2018-02-13
252
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України одночасно з формуванням і функціонуванням ринкової економіки відбувається становлення громадянського суспільства.
Громадянське суспільство — сукупність формальних і неформальних організацій і правил (інститутів), яка поєднує окремі індивіди або сім'ї (домогосподарства) з державою (владою) і бізнесом (приватним сектором економіки).
Властивістю організацій, що належать до громадянського суспільства, є їх неприбутковий (некомерційний) характер і добровільність участі громадян у цих організаціях, що виражається в роботі без оплати праці або з меншою заробітною платою, ніж у комерційному секторі.
До складу громадянського суспільства входять: соціальні мережі, місцеві організації та недержавні організації.
Це досить умовна класифікація, але найпоширеніша в літературі.
Соціальні мережі — неформальні та "розмиті" організації, що діють у межах населеного пункту або його частини і ґрунтуються на таких ознаках, як близька або далека родина, сусідство, спільне навчання та ін. Вони виконують визначені функції, які найчастіше виявляються у наданні взаємних послуг іншим учасникам мережі (вирішення питань добробуту або фінансової підтримки мешканців будинку, під'їзду).
Місцеві організації — добровільні неформальні об'єднання в населеному пункті або на визначеній території, що виникають з метою задоволення певної загальної потреби, отримання спільної вигоди (групи спільних інтересів, наприклад, ліга підприємців).
Недержавні організації —добровільні формальні об'єднання (у тих країнах, де їх діяльність допускає законодавство), які діють на місцевому, регіональному національному або міжнародному рівнях і спеціалізуються на наданні тих чи інших послуг індивідам і сім'ям, створенні тих чи інших благ для суспільства загалом або певних його громадських організацій, асоціацій, фондів та ін.
Відносини між складовими громадянського суспільства, що формують його структуру, поділяють на такі види:
1) кооперація різних організацій громадянського суспільства (ОГС) при вирішенні їх завдань;
2) конкуренція ОГС за ресурси, спрямовані на досягнення проголошених цілей власників, фінансові ресурси тощо. Другий вид цих відносин часто виходить за межі громадянського суспільства, оскільки фінансові ресурси, наприклад, одним зі своїх джерел можуть мати державний бюджет.
Відносини між громадянським суспільством і ОГС, з одного боку, і зовнішнім середовищем — з іншого, поділяються:
— на відносини доповнення, коли блага, вироблені ОГС, поповнюють брак тих чи інших благ, що створюють держава і приватний сектор;
— відносини заміщення, у межах яких блага, вироблені ОГС, витісняють функціонально схожі блага, надані державними та комерційними секторами.
У сучасній економічній літературі запропоновано досить багато теоретичних підходів, що пояснюють функціонування неприбуткових організацій, їх, на думку Б. Доллері та Дж. Уолліса, можна поділити на два класи:
1) концепції, що випливають із особливостей попиту на створювані ОГС блага;
2) концепції, в яких особливу увагу звертають на специфіку пропозиції таких благ.
Дещо по-іншому пояснюють порівняльні переваги ОГС Д. Білліс і X. Гленперетер. На думку вчених, структурні характеристики організацій, що діють у різних секторах економіки, зумовлюють не збігання їх схильності до врахування тих чи інших типів обмежених можливостей, які можуть бути властиві для їх клієнтів. Дослідники вирізняють чотири типи подібних обмежених можливостей:
1) фінансові (недостатня платоспроможність споживача, неможливість придбати необхідні послуги за ринковою ціною);
2) особистісні (обмежені фізичні чи розумові здібності);
3) соціальні (приналежність до тих чи інших маргінальних суспільних груп);
4) територіальні, або пов'язані з місцем проживання (проживання в місцевості, в якій з економічного погляду неефективно організовувати надання товарів або послуг).
Комерційні організації — підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства, торговельні організації та інші юридичні особи, метою підприємницької діяльності яких є виробництво і привласнення максимального прибутку.
Пропозиція будь-якого блага з боку державного сектору в цілому визначається неспроможністю забезпечити таку пропозицію з боку ринку, тобто комерційних організацій. Окрім такої неспроможності, для зацікавлених державних структур потрібні хоча б дві умови:
1) вигідність виробництва політикам — у розмірі забезпечення їх електоральною підтримкою або створення потокових доходів;
2) наявність вільних бюджетних ресурсів, що не спрямовуються на важливіші з погляду політика цілі.
Якщо немає хоча б однієї з умови, держава не почне виробництво відповідних благ.
Отже, суб'єкт, який не є фірмою або державною установою, але виробляє блага, котрі не надає ні ринок, ні держава і не враховують у функції корисності індивідів, автоматично підвищуватиме рівень добробуту останніх.
У своєму дослідженні Л. Саламон, Л. Хімс і К. Чіннок аналізують результативність діяльності ОГС у сфері виконання ними різних функцій громадянського суспільства. Вчені звертають увагу на таку роль неприбуткового сектору:
— поліпшення якості послуг, забезпечення більшої рівності споживачів, зменшення витрат, пов'язаних із наданням послуг, покращання спеціалізації й обслуговування;
— зростання інновацій, що реалізуються за рахунок більшої гнучкості некомерційних структур, їх спроможність здійснювати технологічні та продуктивні інновації, діяти за новими "соціальними" технологіями;
— ініціювання і поширення соціальних змін, які ОГС здатні реалізувати, пов'язуючи окремих індивідів із політичним процесом, представляючи їх інтереси, відстоюючи права та ін.;
— сприяння розкриттю якостей особистості й розвитку лідерства шляхом участі у різних некомерційних організаціях;
— формування соціального клімату і сприяння демократизації суспільства.
Особливо важливе значення мають конструкції соціальних і політичних зв'язків у громадянському суспільстві для країн з перехідною економікою.
М. Вулкок вирізняє чотири основні позиції, що утворюють феномен соціального капіталу:
1) розвиток горизонтальних зв'язків усередині країни;
2) характер соціальних зв'язків усередині ком'юніті;
3) відносини між громадянським суспільством і державою;
4) якість управлінських інститутів.
