Андрій Самійлович Малишко

(1912р. – 1970р.)

Андрій Малишко — поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті — Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, — постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.
Андрій Малишко народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця. Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.

Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Які твори Андрія Малишка ти знаєш?

ВЧИТЕЛЬКА

(Пісня)
Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?

На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок
Хлопчику малому.

Скільки підросло й полетіло нас
В молодій весні, в колосистім полі,
А у тебе знов та ж доріжка в клас,
Той же явір наш
Під вікном у школі.

Двох синів твоїх узяли фронти,
Бо на рідний край впала чорна злива.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в тяжкий мороз
Непожата нива.

Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій,
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!

· Чи знайома тобі така пісня?

· Про кого в ній говориться?

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

· З якою інтонацією треба читати вірші?

Намалюйте словесну картину до одного з віршів.

Євгенія Анто́нівна Горева

Євге́нія Анто́нівна Горева народилася 6 січня 1930року в місті Канів. Закінчила Київський університет. Працювала в школі, навчалась в аспірантурі. З 1963 до 1986 року працювала редактором у видавництві “Веселка”. Друкується з 1962 року. Уклала кілька збірників фольклорних творів для дітей (“Ой коники-сиваші”, “Летючий корабель”, “А де ж наша зозулиця?”, “Сімсот солов’ят ” тощо).

Перекладала з англійської та німецької мови. 2001 року за переклади з німецької та англійської мови Є. Горева відзначена премією імені Максима Рильського.

Збірники віршів Євгенії Горевої для дітей виходили у видавництві “Веселка”: “Куди жабка мандрувала?”(1967), “Кит, і слон, і ми, і пароплав”(1977), “А я щось знаю”(1984).

Весняний вітер

Вітер зробив собі кобзу,

Кобзу велику дуже:

Стільки в ній струн великих,

Скільки дерев у лісі;

Стільки у них струн маленьких,

Скільки в степу травинок.

Вітрові грім сміявся:

- Ну та й музика у тебе

Он яку кобзу маєш,

Тільки не чуть як граєш!

Вітер шумів тихенько: