Лекція І: Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення. Україна на початку XX століття

Міністерство освіти і науки України

Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва

 

 

Плани – конспекти

занять з “Історії України”

 

Для студентів групи 26-М напрям підготовки 6.050502

: “Інженерна механіка”, спеціальність 5.05050204 “Експлуатація

та ремонт підйомно-транспортних будівельних і дорожніх машин

і обладнання”

 

 

Укладач: Сидоренко О.В.

 

Розглянуто і схвалено на засіданні

циклової комісії загальноосвітньої

підготовки

 

Протокол № ___ від _____ 2016 р.

 

Голова комісії: /Сидоренко О.В.../

 

 

Полтава-2016

Змістовий модуль 1. Україна в складі Російської та Австро-Угорської імперій.

Лекція 1: Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення.

Україна на початку XX століття.

Лекція 2: Україна в роки Першої світової війни (1914-1918 р.р.)

Лекція 3: Українська національно-демократична революція 1917-1920 років. Українська Народна Республіка. Західно-Українська Народна Республіка.

Лекція 4: Українська СРР в умовах “нової економічної політики” (1921-1928 рр.)

Лекція 5: Закріплення Радянської влади в Україні (1929-1938 рр.). Індустріалізація. Колективізація. Голодомор – геноцид 1932-1933 років проти українського народу. Західноукраїнські землі в 20-30 роки XX ст..

Лекція 6: Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)

Змістовий модуль 2. Україна в післявоєнні роки (1945- 1991) та в роки незалежності (1991-2016)

Лекція 7: Україна в повоєнні роки (1945-початок 50-тих років) та в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 роки).

Лекція 8: Розпад СРСР та відновлення незалежності України (1985-1991 рр.). Перебудова і Україна. Розгортання національно-визвольного руху.

Лекція 9: “Революція Гідності” 2013-2014 років. Сучасне політичне становище України. Російська агресія в Україну 2014 року та її наслідки.

Лекція І: Вступ. Предмет “Історія України” та його призначення. Україна на початку XX століття.

Мета: студент (студентка) визначає основні етапи розвитку українських земель на початку ХХ століття, хронологічні межі процесу індустріалізації українських земель;

показує на карті території українських земель, охоплені процесом індустріалізації, та визначає їх господарську спеціалізацію;

студент характеризує політизацію національно-визвольного руху, аналізує програму та діяльність політичних партій.

Вид заняття: вступна лекція.

 

Матеріально-технічне забезпечення: дошка, таблиці.

 

Основні терміни: етнічні землі, поліетнічність, еліти, монополія, кооператив, маргінали, самодержавство..

 

Організаційний момент.

Вивчення нового матеріалу.

 

План

 

1.Завдання і структура курсу “Історія України”.

2.Теоретичні засади курсу.

3.Територія і населення України на початку XX століття.

4. Історичні завдання України.

5. Розвиток промисловості. Економічні кризи.

6. Розвиток сільського господарства. Кооперативний рух.

7. Політичний лад в Росії і Україні.

8. Формування українських політичних партій і рухів.

 

1. Головними завданнями курсу є: а) усвідомити і розвинути в собі цінності, притаманні духовності нашого народу;

б)зрозуміти цінність і навчитись цінувати полі культурність і багатоманітність українського суспільства;

в) розвинути уміння здійснювати історичний аналіз, історичну критику, реконструкцію історичних явищ і подій, історичне прогнозування, орієнтацію в історичних джерелах;

г) підвищити рівень загальної культури через залучення студентів до духовних і культурних надбань українського народу.

Структура курсу “Новітня історія України” включає в себе Вступ і ХІІ розділів.

Перший розділ присвячений історії України періоду 1900-1913 років. Це роки прискореної модернізації, яка супроводжувалась продовженням індустріалізації; урбанізацією-зростанням міст; розвитком освіти, науки та технологій. Супутником модернізації було національне відродження, яке на початку ХХ століття увійшло в третю (політичну) фазу розвитку (коли стало питання відродження української державності).

У другому розділі розглядається становище України в роки Першої світової війни, яка розпочалась в 1914 році. Україна опинилась на вістрі інтересів Російської імперії з одного боку та Австро-Угорщини, Німеччини та їх союзників з іншого боку. Світова війна стала каталізатором революційного розв’язання суспільних суперечностей. Посилився національний та інші види опозиційного руху.

У третьому розділі йдеться про ключові події, пов’язані з Українською національною революцією 1917-1921 років. Ключовими подіями цього періоду були: становлення суверенної Української держави; боротьба за збереження Української державності в 1918-1921 роках. Також розглядаються здобутки культури України в цей історичний період.

Четвертий розділ: “Українська СРР в умовах непу (1921-1928 рр)” розповідає про внутрішнє і міжнародне становище України, її статус у складі новоутвореного в 1922 році СРСР та економічне становище України в зв’язку з введенням непу. Також дається уявлення про українізацію та інші процеси, які відбувались в культурному житті та в становищі релігії.

В п’ятому розділі: “Закріплення Радянської влади в Україні (1929-1938 рр.)” розглядається перехід до індустріалізації, колективізацію на селі та голодомор 1932-1933 років як геноцид проти українського народу. Також дається уявлення про сталінські репресії, становище культури та таке явище, як “Розстріляне Відродження”.

Шостий розділ: “Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.” розкриває економічне, політичне та соціальне становище західноукраїнських земель а також процес національно-визвольних змагань у цьому регіоні.

Сьомий розділ: “Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр)” дає уявлення про плани держав Європи щодо України, хід війни і ціну, яку заплатив український народ в цій війні.

Восьмий розділ: “Україна в перші повоєнні роки (1945-початок 50-тих років) розповідає про внутрішньополітичне та економічне становище республіки в даний період, боротьбу ОУН-УПА на Правобережній та в Західній Україні а також про становище в культурній сфері.

Девятий розділ: “Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964 рр) розповідає про політичне, економічне становище в даний період, про хрущовську “Відлигу” та реформи, які мали місце в цей період. Також мова йде про становище культури, посилення “русифікації” і зародження дисидентського руху.

У десятому розділі: “Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-тих – початок 80-тих років)” розповідається про застійні явища в житті суспільства, зростання економічної кризи та активізацію дисидентського руху.

Одинадцятий розділ: “Розпад СРСР і проголошення незалежності України (1985-1991 рр)” розкриває передумови та причини розпаду СРСР і проголошення незалежності України в 1991 році.

У дванадцятому розділі: “Україна в умовах незалежності” розкривається процес становлення незалежності Української держави.

 

2. В 18-19 столітті в розвинутих країнах Європи відбувався перехід від традиційного до індустріального суспільства в основі якого стали ринкова конкуренція, приватна власність і вільнонаймана праця. Цей перехід характеризується через призму модернізації. Модернізація – зміни відповідно до сучасних умов, осучаснення, оновлення чогось.

В Україні модернізація відбувалась з 19 століття. Вона йшла як революційним так і реформаторським шляхом. В ході неї ліквідовувались феодальні пережитки (кріпацтво) і зароджувались нові відносини, в яких людина ставала вільнішою, мобільнішою. Суспільство вступило в стан соціальної мобілізації.

Риси модернізації: економіка – впровадження нових технологій, поділ праці, розвиток ринку; соціальна сфера – формування нового типу людини (підприємця), зростання мобільності населення, перехід від великої патріархальної родини до малої сімї; політика – виникнення централізованих держав, бюрократизація управління, залучення мас до політичного життя, встановлення демократії; духовна сфера – утвердження світської системи цінностей, набуття освітою масового характеру, зростання побутового, культурного, правового рівня населення; психологічна сфера – нові засоби комунікації, пробудження національної свідомості.

Одним із наслідків модернізації було пробудження національного життя: інтересу до минулого свого народу, його історії, усної творчості, поява національної літератури, школи і навіть політичних партій, які порушували питання про свою державність. Цей процес називається національне відродження. У ході нього етнос починає усвідомлювати себе як нація. Національне відродження в Україні пройшло три фази – академічну (наукову), культурницьку (пропаганда української культури) і політичну (формування українських політичних партій що ставлять мету створення Української держави).

 

 

3. На початку ХХ століття України як держави не існувало. За територією проживання українці поступались лише росіянам. За населенням українці мали четверте місце після Росії, Німеччини та Великої Британії. Площа заселена українцями становила 739 тисяч квадратних кілометрів. Населення становило 46 мільйонів чоловік, з яких 32,6 мільйонів- українці і 13,4 мільйонів- представники інших національностей.

Більшість території України перебувала в складі Російської імперії. Вони ділились на 9 губерній: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Харківську, Херсонську, Чернігівську. Умовна назва цього регіону – Наддніпрянська Україна. Та етнічний кордон виходив за межі цих територій. Це говорить про те, що реалізовувався “російський імперський проект” боротьби з так званим “ополяченням” українців. Слово “Україна” було вилучено з вжитку. Вживались слова “Новоросія”, “Малоросія” та Південно-Західна Росія. Губерніями керували губернатори, призначені з Петербурга (звідси і сьогоднішні назви голів обласних державних адміністрацій – “губернатори”, що суперечить Конституції України і є пережитком імперського колоніального минулого України).

Землі за річкою Збруч входили до складу Австро-Угорщини. Сучасні Івано-Франківська, Тернопільська і Львівська області називались Королівство Галіція і Лодомерія в яких правив намісник і представницький орган Галицький крайовий сейм. Поляки в Галичині дивились на українців як на відгалуження польського етносу.

Північна Буковина називалась Герцогство Буковина яке очолював президент і представницький орган – Малий сейм.

Закарпаття входило до Угорщини і було поділене на 4 адміністративні одиниці – комітати (жупи).

В Західній Україні проживало 6,4 мільйони осіб з яких 4,8 мільйонів були українцями.

 

4. Поскільки у світі ішов процес становлення незалежних держав, він не обійшов і Україну.

В нашій країні боролись дві тенденції: денаціоналізація (асиміляція) і перетворення українців в державну націю. В зв’язку з цим перед нашим народом стояли наступні завдання: перше – збудувати державу; друге – возєднання України, подолання територіального розчленування. Воно мало два аспекти: внутрішньо українське (почуття єдності українців) і зовнішньополітичний (надія на розвал Російської та Австро-Угорської імперій в зв’язку з наближенням світової війни); третє –врегулювання міжнаціональних відносин. Українці на початку ХХ століття були об’єктом національного гноблення. Село було українське (90% українців) а міста в Наддніпрянщині російське, єврейське, а в Західній Україні польське, єврейське. В містах українці становили лише 1/3 частину. Тому постав вибір, або загострення міжнаціональних конфліктів, або виховання в інших націй відношення до України як до своєї Батьківщини.

 

5. У 90- тих роках ХІХ століття в Російській імперії відбувався процес модернізації, який в значній мірі гальмувався. Перешкодами її здійснення були: низький рівень економіки, слабкий внутрішній ринок, нестабільна фінансова система.

Розвиток промисловості вимагав капіталовкладень. Тому царизм проводив жорстку податкову політику. Були введені великі податки на товари широкого вжитку, державна монополія на горілку. Це допомогло накопичити певні кошти і досягти стабільності російського рубля.

Індустріальна модернізація в Росії мала свої особливості. По-перше, були потужними іноземні інвестиції у важку промисловість та транспорт. Наприклад, у вугільній промисловості та металургії їх частка становила 70%. Причиною цього була дешева робоча сила. В результаті інвестицій південь України обігнав за розвитком промисловості Уральський регіон. По-друге, вплив державного регулювання. Держава захищала від іноземної конкуренції такі галузі промисловості як вугледобування та металургію, які лише почали розвиватись. По-третє, в Росії продовжували існувати самодержавство та інші пережитки кріпосницької епохи.

В Україні утворилось чотири промислових райони, які мали загальноросійське значення: Донецько-Придніпровський вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий та Південно-Західний цукровий.

Індустріальна модернізація України розпочалася з залізничного будівництва. Перша залізниця Одеса-Балта була збудована ще в 1865 році. На початку ХХ століття мережа українських залізниць склала 8,5 тисяч кілометрів. Це вплинуло на виготовлення рейок та розбудові паровозобудівних заводів у Харкові та Луганську.

Промисловість розвивалась в окремих регіонах України і не зачепила більшість українських земель. З іншої сторони, господарство України виготовляло готової продукції лише 15%, все інше становила сировина. Значними були об’єми переробки сільськогосподарської сировини.

Бурхливий економічний розвиток був перерваний економічною кризою кінця ХІХ- початку ХХ століття. В 1899 році в Петербурзі збанкрутіли дві великі фірми, пов’язані з фінансовими установами. Через це Росія не змогла взяти в 1900 році кредити за кордоном і протистояти кризі.

В Україні першими її відчули вугільна і металургійна галузі. У 1902 році з 56 доменних печей працювало лише 23. Найбільше спад виробництва по Донецькому і Катеринославському районах. Внаслідок кризи припинилось будівництво залізниць, на 1/3 скоротився випуск паровозів. У харчовій промисловості постраждали цукрові заводи орієнтовані на експорт. Менше постраждали підприємства, орієнтовані на внутрішній ринок.

Особливостями розвитку економіки України на початку ХХ століття були: по-перше, економічна криза сприяла створенню монополістичних обєднань, які диктували умови і обсяги виробництва товарів, регулювали ціни. Вони називались синдикати. Підприємства, що входили в них, зберігали виробничу та комерційну самостійність. Пізніше стали виникати концерни, які звужували самостійність підприємств. Одним з перших синдикатів був “Продамет”, який мав контори в Катеринославі та інших містах. Синдикат “Продвугілля” діяв на Донеччині. Пізніше зявився “Продвагон”, “Гвіздок” та інші. Одночасно ішов процес злитті промислового і банківського капіталів. Наприклад, директор Петербурзького міжнародного банку був водночас віце-головою Нікопольсько-Маріупольського гірничопромислового товариства. Це свідчило про формування банківських монополій.

По-друге, різко зростала концентрація робітників на великих підприємствах. У шести промислових центрах України Катеринославі, Харкові, Луганську, Юзівці, Одесі, та Києві працювало понад 44% робітників України.

В Західній Україні індустріалізація йшла лише на підприємствах, які займались видобутком нафти та озокериту. Тут інвестиції надходили в основному з Німеччини та Австро-Угорщини. Криза початку ХХ століття в цьому регіоні перш за все вдарила по нафтопереробній та деревообробній промисловості.

 

6. На початку ХХ століття Росія залишалась аграрно-індустріальною країною, де сільське господарство давало 2/3 національного доходу. У процесі промислової індустріалізації землі стрімко ставали товаром. В період з 1877 по 1905 рік дворянство України розпродало на Півдні 3,2 мільйонів десятин, на Лівобережжі-1,7 мільйонів десятин та на Правобережжі-0,9 мільйонів десятин землі.

Частина поміщиків перетворились на підприємців, таких як Терещенки, Семиренки, Харитоненки, Яхненки. Вони стали власниками цукрових, суконних заводів, ґуралень і т.п. Вони, в 1897 році навіть створили перший синдикат цукрозаводчиків “Цукор”, який обєднав український, російський, єврейський та польський капітал.

На початку ХХ століття у сільському господарстві України поглибилась спеціалізація по виробництву певної продукції. Правобережжя спеціалізувалось в основному на виробництві цукрового буряка, Лівобережжя – зерно і картопля, Південь – зерно та продукти тваринництва.

Швидкими темпами ішов процес майнового розшарування сільського населення. Частина заможних селян і поміщиків почали використовувати нову техніку – сівалки, жниварки і т.п. Великі поміщицькі господарства збереглись на Півдні та на Правобережжі України. Зросла кількість заможніх селян. Та більшість селянських господарств були бідняцькими. Колишня кріпацька система зберігалась у вигляді відробіткової системи. Зростала кількість селян, які ставали наймитами. Їх кількість становила 1,8 мільйона чоловік. Багато селян в пошуках роботи ішли в міста, або переселялись до Криму, на Кавказ чи до Сибіру.

Селяни Західної України, маючи мізерні наділи, виїздили на сезонні роботи до європейських країн, або емігрували до Північної Америки. За перше десятиріччя ХХ століття з Галичини виїхало в еміграцію 224 тисячі селян.

В кінці ХІХ століття в Східній Галичині розгорнувся кооперативний рух. Створювались кредитно-позичкові та споживчі кооперативи, які допомагали українським селянам. Їх виникло біля 500. Для фінансування кооперативів було утворено українське ощадне товариство “Дністер”, а також спілка “Сільський господар”. Також діяв Крайовий земельний банк. Кооперативний рух підтримував митрополит Української греко-католицької церкви Андрій Шептицький.

У Південній Україні кооперативний рух очолив Микола Левитський та Василь Доманицький, які заснували біля 2 тисяч с/г кооперативів. Російський уряд переслідував учасників кооперативного руху а австро-угорська влада не чинила йому перепон.

Висновок. Індустріальна модернізація під російських українських земель сприяла активному розвитку галузей важкої промисловості на Сході і Півдні України. Ії перервала криза 1900-1903 років, що вплинуло на соціально-економічне життя. В Західній Україні промисловість розвивалась слабо. В сільському господарстві життя селян було важким, що спричинялось збереженням кріпосницьких відносин, безземеллям і т.п. Становище селян частково рятував кооперативний рух.

 

7. В Російській імперії існувала самодержавна монархія. У своїх діях цар обмежувався лише законами про престолонаслідування. Його влада нічим не обмежувалась. Самодержавство базувалось на необмеженій владі монарха, відсутності основних демократичних свобод, повному безправ’ї селян і робітників, відсутності національного законодавства. Це виключало розвиток парламентаризму і хоч яких норм демократії.

Привілейоване становище мав стан дворянства. Середній прошарок складали інтелігенція, міщани, купці та підприємці (які не брали участі в управлінні). Українське населення на 80% складалось з селян, тому абсолютно не мало впливу на стан справ в імперії.

Розвиток товарно-грошових відносин сприяв формуванню двох нових класів буржуазії та робітників. Також формувався прошарок інтелігенції, який на 1897 рік становив 126 тисяч осіб. Більшість української інтелігенції працювала в селі. В містах переважала російська та єврейська інтелігенція.

На початку ХХ століття відмінність між станами почала стиратись, що призвело до зміни структури населення. З’явилась велика кількість маргіналів – напівробітників, напівселян, різночинна інтелігенція. Через важке життя вони поступово втрачали сімейні і релігійні цінності.

В Західній Україні провідними групами населення були польська шляхта і угорські пани. Прошарок світської і духовної інтелігенції був незначним.

Висновок. На початку ХХ століття українці не мали своєї державності, а українські етнічні землі входили до двох імперій. Регіони проживання українців (за рідким виключенням) було економічно і культурно відсталими.

 

 

8. На початку ХХ століття в Україні мали місце соціальні рухи і страйки (захист робітниками і селянами своїх економічних прав). Прикладом цьому можуть служити виступи селян Полтавщини в 1902 році та масові робітничі страйки 1 травня 1900 року в Харкові в яких взяло участь біля 10 тисяч робітників.

Одночасно розпочався рух за становлення України - як держави. Взагалі в історії України виділяють три етапи національного руху: етнографічний кінець ХVІІ-початок ХІХ століття; культурницький 40-80-ті роки ХІХ століття та політичний-90-ті роки ХІХ-початок ХХ століття. Ідею незалежності України висунуло “Братство тарасівців” в кінці ХІХ століття. В 1897 році у Києві утворилось об’єднання громад під назвою “Загальна українська організація”, яку очолили Володимир Антонович, Володимир Лисенко та інші. Мета організації – автономія а потім державність України. В 1900 році в Харкові Дмитро Антонович утворює Революційну Українську партію (РУП). Програма, яку склав Микола Міхновський, називалась “Самостійна Україна”. Головна мета партії – досягнення самостійності України. Такі погляди в той час називались радикальними. В 1901 – 1902 роках відбувся розкол РУПу. Микола Міхновський утворив Українську Народну партію (УНП), яка мала свої філії в Києві, Одесі, Полтаві та інших містах. Ця партія в 1904 році навіть заснувала воєнізовану організацію “Оборона України”, яку очолив Віктор Чеховський. Ті, хто відколовся від РУПу (С.Єфремов, Є.Чикаленко, Б.Грінченко) в 1904 році утворили Українську Демократичну партію (УДП), Українську Революційну партію (УРП), а ліві утворять Українську соціал-демократичну робітничу партію за зразком російських соціал-демократів. УСДРП очолить спочатку Микола Порш. Після російської революції 1905-1907 років більшість партій, крім УНП та УСДРП припинять існування в умовах репресій. На їх основі утвориться напівлегальне культурницьке об’єднання Товариство Українських поступовців, яке обмежиться пропагандою відродження української мови та культури. Його керівником стане Михайло Грушевський.

Також на теренах України був представлений російський соціальний рух (соціал-демократи, більшовики, есери), які пропагували збереження єдиної Російської держави на території України, польський – відстоювали ідею відновлення історичної території Польщі до 1772 року і єврейський – Загальний єврейський робітничий союз, або БУНД, який діяв в контакті з РСДРП.

 

 

Сприйняття і осмислення студентами навчального матеріалу.

Бесіда.

1. Які завдання курсу “Історія України”?

2. Які структурні елементи предмета?

3. Що означає модернізація і її особливості для України?

4. Що ви розумієте під поняттям “Економічна криза”?

5. Подумайте, чому саме в Україні виникло найбільше монополій в порівнянні з Росією?

6. Чому більшість українських партій стояли на позиції автономії в складі Росії? Чи має ця практика своє продовження в сьогоденні?

 

Домашнє завдання: робочий конспект, посібник-ст.17-20, Інтернет.

 

Література

 

1. Історія України (підручник) 10 кл., Кульчицький С.В., Лебедєв Ю.А., К., “Генеза”, 2010.

2. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів., кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

3. Новітня історія України ч.I (підручник)., Турченко Ф.Г., Генеза., 2002.

4. Історія України. Бойко О.Д., - К., 2004.

 

Лекція 2: Україна в роки Першої світової війни 1914-1918 років.

 

 

Мета: студент (студентка) спираючись на карту та інші джерела, характеризує геополітичні плани країн Антанти і Троїстого союзу щодо України, показує на карті території, де відбувались воєнні події Першої світової війни;

доводить взаємозв’язок Першої світової війни і революції 1917 року;

готує реферати про події Першої світової війни;

 

Вид заняття: проблемна лекція.

Матеріально-технічне забезпечення: історична карта “Перша світова війна 1914-1918 рр.”, ілюстрації, виставка літератури.

Організаційний момент.

Актуалізація опорних знань.

Експрес –тестування, бесіда.

 

Основні терміни: світова війна, Антанта, Троїстий союз.

План

 

1. Плани воюючих сторін щодо України.

2. Воєнні дії на території України в 1914 – 1917 роках.

3. Суспільно-політичний рух в Західній Україні. Форму-

- вання легіону Українських Січових Стрільців.

4. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні.

5. Прояви кризи в Росії в умовах війни.

6. Початок Української революції. Утворення УЦР.

7. І і ІІ Універсали Центральної Ради.

 

 

1. 1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна, головна мета якої була територіальний переділ світу. Її вели перш за все Троїстий союз (Німеччина, Австро -_Угорщина, Туреччина) і Антанта (Англія, Франція і Росія). Німеччина хотіла захопити Наддніпрянську Україну, Схід України і Крим. Австро-Угорщина мала намір захопити Волинь і Поділля. Росія прагнула захопити Західну Україну аж до Карпат.

 

2. Районом бойових дій на південно-західному напрямку були Галичина, Буковина і Прикарпаття. Командуючий російським Південно-Західним фронтом Олексій Брусилов 23 (10) серпня 1914 року розпочав наступ, який отримав назву “Галицька битва”. В цій битві з обох сторін приймало участь 1,5 мільйонів чоловік. Російські війська здобули перемогу, захопивши Східну Галичину, Буковину та місто Перемишль. До речі в цих боях відзначився льотчик Петро Нестеров, який першим у війнах здійснив повітряний таран австрійського літака біля міста Жолкова (Львівщина) де і загинув. Австро-Угорська армія втратила 400 тисяч солдатів, з яких 100 тисяч полоненими.

Українці Західної України спочатку прихильно зустріли російські війська. Але, з їх приходом розпочались арешти уніатських священників. Зокрема, керівник Української Греко-Католицької церкви Андрій Шептицький був вивезений до Києва а потім до Суздаля. Також закривались українські друкарні, буковинці і галичани десятками тисяч вивозились в глиб Росії. Також 200 уніатських церковних громад були закриті і перетворені в російські православні церкви.

2 (19 квітня) травня 1915 року німецькі війська розпочали наступ в районі Горлиці (південь від Кракова). До осені 1915 року російська армія залишила значні території до лінії Чернівці – Рига. Російська армія понесла значні втрати, особливо в період відступу. На осінь 1915 року її втрати становили 3 мільйони чоловік. З цього часу розпочинається позиційна війна.

З приходом австро-угорських військ західно українці потрапили під новий терор. Зокрема, були закриті православні парафії, що раніше відкривались росіянами. Було утворено 21 концтабір для військовополонених і тих, хто співробітничав з росіянами.

В Наддніпрянській Україні, зі своєї сторони, росіяни 9 січня 1915 року заборонили всі україномовні видання (це право було вибороте українцями під час першої російської революції).

4 червня 1916 року, з метою надання допомоги союзникам, Олексій Брусилов організував наступ Південно-Західного фронту. До осені 1916 року російські війська зайняли територію до лінії Золочів-Галич-Станіслав. Внаслідок цього наступу німці припинили атаки на Верден (Верденська м’ясорубка), Італія-союзниця Антанти врятована від поразки а Румунія вступила у війну на стороні Антанти.

До 1917 року бої на Південно-Західному фронті носили позиційний характер. Лише 31 червня 1917 року була здійснена спроба наступу, яка була зірвана а російська армія, на початку серпня залишила міста Тернопіль та Чернівці.

 

3. З початком війни у серпні 1914 року представники українських національних партій заснували у Львові Головну Українську Раду (ГУР), як єдиний український представницький орган. Його очолив Кость Левицький. Мета – підтримка Австро-Угорщини у війні з Росією з надією в майбутньому отримати певні привілеї для українців. 4 червня 1914 року політичні емігранти з Наддніпрянської України утворили Союз Визволення України (СВУ). Його головою, зі складу організаційної групи 80 чоловік, практично став Дмитро Донцов. Головним завданням було проголошено відродження самостійної Української держави. На даному етапі СВУ планувало співробітництво з Австро-Угорщиною і Німеччиною. Формами діяльності СВУ були: агентурна робота; спроба організації повстань в підросійській Україні; робота серед 80 тисяч українських військовополонених в концтаборах, дякуючи чому було сформовано дві дивізії “синіх” і “сірих” гайдамаків, які готувались для висадки на Північний Кавказ для боротьби з Росією. Наддніпрянські націонал-демократи, в основному осліплені російським патріотизмом, критично ставились до СВУ. Зокрема С.Петлюра називав їх зрадниками.

В 1914 році за дозволом австрійського уряду в складі австрійської армії було утворено легіон Українських Січових Стрільців(2,5 тис.). Українці ішли в легіон, сподіваючись вибороти незалежність України. Перший бій УСС прийняв у вересні 1914 року біля Ужоцького перевалу під командуванням М.Галущинського. Весною 1915 року стрільці воювали біля гори Маківка з українськими кубанськими козаками, якими керував російський генерал Каледін. В кінці серпня 1915 року УСС вели бої біля річки Стрипа. В цей час був уже полк УСС під командуванням Г.Косака. У серпні 1916 року легіон під командуванням А. Вариводи вів півторамісячні бої біля міста Бережани, де втратив біля тисячі стрільців. Весною 1917 року на горі Лисоня на честь стрільців поставлений пам’ятник. На фронт стрільці повернулись в лютому 1917 року. На початку липня шість сотень УСС під командуванням М.Тарнавського прийняли участь у бою біля села Конюхи (Бережанщина), де зазнали значних втрат.

 

4. В Наддніпрянській Україні в суспільно-політичному житті виділялись різні підходи у зв’язку з початком війни. Український соціал-демократ Симон Петлюра в газетній статті “Війна і українці” підтримав участь українців у війні, сподіваючись на поліпшення відношення Росії до українців (до речі він, під час війни був одним з командирів тилового забезпечення Західного фронту). Лідер українських соціал-демократів Володимир Винниченко виступив проти війни, висунувши гасло автономії України. Керівництво Товариства Українських Поступовців закликало українців до нейтралітету у війні. Та хід Першої світової війни активізував український національно-визвольний рух, прискорив українську національну революцію.

 

Сприйняття і осмислення навчального матеріалу.

Бесіда.

 

Домашнє завдання: робочий конспект, посібник-ст.27-29, Інтернет, рекомендована література.

 

 

 

Лекція 3: Українська національно-демократична революція 1917-1920 років. Українська Народна Республіка. Західно-Українська Народна Республіка.

Мета: студента повинні усвідомити значення української революції для відновлення в майбутньому української держави. Виховати в студентів український патріотизм. Ознайомити студентів з героїчними сторінками боротьби УНР та ЗУНР за свою незалежність. Дати можливість усвідомити уроки поразки боротьби українців за незалежність в 1917-1920 роках.

-студенти повинні усвідомити значення I – IV Універсалів для майбутніх державотворчих процесів в Україні;

- студент визначає хронологічну послідовність подій української державності 1917-1920 років;

- визначає причинно-наслідкові зв’язки між подіями;

- порівнює державний устрій за часів Центральної Ради, Української Держави П.Скоропадського і Директорії;

- характеризує та порівнює зовнішню політику ЦР, Української Держави та Директорії;

- описує соціально-економічне становище населення;

- пояснює причини поразки національно-визвольниз змагань і їх уроки для нинішньої незалежної України.

 

Вид заняття: проблемна лекція.

 

Матеріально-технічне забезпечення: історична карта, дошка, ілюстрації, комп’ютер.

 

Організаційний момент.