ствердіння шиплячих: - після занепаду [ ь ]; - внаслідок зміни [е] > [о]; - внаслідок ствердіння перед [е]; - перед новим [и]	наш, ніж, ніч; чого, жолудь, жонатий; пшениця, щеміти; чисто, шити Перед вторинним [і] та подовжені шиплячі напівпом’якшені: жінка, чітко, груші, збіжжя, ніччю, розкішшю.
15.	Збереження [ц']	кінець, криниця, цікавий; [ц] – перед [е], у словах іншомовного походження, у вигуках і звуконаслідувальних словах: яйце, сонце, криницею; цинк, цукор, палац, цокати, цабе.
16.	Ствердіння [р'] у кінці слова і складу	тепер, косар, гіркий; діал. звір', писар', сахар'
17.	Виник новий звук [дз']	з звоном > з дзвоном, з дзеркалом > з дзеркалом; дзижчати, дзюрчати, дзеленькати (звуконаслідувальні слова); дзиґа, ґудзик, дзбан (запозичені слова).