Сучасні напрямки і школи економічної теорії

З кінця XIX в. починають формуватися нові підходи в економічній науці і протягом тривалого часу її різні напрямки так чи інакше концентрувалися навколо двох основних проблем: трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Неокласичний напрям виник як реакція на економічне вчення К. Маркса. Він панував до 30-х років нинішнього століття. Головна проблема, яка перебувала в центрі уваги неокласиків (Альфред Маршалл (1842-1924) Артур Пігу (1877-1959) та ін.) - задоволення потреб людини. Ключова ідея Маршалла полягала у переміщенні зусиль з теоретичних суперечок про вартість до вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, які визначають процеси, що виникають на ринку. За Маршаллом, у міру споживання нових одиниць, частин, часток блага, темп наростання корисності падає, додаткова корисність, принесена кожною новою часткою знижується.

Згідно неокласичного підходу, ціна товару визначається двома факторами: граничною корисністю (з боку покупця) і витратами виробництва (з боку продавця).

Засновники теорії —А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейганта ін.

 

Принципи граничної корисності послужили підставою для розробки великої концепції граничних величин. Велика депресія 1929-33 років показала неможливість шляхом вільної конкуренції вирішити соціально-економічні проблеми і протиріччя сучасного світу. Знадобилося серйозне втручання держави в хід економічного життя.

Кейнсіанство. На хвилі кризи 30-х років виникла теорія ефективного попиту, яка запропонувала свої рецепти регулювання економіки і знайшла застосування на практиці, стала складовою частиною економічної політики багатьох держав. Автором цієї теорії був англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946). Його ідея полягала в тому, щоб застосувати методи активізації і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) і тим самим впливати на розширення виробництва і пропозиція товарів. Держава може впливати на інвестиції за допомогою регулювання рівня відсотка, або здійснюючи інвестиції в громадські роботи. Інвестиції по Кейнсу грають вирішальну роль у розширенні платоспроможного попиту, а попит створює пропозицію. Він не вірив у саморегульований ринковий механізм і вважав, що для забезпечення економічної рівноваги необхідне втручання держави.

Прихильники і послідовники Кейнса: Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.)

 

У 70-80 роках, коли надмірне втручання держави в економіку стало гальмувати розвиток суспільного виробництва, знову стає актуальною неокласична доктрина і залишається такою по теперішній час. Вона представлено теоріями монетаризму та неолібералізму.

Монетаризм - теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей. Визнаним авторитетом цього напрямку є американський економіст Мілтон Фрідман (1912- 2006).

Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

 

Неолібералізм - ще один напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво саме здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і відійти від зайвої регламентації ринку. Одним з основоположників і головним теоретиком неолібералізму вважається Фрідріх фон Хайєк ("Згубна самовпевненість" і "Дорога до рабства"). У своїх роботах він відстоює принцип максимальної свободи людини.

 

Інституційно-соціологічний напрям (Гелбрейт Дж. та ін) розглядає економіку як систему, де відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом економічних і зовнішньоекономічних факторів, особливо техніко-економічних. В цьому напрямку виняткове значення надається трансформації сучасного суспільства під впливом науково-технічного прогресу. Останній веде до подолання соціальних суперечностей і безконфліктної еволюції суспільства від індустріального до постіндустріального.

Представники: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін.,

 

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів

економічної теорії.                                 

 

Предмет економічної теорії та еволюція його визначення різними школами

 

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, відповідно існує багато його трактувань.

 

Ключові про­блеми дослі­дження	Визначення економічної тео­рії, представники
Багатство нації, народний добро­бут	Наука про багатст­во. А. Сміт, Д. Рікардо
Обмін	Наука про обмін Г. Маклеод, Г. Перрі
Господарська ді­яльність	Наука про народне господарство, умо­ви і закони, за яки­ми проходило і відбувається гос­подарське життя народів. В. Рошер, К. Кніс.
Соціальність	Наука про соціаль­ні, психологічні, правові явища та відносини між людьми. Р. Штамлер, А. Амонн
Економічні(ви­робничі) відноси­ни	Наука про об'єктивні відно­сини між людьми у процесі виробниц­тва, розподілу, об­міну і споживання К. Маркс, Ф. Енгельс
Раціональний розподіл (викори­стання обмеже­них ресурсів)	Наука про раціо­нальний розподіл обмежених (рідкі­сних) економічних ресурсів за альтер­нативними напря­мками їх викорис­тання з метою за­доволення потреб споживачів А.Маршалл, Л. Вальрас.

Рис. 1.1. Еволюція визначення предмета економічної теорії

 

 

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

Рис. 1.2. Еволюція назви економічної науки

 

Термін економія (від гр. oikonomia) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає "мистецтво ведення домашнього 

господарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон).

Термін "політична економія" був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін "політична економія" домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в ряду інших — як "економічна теорія" або як 

"політична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує 

економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів "економія", "політична економія", "економікс", "економічна теорія" об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її дослідження — економічної системи.

 

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії, мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Основи економічної теорії — це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та 

закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні 

історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, інфляція та її причини, грошовий обіг, податкова політика та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

 

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції:

Пізнавальна (евристична) функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Економічна політика — це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв'язок. Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує  замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії.

Практика — критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання — до передбачення, передбачення — до раціональних дій, дія — до вдосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень.

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

 

 

 

Рис. 1.6. Етапи формування наукового економічного мислення