Поняття економічної конкуренції

Тема 9. ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

 

Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства

Правове регулювання захисту економічної конкуренції базується на положеннях Конституції України, яка у ч. 4 ст. 13 передбачає за­безпечення державою соціальної спрямованості економіки України, у ч. 3 ст. 42 встановлює обов'язок держави захищати конкуренцію в підприємницькій діяльності, забороняє зловживання монополь­ним становищем на ринку, обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію, визначає, ідо види та межі монополії встановлюються законом. Відповідно до п. 8 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, а згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 - голова Анти­монопольного комітету (АМКУ) призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України.

Важливим джерелом правового регулювання конкурентних від­носин виступає ГК України. Зокрема, ст. 18 ГК України регламентує питання обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання, гл. 3 присвячена обмеженню монополізму та захис­ту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конку­ренції (ст.ст. 25-41), гл. 28 передбачає «відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (ст.ст. 251-257).

Спеціальне законодавство в сфері захисту економічної конку­ренції можна умовно поділити на два блоки.

Перший блок стосується протидії антиконкурентной поведінці з боку суб'єктів господарювання (їхніх груп) та органів управління, які мають ринкову владу. Основними актами законодавства тут виступають положення ст.ст. 25-31 ГК України та Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 p., яким був скасований раніше діючий Закон «Про обмеження монополізму та заборону недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяль­ності» від 18,02.92 р. До цього блоку входить також Закон «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. та інші акти.

Другий блок стосується антиконкурентної поведінки суб'єктів господарювання, які не мають ринкової влади. Основу даного блоку складають положення ст.ст. 32-38 ГК України, Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 p., За­кону «Про рекламу» в редакції від 11.07.2003 р. тощо.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з АМКУ, його склад, порядок призначення керівних пра­цівників, його основні функції, компетенцію.

Серед законів, що містять важливі антимонопольно-конкурентні положення необхідно назвати також КУпАП в частині відповідаль­ності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства згідно зі ст.ст. 164, 166¹, 166², 166³, 166⁴.

Кримінальний кодекс України в ст. 228 містить відповідаль­ність за примушення до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені законом, а в ст. 229 передбачається відповідальність за незаконне використання знака для товарів та послуг, фірмового найменування тощо.

Стаття 13 ЦК У країни встановлює, що межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно­-конкурентного законодавства.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 p., закріплює рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України. З метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробник в передбачається можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників (ст. 29).

Серед міжнародних договорів України в цій сфері, як приклад, можна навести Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики між державами-учасниками Співдружності незалежних держав, ратифікований Законом України від 16.01.2003 р.

Також антимонопольно-конкурентне законодавство включає низку підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію положень вказаних законів. Це, зокрема, Указ Прези­дента України від 19.11.2001р. №1097/2001 «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки», постанова КМУ від 28.02.2002 р. № 219 «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання» тощо.

АМКУ прийняв чимало актів у сфері антимонопольно-конку­рентного регулювання, зокрема: Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвер­джені розпорядженням АМКУ від 19.04.94 р. № 5; Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів госпо­дарювання (далі - Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням АМКУ від 19.02.2002 р. № 33-р; Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про за­хист економічної конкуренції, затверджене розпорядженням АМКУ від 25.12.2001 р. № 182-р; Положення про порядок подання заяв до органів АМКУ про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів госпо­дарювання (далі - Положення про узгоджені дії), затверджене роз­порядженням АМКУ від 12.02.2002 р. № 26-р; Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 р. № 4.9-р. тощо.

Отже, антимонопольно-конкурентне законодавства - це право­ва форма державного регулювання ринкових відносин, сукупність нормативно-правових актів, спрямованих на встановлення правил господарювання на товарних ринках з метою попередження, недо­пущення та припинення проявів монополізму та недобросовісної конкуренції, розвитку та захисту добросовісної конкуренції, а та­кож регулювання сфери природних монополій з метою підвищення ефективності і збалансованості економічної системи України.

Поняття економічної конкуренції

Термін «конкуренція» (competition, concurrence) походить від пізньолатинського слова «concurentia» (від concurrere) - змагання, суперництво.

По-перше, конкуренція - це різновид соціального регулятора, який визначає поведінку різноманітних суб'єктів. З цієї точки зору конкуренція виконує регулюючі функції, формує економічні та су­спільні пропорції, впливає на поведінку людей. Право як один з еле­ментів системи соціального регулювання взаємодіє з конкуренцією, регулює її. Але право і закон не можуть замінити собою конкурен­цію. Особливо чітко це видно в економіці на прикладі регулювання цін. Саме конкуренція, а не адміністративні приписи в більшості випадків є найбільш ефективним регулятором цін на ринку.

По-друге, юридичною передумовою для конкуренції слугує сво­бода економічної діяльності (рівність всіх суб'єктів права власності і господарювання, свобода підприємництва, свобода конкуренції), гарантована ст.ст. 13, 42 Конституції України. Фундаментальні положення цієї статті розвинуті в ГК України і в законодавстві України про захист економічної конкуренції.

По-третє, в свою чергу, конкуренція є передумовою реалізації прав споживачів (наприклад, права на вибір товарів (робіт, послуг) або на отримання інформації). Відсутність конкуренції на ринку фактично перетворює більшість цих прав у фікцію або суттєво їх обмежує. Поведінка споживачів вважається важливим елементом конкурентної боротьби. Не випадково в ГК України споживач роз­глядається як учасник господарських відносин і конкурентного середовища.

І в-четверте, конкуренцію правомірно розглядати як суспільні відносини, які складаються в процесі здійснення господарської ді­яльності (предмет правового регулювання). Ці майнові відносини врегульовані нормами господарського права та набувають специфіку завдяки своїм суб'єктам, змісту і об'єкта. Зокрема, особливістю об'єктів цих відносин виступає те, що вони виникають з приводу володіння не будь-якими майновими благами, а тільки обмеженими (які використовуються в процесі господарювання). Крім того, необ­хідно підкреслити, що хоча конкурентні правовідносини можуть бути абсолютними (наприклад, з приводу користування власником майном), однак у більшості випадків вони є відносними (наприклад, договір про сумісну діяльність конкурентів), адже виникають вони між певними суб'єктами, які конкурують на конкретному ринку та зобов'язані дотримуватися правил добросовісної конкуренції.

Всі вказані характеристики утворюють юридичний зміст такої економіко-правової категорії, як конкуренція.

Що стосується українського законодавства, то ст. 1 Закон «Про захист економічної конкуренції» дає визначення економічної конкуренції як змагання між суб'єктами господарювання з ме­тою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, в результаті чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продав­цями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може ви­значити умови обороту товарів на ринку. Таке визначення найбільш притаманне моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги.

У цьому контексті більш вдалим вважається визначення конку­ренції як явища, що підтримується державою, надане у ст. 25 ГК України, де під конкуренцією розуміється змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого спо­живачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Певна кількість продавців і покупців, відсутність перешкод для вступу на ринок виступають як умови існування конкурентних від­носин, а не їх змістом.

На конкуренцію в ринковій економіці покладається виконання наступних функцій: регулювання, мотивування, розподілення, контролю, а також селекційна та порівняльна функція.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фак­тори спрямовуються в ті сфери, де в них існує найбільша необхідність і де вони можуть бути використані з максимальною ефективністю. Це пов'язано із необхідністю для підприємця випускати ті товари (на­давати послуги, виконувати роботи), в яких має потребу споживач. Також, як зазначає О.М. Вінник, регулююча функція конкуренції полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечу­ють виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт і послуг.

Функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати витрати виробництва. Функція розподілення проявляється в тому, що прибуток перерозподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, які використовують свої ре­сурси максимально ефективно. Функція контролю дозволяє обме­жити односторонні дії підприємців та надає споживачу можливість обирати. Конкурентний механізм не дозволяє якомусь підприємцю повновладно господарювати на ринку та диктувати споживачеві свою волю. Селективна функція конкуренції забезпечує вимиван­ня з ринку суб'єктів підприємців, які неспроможні забезпечити не гірший, ніж у суперників, рівень цін та якості продукції. Реалізація цієї функції в результаті підвищує загальний рівень ефективності виробництва. За визначенням Качаліна В.В., порівняльна функція впливає на господарський розвиток у двох основних напрямах. По-перше, конкуренція являє собою універсальний інструмент порів­няння ефективності різних корпорацій, виявлення та стимулювання (як наслідок отримання прибутку від реалізації продукції) найбільш економічно дієздатних підприємств. По-друге, подібна змагальність відповідає інтересам споживача, котрий з усіх підприємств вибирає те, яке надає найбільш вигідні умови придбання товару.

Отже, можна дійти висновку, що конкуренція забезпечує максимізацію отримуваних суспільством у цілому матеріальних благ та оптимізацію міжгалузевих пропорцій та господарських зв'язків. Тому головним завданням антимонопольної та конкурентної політики є підтримка конкуренції як основи ефективності економіки країни.