Петро Ількович Осадчук

Народився Петро Ілліч Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району на Івано-Франківщині в сім'ї хліборобів. З дитинства зростав напівсиротою (коли помер батько, хлопчикові було одинадцять років, старшому братові — шістнадцять, молодшому — чотири). Мати сама виростила трьох синів.

У 1955 році став студентом філологічного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова, після закінчення якого вчителював у селі Стара Царичанка на Одещині. Згодом на тій же Одещині працював газетярем, в обкомі комсомолу, а потім — у Києві. Був редактором у видавництвах «Маяк» (Одеса), «Молодь». З 1976 по 1991 рік працював секретарем правління столичної письменницької організації. Восени 1989 року увійшов до складу ініціативної групи, яка підготувала основоположні документи Народного Руху України за перебудову; першим із трибуни загальних зборів Київської організації Спілки письменників України, що відбувалися під головуванням Івана Драча, «озвучив» рухівську програму. Вірші почав публікувати ще в студентські роки. У середині 1960-х років став виступати з поезіями в республіканських газетах і журналах, альманахах і збірниках.

Педагогічні здібності та робота на освітянській ниві допомагають йому просто і цікаво писати для малих читачів. Перу письменника належать книжечки віршів для дітей «Ясний світ», «Все співає і росте».

Поет був депутатом Верховної ради України. Лауреат премії ім. М. Островського.

СТЕЖКА

Біг я стежкою до хати —

дощ хапав мене за п'яти.

Біг я стежкою щодуху —

дощ дзвенів мені над вухом:

«Я заллю тебе водою,

як зрівняюся з тобою,

під ногами в тебе, хлопче,

скоро річка захлюпоче!»

Але стежка — молодчина! —

прудко бігати навчила.

Я домчав-таки до хати —

дощ не зміг мене піймати.

І тому зі злості в шибку

барабанив швидко-швидко.

І тому в супрязі з вітром

нагинав додолу віти.

Але згодом до кімнати

сонце впурхнуло крилате.

І побачив я, що злива

стежку геть усю залила,

І вона тремтить, неначе

під водою тихо плаче...

Жаль, що я не зміг сховати

свою стежечку до хати.

· Яка картина постає в твоїй уяві під час читання вірша?

Поставте один одному запитання по змісту прочитаного і дайте відповідь на них.

МАРІЙКА ПІДГІРЯНКА

(Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська)
(1881-1963)

Поетичний вінок України веселково прикрашає й розмаїта полонинська квітка Марійка Підгірянка, яка виросла в мальовничому гірському селі Білі Ослави, що на Гуцульщині. Справжнє ім'я поетеси і вчительки — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.

Село Білі Ослави — колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 року. Д ще її життєві дороги перехрещувалися в тринадцяти селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австрії, які для неї також стали рідними, адже в цих місцях вона жила, ростила своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу своєї творчості.

У село Заріччя, що по сусідству з Білими Ославами, босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами.

У літературу свого народу Марійка Підгірянка входила разом з Іваном Трушем, Василем Стефаником, Антоном Крушельницьким, Костянтиною Малицькою. Вчилася майстерності у Лесі Українки, Івана Франка.

Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.

У 1957 році поїхала доживати свій вік до дочки Дарії у село Рудне поблизу Львова. У тому селі в суботу 18 травня 1963 р. яскрава зоря Марійки Підгірянки згасла. Звідси її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, на вічний спочинок. Могила поетеси неподалік від могили Великого Каменяра.

У рідному селі Марії Омелянівни Білі Ослави у грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

Сади навесні

У садах, у час квітневий,

Скрізь біліє цвіт вишневий,

На яблунях - рожевіє,

Всі квіточки сонце гріє.

Сонце гріє, дощик росить,

Бджілка з квіту медок носить.

Ніженьками пил згортає,

Серединку запиляє.

Мине весна, цвіт одквітне,

Прийде літечко привітне...

Іде літо, припікає,

Овоч соком наливає.

Прийде, прийде час багатий —

Плоди будуть дозрівати,

А їх осінь розмалює

І діточкам подарує.

Співанка про місяці

О й місяць січень кличе мороза,

Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,

На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,

Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає,

Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові,

Простелить всюди трави шовкові.

А місяць червень луги покосить,

Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом

Обсипле липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить,

Достиглий колос додолу склонить.

Вересень-місяць добре ґаздує,

Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє,

В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад — той жалю не має,

З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям

Сніжком присипле замерзле груддя...

· Що нового ти дізнався з віршів?

· Які картини природи зображено у віршах?

Прочитайте вірші виразно, зверніть увагу на розділові знаки.

Намалюйте словесну картину весняного саду.

Олена Пчілка

(1849 – 1930)

Олена Пчілка (псевдонім Ольги Петрівни Косач; 5 (17) липня 1849р. — 4 жовтня 1930р.) — українська письменниця, драматург, публіцистка, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (ниніНовоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів.

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки..

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

Весняні квіти

Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна —
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю,
Я їх позбираю
В пучечок докупки —
Для мами-голубки!

· Прочитай рядки вірша, у яких говориться про весну?

· Які квіти називає поетеса?

Лелека

Полтавські примовки
— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби,
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший край,
На той рік дожидай!

· Який настрій навіюють такі вірші?

· Чи однаковий він? Поясни свою думку.

Інна Костівна Кульська
(1909 - 1993)

Українська радянська письменниця, дитинство якої пройшло у мальовничому селі Самгородок Козятинського р айону

... Село Самгородок на Вінниччині з бабусиними піснями, загадками, з піччю, розмальованою півнями, — то світ її дитинства; коли над полем-видноколом золота діжа котиться, коли за лісом, за пралісом синій вогонь горить, коли сон лежить під хворостом догори хвостом, — кричить, дай солі. І хтозна, може, саме звідти починався той «Струмок», який через багато років забринів, загомонів, точно спрямовував свій біг, поглиблював русло, вилився в першу збірку..Сорок років Інна Костівна Кульська працює в літературі. За цей час письменниця подарувала дітям понад тридцять книжок віршів, біля двадцяти п'яти п'єс, десятки пісень та оповідань. Чимало з них було премійовано на республіканських конкурсах, перекладено російською, білоруською та іншими мовами..Перша книжка Інни Кульської «Струмок» вийшла в 1946 році — на початку війни весь тираж її найпершої збірки загинув од вибуху бомби.
......Творчість І. Кульської різноманітна, багатожанрова. Впродовж багатьох років письменниця знаходить дорогу до запитів і розуму дітей, знаходить для них дорогоцінні скарби слова, приказки, пісні, казки, скоромовки, які так влучно, доступно передають своєрідність дитячого світу і душі народної.
.......Роки навчання І. Кульської в Києві, спочатку в трудовій школі, а згодом у Театральному інституті та Державному університеті — це нові захоплення хореографією, режисерською роботою, драматургією. Вона бере участь в роботі молодіжного театру «Іскра». її п'єса «Жінка Сходу» в постановці іскрівців ішла на сцені Київського оперного театру, коли авторові було п'ятнадцять років.
.......При Будинку вчених у Києві І. Кульська сама керує драматичним гуртком, пише для нього сценівки, жартівливі казки. Та над усіма тимчасовими захопленнями Інни Костівни література мала найголовнішу роль, вирішальну для поетеси ходу. Її твори все частіше з'являються на сторінках журналів.