Флегмона в ділянці потилиці

Заняття 3. 2 години.

Хвороби в ділянці потилиці та шиї

Мета заняття. Навчити студентів диференціювати різні захворювання в області потилиці і шиї, діагностувати їх і проводити відповідне лікування.

ФЛЕГМОНА В ДІЛЯНЦІ ПОТИЛИЦІ

(Fhlegmona in regionis atlanto occipitolis)

У ділянці потилиці, крім підшкірної клітковини, є міжм'язові та підфасціальні сполучнотканинні простори. Тому флегмонозні процеси у ній зустрічаються у всіх видів тварин, але бувають переважно підшкірними, рідше - міжм'язовими.

Етіологія. Основні причини - механічні пошкодження тканин, особливо відкриті, з подальшим інфікуванням, а також запальні процеси у прилеглих тканинах (бурсити, злакова хвороба та ін.).

Патогенез. Підшкірна флегмона характеризується спочатку просоченням сполучної тканини ексудатом, а потім - її змертвінням та утворенням порожнин, заповнених гноєм. Внаслідок великої рухливості тканин у цій ділянці (підшкірна клітковина, зв'язки, сухожилки, апоневрози фасції, м'язи) запальний процес поширюється на них, викликаючи некроз, особливо потиличної зв'язки. Згодом утворюються абсцеси, які прориваються назовні. При глибоких колотих ранах можливі і міжм'язові флегмони, які діагностувати складніше.

Клінічні ознаки. Голова тварини витягнута, малорухома. У ділян­ці потилиці знаходять малорухому, гарячу, дифузну болючу припух­лість. Пізніше у ній формуються гнійні порожнини, які зливаються між собою і прориваються назовні. Загальний стан тварини пригнічений, температура тіла підвищується. Після проривання гнійника чи його розтину ці показники нормалізуються.

При міжм'язовій флегмоні припухлість слабо виражена, але надто болюча і ледве флуктуюча. Згодом формуються гнійні порожнини, що відкриваються назовні фістулами, через які, особливо після паль­пації тканин, тривалий час виділяється буруватий гнійний ексудат неприємного запаху.

Найбільш часті ускладнення при флегмоні - некроз надпотилич-ної зв'язки, про що буде сказано окремо.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, виключивши бурсити (припухання обмежене) і травматичний набряк (немає порушення загального стану тварини).

Прогноз обережний, оскільки можливі ускладнення.

Лікування. Спочатку використовують спирт-іхтіолові пов'язки, коротку новокаїнову блокаду для обмеження поширення процесу.

Виявлені абсцеси розтинають, що припиняє інтоксикацію організму, поліпшує живлення пошкоджених тканин і, отже, попереджує різні ускладнення. Через виявлені нориці, за необхідності розширивши їх, промивають порожнини антисептичними розчинами, після чого вводять 10%-ний розчин йодоформу ефірного.

Варто пам'ятати, що операції в цій ділянці надто кровоточиві, тому перед розтином слід підвищити ступінь згортання крові (10%-ний розчин кальцію хлориду, 1%-ний - іхтіолу внутрішньовенно, вікасол - парентерально за 14—16 год до операції). У післяопераційний період для прискорення очищення порожнин та регенеративних процесів місцево застосовують теплові процедури (лампа солюкс, УВЧ-терапія, лазеротерапія тощо). За необхідності проводять загальну протисептичну терапію.

БУРСИТИ ПОТИЛИЦІ (Bursitis occipitalis)

У ділянці атланта є дві синовіальні сумки: поверхнева - над поти­личною зв'язкою і глибока - під нею. Найчастіше зустрічаються ураження поверхневої сумки у коней. За перебігом вони бувають гострими і хронічними, а за характером ексудату - серозними, серозно-фібринозними і гнійними.

Етіологія. Причиною бурситів потилиці вважаються удари, рани, гнійні процеси в прилеглих до бурси тканинах.

Патогенез і клінічні ознаки. При гострому асептичному запа­ленні в бурсі накопичується серозно-фібринозний ексудат, внаслідок чого різко збільшується її об'єм. Фібрин відкладається на стінках бур­си, а частка його організується і проростає сполучною тканиною. Хронічне подразнення, а також тривале перебування у бурсі фібрину сприяє збільшенню ворсинок бурзотелію, що призводить до накопичення в ній рідини, а сама бурса стає багатокамерною. Внаслідок інфікування бурси розвивається гнійне запалення з накопиченням великої кількості ексудату, яке інколи супроводжується розплавленням стінки бурси і подальшим розвитком парабурситу, некрозу потилич­ної зв'язки тощо.

Клінічні ознаки характеризуються утворенням припухлості в ділянці потилиці - болючої при гострих і малоболючої при хронічних процесах, флуктуючої чи крепітуючої. При хронічних запаленнях припухлість холодна і поступово збільшується.

Для гнійних бурситів характерна гаряча; болюча, розлита припух­лість. У тварини шия постійно витягнута, а рухи голови обмежені. Спостерігається загальне пригнічення твари­ни, підвищення температури тіла, погіршення апетиту. З часом у місці припухлості утворюються нориці, з яких виділяється слизово-гнійний ексудат, після чого стан тварини по­кращується.

У практиці зустрічаються випадки і глибоких гнійних бурситів, які розвива­ються внаслідок утрудненої діагностики асептичних процесів, що в подальшому інфікуються. Погіршується загальний стан та підвищується температура тіла. У місці ураження з'являється розлита, гаряча, болюча припухлість. Далі розплавлюються стінки бурси, що призводить до розвитку флегмони, а в кращому випадку - до утворення на поверхні шкіри гнійних нориць, із яких виділяється слизово-гнійний ексудат жовтуватого кольору з домішками пластівців фібрину. Поява гною зеленуватого відтінку означає некроз потиличної зв'язки.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками і підтверджують пробною пункцією чи зондуванням нориць.

Прогноз сприятливий, а при ускладненнях - обережний.

Лікування. При гострих асептичних бурситах використовують теплові процедури та інтрабурсальні ін'єкції гідрокортизону (125 мг для великих тварин) з новокаїном з інтервалом 2-3 дні. Пізніше - масаж, протизапальні мазі.

При хронічних асептичних бурситах у порожнину після аспірації ексудату вводять розчин Люголя, протаргол чи коларгол 3^4%-ні як в'яжучі і протизапальні препарати, що обмежують виділення синовії ворсинками бурзотелію.

За неефективності такого лікування в бурсу після аспірації вмісту вводять 10%-ний розчин йоду, 10%-ний - нітрату срібла, 10%-ний -сульфату міді - для некрозу бурзотелію; а через 3-4 дні її розрізають, ретельно видаляють некротизовані тканини і лікують у подальшому як гранулюючу рану (мазь Вишневського, гіперосмолярні мазі для прискорення гранулювання та рубцювання).

При гнійних бурситах лікування тільки оперативне з наступним промиванням бурси антисептичними розчинами та використанням рідких мазей.

У випадках ураження глибокої бурси роблять серединний розріз для доступу до вогнища некрозів, а також дві бокові контрапертури.

НЕКРОЗ ПОТИЛИЧНОЇ ЗВ'ЯЗКИ (Necrosis ligamentum nuchae)

Потилична зв'язка, як і інші, погано васкуляризована. Тому запа­лення у прилеглих тканинах погіршує її живлення, внаслідок чого і розвивається некроз.

Етіологія. Захворювання здебільшого спостерігається у коней як ускладнення при міжм'язовій флегмоні потилиці і глибокому гнійному бурситі. Накопичення гнійного ексудату стискує тканини, внаслідок чого запальний процес поширюється на зв'язку. Через відсутність у ній демаркаційного запалення можливе поширення некрозу.

Клінічні ознаки. Спочатку виявляють ознаки флегмони чи глибокого гнійного бурситу. Пізніше на потилиці утворюються нориці, з яких виділяється гнійний ексудат зеленуватого кольору і відторгнуті волокна еластичної тканини, інколи фрагменти онхоцерків, якщо причиною некрозу був онхоцеркоз. Хвороба має хронічний перебіг.

Лікування оперативне. Враховуючи погану демаркацію пошкоджених тканин, видаляють всю пошкоджену зв'язку в межах здорових тканин. Операцію проводять на зафіксованій у лежачому положенні тварині під поєднаним наркозом. При цьому, враховуючи гемолітичні та антикоагулянтні властивості хлоралгідрату, слід корис­туватися іншими препаратами (кетамін 2-4 мг/мл, ветбутал 15 мг/кг) або вводити хлоралгідрат разом з глюкозою. Розріз роблять, починаючи від гребеня потиличної кістки, довжиною 20 - 25 см. Нагадаємо, що операції в цій ділянці надто кровоточиві, тому в передоперацій­ний період коню вводять засоби, що підвищують згортання крові.

Після видалення некротизованої ділянки зв'язки і гнійного ексудату порожнину рани промивають антисептичними розчинами і вводять дренаж, просочений рідкою маззю Вишневського, розчином йодоформу ефірного 1:10. При сильних кровотечах вводять у рану там­пон, змочений рідиною Костко, який фіксують провізорним швом і видаляють через 4-6 днів. У подальшому лікують як глибоку гнійну рану, використовуючи засоби, вказані раніше.