Безробіття та інфляція

Сучасний розвиток економіки держави неможливо уявити без макроекономічних параметрів, особливо таких як темпи інфляції та рівень використання виробничого потенціалу, і в першу чергу, рівня зайнятості.

Безробіття та інфляція в макроекономіці – взаємопов’язані категорії. Особливо це проявляється в короткостроковому періоді в умовах зниження ВВП.

У короткостроковому періоді, в період економічної кризи, перед економістами виникає проблема вибору між боротьбою з інфляцією або безробіттям. Логіка цього механізму проста.

З одного боку: при зниженні реального ВВП (або зниженні реальної пропозиції), повинен знижуватися і реальний рівень життя – реальний попит. Це визначається в зниженні реальної заробітної плати. Зниження заробітної плати в реальному житті дається дуже важко – вона “жорстка” (діяльність профспілок, забов’язання підприємств перед своїми робітниками), але є можливість скоротити кількість робітників, які ї одержують, що дасть можливість привести у відповідність до зниженої сукупної пропозиції сукупний попит.

Із другого боку: скорочення чисельності робітників і зростання безробіття – це негативний вибір. Подумаємо разом з економістом, який стоїть перед вибором між інфляцією і безробіттям, що відбудеться, якщо за тих же умов (зниженому реальному ВВП) чисельність зайнятих ми залишимо без змін?

У цьому випадку робітники, які одержали заробітну плату (частина якої не забезпечена товарами та послугами), створить шок попиту, в результаті чого необхідно очікувати підвищення цін, так як попит перевищить знижену реальну пропозицію.

Функціонально інфляція і безробіття взаємопов’язані сукупною пропозицією. Прослідкувати це можна завдяки використанню кривої Філліпса (новозеландський економіст, який на основі емпірічного аналізу вивів залежність, яка характеризує тісний зворотній зв’язок між щорічними відсотками, змінами номінальної заробітної плати та частини безробітних). Проблема ця лежить у площині кризової динаміки ВВП і найбільш виразно прослідковується при виборі оптимальної політики між інфляцією та безробіттям.

Політика держави, направлена на балансування між рівнем інфляції і рівнем безробіття, може бути графічно представлена у вигляді кривої Філліпса (рис. 3.8.а.).

Проаналізуємо залежність інфляції та безробіття, їх динаіку за певних умов. Припустимо, що вихідна економічна ситуація характеризується точкою А₁, якій властиві темп інфляції Ц₁ та рівень безробіття Рб₁. Безробіття, як бачимо, перевищує природну норму. Пускаючи в хід інструменти макроекономічної політики, держава досягає зниження безробіття майже до межі Рпб. Саме ці інструменти, є такими, що викликають неминуче короткострокове підвищення темпу інфляції до Ц₂.

У ситуації, визначеній в точці А₂, досягається природний рівень безробіття. Це свідчить, що держава повинна призупинити регулювання зайнятості, і дати можливість здійснювати ринкові коливання в зоні точки Рпб. Головним завданням держави є підтримання темпу зростання цін на порівняно низькому рівні Ц₂ за допомогою вірної грошової політики та інших відомих способів антиінфляційного регулювання.

У випадку, якщо держава продовжуватиме регулювання ринку робочої сили, нарощуючи пропозицію грошей (збільшуючи субсидії і дотації із бюджету), це призведе до зменшення безробіття до величини, яка значно нижча від природного рівня, але це призводить, в свою чергу, до того, що темп інфляції зростає до Ц₃, активізуючи інфляцію попиту.

Економічна ситуація, яка відображається точкою А₃, відмічена прискореними адаптивними інфляційними очікуваннями. Працівники розлучаються з ілюзіями з приводу стабілізації інфляційного процесу, повністю визнавши, що інфляція скоротила їх реальні доходи і немає перспектив у майбутньому. Починається тиск в бік підвищення номінальної та реальної заробітної плати. Відбувається падіння попиту на працю з високою вартістю (високою заробітною платою), відповідно, відбувається зростання безробіття, і ситуація в економіці буде характеризуватися точкою А₄. Тут знову досягне природного рівня безробіття, але при значному зростанні темпу інфляції Ц₃.

У точці А₄ ми бачимо, що попередні дії держави призвели лише до короткотермінового зниження безробіття і, в кінцевому результаті, посилили інфляцію. Рівень безробіття знизився з Рпб до Рб₃ тільки на короткостроковий період, після чого знову рухається вверх, до природної норми і, як видно із графіка кривої Філліпса, такий процес може бути нескінченим.

Основне досягнення роботи А. Філліпса полягає у зробленому ним висновку, що зростання номінальної заробітної плати, може співіснувати із певною величиною безробіття.

В довгостроковому періоді крива Філліпса трансформується в криву стагфляції, яка показує одночасне зростання інфляції та безробіття (рис. 3.8.а.).

Отже, в довгостроковому періоді не існує альтернативності між рівнями інфляції та безробіття, а крива Філліпса набуває вигляду вертикальної лінії, що піднімається угору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією АВ на рис. 3.8.б.

Сучасна крива Філліпса відрізняється від розглянутої, по-перше, тим, що темпи зростання номінальної заробітної плати включають показник очікуваного темпу інфляції; по-друге, включають показники шокових (шок, удар, потрясіння) змін пропозиції, тобто враховують очікувану інфляцію; по-третє, вона враховує збурення пропозиції. Це дало підставу опонентам кейнсіанства – неокласикам і монетаристам – зробити висновок про порушення зв’язку між безробіттям та інфляцією, відображеного кривою Філліпса, у довгостроковому періоді.

Сучасне кейнсіанство відкидає можливість ринкової економіки самостійно (без державного втручання) встановити повну зайнятість і закликає до активного використання державної стабілізаційної політики щодо ринку праці.

Висновок: необхідно визнати, що в сучасній економіці відсутні серйозні теоретичні дослідження, які дозволили б повністю і безповоротно пояснити характер усіх зв’язків між безробіттям і інфляцією і, в тому числі, відповісти на запитання: чому в умовах економіки, яка наближається до повної зайнятості (тобто, зниження безробіття), відбувається зростання темпів інфляції?