Між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S = I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді не може бути. Вона проявляється лише за тривалий період.
За класичною теорією заощадження та інвестиції є високоеластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил.
Якщо в умовах повної зайнятості рівновага на фінансовому ринку порушується внаслідок скорочення інвестицій, тобто попиту на фінансові ресурси, то процентна ставка зменшується. Це викликає скорочення заощаджень, які у класиків є високочутливими до процентної ставки. Оскільки С = Y-S, то скорочення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням споживання. У підсумку зменшення інвестицій І заощаджень компенсується збільшенням споживання. Тому за класичної теорії обсяг виробництва не зменшується, а повна зайнятість відновлюється за нижчими параметрами рівноваги між заощадженнями та інвестиціями.
Кейнсіанський механізм У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.
Алгоритм кейнсіанського механізму урівноваження інвестицій з заощадженнями такий: скорочення інвестицій зменшує дохід, а зменшення доходу спричиняє адекватне скорочення заощаджень, які є функцією від доходу: ∆S=s*∆Y.
Отже, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу порівняно з потенційним ВВП. Це означає, що за кейнсіанською теорією рівновага на фінансовому ринку може забезпечуватися і в умовах неповної зайнятості.