2018-02-14
3947
У зміцненні кормової бази в систем! польового і лучного кормовиробництва важлива роль належить багаторічним злаковим травам.. Вони найпоширеніші на природних сіножатях і пасовишах і є найкращими компонентами травосумішки для створення культурних пасовищ.
ТИМОФІЇВКА ЛУЧНА
Ботанічна характеристика
Багаторічний нещільнокущовий злак. Належить до роду РНІеиш, який об'єднує багато диких видів, поширених у нашій країні, з них на Україні — 9. Найчастіше трапляється в культурі як цінна кормо-
212
Ба сінокісна і пасовищна рослина тимофіївка лучна {Рпіеит рга-
іепзе Ь.)- . „ .
Коренева система мичкувата, корені добре розвинуті, густо пронизують верхній шар грунту (20—22 см) І утворюють дернину.
Стебла прямі гладенькі, 100—120 см заввишки, знизу колінчасто-зІгнутї, часто потовщені і служать місцем відкладання поживних речовин (гаплокорм). Кущистість значно залежить від густоти посіву. У загущених посівах розвиток стебел більш пригнічений і урожай насіння від цього різко зменшується.
|
|
|
У тимофіївки є два типи стебел: генеративні і вегетативні. Генеративні утворюються з вегетативних укорочених пагонів, які в свою чергу утворилися в результаті лІтньо-осінпього кущіння в минулому році. Ці стебла мають 4—6 "міжвузлів і закінчуються суцвіттям. Вегетативні видовжені стебла з'являються внаслідок пізньоосІннього і весняного кущінь, вони не здатні плодоносити і формують лише листки з 8—12 міжвузлями. Ці стебла мають цінне кормове значення.
Листки плоскі, м'які, неопушені. У першому укосі вони становлять 45—'60, а в другому —70—80% стебел. Розмір листка, його форма та колір — це стійкі видові і сортові ознаки, які враховують під час апробації.
Суцвіття — густа жорстка циліндрична колосоподібна волоть, часто з фіолетовим відтінком під час цвітіння. Колоски дрібні, одно-квіткові, сплюснуті з боків.
Насінина — дрібна, вкрита світло-сірими квітковими лусками, округло-овальної форми. Вага 1000 насінин 0,4:—0,6 г. Важливо відзначити, що квіткові луски легко обрушуються під час збирання насіння, а тому рекомендується зменшувати оберти барабана комбайна до 500—600 за хвилину і збільшувати зазор між декою та барабаном.
Тимофіївка лучна росте майже на всіх грунтах, але найкраще вдається на глинистих вологих і дерново-лугових грунтах та осушених торфовищах.
На насіння краще висівати в чистих посівах, широкорядним способом, влітку по чистих або зайнятих парах. Коли дотримуються правильної агротехніки, збирають понад 4—5 ціга насіння.
Характеристика районованих сортів
|
|
|
Козаровицька. Кущ прямостоячий, добре розвинутий, темно-зелений. Кущистість добра.
Стебла м'які, середньої товщини і тонкі. Міжвузлів 6—7.
Листок темно-зелений, слабкопониклий, м'який. У першому укосі листків 50—60, у другому — 75—80%.
'Суцвіття циліндричної форми, довге — 10—12 см (з коливанням 6—18), з антоціаном.
Сорт середньостиглий, достигає за 75—80 днів. Зимо- та весно- стійкий, витримує весняне затоплення 35—40 днів, пасовищностійкий.
Двохукісний, забезпечує 4—5 циклів спасування.
Відростає рано навесні і добре після скошування.
Районований у трьох областях республіки {6, 10, 25).
Люлинецька І. Кущ прямостоячий, слабкорозлогий, світло-зелений. Кущистість добра.
213
В. Ф. НАСТЕНКО,
А. П. МИКИТЕНКО,
кандидати ■ сільськогосподарських
наук |£
насінництво
кормових культур
ВИДАВНИЦТВО „УРОЖАЙ" КИЇВ-1974
О. І. ЗІНЧЕНКО, І. Т. СЛЮСАР, Ф. Ф. АДАМЕНЬ В. А. ВЕРГУНОВ, Г. 1. ДЕМІДАСЬ, А. В. КОРОТЄЄВ
КОРМОВИРОБНИЦТВО
практикум
київ
НОРА-ПРІНТ 2001
292
Тема 7 Кормові багаторічні трави
У створенні міцної кормової бази для тваринництв важливу роль відіграють кормові багаторічні трави, Д1^ використовують на зелений корм, сіно, сінаж, трав'яне борошно та для силосування. В польовому та лучному кормовиробництві використовують багаторічні трави переважно двох родин: злакові і бобові. Питома вага їх в структурі кор. мовиробництва в залежності від зволоження повинна скла^ дати від 35—40 до 60%.
Для успішного вирощування багаторічних трав важливо знати їх біологічні особливості, будову кореневої системи, облистяність, висоту стебла, будову листків, квіток, суцвіття^ плодів та насіння.
Особливості біології трав зумовлюють їх господарське використання, дають можливість вияснити в яких грунтово-кліматичних умовах краше вирощувати ту чи іншу культуру, коли вона досягає максимальної продуктивності, протягом якого часу зберігає високу продуктивність Так, конюшина лучна, пажитниця багатоукісна краще ростуть і дають найбільший урожай у першому роиі використання; люцерна посівна, еспарцет піщаний, тимофіївка лучна, пирій безко-реневищний та ін.— у другий і третій роки Стоколос безостий, костриця лучна і тростинна, райграс високий та ін. при високому агротехнічному рівні зберігають високу продуктивність 6—8 років і більше.
Фази розвитку трав визначають тривалість і строки збирання та кормову цінність урожаю. За цією ознакою багаторічні трави ділять на дуже ранні або ефемероїди (цвітуть в кінці весни, плодоносять на початку літа), середньостиглі (цвітуть на початку і плодоносять в середині літа), пізні або пізньостиглі (ивітуть в середині і плодоносять в кінці літа). Такі особливості мають не тільки види, але і сорти багаторічних трав. Яскравим прикладом може бути грястиШ збірна, створені надранні, середньоранні та ранні її с°РтИ' На природних кормових угіддях України (Д. К- Зеро 1936; Е. М- Брадіс, 1951; Г, С. Кияк, 1956, 1986; М. В. № сіп, 1959; О. 1. Зінченко. 1994) росте понад 10 тис. вИД^ рослин, кормову характеристику мають близько 4500 вид • а в сільському господарстві використовується трохи би1* 50 видів. Проте, кількість кормових трав у сільсьКОГ°к11ії дарському виробництві збільшується за рахунок інтроДУ
130
видів із дикої флори. Прикладом може бути введення Н° льТуру пирію повзучого, козлятника східного. 6 врожайність та біохімічний склад культурних багато-них тРаВ дуже залежить від багатьох факторів (грунту, рїобрення, зрошення, строків збирання та зберігання кор--° сорту тошо). В середньому 1 ц свіжескошеної трави й'бових (конюшини, люцерни, еспарцету, лядвенцю рогато- \ складає 18—22 кормових одиниць з вмістом 160—180 г еретравного протеїну в кормовій одиниці, в 100 кг сіна — "ідповідно: 50—60 і 140—160. Один центнер зеленої маси злакових багаторічних трав містить 18—24 кормових оди-нИЦЬ з вмістом 120—140 г перетравного протеїну в кормовій одиниці, а 1 и якісного сіна — відповідно: 50—52 і ПО— 120 г. Високоякісне сіно та сінаж отримують при посівах бобово-злакових сумішок.
|
|
|
Поживність злакових і бобових багаторічних трав, як і інших кормових культур слід оцінювати по зонах в енергетичних кормових одиницях, окремо для різних видів тварин. В зв'язку з цим одна і та ж кількість корму, згодована різним видам тварин і оцінена за енергетичними кормовими одиницями, дешо відрізняється від наведених середніх показників.
Робота 1 Рослини сіножатей і пасовищ
Мета Навчитись розрізняти види основних кормових
рослин. Вивчити біологічні та господарські особливості багаторічних трав, їх кормову цінність, розповсюдження та використання.
Завдання 1 Ознайомитись з загальною ботанічною, еколо-го-бюлогічною та господарською характеристикою кормових трав.
вданая 2 Ознайомитись з загальною будовою, морфологічними, екологічними, біологічними та господарськими особливостями, кормовою цінністю бобових (метеликових) багаторічних трав.
вн»я 3 Ознайомитись з загальною будовою, екологічними, біологічними та господарськими особливостями, кормовою цінністю злакових (тонконогових) багаторічних трав.
131
Література, Практикуми, довідники по апробації, гербарій матеріали, вегетативних, генеративних органів та коре-обладнання невих систем. Плакати, таблиці, методичні вказівки, визначник рослин, слайди морфологічної будови трав, діапроектор, клей, насіння трав тощо.
Вступні пояснення. На сіножатях, пасовишах в кормових, ґрунтозахисних і лукопасовищних сівозмінах України росте велика кількість видів трав, які належать до різних ботанічних родин.
Види трав в залежності від біологічних та кормових особливостей прийнято ділити на такі чотири господарсько-ботанічні групи: 1 — злаки, родина тонконогоних (злакових); 2 — бобові, родина метеликових (бобові); З — осоки, група включає дві родини — осокові та ситникові; 4 — різнотрав'я — всі інші, що не входять у попередні групи.
|
|
|
Багаторічні трави мають неоднакову кормову цінність. Всі бобові трави відносяться до найбільш цінних в кормовому відношенні рослин, злакові — до цінних, осоки і різнотрав'я — дуже посередніх або поганих травостоїв.
Багаторічні трави за формами кушення (пагоноутворен-ня) (І. В. Ларін, М. В. Куксін) розділяють на такі типи: кореневищні (пирій повзучий, стоколос безостий, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, мітлиця біла, осока звичайна та ін.). Щільнокушові (щучник дернистий, типчак, костриця строката, ковила Лесінга, осока дерниста та ін.)- Нещільно-кущові (тимофіївка лучна, грястиця збірна, райграс високий. пажитниця пасовищна, пирій безкореневищний, житняк гребінчастий та ін.). кореневишно-нещільнокущові (деякі форми тонконогу лучного, костриці червоної, лисохвоста лучного), стрижнекореневі (конюшина лучна, рожева, гірська; люцерна посівна; еспарцет посівний, піщаний; лядвенець рогатий; буркун жовтий, білий; козлятник та ін.), коренепаросткові (осот жовтий, щетинистий; березка польова; полинеш, та ін), китииекореневі (щавель кислий, подорожник великий), сланкі трави (конюшина біла, гусячі лапки, свинорій та ін.), цибулинні і бульбові (види лілій,
цибулі та ін.).
Трави мають три типи пагонів: 1 — генеративні пагони облистяні і закінчуються суцвіттям; 2 — довгі вегетативні пагони, які не несуть суцвіття; 3 — дуже короткі пагони, стебло не розвинене, а має пучок прикореневого листя. Після випасання, або скошування пагони можуть продовжувати рости, або відростають із бруньок вузла кушення (у зла-
132
кових), або нижніх частин стебла чи кореневої шийки (у бобових).
За характером розташування листя на пагонах і за їх висотою злаки поділяють на три типи: верхові, низові і на-піввсрхові. До верхових злаків належать: тимофіївка, стоколос, пирій повзучий, пирій безкореневищний, очеретянка, костриця лучна, грястиця збірна, райграс високий, райграс (пажитниця) багатоукісний та ін. До злаків низового об-листнення належать: тонконіг лучний, мітлиця біла, костриця овеча, біловус, ковила, покісниця та ін. Це злаки невисокі, рідко висота їх стебел більша 40 см. При їх скошуванні не менше 20% більш цінної поживної маси залишається в стерні. Тому, цей тип злаків доцільніше спасувати. До напівверхових належать райграс пасовишний, альпійська (карпатська) тимофіївка, лисохвіст лучний та ін.
За характером відношення до води трави поділяють на чотири типи: мезофіти, гідрофіти, гігрофіти і ксерофіти.
Мезофіти ростуть при середніх умовах зволоження (тимофіївка лучна, стоколос безостий, костриця лучна, райграс високий, пажитниця, лисохвіст лучний, мітлиця біла, грястиця збірна та ін.). До цього типу належать майже всі багаторічні та однорічні трави зведені в культуру. Найбільш розповсюджені в Поліссі та Лісостепу на заплавних луках усіх зонах і на перелогах у степовій зоні.
Гігрофіти ростуть лише у вогких умовах по берегах річок. тер (осока струнка, осока дерниста, комиш озерний та ін.). Для розвитку потребують багато води, нестійкі проти посухи. Характерна особливість цього типу рослин у тому, що вони швидко грубіють і добре поїдаються тваринами лише в ранньому віці.
Гідрофіти — водяні рослини (очерет звичайний). Ксерофіти (сухолюби), ростуть при нестачі вологи, є типовими рослинами півдня України, поширені в сухих степах, напівпустелях і пустелях. Розрізняють два типи ксерофітів: сукуленти і склерофіти. До склерофітів належать поширені в степу і напівпустелі злаки: типчак, ковила, келе-рія струнка та ін. До цього ж типу належать полин білий, полин чорний, верблюжа колючка, саксаули та ін.
Трави цієї групи маловрожайні, мають більш низьку кормову цінність, особливо в пізні фази вегетації.
Кормові багаторічні трави також поділяють на групи в залежності від відношення їх до поживних речовин (еутрофні, оліготрофні, мезотрофні), видів грунтів, зимостійкі.
Багаторічні культурні трави за довголіттям і темпами Розвитку можна поділити на такі чотири групи: дворічники
133
(конюшина альпійська, буркун), малорічники - вегетують 3-4 роки (конюшина лучна, конюшина рожева, митниця багатоквіткова та багаторічна), середнього довголіття - 4-8 років (тимофіївка лучна, грястиця збірна, лисохвіст лучний люцерна посівна, лядвенець рогатий та ін.), Довго-пічники -понад 8 років (тонконіг лучний, костриця лучна Г червона, стоколос безостий, мітлиця біла, житняки, кпнюшина біла, типчак та ін.).
У ппоиесі вегетації трави проходять такі фази розвитку і поси весняне відростання, кушення - галуження, вихід у ™ оку колоешня - бутонізація, цвітіння, плодоношення, повторне кущення, осіннє кушення і зимовий спокій.
Порядок виконання завдання 1. Користуючись вступним поясненням а також альбомами, плакатами, допомогою викла-пчча роздшть свіжі або гербарні зразки трав на 4 господарсько бюлогічш групи: бобові, злакові, осоки та ситники, р"„ютрав-я. Запишіть основні види і замалюйте найбільш
ТИІСеРеТзраТків виділіть кореневищні, „ешільнокушові шльноетшові кореневищно-нешільнокушов,, стрижнекоре-н в ксфенепаросткові, китицеподібні, сланкі, цибулинні і к«пк6ові оослини. Замалюйте по одній рослині. У ЗнайдГть серед зразків рослин верхові, низові. нашввер-«пві типи ростин. Схематично замалюйте їх (3 типи трав). Користуючись малюнками, знайдіть серед зразків мезофітаі, п шФІтш г?грофітн, і ксерофітні трави, запишіть назву цих "ртв ВиділітТ дворічники, малор.чники, трави середнього довголіття, довгорічники.
Завдання 2. Морфологічні, біологічні та господарські особливості основних видів (бобових) - багаторічних трав - Ра-Ьасеае (Ьезигпіпокае Зизх) (метеликових).
Вступні пояснення Метеликові - одна з найбільш пошире^
них родин на земній кулі. До неї належать понад 500 родів і 12000 видів У створенні трав'яного покриву вони займають провідне місце і поступаються лише злаковим та складноцвітим Найбільш поширені у кормовиробництві такі багаторічні трави: конюшина лучна, гібридна, ота; люцерна посівна жовта, гібридна; еспарцет звичайний, піщаний; бур-™н білий- лядвенеиь рогатий; козлятник східний. КУНБобові'ба?аторічН1 трави можна визначити за^нст«(табл 50) та по квітуючих рослинах (табл. 51). Листок оо бових складається з черешка і листочків.
134
| Таблиця50 | . Ознаки листків метеликових багаторічних трав | ||||
| Вил | Листки | Форма листків | Ніжки у листочків | Середня жидка листочків | Краї листочків |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Конюшина лучна | Трійчасті | Широкі, еліптичної форми або Оберне НОЯЙцеПОДІбнІ 3м:і'іЮН-ком. частіше у вигляді підкопи | V всіх однакова, коротка | Не виступає зверху за край | Суцільні |
| Гібридна | Трійчасті | Ромбічні, широкоовальні, видов-жено-овальні, без малюнка | V всіх однакова, коротка | Не виступає зверху за край | Зазублені |
| Біла | Трійчасті | Яйцеподібні, оберненояйцеїюдіб-ні, туповершинні, з малюнком | У всіх однакова, коротка | Не виступає зверху за край | Зазублені |
| Зайча | Пальчасті | Видовжені, ланцетні, середня частка в 2-5 разів більша за бічні | Майже однакові | Не виступає зверху за край | Суцільні |
| Люцерна посівна | Трійчасті | Еліптичні, оберненонйиеподібні | Середній листочок на довшій ніжці | Зверху виступає за край | Зазублені у верхній частині |
| Жовта | Трійчасті | Видовжено-алІптичні до вузько-ланцетних, з обох боків опущені довгими волосками | Середній листочок на довшій ніжці | Зверху виступає за край | Зазублені у верхній частині |
| Лядвенеш. рогатий | Трійчасті | Дрібні, оберненояйцегюдібні або неправильно-ромбоподібні, рідше ланцетні | Листочки відходять від черешка: два — від основи, а три на ніжці | Не виступає зверху за край | Суцільні |
| Буркун білий | Трійчасті 1 Широкоовальні | Середній листочок на довшій ніжці | Зверху виступає за край | Рідкопильчасті | |
135
Продовження табл, 50
| 1 | 2 | ; | 4 | 6 | |
| Жовтий | Трійчасті | Округлояйцеподібні | Середній листочок на довшій ніжці | Зверху виступає за край | Суцільні |
| Еспарцет вико-листий | Непарнопірчасті | Еліптичні, різної величини, зменшуються до основичерешка | Однакові | Не виступає закрай | Суцільні |
| Закавказький | Непарнопірчасті | Яйцеподібні здуже притупленою нерхшкою, різноївеличини, густо опушені (сріблясті) | Оди а коїм | Не виступаєза край | Суцільні |
| Піщаний | Непарнопірчасті | Ланцетні, із загостреноюверхівкою, з нижньогобоку опушені | Однакові | Не виступає за край | Суцільні |
136
Таблиця 51. Визначення бобових багаторічних трав рослинах
по квітуючих
| Вил | Тип і форма суцвіття | 1 Квітки у суцвітті | і Довжина віночка, мм | Забарвлення віночка |
| Конюшина і лучна | Головка куляста або овальна | Сидячі | 13-15 | Червоно-фіолетове |
| Гібридна Біла | Головка куляста | На квітконіжках | 8-П | Рожеве |
| Головка куляста | На квітконіжках | 8-11 | і Біле | |
| Багряна | Головка видовжена, зверху циліндрична | Сидячі | 15-18 І | Багряно-червоне |
| Александ- ' рійська | Головка видовжена, іноді конічна | Сидячі | 15-18 | Біле з жовту ватороже в им відтінком |
| Персидська | Головка напіс-куляста | Сплячі | 15-18 | Лілово-рожеве |
| Заяча | Головка напів-циліндрична | На коротких квітконіжках | 12-18 | Жовте ______________________________1 |
| Лядвексць рогатий | Головка зонтикоподібна. невелика | Сидячі | 12-18 | 1 Яскрано- ЖОЕТС |
| Люцерна : посівна | Китиця коротка, товста, густа | На квітконіжках або СІЇДЯЧІ | 10—15 | Синьо-фіслє-товє або голубувате |
| Жовта | Китицякоротка, товста, густа | На коротких квітконіжках | 10-13 | Жовте |
| Буркун білий | Китиця довга, вузька | На коротких квітконіжках | 4-5 | Біле |
| Жовтий | Китиця довга, вузька | Ка коротких квітконіжках | 4-5 | Жовте ! |
| Еспарцет виколистий | Китиця довга, товста яйцевидна, луже розширена внизу | На коротких квітконіжках | 6-12 | Рожеве, на парусі темніші повздов- І жні смуги |
| Закав- ка їький | Китиця товста. довгазначно і вуженау верхній половині | На коротких квітконіжках | 6-Ї2 | Рожеве, на парусі темніші ПОВЗДОВЖНІ смуги |
| Піщаний | Китиця найдовша, вужча вія попередніх | На коротких квітконіжках | 6-12 | І Рожеве і червоне, ПОВЗДОВЖНІ смуги на парусі темніші |
137
Бувають трійчасті, пальчасті і пірчасті листки. Останні в свою чергу бувають парно- і непарнопірчасті (рис. 5).
Рис. 5. Схема листків основних бобових багаторічних трав: а — конюшина лучна, листки трійчасті, сидячі; б — черешок листка конюшини (1 — верхівка, 2 — черешок); а — люцерна, листя трійчасті, середній листочок на довгій ніжці, центральна жилка зверху виступає за край листочка; г — черешок листка люцерни (1 — верхівка, 2 — черешок): л — еспарцет, листя непарнопірчасте; є — лядвенеоь польовий
Трійчасті листки у конюшини, люцерни, буркуну. У конюшини всі листочки сидять на однакових вкорочених ніжках, а в люцерни та буркуну середній листочок має довшу ніжку, ніж бічні листочки.
Характерним для буркуну та люцерни є виступ середньої жилки листочків за верхній край, чого немає в конюшини. Буркун від люцерни відрізняється пильчастозазубленими краями усього листочка, а в люцерни вони зазублені лише у верхній частині. У буркуну білого краї листка рілкопильчас-ті, у жовтого — пильчасті.
Еспарцет має непарнопірчасті листочки, які трохи більші від листків серадели і опущені лише з нижнього боку.
Квітки бобових трав метеликового типу зігоморфнІ, гетероморфні з зеленою гостролистою п'ятизубчатою чашечкою, мають подвійний прицвіток, тип суцвіття — головка (конюшина), китиця (люцерна, еспарцет, козлятник, буркун), рідше простий зонтик (лядвенець) (рис. 6). Віночок складається з п'яти пелюсток і має типову для цієї родини будову: верхню найбільшу пелюстку називають парусом, дві бокові — крилами і човника, утвореного двома пелюстками, які частково зрослися (рис. 7).
Форма і розмір листочків різна. Нараховується 12 основних форм пластинок листка: округла, широкоовальна, по-
138
Рис. 6. Суцвіття основних багаторічних трав лучного та польового
травосіяння:
листяною обгорткою, 2 — головка розмішена — юїтиця люцерни (І — коротка, 2 — корот-о — китиия еспарцету (і — яйцеподібна у у закавказького, 3 — лисохвости у піщаного); лядвенцю польового; д — китиця нещільна у - білого, 3 — каспійського)
а — головка конюшини (І — з на ніжці листяної обгортки); б ко-, 3 — довгоаиліндрична);
виколистого, 2 — циліндрична г — головка зонтикоподібна у буркуну (1 — волинського, 2 -
Рис. 7. Будова квітки бобових трав:
і - чашечка; 2 - парус: 3 - весла; 4 — човник; 5 — маточка: 6 - тичинкова колонка (9 зрослися, а олна вільна)
139
довжсноовальна, еліпсоподібна, яйцеподібна, оберненояйце-подібна, подовженояйцеподібна, оберненосерцеподібна, ромбоподібна, ланцетоподібна, вузьколанцетоподібна, клиноподібна (рис. 8).
Рис. 8. Форма листочків бобових кормових рослин:
і — округла: 2 — широкоовальна; 3 — подовженоовальна; 4 — еліпсоподібна; 5 — яйцеподібна; 6 — оберненояйцеподібна; 7 — подовженояйцеподібнз; 8 — оберне носе риє подібна; 9 — робмоподібна: 10 — ланцетоподібна; 11 — аузь-коланіістоподібка; 12 — клиноподібна
За кольором віночка розрізняють квітки червоно-фіоле-тові (конюшина лучна), рожеві (конюшина гібридна), білі з жовтуваго-рожевим відтінком (конюшина олександрійська), білувато-рожеві (конюшина персидська), світло-жовті (ляд-венець рогатий), жовті (люцерна жовта, буркун жовтий), білі (буркун білий, конюшина повзуча), рожеві (еспарцет), на парусі у них більш темні поздовжні смуги, а в люцерни посівної — синьо-фіолетові або голубуваті.
Бобові трави відрізняються І за характером пагоноутво-рення Пагони або стебла у бобових галузяться і створюють куш. По характеру галуження виділяють такі групи бобових трав: кущові у яких пагони направлені вгору (конюшина лучна, гібридна; люцерна посівна; лядвенець рогатий; еспарцет виколистий та ін.); стебла стеляться по поверхні грунту (конюшина біла); рослини з дуже вкороченими пагонами, де листя і квітки відходять безпосередньо від кореневої шийки (астрагали); кореневищні (лядвенець болотний) і коренепаросткові (люцерна жовта).
При характеристиці багаторічних трав слід розрізняти морфологічні ознаки: будову кореневої системи, форму стебла, будову листків, вид суцвіття, будову квітки та плоду.
За біологічними особливостями розрізняють рослини озимі та ярі, короткого і довгого дня. Враховують характер кущення (пагоноутворення), облистяності, висоту рослин, їх вимоги до зволоження, температури, тривалості періоду використання по роках і циклах вегетації рослин, урожайності та ін.
140
До господарських особливостей трав відносяться їх придатність до Інтенсивної технології вирощування та способу використання (на зелений корм, сіно, силос, сінаж, приготування штучно висушених кормів).
Наведемо коротку характеристику найбільш розповсюджених кормових видів багаторічних бобових трав.
Конюшина лучна (Тгіїоішгп ргаіепзе Ь., рис. 9) — багаторічна, одна з найцінніших кормових культур для сівозмін і пасовищ лісостепової і полісь-
кої зон України. Поживність
конюшини досить висока — 100 кг сіна відповідають 45— 50 кормовим одиницям і містять близько 8 кг перетравного протеїну. Добре поїдається всіма тваринами. В рослинних групах часто займає до 10—20% всього травостою.
Рослина вологолюбна, до тепла та грунту маловимоглива, але на засолених і дуже кислих грунтах росте погано. Конюшину лучну часто включають в склад сінокосно-па-совищних та пасовищних травостоїв.
Головний корінь стрижневий, м'ясистий, заглиблюється в грунт на 1 — 1,5 м, дуже розгалужений, з численними бічними корінцями, на яких розмішуються бульбочки з азотобактером. Верхня частина кореня називається головкою, на ній розвиваються пагони стебла.
Стебло коротке, мало розвинуте і майже ніколи не цвіте. Замість головного стебла розвивається багато гілок, що досягають висоти 60—70 см. Гілки бувають висхідні і лежачі; порожнисті і виповнені. Форма куща залежить від розташування стебел і буває зімкнена або прямостояча, розложиста.
Листки складні, кожний має черешок і три листочки. Форма листочків різна: округла, оберненояйцеподібна, обер-неносерцеподібна, видовжена тощо. На листках є малюнок у вигляді підкови або кулястої плями. Забарвлення від світло- до темнозеленого.
Квітки зібрані в округлі та овальні суцвіття — головки рожевого, яскраво-червоного, червоно-фіолетового кольору. Зрідка трапляються рослини з жовто-білими суцвіттями із
141
Рис. 9. Конюшина лучна
80—150 квіток. Квітка має чашечку з п'яти чашолистиків, віночок з п'яти пелюсток, маточку і 10 тичинок. Рослина належить до перехреснозапильних ентомофільних рослин.
Плід — біб однонасінний, рідко двонасінний. Насіння дрібне, неправильно-серцеподібно! або видовженоокруглої форми, жовтого, фіолетового або строкатого кольору. Маса 1000 насінин 1,7—1,9 г. Рослини більшою або меншою мірою опушені.
Конюшина лучна поділяється на п'ять підвидів або типів: 1 — багаторічна або одноукісна, 2 — кучерява або північна двоукісна, 3 — східна. 4 — малорічна або південна двоукіс-на, 5 — середземноморська. Найбільш поширені північна одноукісна і південна двоукісна. Основні ознаки одно- та двоукісної конюшини наведено в табл. 52.
Таблиця 52. Ознаки основних підвидів конюшини лучної
Цвітіння в пер-
Не цвіте (рідко ззизітає 10-
15%)
Форма куша в рік| Входить у зиму у фазі при-
Скоростиглість
на другий і життя
Зацвітає до 80—90% рос-| лин. Може мати укіс сіна і в рік сівби_____________і
Створює слзборозвине-
ний куш
рік 15—20 днів пізніше:іа дво-і укісну, дає один укіс за літо
Зимостійкість
Кількість міжвуз-
3 весни швидко розви-і
вається, зацвітає на 60— 80 день, дає два і більше
_^______________ укосів за л іто___________
Висока, витримує зниження (Низька, витримує зни температури аю —17 "С ження температури
14...15 *С, часто вимер-зає в б езсніжні зи ми
і Від 4 яо 7
І Висота рослин і Куша
і Всгстує
Від 7 до 13
До 1.5 м
3—5 років
До 1 м (частіше 40— 60 см). Стебла тонкі, до бре облистнені _______
йбільш поширені на Україні сорти конюшини лучної двоукісної такі: Косівська 4, Носівська 5, Атлас, Білоцерківська 3306, Миронівська 45, Подільська місцева, Тернопільська 2 та Ін.
Створена і районована тетраплоїдна конюшина — Кумач (УНДІЗ). Рослина відзначається прямостоячою формою куща, добре відростає весною та після укосів, має високу зимостійкість, більш стійка до посухи.
Конюшина гібридна (Т㳥ит пуЬгісІит Ь.) — має добрі кормові якості, протеїну містить більше, ніж лучна, але гіркувата. У сумішці із злаковими її добре їдять усі тварини. За врожайністю на добре зволожених місцях не поступається перед конюшиною лучною.
Коренева система стрижнева, проникає в грунт не глибоко, рідко перевищує 50 см. Тому витримує вищий рівень залягання ґрунтової води. Погано росте на сухих місцях, дає добрі врожаї на осушених добре зволожених грунтах. Витримує весняне затоплення протягом 10—15 днів. Стебла високі, гранчасті, добре облистнені, листки трійчасті, овальної форми із зубчиками по краях. Головки суцвіть кулясті на квітконосах, які здебільшого перевищують листки; віночки білорожеві. У суцвітті по 20—30 квіток.
Плід — біб. Насіння темно- або жовтувато-зелене, серцеподібної форми. Маса 1000 насінин близько 0,72 г.
Повного розвитку досягає на другий рік і тримається в травостої 4—5 роки, а при сприятливих умовах — до 7— 8 років. При збиранні на насіння або при укосах на сіно у фазі повного цвітіння в наступному році гине. Районовані сорти в Україні є Рожева 27 та Красавик.
Конюшина біла (Тгі-Гоііит герс-пі Ь., рис. 10). Багаторічна росли на висотою 15— 40 см. утворює досить довгі повзучі стебла, шо ^ укорінюються. Одна з найцінніших кормових рослин, яку завжди вводять у травосумішки для пасовищного вико-
ристання. Поширена в Поліссі та Лісостепу на понижених добре зволожених грунтах. Макси-
мального розвитку досягає на 3—4 рік, тримається в травостої понад десять років.
Коренева система стрижнева, неглибоко проникає в і руні, тому рослина малостійка проти посухи.
Стебло ребристе, стелиться по землі, на його вузлах утворюються додаткові корінці, листки і виростають стебла.
Листки трійчасті на довгому черешку, за формою тупо-вершинні з серцеподібними вирізами.
Квітки білі, зібрані в головки, кулясті. Плід — дво-, тринасінний біб. Насіння дрібне, маса 1000 насінин близько
143
Рис. 10. Конюшина біла
0,7 г, серцеподібної форми, яскраво-жовте. Районованими сортами є Передкарпатська 1 та Волат.
Люцерна — одна з найцінніших багаторічних трав. Швидко відростаючи після скошування, вона при належній агротехніці дає високі врожаї зеленої маси, багатої на білок, вітаміни та мінеральні речовини. 100 кх сіна люцерни відповідають 50—52 кормовим одиницям і містять близько 8—9 кг перетравного протеїну. Більш зимостійка і посухостійка ніж ьгпкюшина і еспарцет.
Люцерна належить до роду МесІіса£О, в якому налічується до 80 видів. Серед них найбільше господарське значення мають люцерна посівна, або синя (М. каігуа Ь.) і люцерна жовта (М. їаісаіа І..). Певне значення мають також інші її види. ї У синьої люцерни листки біль-- ші, у жовтої — дрібніші, більш видовжені, ланцетні, густо опущені з нижнього боку довгими волосками. Люцерна синя має 1 ' фіолетові квітки різних відтінків, а жовта — жовті. У першої боби спірально закручені (від 1
до 5 обертів), у другої — серпоподібні або прямі (рис. і
Люцерна посівно. Коренева система добре розвинена, проникає а грунт на 2—3 м і навіть на 10—12 м. Основна маса коренів розмішується у верхньому шарі грунту на глибині 25—30 см. Стебло трав'янисте, дуже розгалужене, 100— (50 см заввишки, добре облистяне. Листки трійчасті, листочки із зубчиками на верхній частині, становлять 40— 60% загальної маси врожаю.
Квітки метеликової форми, складаються із чашечки (п'яти чашолистиків), віночка з п'яти пелюсток, різних за розміром, 10 тичинок, з яких, 9 зростаються, та маточки. Суцвіття — китиця. Плід — багатонасінний біб, спірально зігнутий у два—три оберти. Насіння дрібне, ниркоподібне, зеленувато-жовте або жовто-буре. Маса 1000 насінин 1.0— 2,5 г. Кращими районованими сортами є Зайкевича, Весело-нодолянська 11, Полтавчанка, Херсонська 7, Ярославна.
Люцерна жовта, або серповидна більш довговічна, менш вимоглива до грунту, ніж посівна. Коренева система стрижнева, добре розвинена, глибоко проникає в грунт.
144
Рис. 11. Люцерна синя (а) жовта (6):
і — суцвіття; 2 — плід
Стебло трав'янисте, добре розвинене 60—100 см заввишки, рослина розвиває багатостеблий розлогий куш, з лежачими або стоячими стеблами, які добре облистнені.
Листки трійчасті, листочки овально-ланцетної форми, трохи вужчі ніж у люцерни посівної.
Квітки жовті, зібрані в китицю, за будовою такі ж, як у люцерни синьої. Плід — багатонасінний біб, серпоподібний. Насіння неправильне ниркоподібне, світло-коричневе. Значно дрібніше, ніж у синьої люцерни; маса 1000 насінин 0,9— 1,2 г. Люцерна жовта поступається за урожайністю перед синьою, але більш урожайна на заплавних луках, піщаних та солонцюватих грунтах. Найбільш поширені сорти — Жовто-гібридна 425, Козаровицька, Павловська 7.
Люцерна гібридна. Більшість вирощуваних на Україні сортів належить до гібридної люцерни, виведеної схрещуванням синьої люцерни з жовтою. Забарвленням квіток та іншими ознаками вона нагадує синю (синьогібридну) або жовту іжовтогібридну). Рослини цього виду мають квітки від синього до жовтого забарвлення, навіть у межах однієї рослини.
Плід — однозавитковий біб (іноді дво-, тризавитковий). Насіння майже не відрізняється від. насіння синьої люцерни.
Еспарцет (ОпоЬгуспіз Аіапа, рис. Ї2).
За кормовою цінністю не поступається перед люцерною: І 00 кг сіна його в
середньому має 53 кормові одиниці і містить 14—15 кг перетравного протеїну. Зелена маса при згодовуванні тваринами не викликає іимпаніту. Еспарцет добрий медонос і попередник для озимих.
Коренева система стрижнева, добре розвинена, проникає в грунт на глибину З— 6 м. Основна маса коренів розміщується на глибині 40— 100 см.
Стебла ребристі, опушені, 60—120 см заввишки, створюють стислі або наніврозло-гі кущі.
Листя складні, непарнопірчасті, складаються з че-
решка і кількох (7—14) пар листочків, закінчуються непарним листочком.
Квітки рожеві або червоні, метеликової форми, зібрані в суцвіття — китицю. Запилення перехресне. Плід — однонасінний біб бурого або зелено-сірого кольору. Насіння злегка блискуче, ниркоподібне, зеленувате або сірувато-жовте. Маса 1000 насінин 15—25 г.
В Україні вирощують еспарцет посівний або виколистий, або посівний (О. заїіуа, або О. УІсіаеГоііа 8сор.), піщаний (О. агепагіа Д. С). закавказький (О. апіакіаііса Кпіп.).
Найбільш поширені сорти Піщаний 1251, Південноукраїнський, Кіровоградський 83, Північнокавказький двоу-кісний.
Буркун (рис. 13) належить до роду Ме1і1ош$ Ьдпь. Він дещо поступається за кормовою цінністю Перед конюшиною, люцерною та еспарцетом: 100 кг сіна відповідають 48—50 кормовим одиницям і містять протеїну 17—20% на суху речовину. Буркун має своєрідний запах і гіркуватий смак через наявність кумарину, якого найбільше в рослині під час цвітіння.
Коренева система стрижнева, добре розвинена, проникає б грунт на глибину 2— З м і більше. Стебла високі (1,5 — 3 м) з довгими гілками
та добре облистнені. Листки трійчасті, дрібні, зазублені на краях. Суцвіття — китиця, дуже видовжена (10—25 см), з білими або жовтими невеличкими (4—5 мм) квітками. Плід — однонасінний біб.
Насіння подібне до конюшини лучної, але крупніше і має жовтий колір із зеленуватим відтінком. На насінні добре вилно поздовжню канавку і корінець.
До грунту буркун мало вимогливий, але не переносить кислих та дуже вологих грунтів. Посухостійкий, росте на засолених грунтах.
Є багато видів буркуну, але у виробництві поширені буркун білий (МеШоіиг, аШиє Оезг.) і жовтий (МеШоїш оШсіпаІіз Ве5г.), які розрізняються за певними ознаками (табл. 53).
146
Рис. 13. Буркун білий
Таблиця 53. Основні ознаки білого та жовтого буркуну
| Отака | Буркун білий | Буркун жовтий |
| г Колір квіток | Білий | Жовтий |
| Форма бобів | Еліптична | Яйцеподібна |
| Поверхня бобів | Сітчасто-зморшкувата | Поперечно-зморш кувата |
| — Кінчик бобу | 3 коротким гострим носиком | 3 гострим носиком |
| Насіння | Без малюнку | 3 плямистим малюнком |
| Листки | Широкоовальні | Округло-яйцеподібні |
| г Висота рослин | 1,5-3 м | 1-2 м |
| Вміст кумарину І | Менше ніж у жовтого, бувають навіть безкумаринні форми | Більше ніж у білого |
Частіше вирощують білий буркун, який за біологічними особливостями поділяється на дво- та однорічну форми. Його можна використовувати для сівби в сумішці з кукурудзою на силос і на випас. На Україні найбільш поширений сорт буркуну — Верховинський.
Лядвенець рогатий (ЬоШз согпісиїаїиз Ь., рис. 14) — багаторічна кущова рослина, маловимоглива до грунту та стійка до випасання. Він морозостійкий, значно краще переносить затоплення, ніж інші бобові культури.
Коренева система добре розвинена, стрижнева, проникає в грунт на глибину 2—3 м. Стебла гранчасті, до 50 см заввишки, частково стеляться по поверхні грунту, серед-ньооблистнені.
Листки трійчасті, в них добре розвинені прилистники, розміщені в основі черешка, а три листочки на значній відстані. Листочки дрібні, неправильно ромбо- або яйцеподібні, рідше вузькі, ланцетні.
Суцвіття — невелика зонтикоподібна головка з 3—6 квіток на тонких квітконіжках. Квітки жовті з оранжевим відтінком. Плід — біб, 2—3 см завдовжки, вузький, циліндричний, дещо чоткоподібний, сплющений, багатонасінний. Боби одного суцвіття розведені в різні боки, як роги. Насіння дрібне, округле, дещо подібне до насіння конюшини гібридної, коричневе, рідше буває буре або зеленувате. Маса 1000 насінин — 1 — 1,5 г.
Крім лядвенцю рогатого, в Україні зустрічається ще чотири види цього роду. З них деяке значення має лядвенець багновий. Цей вид утворює підземні пагони, має вищі і гру-
147
Рис. 14. Лядвенець (праворуч — польовий, ліворуч — трясовинний)
І — кііітка ібоку; 2 — парус; 3 — весла; 4 — квітка спереду; 5 — вільна тичинка: 6 — човник: 7 — пиляки; 8 — тичинки; 9 — біб; І0 — насінина ібоку; И — насіника з боку рубчина; 12 — найнижчий листочок; 13 — черешок: 14 — нерозвинений прилисток; 15 — стебло; 16 — насінина збоку пубчика: 17 — насінина збоку
біші стебла (до 60 см), що погіршує якість сіна. Районовані такі сорти: Монастирський, Смоленський, Дединівський, Московський 25.
Порядок виконання завдання 2. При характеристиці найбільш пінних для кормовиробництва видів метеликових використовують гербарій кореневої системи, стебла, листя та суцвіття. Звертають особливу увагу на тип листя, форму листків, характер краю листочка, опушеність, форму і величину прилистників, тип суцвіття та інші характерні ознаки. Обов'язково вивчають господарські особливості окремих видів стосовно грунтово-кліматичних та технологічних умов вирощування метеликових.
Всі вивчені ознаки багаторічних трав, а також дані ключа по визначенню родів метеликових багаторічних трав записуються по формі (табл. 54) в робочий зошит.
148
| Таблиця 54. | Характеристика бобових | трав | ||||||
| п/п | Назва рослин (укр. і лат. назви) | Морфологічні ознаки | Характеристика паго-но-утво-реннн | Господарська цінність | Характеристика використання | Зона розпов-сюд-жен-ня | Основні сорти | |
| форма листка, особливості листків і прилистків | форма суцвіття і забарвлення віночка | |||||||
Ключ для визначання родів найважливіших метеликових багаторічних трав"
і Листки трійчасті, рідше п'итерні 2
0 Листки іншого типу 5
2. Листочки трійчастого типу, мають однакові подовжені черешки і З відходять під верхівки "загального листкового черешка
0. Середній листочок вщходить від верхівки загального листкового че- 4 решка, а два бокових — в протилежні сторони, один проти іншого, нижче його верхівки. Суцвіття — китиця
3. Суцвіття — головка конюшина ТгіГоііит Ь.
0. Суцвіття небагатоквіткове, зонтик (до 8 квіток), листя трійчасте з двома листочковиднмми прилистниками лядвенеиь Ьоіш Ь.
4. Ьоби спірально скручені {!—4 оберти!, серпоподібні, або підковоподібні і прямі, одно- і багатонасіннєві
люцерна Меаісаао Ь.
0. Боби яйцеподібні, продовгуваті, або майже куля сто подібні сітчасто- і складчасто-зморшкуваті. Одно-, рідше двонасіннєві буркун (МеШотш А<3аів)
5. Листя пальчасті, з 5—11 цільнокрайніх листочків
ЛЮПИН (Ьі!рІПІі5 І_.)
0. Листя пірчасте
6. Листя парнолірчасте. Листковий черешок закінчується простим або розгалуженим вусиком
вика (Уісіа Ь.)
0. Листя непарнопірчасте еспарцет (ОпоЬгусЬік Адап$)
"Цифра праворуч вказує на наступний пункт ключа.
149
Завдання 3. Морфологічні, біологічні і господарські особдиво основних видів злакових (тонконогових) багаторічних трав '
Вступні пояснення. На території України група тонконогови грав налічує до 1000 видів. Характерними особливостям* будови злаків є мичкувата коренева система; стебло — соло*1 мнна, поділена вузлами на меживузля; листки сидячі, ліній ні, складаються з листкової піхви і пластинки.
На переході листкової піхви у пластинку є язичок різної величини та форми, що є видовою ознакою рослин. Він має здебільшого характер білуватої плівки і тягнеться на всю ширину пластинки. Інколи язичок розщеплений на бахромки або війки.
По краях листкової пластинки у багатьох злаків утворюються два вирости, які називаються вушками (рис. 15). Нормального розвитку язичок і вушка досягають у фазі кущіння Піхва листка буває закритою, напіввідкритою і відкритою; гладенькою, шорсткою або опушеною; з зубчатими краями або без них; з різним рівнем здутості; може мати ан-тоиіановий колір (стоколос безостий, костриця червона). Інколи забарвлення з'являється в результаті умов вирощування (зниження температури, надлишок вологи, нестача елементів живлення тощо). Ступінь піхви — родова ознака і визначається на початку виходу в трубку, а інші з перерахованих ознак — видові.
Поверхня пластинки листка може бути блискучою або матовою, краї — гладенькі, шорсткі або опушені {стоколос, пирій). Опушеність і шорсткість значно залежать від умов вирощування, при нестачі вологи ці ознаки посилюються.
Стебло у злакових порожнисте, кругле, рідше сплюснуте, на вузлах здуте і закінчується суцвіттям. Плід у багаторічних злакових трав — зернівка. У багатьох видів вона вкрита квітковими лусками. Вузли стебла можуть мати забарвлення, меживузля гладенькі — у більшості видів, проте, зустрічаються і опушені (стоколос безостий). Основа стебла буває непотовшена або з різним рівнем потовщення (рис 1*)-Особливо помітне потовщення у тимофіївки лучної.
Форма суцвіття є родовою ознакою у злакових: колос -пажитниця багаторічна, пирій, житняк; несправжній колос — тимофіївка, лисохвіст: волоть — костриця лучна, раИ грас високий, стоколос безостий, тонконіг лучний, м'ТЛІ?/ч біла. У грястиці збірної суцвіття — волоть лапчата (рис
150
Кількість квіток у
колоску £ чіткою вдовою ознакою. Розрізняють колоски одноквіткові (ти-^фіївка, лисохвіст), двохкв.ткові (раиг-* високий), багатоквіткові (костриця стоколос, гряс-.иця збірна). Колоскових лусок може бути 1-4, частіше - 2 (рис. 17). Цю ро-аову ознаку визначають в період цвітіння.
Пліл У багаторічних злакових трав — зернівка. У багатьох випадках вона щільно покрита квітковими, а іноді і колосковими лусками, проте у тимофіївки вони голі. У більшості злаків насіння називають несправжніми плодами. Вони відрізняються між собою величиною, формою, квітками, наявністю або відсутністю остюків.
формою або величиною стрижня і опушеності. Остистість та опушеність — негативні ознаки, оскільки погіршують сипучість насіння.
За типом кущення багаторічні злакові трави діляться на к°реневищні, нешільнокущові, шільнокущові та корене-вищно-нещільнокущові, а за пагоноутворенням — на верхові и низові злаки.
В польовому кормовиробництві злакові трави розміщують °ловним чином в ґрунтозахисних та кормових сівозмінах, і Ик°ристовують переважно у вигляді бобово-злакових сумі-
151
Рис. 15. Будова листка і стебел злаків:
а — листок і стебло (і — піхва, 2 — основна пластинка, 3 — язичок, 4 — пластинка. 5 — вузол стебла, 6 — стебло злаків, 7 — стебло осоки); 6 — будова листка І — відрізок, 2 — вигляд у розрізі складчастого листка, 3 — відрізок, 4 — поперечний розріз скрученого листка); в — основа пластинки листка (1 — вушки великі з війками. 2 - вушки маленькі і гладенькими краями, 4 — язичок середній із зубчастими краями, 5 — язичок довгий, гострий і гладенькими краями, 6 — язичок довгий, гострий з розірваними краями); г — основа стебла ()— непотсвшенс, 2-3 — з незначгим потовщенням. 4-6 — 3 різним рівнем потоншення
Рис. 16. Суцвіття основних злакових багаторічних трав польового
та лучного травосіяння:
а — пирій (І — безкорсневишний, 2 — повзучий), б — житняк (1 — широко-колосий, 2 — вузькоколосиїі); в — стоколос безостий; г — лисохвіст лучний; д — грястиця збірна; є — костриця (і — лучна, 2 — східна); є — райграс (1— пажитниня багаторічна, 2 —- нисокий)
Рис. 17. Схема будови колосків та суцвіть злакових трав: а — колоски (1 — одноквіткові. 2 — двоквіткові, 3 — багатоквіткові); б — колоскові луски (1 — не зрощені, 2 — зрощені до середини); в — гриквітковий колосок {1 — стрижень колоса, 2 — колоскові луски, 3 — юкнішня колоскова луска. 4 — верхня квіткова луска, 5 — недорозвинена квітка. 6 — плівка); г — типи суцвіть злакових трав (1 — колос, 2 — несправжній колос, 3 — волоть лапчаста, 4 — волоть великоколоскова, 5 — волоть дрібноколоскова)
152
шок протягом 3—6 років. Часто багаторічні трави розміщують поза сівозміною і перезалуження проводять прискореним способом — дернину через 5—6 років фрезують, переорюють восени або після першого укосу. Сіють трави під покрив ранніх ярих, кукурудзи та інших культур, а літом — безпокривно.
Злакові компоненти в сумішках з бобовими при заготівлі сіна сприяють більш рівномірному висушуванню зеленої маси, меншій втраті листків бобових трав, покращують цукрово- та вуглеводно-протеїнове співвідношення, перетравність та засвоєння корму тваринами.
Поживність злакових багаторічних трав досить висока у фазу кущіння — колосіння. Так. за даними І. В. Ларіна (1960), в середньому з 263 аналізів міститься протешу 14,9%: білку — 12,2; жиру — 3,5; БЕР — 45; а в бобових — відповідно у фазі бутонізації — 19,4; 13,1; 3,3; 43,ї%. Проте у фазу цвітіння цих родин вміст поживних речовин різко змінюється У злакових міститься протеїну 10,4; білку — 8,6; жиру — 2,9; БЕР — 47,8%; в той же час в бобових мало змінюється і міститься відповідно — 18,4: 14,1; 3,1; 41,9%.
При згодовуванні зелених кормів тваринам корисно добавляти концентрати? ячменю та кукурудзи. Ці добавки значно підвищують їх продуктивність. Вони є субстратом, на якому добре розвивається корисна мікрофлора рубця, який забезпечує перетравність поживних речовин, особливо клітковини.
За вмістом вітамінів, протеїну, жиру, їх перетравності визначають поживність свіжого та зневодненого зеленого корму. Вміст жиру в зеленій масі стоколосу і еспарцету майже однаковий, але перетравність його в еспарцету на 21% нижча, ніж у стоколосу. Наявність достатньої кількості жиру сприяє кращій перетравності інших поживних речовин (БЕР, клітковини, засвоєння вітамінів тощо).
Для покращення якості і поживності корму в злаково-бобовій сумішці слід підбирати кращі види і сорти злакових трав з таким розрахунком, щоб фаза бутонізації у бобових відповідала фазі виходу в трубку — початку колосіння у злакових. Не слід допускати збігу фаз компонентів злаково-ообових сумішок, оскільки злакові в період цвітіння уже грубіють і значно погіршують якість корму.
Більшість тонконогових — холодостійкі рослини, проростають при температурі 1—4 °С, проте оптимальна температура їх проростання 12—18 °С. Початок їх вегетації в основному співпадає з переходом середньодобових температур через
153
5 °С. Оптимальна температура повітря в період активного наростання зеленої маси — 18—24 °С.
Злакові трави — вологолюбні рослини. На одиницю сухої речовини вони витрачають значно більше вологи, ніж однорічні культури. Багаторічні спостереження на Панфильській дослідній станції Інституту землеробства (І. Т. Слюсар, 1969—1989 рр.) показали, що сумарне випаровування на травосумішках багаторічних трав складало 540—700 мм, тоді як на однорічних кормових культурах (кукурудза на силос, однорічні трави на зелений корм) воно було в межах — 270— 370 мм за їх вегетацію. Більшість злакових (за винятком житняків) краще вегетують при відносній вологості повітря не нижче 50—60%. В іншому випадку ріст їх різко гальмується і вони посилено пошкоджуються хворобами й шкідниками. Посуху злакові переносять незадовільно, особливо чутливі сходи, при нестачі вологи вони дуже зріджуються.
Більшість злакових культурних трав, за винятком житняків та деяких видів стоколосу,— рослини довгого дня. Злакові трави є озимої форми (костриця лучна, грястиця збірна, мітлиця біла, тонконіг лучний, костриця червона, житняки, ковили та ін.) і ярі (тимофіївка лучна, райграс високий, пажитниия багаторічна, пирій безкореневишний, лисохвіст лучний). Часто злакові можуть бути озимо-ярого типу, що залежить від грунтово-кліматичної зони та погоди. За перебігом розвитку протягом вегетаційного періоду або за швидкістю достигання багаторічні трави можна поділити на надранні, ранні, середні і пізні.
Більшість злакових трав погано витримують затінення. Найменш тіневитривалі — житняк, стоколос прямий, костриця лучна. Грястиця збірна задовільно витримує затінення, тому її підсівають в зріджені травостої. Вона добре себе почуває в сумішках практично з усіма видами багаторічних трав. Злакові багаторічні трави добре ростуть на грунтах з достатнім вмістом поживних речовин (особливо азоту), з нейтральною або близькою до неї реакцією ґрунтового розчину. В дослідах Інституту землеробства (І. Т. Слюсар, 1980—1983) на осушених мінеральних грунтах річки Вільшанка Черкаського району внесення лише азотних добрив на посіви злакових трав підвищувало їх урожайність в 1,6— 1,9 рази, а при повному удобренні — у 2 і більше разів.
Враховуючи високу здатність до вегетативного поновлення на родючих чорноземах, норми висіву злакових трав у сумішках на цих грунтах, слід значно зменшити порівняно з нормами для бідних поліських грунтів. За даними О. І. Зін-ченка (1987), зменшення норми висіву стоколосу безостого
1 - Л
і костриці лучної у сумішці з конюшиною та люцерною з 80 до 25% істотно не вплинуло на вміст компонентів в сумішці другого року користування.
Злакові трави пошкоджуються різними формами іржі. Проте, високий поживний фон сприяє різкому зменшенню іахворювань. Важливе значення має оптимальне зволоження і температурний режим. Іржа проявляється не тільки в суху погоду, але і при інтенсивних опадах, особливо в поєднанні ] високою температурою. Рослини пошкоджені в підпокривний період іржею, гинуть внаслідок опадання листя.
Велику шкоду злаковим травам наносять хлібні блошки, попелиця, колосові мухи. Тому важливо відбирати види і сорти трав, які мають підвищену стійкість до шкідників і хвороб. Верхові злакові трави не можна підкошувати нижче стеблового вузла, так як при низькому зрізі значно знижується відростання, а інколи рослини гинуть (в суху, жарку погоду).
Дослідження кафедри кормовиробництва Українського НАУ (В. І. Мойсеенко та ін.), Уманськогю сільськогосподарського інституту (О. І. Зінченко та ін.), Інституту землеробства (А- В. Боговін, ї. Т. Слюсар), Інституту кормів УААН (А. О. Бабич, П. С. Макаренко та ін.) показали, що стоколос безостий, тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, пажитниця багаторічна, костриця східна., пирій безкореневищний добре відростають і можуть при оитимальном> забезпеченні їх вологою і добривами давати повноцінні два—три укоси з урожайністю зеленої маси 350— 450 и/га і більше, а сіна — 80— 130 ц/га. При цьому продуктивне використання стоколосу безостого, костриці лучної і східної триває 6—8 років, грястиці збірної — 3—4, пирію безкореневищного — 3—4 роки.
Проте, травосумішки з набором вищезгаданих культур і при доброму догляду за ними, високу продуктивність зберігають 10 і більше років.
Наведемо коротку характеристику найбільш розповсюджених кормових видів багаторічних злакових трав.
Тимофіївка лучна (Рпіеит ргаіепзе Ь.. рис. 18) — багаторічний верховий, нещільнокущовий злак. Куш з великою кількістю плодоносних видовжених вегетативних добре облистнених стебел. Кормова якість сіна дуже висока: 100 кг його відповідають 45—55 кормовим одиницям, містить 8 — 12% протеїну, 2—3% жиру.
Коренева система розвинена, але неглибока. Біля основи стебла добре розвинена цибулина. Стебло світло-зелене до 100—120 см заввишки. Листки широкі — до 1 см, м'які, гла-
155
Рис. 18 Тимофіївка лучна
Рис. 19- Костриця лучна
денькі, біля основи листкової пластинки є плівчастий язичок.
Суцвіття — колосоподібна волоть, 10—20 см завдовжки. Колоски розташовані перпендикулярно до стрижня, а у лисохвоста лучного — під гострим кутом. Плід — зернівка, вкрита двома квітковими лусками, без остюків, в той час, як у лисохвоста одна квіткова луска з отсюком, що відходить від
ЇЇ основи.
У рік сівби в умовах достатнього зволоження розвивається швидко, за весняної сівби встигає виколоситись і навіть дає невисокий урожай насіння. У травосумішках у першому і другому роках використання часто переважає в травостої. Після першого укосу і циклу випасання відростає повільніше від інших трав і тримається в травостої 4—5 років. Добре витримує морози, помірне весняне затоплення (до 20— 30 днів), але погано витримує посуху, не витримує засолення грунту. Тимофіївка лучна за врожайністю і поживністю займає одне з перших місць серед злакових
трав.
Районовані сорти тимофіївки лучної: Люлинець-ка 1, Козаровицька, Сарнен-ська 35, Сарненська місцева, Карпатська.
Костриця лучна (Ревїиса раїеп5І5 Нид$., рис. 19) —
верховий, нещільнокушовий. багаторічний злак. 100 кг сіна костриці відповідають 50—55 кормовим одиницям і містить близько 6—10 кг перетравного білку. Вирощують у Поліссі і Лісостеповій зоні.
Коренева система мичкувата, добре розвинена і проникає на глибину 80—100 см і глибше. Стебла прямостоячі, ніжні, ш ввишки 75—95 см, створюють напіврозлогий кущ. Листки неширокі (0,5 см), 12—30 см завдовжки, гладенькі, виразно лвобарвні — знизу блискучі, зверху матові, ніжні. Зверху листка добре виражені борозенки, ребра більш-менш кілю-ваті. Характерною особливістю є наявність досить розвиненого мозолеподібного жовтуватого потовщення. Край листкової пластинки шорсткий з прозорою склистою облямівкою На просвіт в листку видно світло-зелені і яскраво-білі ЖИЛКИ, що чергуються, серед яких виділяється серединна біла смужка. Вушка тупі, з широкою основою, товсто-хрящуваті, жовті. Піхви листків гладенькі, незамкнуті, краї їх налягають один на одного.
Суцвіття — волоть, гілочки якої розташовані ярусами. В ярусі здебільшого по дві гілочки, з яких одна коротша від другої. Колоски багатоквіткові, ланцетоподібні. Плід — плівчаста зернівка ланцетоподібної форми. Зовнішня квіткова луска без кіля по спинці і без остеподібного загострення, і вигнутості зверху. Внутрішня квіткова луска човникоподібна і прямим, тонким і досить довгим стерженцем біля основи. У верхній частині стерженець нещільно прилягає до внутрішньої квіткової луски.
Крім костриці лучної, на луках України зустрічається кілька видів кострииь. які розрізняються за такими ознаками:
| Ознака | Лучна | Східна | Червона | Овечз |
| Листкові піхви | Відкриті | Відкриті | ||
| Пластинки стеблових листків | Плоскі | Плоскі | ||
| Вушка | Серпоподібні | Серпоподібні, великі, з волосками | ||
| Язичок | У вигляді зубчастої кайми | Майже немає | ||
| Листкові пластинки | Знизу блискучі | Знизу блискучі | Блискучі | |
| Волоть | Гілочки відходять по дві |
| ||
| нижня несе 2— 4 колоски | нижня несе 4—15 колосків | |||
| Плоди | Без | остюків | 3 остюками | |
Костриця лучна в рік сівби добре кущиться, але не колоситься. Повного розвитку досягає на 2—3-й рік життя. Рослина довговічна, вологолюбна, ранньостигла, добре поїдається худобою, дає 3—5 отав.
Районовані такі сорти: Веселоподолянська 1883, Коза-ровицька, Люлинецька 3, Сарненська 134, Високогірна.
Стоколос безостий (Вгоґґшб іпептш Ьеу$5.) — багаторічний кореневищний верховий злак з добре розвиненою кореневою системою, що проникає в грунт до 2 м.
Стебла прямостоячі, добре розвинені, до 190 см заввишки, густо вкриті листям. Листки широколінійні, плоскі, знизу гладенькі, з одним кілем, а зверху мають багато неглибоких борозенок, іноді вкриті довгими прямостоячими волосками. Краї пластинок мають маленькі зубчики — шипики. Язичок низенький (не вище ніж 1,5—2 мм), розсічений. Піхви листкові замкнуті майже по всій довжині, голі, гладенькі, лише нижні листки інколи мають прозорі волоски.
Суцвіття — розлога волоть, бічні гілочки розмішуються по ярусах. Колоски великі, багатоквіткові, ланцетоподібні. Плід — плівчаста широколанцетна зернівка. Зовнішня квіткова луска зверху розширена, з сімома жилками, внутрішня — коротша, з двома жилками, часто коротко опушена. Стержень прямий, зеерху косо зрізаний. Забарвлення луски темно-сіре, просвічується, темно-коричнева
Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:
|
|
