Біографія Миколи Костомарова

Міністерство внутрішніх справ України

Національна академія внутрішніх справ України

Кафедра історії держави та права

 

Реферат

Ідеї народної історії у творчості Миколи Костомарова

 

 

Виконав:

Студент групи БЮФ-106

Черниш А.А.

Перевірив:

Професор В.М.Щербатюк

 

 

Київ -2017

Зміст

I.Біографія Миколи Костомарова

II. Характеристика творчої діяльності М. Костомарова

III. М. Костомаров провідний теоретик народництва в Україні

IV.Висновок

V.Список використаних джерел і література

Вступ

 

Микола Костомаров - український і російський історик, етнограф,письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1876 р.), один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства, автор історичних досліджень «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Бунт Стеньки Разіна», «Північноросійське народоправство», «Російська історія в життєписах її найголовніших діячів» та інших робіт.
Вклад М.І. Костомарова в історичну науку був величезний. Яскраву оцінку творчості М.І. Костомарова зробив визначний історик та політичний діяч XX ст. М.С. Грушевський, називаючи його трибуном, агітатором та полемістом.

Проблема вивчення історичних поглядів М. Костомарова має довгу історію.І саме серед видатних вчених, письменників, громадських діячів, загалом рушіїв українського відродження та національної історичної науки XIX ст. особливе місце належить Миколі Івановичу Костомарову. Він, за висловом Михайла Грушевського, «положив свою печать на цілу епоху». Найважливішим досягненням М. Костомарова, як історика, стало відтворення безперервності українського історичного процесу. Його самостійність щодо загальноросійської та польської історії обґрунтовано в низці монографій вченого, які отримали логічне завершення у працях М. Грушевського. Особливо слушними щодо значення наукових пошуків Костомарова та їх зв'язку з громадсько-політичною діяльністю вченого є такі слова М. Грушевського: «...історична й публіцистична праця Костомарова досить послідовно розвивала ті революційні ідеї, що були вкладені в його молодечих «Книгах битія Українського Народу».

Біографія Миколи Костомарова

Народився Микола Іванович Костомаров 4 травня 1817 р. у слободі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. У дитячі роки закладаються його перші інтелектуальні підвалини світогляду майбутнього історика.Закінчивши гімназію у 1833 р., М. Костомаров вступив на словесний факультет Харківського університету. У 1836 р. М. Костомаров закінчив Харківський університет зі званням дійсного студента, а в січні 1837 р. здав іспит на ступінь кандидата.

Наприкінці 30-х - на початку 40-х років XIX ст. М. Костомаров, ознайомившись із творчістю харківських поетів-романтиків, вивчає слов'янські мови, починає писати українською і видає під псевдонімом Ієремія Галка низку драм і поезій, оригінальних та перекладних. Серед них - збірка поезій «Вітка» (1840), трагедія «Переяславська ніч» та інші, які відкрили нову сторінку в українській драматургії.

На початку 40-х років XIX ст. Костомаров обіймає посаду помічника інспектора в Харківському університеті, одночасно викладаючи історію в приватних закладах та як домашній репетитор. У цей період учений займався підготовкою нової магістерської дисертації - «Об историческом значении русской народной поэзии», яку успішно захистив у січні 1844 р. У 1845 р. Костомарову випала нагода переїхати до Києва. З серпня 1845 р. він працював старшим учителем історії у Першій Київській гімназії, одночасно викладаючи загальну й російську історію в приватних пансіонах, а пізніше - в Київському Інституті шляхетних дівчат.

М. Костомарова було заарештовано 28 березня, напередодні його весілля з Аліною Леонтіївною Крагельською, призначеного на ЗО березня 1847 р. Аліна Крагельська народилася в сім'ї військового, виховувалася і виросла в Києві, закінчила в 1846 р. Київський жіночий зразковий пансіон Де-Мельян.

Необхідно все ж зазначити, що кирило-мефодіївці справили неабиякий вплив на становлення українського національно-визвольного руху другої половини XIX - початку XX ст., зокрема на формування політичного українства. М. Костомаров відіграв у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства величезну роль. Він був не лише автором програмних документів братчиків, а й одним з ініціаторів заснування об'єднання та його неформальним лідером. Хоча за матеріалами слідчої справи він проходить як «великороссиянин», що суперечило його духовній приналежності до українців, з якими була пов'язана і громадсько-політична діяльність ученого. У ній чітко проглядається прагнення захистити право українського народу на культурну і державну автономію у складі слов'янської федерації.

Навесні 1858 р. Казанський університет обирає Костомарова професором для викладання «русских древностей», але Міністерство народної освіти не дозволило йому посісти кафедру. Проте вже наступного, 1859 р. Санкт-Петербурзький університет запросив ученого обійняти кафедру російської історії. Там він як екстраординарний професор викладав з листопада 1859 по березень 1862 р.

За поданням міністра народної освіти в січні 1860 р. Костомаров став членом Археографічної комісії в Санкт-Петербурзі, де до кінця життя готував і редагував серійне видання документів з української, російської та білоруської історії - «Акты Южной и Западной России».

У 1862 р. Костомаров був змушений перервати професорську кар'єру. Сталося це через закриття Санкт-Петербурзького університету в 1861 р. та конфлікт навколо професора П. Павлова, репресованого за читання публічної лекції у 1862 р.

У 1872 р. унаслідок напруженої роботи зір М. Костомарова настільки ослаб, що він уже не міг вести систематичних архівних пошуків.

В останні роки життя у вченого значно погіршився зір.

Восени 1881 р. його при переході вулиці збив вантажний візник, що стало причиною посилення кашлю й нападів задухи.

У січні 1884 р., вийшовши надвечір з приміщення архіву, він був збитий з ніг і зім'ятий парою коней, запряжених у дишлові сани. 7 квітня 1885 р. Микола Іванович Костомаров помер. Поховали його 11 квітня на Волковому кладовищі у Санкт-Петербурзі, біля Літературних мостиків.