2018-02-14
695
Метод озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та пропагандистського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності із конкретним призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляє. Метод журналіста обумовлений в значній мірі світоглядницькими позиціями. Він включає в себе сукупність засобів пізнання та спілкування, прийомів впливу на масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності. Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в журналістиці.1.Метод інтерв”ю. 2.Метод спостереження. 3.Метод вивчення документів
“Метод маски” – улюблений метод журналістів інвестигейторів. Так, німецький журналіст Герхард Кроммредер проводив свої розслідування, перевтілюючись у неонациста, магазинного злодія, турецького біженця
Таким чином, “метод маски” дозволяє створювати ефект присутності (читач ніби на власні очі бачить те, що відбувається, ніби насправді чує голоси головних героїв) і посилює образно емоційний вплив на читача, а факти, отримані в результаті такого збору інформації, відрізняються детальністю, правдивістю, яскравістю. За допомогою “методу маски” журналіст дізнається ту інформацію, яка найчастіше приховується від широкого загалу.
Метод “журналіст змінює професію”, коли співробітник редакції на певний час змінює професію. Члени колективу, куди на деякий час вливається інвестигейтор, як правило, не знають, що їхній колега – журналіст, який спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему “зсередини”. російський журналістикознавець М.Кім зауважує, що “представникам ЗМІ не можна перевтілюватись у лікарів, суддів, юристів, працівників державних служб”, тобто журналіст не може вдавати з себе представника тієї професії, діяльність якого пов’язана з життям, здоров’ям і добробутом людей.
35. Методика роботи над текстом твору. Зачин і кінцівка.
Процес написання журналістського твору має починатися із заголовка: адже ним відкривається кожна публікація на газетних шпальтах. Одначе практика демонструє нам різні варіанти народження назви у одного автора вона передує формуванню задуму, теми, ідеї, у іншого – навпаки. Справа не втому, коли народжується заголовок, а втому, як і яким він народжується.
Наступний елемент архітектоніки журналістського твору – зачин (або перша фраза). Вінмаєвідповідатитакимвимогам:
1. Мусить прикувати, зупинити на собі увагу читача
2. Його призначення – зачепити людину за живе, примусити її замислитись
3. Має допомогти авторові довести свою ідею до читача, зробити його зацікавленим співбесідником Зачин нарівні із заголовком несе на собі велике психологічне навантаження. Його завдання – привернути увагу, змусити прочитати на лише заглавний, а й наступні рядки журналістського виступу.Услід за заголовком і зачином йде основна частина. Її можна розбити на окремі розділи, підрозділи (якщо твір великий за обсягом), а можна і подавати суцільним текстом.
Щодо викладу, то його має визначати предметність і змістовність, простота і безпосередність, чистота і граматичні творчість тексту.
Методи викладу – це методи аналізу і синтезу (індукція і дедукція, аналогія і порівняння).
Прийоми викладу – то прийоми аргументації (фактологічно-документальні, психологічні, образно-емоційні).
До кінцівки (останньої фрази) теоретики сформулювали такі вимоги:
· Треба закінчувати журналістський твір залежно від характеру викладу і характерного змісту;
· Найкращим буде таке закінчення, яке не допускає повторень сказаного і зрозумілого з викладу, а, навпаки, наштовхує читача на роздуми і осмислення прочитаного;
· Найгірший кінець той, що залишається для читача непоміченим і «проковзується» без будь-якого реагування, а також зайвий, невмотивований попереднім викладом чи зовсім недоречний;
· Одне з можливих закінчень, особливо в критичних публікаціях, це, як говорив М.Горький, - «биття сміхом».
На окрему увагу заслуговує така проблема, як роль тексту в підвищенні ефективності ЗМІ. Для досягнення високої ефективності потрібно працювати над текстом. Важливими є всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, але у всіх, від початківців до досвідчених майстрів своєї справи, є острах перед білим аркушем. Не треба зволікати працювати, слід сідати писати не коли хочеться, а коли треба, тобто завжди. Для того, щоб добре писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Слід навчитися писати пером, тобто вміти викласти думку на папір чи перед каморою,диктофоном. Це все літературні навики. Не слід сідати писати, не маючи бодай приблизної назви твору, бо це означає, що не визріла головна думка або її загалом у творі немає. Заголовок певною мірою може біти мірилом літературного вміння, таланту, культури. Значна частина читачів обмежується тільки заголовком (80%). (Інформаційний, спонукально-наказовий, проблемний, констатуючо-описовий, рекламно-інтригуючий заголовки).
Після задуму твору постає питання про план твору. Більшість журналістів плани не фіксують письмово, але це не означає, що їх немає. Але плани можуть бути порушені, бо всім диктує перо. Тому написання твору – не тільки завершальний, але й вирішальний етап творчого мислення.
Відтак йде нелегкий перший абзац або зачин твору. Його обминути неможливо. Крім того, перший абзац, перша фраза повинні зацікавити читача або глядача, злегка заінтригувати, ввести в курс справи. Перша фраза, перший абзац задають тон, ритм усьому матеріалу. Тут сфальшувати, відбутися загальником не можна. Доведеться втрачати більше – переписувати сторінку, а то й увесь текст. Тому відповідальність зачину – велика! Функції
36. Мистецтво інтервью, основні правила і вимоги до журналіста.
Специфіка інтерв'ю як жанру полягає в тому,що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкриваються через повідомлення, думку компетентного співбесідника, який володіє інформацією. Отримання її від очевидця через пряму мову створює відчуття достовірності.
Таким чином, завдання інтерв'юера - отримати і повідомити читачу нові, раніше невідомі факти про важливу подію; проаналізувати подію, що вже трапилася; ознайомити з точкою зору офіційних представників, джерел; порадити, які можливості є у індивіда чи суспільства в цілому для досягнення певної мети.
У журналістиці відомі три групи методів збору інформації - вивчення документів, спостереження, опитування. Вивчення документів є опосередкованою й „безособовою” формою зіткнення з дійсністю, але, як вважають багато вчених, цей метод більше об'єктивний у порівнянні з методом інтерв'ю, у якому факти добуваються в результаті безпосереднього спілкування з людиною - носієм потрібної інформації. Але в той же час не треба забувати, що документи не можуть об'єктивно відображати реальні факти, тому дослідник, який вивчає їх, повинен пам'ятати, що має справу з „певними формами відображення соціальних явищ, але не із самими соціальними явищами”. Спостереження прийнято ділити на два види: включене й невключене. Невключене - спостереження з боку, спостерігач не є учасником групи, процесу, явища, за яким ведеться спостереження. Включене спостереження полягає в тому, що спостерігач бере участь у діяльності досліджуваної групи, іноді приховуючи свою мету й професію. Третім методом називають опитування. У журналістиці це, насамперед, інтерв'ю - опитування „віч-на-віч”, усна бесіда, хоча іноді застосовується й інший різновид опитування - анкетування. І все-таки один з найпоширеніших методів одержання відомостей є інтерв'ю, одержання інформації під час особистого спілкування, але при цьому журналіста може цікавити й особистість співрозмовника, його думки, смаки, пристрасті.
Звичайно, найчастіше левову частку відомостей журналіст одержує в інтерв'ю - безпосередньо спілкуючись з людьми, які мають те або інше відношення до досліджуваної ситуації.
За технікою проведення розрізняють:
- вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;
- спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;
- напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:
- панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респондентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;
- групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;
- клінічне інтерв'ю — тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;
— короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію.
На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю).
Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.
Однак організація та проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.
Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях.
Однак від звичайного спілкування бесіда як метод пізнавальної діяльності дуже відрізняється. Адже по суті інтерв'ю - „це такий вид організованої мовної взаємодії, що направляється збоку журналіста і припускає вироблення стратегії й тактики, що відповідають умовам взаємодії ”. Інтерв'ю - найпоширеніший метод одержання інформації, що застосовується журналістами у всіх країнах світу.
Метод інтерв'ю розповсюджений у практиці міжособистісних комунікацій. Це один з видів діяльності, за допомогою якої журналіст здійснює збір інформації. Інші приклади: співбесіда під час прийому на роботу; опитування пацієнта на прийомі в лікаря; службові переговори; допит для з'ясування обставин судової справи; соціологічне анкетування; маркетингові опитування тощо - все це різновиди інтерв'ю в широкому розумінні слова. У процесі його проведення здійснюється збір інформації, у кожному випадку для цілком конкретних ділових, професійних або особистих цілей. У методичному змісті між ними багато загального. Тому знання про методи інтерв'ю нерідко одержуємо зі сфер, далеких від журналістики, наприклад, із психології, соціології або інших академічних дисциплін. Однак інтерв'ю в контексті журналістської професії має свою специфіку й свої визначення.
При цьому наче залишається в тіні той факт, що інтерв'ю, як й інші емпіричні методи, застосовується для одержання вихідних відомостей, необхідних для підготовки не тільки інформаційних виступів, але й аналітичних. Інформація, отримана методом інтерв'ю, може бути трансформована й представлена, наприклад, на газетній шпальті у вигляді кореспонденції, звіту, репліки, статті. Це значить, що використання даного методу під час збору інформації ще не породжує автоматично жанр інтерв'ю. Лише, як було сказано вище, у випадку яскравого виявлення в тексті „ходу” застосування цього методу він може визначати форму такої публікації як діалогічну, питально-відповідну.
Усяка бесіда припускає обмін думками, стан співрозмовників при цьому рівнозначний. Інтерв'ю ж - це не обмін думками, а одержання інформації від однієї особи - опитуваного. На відміну від бесіди, ролі учасників інтерв'ю зовсім різні: опитуваний виступає як об'єкт дослідження, інший - як суб'єкт. Отже, журналіст націлений на одержання інформації, тому обмін думками в інтерв'ю найчастіше неприпустимий. Інтерв'ю іноді називають ненадійним інструментом через подвійну суб'єктивність одержуваних відомостей: суб'єктивності їхнього джерела й суб'єктивності сприймаючого їхнього інтерв'юера. Ще в 1931 році американські автори Бингхем і Мур писали, що інтерв'ю найкраще застосовувати для з'ясування думок, оцінок.
Але й у взаєминах між інтерв'юером і інтерв'юйованим закладені джерела ненадійності. Основні заперечення надійності методу як такого зводяться:
1. Людська пам'ять ненадійна, вона може зберігати одні факти й губити інші, і принципи цієї вибірковості нелегко визначити, тому небезпечно покладатися на відомості опитуваного, навіть якщо він цілком щирий;
2. Зміст відомостей, отриманих в інтерв'ю, багато в чому залежить від ситуації бесіди, від взаємин інтерв'юера й опитуваного, від його індивідуального вміння, у зв'язку із чим різні інтерв'юери при одній і тій же програмі дослідження можуть одержати різні результати;
3. Інтерв'юер також може бути причиною перекручування фактів в силу вибірковості сприйняття, властивостей пам'яті, уваги тощо.
Звідси висновок: першою і найбільш важливою умовою необхідності проведення інтерв'ю є те, що потрібна інформація не може бути отримана жодним іншим способом, крім як від індивіда.
Американські дослідники підрахували, що інтерв'ю „з'їдає” від 80 до 90% їхнього робочого часу. До загальноприйнятого в цій професійній діяльності відносять не менш важливі - спостереження й роботу з документами. Усі три пізнавальні методи реалізуються комплексно й за принципом додатковості залежно від поставлених завдань є основним або допоміжним інструментом журналістського пошуку. При цьому, як показала практика, інтерв'ю як контакт із „живим” джерелом частіше від інших методів дає матеріал для публікацій: використані при її підготовці документи не замінять „живих” людських свідчень. І спостереження у відриві від спілкування з людьми навряд чи дасть повноцінну картину, навіть якщо наповнить публікацію необхідними деталями. Розмова ж з компетентним співрозмовником може не тільки становити інтерес із погляду методу одержання відомостей, але й бути самодостатнім як текст, жанр. У силу таких своїх якостей, як пряма мова джерела, діалоговий режим передачі відомостей, можливість використання елементів драматургії, особлива легкість сприйняття (динамізм і стислість періодів мови, звукова поліфонія), інтерв'ю вже давно ввійшло в палітру журналістських жанрів. Використовується воно професіоналами як найбільш популярний формат друкованих ЗМІ, радіо- і телевізійних ефірів. Але, схоже, займе свою нішу й у нових, Інтернет-ЗМІ.
Отже, ми бачимо, що інтерв'ю дуже неоднозначне. Воно різноманітне у своїх видах. Можливо, саме тому, що інтерв'ю займає значиме місце в жанровій системі, входячи одночасно в розряд як інформаційно-публіцистичних, так й аналітико-публіцистичних жанрів, воно користується популярністю в журналістів і входить до числа найвикористовуваніших жанрів.
Інтерв'ю, як складова складної системи, дійсно займає у ній одну з найвищих позицій за частотою використання й технікою виконання. У сучасному світі потік інформації, одержуваний людьми, занадто швидкий, тому сучасна журналістика спрямована на передачу інформації, будь-яких фактів читачам, телеглядачам і радіослухачам більше, ніж на глибокий аналіз, зіставлення цих фактів. І тому, як мені здається, дедалі більшою популярністю серед журналістів користуються саме інформаційно-публіцистичні жанри (у тому числі інтерв'ю), які служать тільки для передачі певної інформації її споживачам, але не містять причинно-наслідкові зв'язки.
Жанр інтерв'ю є результатом „закріпленості” у журналістському тексті форми одержання автором цього тексту певних відомостей про дійсність за допомогою методу інтерв'ю. Як відомо, сам по собі метод інтерв'ю відноситься не до теоретичних, а до емпіричних методів (про що говорилося вище). Очевидно, із цієї причини й жанр інтерв'ю часто відносять до інформаційно-публіцистичних, що базується саме на інформації, отриманій в результаті застосування емпіричних методів дослідження.
Виділення жанру „інтерв'ю” відбулося в результаті того, що ряд публікацій, у ході створення яких (при зборі матеріалу) був застосований метод інтерв'ю, фіксує собою реальний процес інтерв'ювання або ж спеціально будується в питально-відповідній формі (формі інтерв'ю). У тому випадку, коли автор такої публікації ставить своїм завданням лише повідомлення аудиторії відомостей, отриманих від інтерв'юйованої особи, ніяк не намагаючись їх коментувати, можна говорити, що він створює інформаційний матеріал. Однак повною мірою інтерв'ю вийде інформаційним, якщо й у відповідях його співрозмовника акцент буде зроблений на питаннях: що? де? коли? Якщо ж інтерв'юер або його співрозмовник почнуть "деталізувати" відповіді на питання: чому? яким чином? що це значить? і ін., то в результаті може з'явитися аналітичний матеріал.
За цією домінуючою ознакою текст може бути названий жанром інтерв'ю. Однак те, до якої групи жанрів можна віднести конкретне інтерв'ю - інформаційного або аналітичного, залежить уже від змісту тексту, викладеного у формі інтерв'ю.
Якщо інформаційне інтерв'ю несе в собі лише повідомлення про факт, відповідаючи на питання: хто? що? де? коли?, то аналітичне інтерв'ю, крім того, містить й аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? яким чином? що це значить? тощо. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає насамперед у тім, що своїми запитаннями він задає передовсім напрямок аналізу, який здійснює сама інтерв'юйована особа.
Із цією метою запитання формулюються таким чином, що вони вимагають висвітлення вузлових моментів якоїсь події, явища, процесу, ситуації.
У журналістикознавстві існує чимало різноманітних дефініцій інтерв'ю, як самостійного жанру, адже воно є складним і багатогранним поняттям. Серед них можна виділити визначення, яке дав Володимир Здоровега: „Інтерв'ю (від англ. Interview - буквально зустріч, бесіда) - жанр журналістики, розмова журналіста з відомою або просто обізнаною у якійсь справі людиною переважно на значущу тему, призначена для оприлюднення у мас-медіа”.
Іноземні фахівці трохи по-іншому трактують інтерв'ю. Згідно з визначенням американських вчених, це - „розмова між двома чи більше людьми (інтерв'юером та інтерв'юйованим), де інтерв'юер задає запитання, аби отримати певну інформацію від інтерв'юйованого ”. А французькі вчені дають таку дефініцію терміну: “Інтерв'ю - це журналістська ініціатива, яка передбачає розпитування відомої особи чи анонімної особи, щоб виявити інформацію, пояснення, позицію, які мають сенс тільки в тому випадку, коли їх повідомила саме ця людина, щоб передати потім зібрану інформацію чітко визначеній аудиторії у формі запитань-відповідей ”.
Ще існує кілька визначень інтерв'ю. Наведемо їх.
„Інтерв'ю - бесіда представника преси з яким-небудь суспільним діячем по злободенних питаннях, що має суспільний інтерес”.
„Інтерв'ю - жанр публіцистики, бесіда журналіста з одним або декількома особами по яких-небудь актуальних питаннях”.
„Призначена для друку (або передачі по радіо, телебаченню) бесіда з якою-небудь особою ”.
37. Мовна характеристика героя і її роль у творі
Мовна характеристика – показ індивідуальних особливостей героя за допомогою власної (прямої) мови та опису манери мовлення. У мові кожної людини є щось своєрідне, зумовлене поглядами на життя, суспільним середовищем, рівнем культури, професією, характером, психологією, віком, статтю, обставинами. Автор твору прагне підкреслити їх індивідуальні особливості, відтворюючи, як говорять герої, які слова і в якій формі найчастіше вживають, як їх поєднують у речення, з якими інтонаціями вимовляють.
Але індивідуалізація мови зовсім не означає буквального копіювання чиєїсь мови. Для мови героя добираються найхарактерніші слова та вирази. Вводити їх треба з почуттям міри.
Текст є посланням автора своєму потенційному читачеві, і завдання читача полягає у правильній інтерпретації, тобто у виявленні прихованої мети автора. І так само, як при повсякденному спілкуванні, відправлення повідомлення не стає самоціллю мовця, бо передусім прагне вплинути на свого слухача, при комунікації між автором і читачем автор також розраховує на відповідну реакцію читача.
Читаючи твір, ми не лише зримо уявляємо героя, а й чуємо його мову з усіма її індивідуальними особливостями; тобто сприймаємо те, що в літературознавстві називають мовною характеристикою героя. Така характеристика є одним з найскладніших і найважливіших прийомів розкриття образу-персонажу.
Адже люди в житті говорять по-різному, мають свої, індивідуальні мовні особливості. Відмінність у мові окремої людини зумовлюється і її освітою, і світоглядом, і віком, і місцевими мовними впливами (діалектом), і настроєм, душевним станом у даний момент (та сама людина в горі і на радощах буде говорити не однаково), і талантом. Всю сукупність оцих особливостей письменник має передати лише одним засобом – через слова та поєднання їх у реченні. Отже, читаючи твір, треба бути дуже уважним до мовної характеристики, не втратити отих нюансів стилістичного забарвлення, які автор хоче до нас донести. У мовній характеристиці героя важливим є не лише те, що говорить персонаж, а й те, як він говорить.
38. Мовно-стилістичні ознаки журналістського тексту
Слід зазначити, що "мова газети" — поняття багатогранне, оскільки на шпальтах газети присутні всі стилі літературної мови: інформаційна хроніка витримана у діловому стилі, урядові постанови, дипломатичні документи. Деяким жанрам властива найбільше публіцистичність (пропагандистські матеріали), в інших "гібридних" жанрах поєднуються риси публіцистичного і літературно-художнього стилів (нарис, фейлетон), а ще в інших переважають ознаки усного розмовного мовлення (інтерв'ю, репортаж) тощо.
Отже, реалізуючи такі різноаспектні функції, як повідомлення і вплив, мова газети не може обмежитися рамками одного якогось стилю. А це свідчить про те, що особливості функціонування мови у сфері журналістики визначають багато чинників. Наприклад, поліфункціональність преси вимагає від мови гнучкості, масовість — універсалізації, постійна динаміка розвитку суспільства — оновлення.
Проте у газетному мовленні, на жаль, трапляються численні відхилення від мовностилістичних норм на рівні лексики, фразеології, у системі граматики.Аналіз причин планах засвідчує, що вони зумовлюються, зокрема, недостатнім опануванням норм літературної мови, впливом просторічних елементів, усного мовлення, діалектного оточення, в якому перебуває чи з якого вийшов журналіст, міжмовною інтерференцією, особливо на лексичному рівні.
| Науковий | Повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обгрунтуння гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Реалізується в таких жанрах: дисертації, статті, підручники, лекції, відгуку, анотації. |
| Офіційно-діловий | Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах. Реалізується у таких жанрах: закон, кодекс, статут, указ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист |
| Публіцистичний | Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань. Реалізація в таких жанрах: виступ, нарис, стаття, панфлет, дискусія |
| Художній | Різнобічний вплив на думки і почуття за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей. Трагедія, комедія, драма, роман, повість, оповідання |
| Розмовний | Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив; засіб невимушеного спілкування. Реалізація в таких жанрах: бесіда, лист. |
