Надати фізіологічну характеристику стомлення; показники стомлення

Виноградова (1969) дається таке визначення: "Стомлення - це викликане працею тимчасове зменшення працездатності". Отже зниження працездатності може бути соціальним симптомом стомлення, коли воно викликане фізичною або розумовою працею. При цьому працездатність знижується тимчасово та відновлюється за період звичайного відпочинку. Психофізіологічним критерієм стомлення може бути зниження та різнонаправлений характер показників, які досліджуються, але всі коливання не виходять за межі нормативних. Психологічною ознакою стомлення є суб'єктивне відчуття утоми, яке супроводжується труднощами в роботі, зниженням її темпу, в'ялістю, "тяжкою" головою та ін. Знижуючи темп роботи, людина насамперед запобігає "функціональному виснаженню" клітин ЦНС та  відновлення функцій організму, а долаючи його, досягає ефекту стійкості до нього.
Він складається з таких компонентів:
1. Почуття слабосилля., почуває зниження працездатності навіть тоді, коли продуктивність праці не падає.
2. Розлад уваги., стає малорухомою чи навпаки хаотично рухомою, нестійкою, метушливою.
3. Порушення в моторній сфері. сповільненням чи безпорядною квапливістю рухів, розладом їх ритму,
4. Погіршення пам'яті та мислення. Ці процеси найбільш порушуються при стомленні від розумової праці.
5. Ослаблення волі. При стомленні послаблюються рішучість, витримка, самоконтроль.
6. Сонливість. При сильному стомленні виникає сонливість як вираження охоронного гальмування.
Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі. Таким чином, перевтомлення з'являється завжди в разі порушення режиму праці й відпочинку, що супроводжується відчуттям стомлення вже перед початком роботи, об'єктивним зниженням якісних та кількісних показників роботи з різким зменшенням рівня безпеки діяльності (наявність помилок професійної діяльності) і збільшенням періодів в динаміці працездатності.
Тому визначення перших ознак перевтомлення є найбільш важливим у контролі за працездатністю спеціалістів.
- байдужість до роботи та її можливі наслідки; - зміни звичайної поведінки особистості;
- підвищена конфліктність, роздратованість; - замкненість  - неадекватна реакція на жарт;
- бурхлива реакція на будь-яке зауваження - безсоння або сонливість - пітливість чи сухість шкіри;
- почервоніння чи блідість.
Суб'єктивно людина відчуває в'ялість, апатію, важкість в голові, загальний дискомфорт, нездужання, небажання працювати, і ці симптоми не проходять в строки регламентованого відпочинку.

4. Розкрити поняття про руховий навик, компоненти рухового навику.

Звичка - це здатність в процесі цілеспрямованої діяльності виконувати складові її приватні дії автоматизовано, без спеціально спрямованого на них уваги, але під контролем свідомості.

 Якість навичок різна через різній здатності автоматизовано виконувати приватні дії даної діяльності.

 Навички діляться на:

 1. Розумові (сенсорні) - це навички сприйняття, порівняння (музичний слух, окомір, читання свідчення приладів)

 2. Вольові навички - це навички дисципліни, придушення емоцій

 3. Рухові (моторні).

 Процес фізичного виховання пов'язаний, в основному, з формуванням рухових навичок, про які ми будемо вести мову нижче.

 Формування рухового навику – багатоступеневий процес. Від елементарних умінь, що складають основу доцільної рухової діяльності, які стали в результаті багаторазового повторення навиками, здійснюється перехід до синтезування цілого ряду навиків вищого порядку. Це проходить через заперечення елементарного уміння навиком, а потім – більш досконалим

умінням. Навик в цій багатоярусній системі довільних рухів є не що інше, як засвоєне уміння вирішувати той або інший вид рухових завдань.

5. Надати фізіологічну характеристику циклічних рухів.

Рухи тіла людини попри їх складність та різноманіття можна розділити на дві групи: прості рухи, які здійснюються в окремих

суглобах, і складні рухи, які є руховими актами, при виконанні яких відбувається поєднана робота в багатьох суглобах. Сукупність рухів, за допомогою яких здійснюється переміщення людини в просторі, називається локомоціями (locus – місце, motio – рух). Переміщення тіла людини в просторі відбувається в результаті відштовхування від опорної поверхні або притягування до неї, або в результаті відштовхування і притягування. При цьому зовнішні сили, що діють на організм (сила тяжіння і сила реакції опори), взаємодіють з силою м’язової тяги, що і веде до переміщення тіла в просторі. Локомоції здійснюються завдяки координованій роботі м’язів, одні з яких виконують статичну роботу, утримуючи положення окремих частин тіла, а інші – динамічну.Залежно від характеру рухової діяльності правої і лівої половин тіла, рухи розділяють на симетричні та асиметричні. При симетричних рухах обидві половини тіла виконують однакові рухи, при асиметричних – різні. Тому аналіз роботи рухового апарату при симетричних рухах проводиться з одного боку тіла, а при асиметричних – з обох боків. Симетричні рухи, у свою чергу, можуть бути одночасно симетричними (наприклад, плавання стилем

“брас“) і різночасно симетричними (ходьба, біг, плавання способом “кроль“). Рухи можуть здійснюватися і без зміни місця, тобто рухи на місці (присідання тощо). За структурою розрізняють циклічні та ациклічні локомоції.

Циклічні локомоції – це ті, при яких одні й ті ж рухи постійно повторюються в певній послідовності. Тому після кожного циклу рухів всі частини тіла повертаються у вихідне положення (ходьба, біг, пересування на лижах тощо). При ациклічних локомоциях повторення рухів не відбувається, вони по суті своїй представляють одноактну дію.

Залежно від характеру переміщення тіла, локомоції ще поділяють на поступальні, обертальні та змішані (поступально-обертальні). Поступальною ходою називається така хода, під час якої 120точки тіла по відношенню до опорної поверхні та одна до одної утворюють паралельні лінії (наприклад, ходьба, біг, стрибок в довжину з місця). При обертальному русі точки тіла рухаються відносно сусідніх точок по дугах кіл (наприклад, сальто, пірует). При змішаному русі мають місце і ті, і інші елементи. Характер руху людини формується поступово впродовж всього її життя. Особливо це стосується професійних рухових навичок. Основні природні локомоції (ходьба, біг, стрибок тощо) частково є природженими. Їх остаточне формування закінчується в різні періоди життя дитини. Провідна роль в координації рухів належить нервовій системі.

До циклічних вправ відносяться ходіння, біг, плавання, ходіння на лижах, їзда на велосипеді та ін. Характерною особливістю циклічних вправ є те, що вони складаються із однакових циклів рухів (від грецьк. cyklos - коло). Циклом, наприклад ходіння, є подвійний крок. Повторюваність і послідовність фаз у локомоторному акті, а також повторюваність і послідовність самих циклів являють собою цілісну систему рухів, закріплених в корі великого мозку у формі динамічного стереотипу.

6. Надати фізіологічну характеристику серцево-судинної системи людини.

7. Надати фізіологічну характеристику дихальної системи людини.

8. Надати фізіологічну характеристику травної системи людини.

9. Розкрити функції системи крові.

«СПОРТИВНА МЕДИЦИНА ТА ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ»