Структура ВВП за доходами та видатками

ВВП є найважливішим параметром розвитку економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх галузей та підприємств в країні. Саме динаміка ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на зміну величини ВВП врешті решт має бути націлена макроекономічна політика держави.

Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового національного продукту (ВНП). Він відрізняється від ВВП на величину сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг що створені факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або за кордоном:

Для того, щоб реально відбити обсяг виробництва поточного періоду, слід враховувати лише додану вартість, створену на кожній стадії виробництва кожним підприємством.

Додана вартість – це різниця між ринковою вартістю випуску та проміжним споживанням.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які були використані інституційними одиницями для виробництва. Додана вартість містить у собі створені первинні доходи, які в подальшому розподіляються між учасниками виробництва.

В наведеному прикладі сума доданих вартостей всіх підприємств збігається з вартістю кінцевого продукту. Таким чином, одним із методів підрахунку ВВП є метод доданої вартості. Цей метод також називають виробничим, оскільки створення додаткової вартості відбувається саме у виробництві.

З моделі кругопотоку (див. рис. 1.1) витікає, що джерелом всіх доходів є продукт і, з іншого боку, сукупні видатки покупців дорівнюють вартості вироблених товарів та послуг. Таким чином, сукупний дохід національної економіки та сукупні видатки на купівлю товарів та послуг, дорівнюють одне одному. Тому ВВП можна розраховувати за потоками доходів та видатків.

Другим методом обчислення ВВП є метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми видатків всіх покупців на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.

Усі видатки на купівлю кінцевих товарів та послуг агрегуються у чотири групи.

1. Особисті споживчі видатки (С) включають в себе видатки домогосподарств на купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на оплату послуг. У розвинутих країнах особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних видатках. Своєрідною ознакою розвиненості країни є зниження у структурі особистих споживчих видатків частки витрат на харчування і зростання питомої ваги витрат на послуги.

2. Валові інвестиційні видатки підприємств (Ig) спрямовуються на

- купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, що спрямовані на приріст капіталу - це чисті інвестиції (In);

- на зміни в запасах. Необхідність урахувати запаси як складову валових інвестицій полягає в тому, що частина товарів та послуг, які входять до складу ВВП, можуть бути не реалізованими і нагромаджуються і зберігаються на складах готової продукції. Приріст запасів додається до інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”. Збільшення запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.

3. Державні закупівлі товарів та послуг (державне споживання) (G) охоплюють видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі. Слід підкреслити, що до державних закупівель не включаються витрати держави на трансфертні платежі. Державні трансферти (пенсії, стипендії, субсидії, допомога сім’ям з дітьми і ін.) за своєю суттю є перерозподілом створеного і облікованого доходу від одних економічних суб’єктів іншим через державний бюджет. Таким чином, державні трансферти не є частиною приросту поточного виробництва. Державні закупівлі та державні трансферти разом утворюють державні видатки.

4. Чистий експорт (Xn) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт).
Xn = X-IM. Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за видатками зі знаками “плюс” або “мінус”.

З підрахунку ВВП за видатками витікає основна тотожність макроекономічних рахунків:

Y = C + Ig + G + Xn

Третім методом обчислення ВВП є розподільчий метод, або розрахунок ВВП за потоком доходів.

Доходи, які економіка отримує від виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у розпорядження власників факторів виробництва, що застосовувались при виробництві товарів та послуг. Всі види доходів можна поєднати у такі групи:

7. Заробітна плата або заходи від праці. Її виплачують фірми та держава найманим працівникам. До заробітної плати включаються виплати які роботодавці вносять у різні фонди соціального забезпечення, пенсійний фонд, фонд допомоги по безробіттю.

8. Доходи від власності. Прибуток фірм поділяється на два різновиди:

- дохід на власність, або дохід некорпоративного бізнесу, тобто підприємств, які перебувають у індивідуальній, кооперативній або партнерській власності;

- прибуток корпорацій. Цей вид прибутку виділяється окремо у зв’язку з тим, що акціонерна власність породжує особливості у використанні прибутку: його частина направляється на виплату дивідендів. Таким чином, у процесі використання прибуток корпорацій приймає такі форми: дивіденди, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток, який використовується для нарощення реальних активів.

9. Рента. Це доходи, які отримують власники нерухомого майна за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).

10. Процент. Це доходи, які отримують власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове користування (депозити, позики, купівля облігацій підприємств).

11. Амортизація. Це щорічні відрахування, які показують обсяг основного капіталу, спожитого у ході виробництва. Амортизаційні відрахування включаються в ціну. Якщо весь виторг використовувати лише як чиїсь доходи, то через деякий час функціонуючі виробничі фонди будуть зношені. Тому частину доходу від створеного ВВП необхідно постійно відкладати для наступного заміщення зношених частин капіталу.

12. Непрямі податки. До них відносять податок на додану вартість, акциз, мито та ін. Їх включають у ціни товарів та послуг. Власне, це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів. Непрямі податки за своєю суттю є механізмом перерозподілу коштів від споживачів у бюджет, куди вони безпосередньо надходять.

При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність цього показника.

По-перше, частина кінцевих товарів та послуг, що виробляються національною економікою, не приймає товарної форми, тобто не купуються і не продаються. Це продукція натурального господарства та домашні послуги. Продукція натурального господарства не підлягає обліку. Її обсяг визначається за експертними оцінками, які спираються на опосередковані дані і мають приблизний характер. Домашні послуги обліковуються і офіційно включаються до ВВП лише в тому випадку, коли їх здійснює офіційно зареєстрований найманий персонал.

По-друге, частина реально створеного в країні ВВП є результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти:

- нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством;

- легальну економіку, дозволені види діяльності, результати якої можуть обліковуватись, або не обліковуватись (виробництво на присадибних ділянках, разові послуги і т. ін).

До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої приховуються від обліку та сплати податків.

Сам по собі абсолютний показник обсягу ВВП не може свідчити про рівень розвитку національної економіки. Для цього обсяг продукту та доходу необхідно співвіднести з кількістю населення. у зв’язку з цим в макроекономіці часто використовується показник подушного ВВП, який змінюється як у зв’язку з динамікою ВВП, так і у зв’язку з динамікою населення.

36) Вплив державного сектора та зовнішньої торгівлі на рівноважний ВВП.

Запорукою макроекономічної рівноваги та подальшого поступального розвитку економіки є умова, що всі товари та послуги, які виробляються економікою, мають бути проданими і, відповідно, придбаними. В ринковій економіці реалізація товарів та послуг, з одного боку, породжує доходи всіх власників будь-яких факторів виробництва, а з іншого – потребує видатків. Макроекономіка оперує агрегованим показником сукупних видатків, який поєднує видатки всіх економічних суб’єктів. Сукупні видатки – загальна сума видатків усіх покупців товарів та послуг, що вироблені національною економікою. Для досягнення рівноваги вони мають дорівнювати вартості виробленого ВВП: Y=C+I+G+Xn (див. тема 2). Y – це випуск, або дохід. Сукупні видатки зазвичай позначають АЕ. Видатки всіх економічних суб’єктів об’єднують у чотири групи:

АЕ=C+I+G+Xn, де

С – споживчі видатки домогосподарств;

І – валові інвестиції;

G – державні закупівлі товарів і послуг;

Xn – чистий експорт.

Зміни у видатках призводять до змін в обсязі національного виробництва, рівні зайнятості та цін. Рівень сукупних видатків змінюється під впливом динаміки будь якого з їх компонентів.

Умову економічної рівноваги на товарних ринках відбиває рівняння:

Ye=AE, де

Ye –рівноважний рівень національного виробництва

АЕ – заплановані видатки.

Рівноважний рівень національного виробництва – це такий обсяг виробництва, який дорівнює сукупним видаткам. Тож збільшення запланованих видатків має привести до зростання рівня виробництва ВВП. На практиці  фактичні видатки можуть не співпадати із запланованими, якщо населення з якихось причин змушене буде скоротити або збільшити своє споживання, а фірми змушені здійснити незаплановані запаси або, навпаки, скоротити ті, що вже існують через несподівані зміни (скорочення або зростання) числа продажів.

Задача

1) кількість робочої сили у 2001 р.-24,3 млн., у 2002 – 24,5

2) офіційний рівень безробіття у 2001 р.- 9,1%, у 2002 – 9,3%

3) циклічне безробіття у 2001 р. – 2,5%, у 2002 р. – 2,7%

4) коефіцієнт участі у робочій силі 24,3/30*100%= 81%, у 2002 – 80%

5)рівень зайнятості – 22,1/30=74%, у 2002 -73%

Ситуація

Пояснення: за нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100%, тобто держава привласнюватиме всі результати праці громадян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся національна економіка стане тіньовою. Тому знову ж не буде податкових надходжень. Що є між цими крайнощами? Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що він становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.                      Отже, рівень оподаткування, або податковий тягар у національній економіці, що нерідко вимірюється середньою податковою ставкою (відношенням реальної суми усіх податків до величини доходів фірм і домогосподарств), на думку фахівців, впливає на поведінку економічних суб’єктів і величину податкових надходжень.   

 

 

Білет № 8