БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
Багаторічні бобові трави відіграють значну роль у підвищенні родючості грунтів та зміцненні кормової бази.
У них на коренях оселяються бульбочкові бактерії (Вастегшт гагїїсісоіа), які засвоюють атмосферний азот. Рослина-господар ви- І користовуе частково азот бульбочок, що підвищує вміст білка в _ бобових. Так, у сіні конюшини він становить 13—19,7%, люцерні — 1 12,2—21,6, еспарцеті—11—18%- На азот збагачується і грунт після цих рослин. Так, за даними акад. В. П. Мосолова, в кореневих і пожнивних рештках залишається така кількість азоту: після конюшини — 250 кгіга, люцерни — 132, еспарцету — 138 кг\га.
На Україні з бобових трав поширені конюшина червона, біла і рожева, люцерна синя, або посівна, еспарцет гібридного походження, лядвенець рогатий і буркун білий.
Укісна площа багаторічних трав посіву минулих років становить у республіці близько 1,8 млн. гектарів, у середньому 7,5%, у південних областях 3—4, лісостепових — 8 і в західних районах — 8— і 12% ДО орної землі в колгоспах і радгоспах.
|
|
Від загальної площі багаторічних трав конюшина займає 60°/0, люцерна — 24, еспарцет — 15, а інші бобові — до 1 %.
Конюшину білу, рожеву, лядвенець рогатий використовують у сумішках з Іншими
травами для поліпшення природних кормових угідь та створення культурних пасовищ.
КОНЮШИНА
Види конюшини
Конюшина належить до родини бобових (Ье^итіпозае) роду ТгіГоіішп Ь. Види конюшини різняться за морфологічними озна- 1 ками (табл. ЗО).
Ботанічна характеристика конюшини червоної
(Тпїоііит ргаіепзе Ь.)
Розрізняють два типи конюшини: одноукІсну і двохукісну. Перша, як правило, пізньостигла і дає за вегетаційний період один _ укіс сіна, друга ранньостигліша і дає два, а в Закарпатській області і три укоси. ...
На Україні поширені сорти двохукісної конюшини, які відрізняються від сортів одноукісної меншою кількістю міжвузлів (5—7 проти 9—14). Крім того, у рік сівби двохукісна конюшина утворює: генеративні органи І дає врожай насіння.
Кількість головок на одній росліші залежно від умов вирощу-; вання коливається від 6 до 100, на одному стеблі від '] до 17. Квіток у головці від 70 до 150.
Конюшина червона перехреснозапильна, при самозапиленні на- І сіння не зав'язує. Запилюється лише за допомогою комах (джмелі, |
198
Таблиця ЗО. Характеристика найпоширеніших видів конюшини на
Україні
Ознаки | Конюшина червона | Конюшина біла | Конюшина ражена |
Забарвлен- | Бід блідо-черво- | Біле, іноді кре- | Від блідо-ро- |
ня пелюс- | ного до червоно- | мове або з роже- | жевого до ро- |
ток | го з фіолетовим | вими смугами | жевого |
відтінком | |||
Довжина | Суцвіття сидяче, | Довга | Ніжка удвоє |
НІ ЛІКИ | рідко на корот- | перевищує при- | |
суцвіття | кій ніжці | леглі листки | |
форма | Від еліптичних | Зворотно-яйце- | Від овальних |
листків | до широкозво- | подібні по краю | до широко- |
ротно-яйцепо- | дрібнозубчасті, | еліптичних | |
дібних,.цільно- | ланцетні, заго- | ||
краї | стрені | ||
Прилистки | Продовгуваті, | Ланцетні, заго- | Яйцеподібні, |
широкі, на кінці | стрені | на чверть дов- | |
загострені | жини зрослися | ||
з черешком | |||
Опушення | Від неопушених | Від неопушених | Відсутнє |
до дуже опуше- | до слабкоопуше- | ||
них | них |
бджоли). Першими зацвітають квітки в нижній, потім у верхній частині головки. Тривалість цвітіння головки 8—10, куща 30—35 днів. Насіння достигає за 28—ЗО днів від запилення.
|
|
Для нормального росту конюшина потребує значної кількості води.
Високі врожаї сіна дає на різних типах грунтів, коли достатньо внесено органічних І мінеральних добрив під попередню культуру та вапна на кислих грунтах. На грунтах заболочених і кислих (рН нижче 5,5) конюшина випадає.
Характеристика районованих сортів конюшини червоної
Білоцерківська 3306. Належить до ранньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий. Стебла тонкі і середньої товщини майже без опущення, облистненість добра. Висота стебла середня 47—70, максимальна — 90 см. Середня кількість міжвузлів 5—6. Кущистість середня, навесні і після укосів відростає добре. Зацвітає в перших числах червня; другий укіс дає в половині липня, Зимо- і посухостійкість середні. Іржею і борошнистою росою уражується слабко, •-орт високоврожайний.
Районований у Київській і Харківській областях.
199
Уладівський 34. Належить до ранньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий. Стебла тонкі, добре облистнені, середньорозга- | лужені. Висота стебел 70 см. Середня кількість міжвузлів 4—6.
Відростає навесні і після скошування добре і дає за літо 2—З З укоси. Сорт ранньостиглий — від початку відростання навесні до першого укосу проходить 60—75, а від першого укосу до вистигання. насіння — 80—85 днів. Зимо- і посухостійкість добрі. Урожайність висока.
Районований сорт у Вінницькій області.
Полтавська 75. Належить до ранньостиглих сортів двохукісного і типу. Популяції складаються з ярих і озимих форм. Стебла тонкі се-редньооблнетнені. Зимо- і посухостійкість високі.
Швидко відростає після скошування, грибними хворобами уражується слабко. Урожайність сіна 55—70 ц/га.
Районований у Полтавській області.
Носівська 5. Належить до двохукісного типу. Стебла середньої товщини, опушені слабко. Висота стебла 50—70 см. Облистненісті. — '. 36—50%. Кількість міжвузлів — 6, з коливанням від 4 до 9. Кущис-тість середня.
Навесні і після скошування відростає добре. Початок цвітіння припадає на першу декаду червня, другий укіс на насіння в серпні. Зимо- І посухостійкість середні. Стійкий проти ураження хворобами." Сорт високоврожайний.
Районований у восьми областях (2, 6, 9, 10, ІЗ, 18, 23, 24).
Носівська 4. Сорт належить до двохукісного типу. Стебла середньої товщини. Висота стебла 50—70 см. Міжвузлів стебла 6—8. Облистнепість середня.
Навесні І після скошування швидко відростає. Зимо- І посухостійкість середні. Урожай сіна 55—70 і насіння 2—3 ціга.
Сорт районований у трьох областях республіки (17, 22, 25).
Товмацька місцева. Належить до ранньостиглого, двохукісного І типу. Кущ прямостоячий або напІврозлогий. Стебла тонкі, добре облистнені (до 60%). Висота рослин 50—70 ся, середня кількість міжвузлів 5—6 з коливанням від 4 до 7. Головки суцвіття середньо- -| го розміру, квітки рожеві й темпо-червоні. Кущистість середня.
|
|
Після скошування відростає добре. Зацвітає в кінці травня — на початку червня. Другий укіс на насіння достигає в серпні, грибними хворобами уражується слабко.
Районований у Черкаській області.
Волинська місцева. Належить до середньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий щільний. Середня висота рослин 50—60, а максимальна 70—80 см. Стебла середньої товщини, облистненість 1 40—58%. Середня кількість міжвузлів 4—6. Головки суцвіття великі, рожеві з фіолетовим відтінком. Кущистість нижчесередня.
Після скошування відростає дружно і дає за літо два-три укоси. Від початку відрощування навесні до першого скошування 60—85 днів. Зимостійкість висока, посухостійкість середня. Урожай зеленої І маси на сортодільницях становив 206—274 і сіна 48—60 ц/га.
Районований у Волинській І Ровеиській областях.
Гадяцька місцева. Належить до середньостиглого двохукісного І типу. Кущ напІврозлогий. Стебла середньої товщини, добре розгалужені і облистнені. Висота стебла 45—70 см. Слабко опушене, кіль- І кість міжвузлів 6—7. Листки великі, головки суцвіть розташовані па ] одному рівні. Забарвлення квіток пурпурово. Кущистість добра.
. 200
Відростає після скошування швидко. Початок цвітіння настає в першій декаді червня, а насіння з другого укосу достигає в середині серпня. Зимостійкість висока, посухостійкість середня. Уражується грибними хворобами слабко. Урожайність зеленої маси до 250 ц!^а. Насінна продуктивність 1,5—3 ц/га.
Районований у Полтавській і Черкаській областях.
Глорія місцева, поліпшена. Сорт належить до середньостиглого двохукісного типу. Кущ прямостоячий і напІврозлогий. Стебла тонкі, слабко опушені. Облистненість 40—50%. Висота стебла 50—60 см, кількість міжвузлів 5—7. Квітки рожеві.
Навесні І після скошування швидко відростає. Від початку відростання до першого скошування проходить 60—70 днів. Зимо- и посухостійкість високі. Початок цвітіння настає на початку червня, насіння з другого укосу достигає в кінці серпня. Коли дощове літо, уражується борошнистою росою. Облистненість висока — до 60%, урожайність сіна 45—60, насіння 2 —3 ц/га.
|
|
Районований у Тернопільській області.
ГлухІвська місцева. Сорт належить до середньостиглого двохукісного типу. Кущ напІврозлогий, стебла середньої товщини, добре розгалужені, облистненість середня — 38—42 %, висота рослин 50—70 см. Середня кількість міжвузлів 5—6, листки великі, опушені слабко. Квітки пурпурового забарвлення. Кущистість добра.
Після скошування відростає швидко і дає широкий кущ. Цвітіння настає в першій декаді червня. Зимо- і посухостійкість високі. Хворобами уражується слабко. За врожайністю не поступається кращим селекційним сортам.
Районований у Сумській і Житомирській областях.
МиронІвська 45. Належить до південноукраїнського агроекологічного типу ранньостиглих двохукісних конюшин.
Кущ прямостоячий або трохи розлогий. Рослина високоросла — 50—75 см, стебло тонке. Середня кількість міжвузлів 5—6, з коливанням від 4 до 9. Листки трійчасті з малюнком. Облистненість 54-— 58%. Суцвіття — головка середнього розміру. Квітки свїтло-червонІ, рідше бордові і білі.
Сорт ранньостиглий. Від початку відростання навесні до першого укосу — 60—69; від першого до другого — 36—48 днів. На насіння достигає за 106—-123 дні.
Урожайний. На сортодільницях Київської області за 4 роки випробування одержали середній урожай зеленої маси 314—407 і сіна — 85,9—94,6 ц/га.
Кормові якості добрі.
Районований у Київській області.
Ботанічна характеристика конюшини білої (Тгіїоііит герепз Ь.)
Багаторічна пасовищна рослина (табл. 31). Використовують як компонент у бобово-злакових сумішках. Сприяє підвищенню врожаїв травосумішок і поліпшує їх кормові якості. Висівають її в сумішках під час створення багаторічних культурних пасовищ на заливних, суходільних угіддях, осушених болотах, витримує тривале затоплення, зимостійка, добре відростає після скошування, витримує витоптування худобою і зберігається в травостої близько 8 років. Можна використовувати і в південних областях на зрошуваних землях.
20!
Таблиця 31. Характеристика основних видів конюшини білої
Ознаки | Конюшина біла повзуча | Конюшина біла гігантська |
Висота рослин | Низькі і середні (5— 25 см) Дрібні і середні, дов- | Високі (50—60 см) |
Листки | Великі, довжина 2,5—6, | |
жина 1—2,5, ширина | ширина 2—3,5 см | |
0,8—2,5 см, иа корот- | ||
ких черешках | ||
Відростання | Повільне | Швидке |
Укорінення | Добре | Слабке |
стебел | ||
Цвітіння | Коротке і розтягнуте | Розтягнуте |
Запилення | Перехресне | Перехресне |
У конюшини білої кущ невисокий, стелеться. Стебла її на вузлах укорінюються, від них відростають нові пагони на довгих черешках з білими головками, утворюючи самостійну рослину, навіть після відмирання основної. Тому конюшину білу відносять до повзучих рослин.
На Україні у лісостеповій зоні поширена різновидність конюшини білої — гігантська (Т. уаг. §ідапіешті). До неї належить сорт Гігант, виведений Уладово-Люлннецькою селекційпо-дослідною станцією. Відрізняється від звичайної білої конюшини високим кущем, довжина квітконосів досягає 60 см, можна використовувати в чистому посіві як укісну рослину! За вегетаційний період може давати 5 укосів. Стебла у вузлах укорінюються слабко.
Конюшина біла дуже добрий медонос. НасіннєпродуктивнІсть її висока.