Методи вимірювання природного безробіття

Природний рівень безробіття - рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості.

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості насе­лення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.Щодо виміру рівня природного безробіття,важливо зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методах оцінки рівня природного безробіття.Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня.(Фрідман 1968).Інший метод запропонував Манків – він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді,коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:

 v*U= l *(L-U), де v -коефіцієнт працевлаштування; U- кількість безробітних; l - коефіцієнт звільнення; L-U -кількість зайнятості

Якщо обидві частини рівняння поділити на l, то можна визначити природний рівень безробіття:

U_n= u_n= l/ l+ v

l=звільнені/зайняті

v=працевлашт/без роб, де U_n -природний рівень безробіття

Неокласична та кейнсіанська модель ринку праці.

Неокласична теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнуч­кою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на пра­цю є максимізація прибутку. Чим нижча зарплата, тим менші витрати на виробництво продукту,тим вища прибутковість виробництва і більший попит на працю.Тому згідно неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної зарплати:

L^D= - f(W/P), де W — номінальна заробітна плата; L^D — попит на працю; Р — ціпа товарів і послуг.

Реальна зарплата лежить в основі і неокласичної функції пропозиції праці.Чим вища реальна зарплата,тим більшою є пропозиція робочої сили. Тому пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної зарплати:

L ^s= f(W/P), де L ^s – пропозиція праці

Іншою змінною цієї функції має бути обсяг продукту, який є функцією сукупного попиту, І дійсно, незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання по­питу на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умо­вах максимізації прибутку попит на пращо залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

Кейнсіанська теорія - в обгрунтуванні функції попиту на працю кейнсіанці не врахо­вують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в корот­костроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у за­лежність від сукупного попиту. Сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції,який має бути виготовлений,а й ту кількість праці,яка необхідна для її виробництва. Отже попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту. L^D=f(AD),де AD - сукупний попит. Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номіналь­на заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної за­робітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від но­мінальної заробітної плати: L ^s=f(W) У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на рин­ку праці є такими: По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функ­цією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропо­зиція праці не може зменшитися п напряму до рівноважної вели­чини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної пла­ти, а сукупного попиту.