Оформлення супровідної документації

У направленні обов'язково зазначають дату і час відбору матеріалу, прізвище лікаря і но­мер телефону, за яким можна сповістити попередній результат дослідження; у пункті "на які ін­фекції провести дослідження" зазначають "на дифтерію" або на BL (бактерія Леффлера).

Пробірки від однієї особи скріплюють разом гумовим кільцем і складають у бікс, дно і сті­нки якого застелені бавовняною серветкою. Кінцями цієї серветки накривають пробірки, закри­вають бікс.

Направлення вмішують у поліетиленовий пакет або папку і доставляють окремо від пробі­рок з тампонами.

Не допускається поміщати направлення у бікс з патологічним матеріалом!

Якщо посів матеріалу проводять біля ліжка хворого, чашки Петрі з посівами доставляють до лабораторії негайно або ставлять у термостат за 37 °С і доставляють до лабораторії не пізніше ніж через 20—23 год. В осінньо-зимовий період на дно бікса або сумки, в яких транспортують чашки чи тампони, кладуть грілку з водою, нагрітою до 40 °С.

На чашках Петрі, крім усіх необхідних позначень (назва середовища, номер аналізу, дата посіву, назва посіяного матеріалу) має бути зазначена дата виготовлення середовища.

 

Проведення первинного посіву патологічного матеріалу

Посів патологічного матеріалу із ротоглотки і носа від однієї особи роблять на одну чашку, засіваючи одним тампоном на половині середовища. За наявності патологічного матеріалу, взятого з місця іншої локалізації, роблять посів на додаткову чашку.

Не допускається посів патологічного матеріалу від декількох осіб на одну чашку!

Первинний посів роблять на зігріті поживні середовища.

 

 

 

ТУБЕРКУЛЬОЗ

 

Методи відбору патологічного матеріалу для мікробіологічного дослідження за підозри на туберкульоз з умовами його транспортування.

Досліджуваний матеріал: мокротиння, промивні води бронхів, шлунка, сечу, пунктат із закритих порожнин (спинномозкову рідину, ек­судати з плевральної і черевної порожнин), гній з нориць, виділення ран, менструальну кров, ви­ділення з відкритих порожнин.

Патологічний матеріал слід відбирати до початку лікування або після дводенної перерви у вживанні антибактеріальних препаратів. При легеневій формі туберкульозу відбирають мо­кротиння.

 

Медичний працівник повинен детально пояснити хворому правила збирання мокротиння і видати йому стерильну скляну широкогорлу банку з кришкою (плювальницю). Взяття мокро­тиння треба проводити у присутності медичного працівника. Для запобігання зараженню тубер­кульозом медичний працівник повинен бути у шапочці, масці, клейончастому фартусі, гумових рукавичках і стояти за спиною пацієнта.

 

Збирання мокротиння проводиться у спеціально призначеному для цієї процедури примі­щенні, яке обладнане вентиляційними установками і бактерицидними лампами.

Мокротиння збирають у ранкові години. Якщо його виділяється мало, збирають протягом доби і зберігають у холодильнику, не допускаючи замороження. Для посилення секреції бронхіального вмісту хворому дають відхаркувальні препарати або застосовують подразнювальну аерозольну інгаляцію. Перед збиранням мокротиння хворий повинен почистити зуби без пасти, про­полоскати рот, сплюнути носоглотковий слиз і слину в дезінфекційний розчин. Відкашлювати мокротиння потрібно з глибоких нижніх дихальних шляхів. Для цього хворий повинен зробити декілька глибоких вдихів, потім похаркати у плювальницю і перевірити наявність у посуді мок­ротиння (не менше ніж 10 см³). Відбирають 3 проби мокротиння.

Першу пробу мокротиння бе­руть у хворого в день звернення його за медичною допомогою в присутності медичного персона­лу. Потім йому дають посуд для збирання ранкового мокротиння (хворий самостійно збирає дру­гу пробу). Останню (третю) пробу збирають у присутності медпрацівника у день доставки другої проби.

Зібране мокротиння заливають консервантом у співвідношенні 1:1 і герметично закривають кришкою. Як консервант використовують 10 % розчин натрію фосфату, 5—10 % розчин гліцерину, 10 % розчин натрію хлориду або 2—3 % розчин борної кислоти.

За відсутності у хворого мокротиння відбирають промивні води бронхів (маніпуляцію ви­конує лікар-отоларинголог).

У дітей здебільшого відбирають промивні води шлунка (діти ковтають мокротиння).

Ексудати з плевральної і черевної порожнин беруть стерильним шприцом у стерильний по­суд.

Па посуд із зібраним для аналізу матеріалом наклеюють етикетку, в якій зазначають прі­звище хворого і адресу. Крім того, заповнюють направлення.

Посуд встановлюють у дерев'яний ящик із гніздами, спеціальний контейнер або металевий бікс і негайно доставляють до лабораторії. Направлення доставляють у поліетиленовому пакеті або папці.

 

 

Проба Манту

Туберкулінова проба (реакція Манту, проба Пірке, туберкулінодіагностика, tuberculin skin-test, PPD test) — імунологічний тест, внутрішньошкірне введення 2 ТО туберкуліну, що дозволяє виявити специфічну імунну відповідь організму. Наявність вираженої шкірної реакції (гіперемія), як правило, свідчить про наявність збудженого стану імунної системи, тобто організм активно взаємодіє зі збудником туберкульозу — паличкою Коха.

В місці введення препарату під шкіру виникає специфічне запалення (папула), викликане інфільтрацією Т-лімфоцитів — специфічних клітин крові, відповідальних за клітинний імунітет. Туберкулін ніби притягує до себе лімфоцити із розташованих поблизу кровоносних судин шкіри.

 

Реакція Манту протипоказана як для дітей, так і для дорослих у випадках:

- шкірні захворювання

- гострі та хронічні інфекційні і соматичні захворювання в стадії захворювання (проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення всіх клінічних симптомів або відразу після зняття карантину)

- алергічні стани (атопія в анамнезі, бронхіальна астма, атопічний дерматит)

- епілепсія

ВНУТРІШНЬОШКІРНА ПРОБА МАНТУ ВИКОНУЄТЬСЯ В ТАКІЙ ПОСЛІДОВНОСТІ:

1. Ампулу з препаратом ретельно витріть марлею, змоченою 70° етиловим спиртом, далі шийку ампули підпиляйте і відламайте.

2. Стерильним шприцем, котрим виконується проба Манту, і голкою № 0845 наберіть 0,2 мл туберкуліну, залишивши голку у флаконі до повної витрати туберкуліну, але не більше, ніж на 2 год.

3. Надіньте на шприц голку № 0415 так, щоб її зріз і поділи шкали знаходились на одному рівні..

4. Видаліть із шприца пухирщ повітря і надлишок розчину, залишивши в шприці точно 0,1 мл туберкуліну.

5. Обробіть середню третину передпліччя спиртом (у парний рік - праве, у непарний рік - ліве), фіксуючи шкіру натягом, уведіть кінець голки до епідермісу так, щоб зріз голки сховався під його тонким шаром.

6. Уведіть внутрішньошкірно 0,1 мл розчину туберкуліну.

7. При правильно виконаній внутрішньошкірній пробі на місці уведення туберкуліну утвориться папула з поверхнею у

вигляді «лимонної шкірки» розміром 6-7 мм.

8. Через 72 год після постановки проби виміряйте попереч ний до осі руки діаметр інфільтрату за допомогою прозорої лінійки.

 Реакція оцінюється за кількісними і якісними показниками. Кількісна оцінка характеризується величиною інфільтрату в міліметрах, якісна - кольором інфільтрату, наявністю везикул, лімфангіту, некрозу, дочірніх висипів. Під час кількісної оцінки проби виділяють реакції:

- негативну - на місці уведення туберкуліну немає інших проявів, окрім реакції уколу;

- сумнівну - гіперемія будьякого розміру або інфільтрат розміром 2-4 мм;

- позитивну - інфільтрат діаметром 5 мм і більше.

Гіперергічною реакцією вважають: у дітей і підлітків розмі ри інфільтрату 17 мм і більше; у дорослих - 21 мм і більше, а також будьякі розміри інфільтрату, але з наявністю везикулонекротичних реакцій, лімфангіту, дочірніх висипів. Під час оцінки туберкулінових реакцій варто враховувати чинники, що впливають на їх інтенсивність. Зниження чутливості до туберкуліну відзначається під час кору, коклюшу, скарлатини, малярії, раку, лімфогранулематозу, саркоїдозу, мікседеми. Підвищення - під час бронхіальної астми, ревматизму, базедової хвороби, грипу, при загостренні хронічних захворювань.               

 

Закріплення