Типи теорій соціальної роботи

Типи теорій	“Формальна” теорія	“Неформальна” теорія
Теорії стосовно того, чим є соціальна робота	Формальний письмовий виклад визначення природи та цілей соціального забезпечення (наприклад, патологія особистості, ліберальні реформи, марксистські, феміністські)	Моральні, політичні, культурні цінності, які залучаються тими, хто займається практикою, для визначення “функцій” соціальної роботи
Теорії щодо того, як провадити соціальну роботу	Формальні, викладені письмово, теорії практики (наприклад, робота з випадками, сімейна терапія, групова робота)	Одержані індуктивно усні теорії практики, побудовані з досвіду
Теорії світу клієнта	Формальні, викладені письмово, теорії соціальної науки та емпіричні дані (наприклад, стосовно особи, подружжя, сім’ї, раси, класу, роду)	Використання тими, хто практикує, досвіду та загальнокультурних визначень (наприклад, сім’я як інституція; нормальна поведінка; добре батьківство)

 

Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. – К., 2000. – 438 с. – С. 50.

1.3. Основні принципи, цінності та закономірності
соціальної роботи

«Социальная работа основывается на:

– вере в ценность каждого человеческого индивида,

– вере в право каждого индивида на самостоятельный выбор в жизни, ограниченный аналогичными правами других индивидов,

– вере в способность индивида изменяться.

Уважение к личности должно привести к сосредоточению внимания на справедливости и к утверждению как права на защиту от вмешательства извне, так и права на получение помощи. Кроме того, это побуждает помогать нуждающимся, а порой и защищать их от других. Социальные работники уверены, что коль скоро их клиенты достойны уважения, то относиться к ним должно как к собратьям, согражданам, и предлагать им помощь не иначе, как профессиональную дружбу.

Социальные работники верят, что люди, с которыми они работают, имеют право самостоятельно принимать решения относительно себя и своей жизни. Социальные работники стараются обеспечить клиента знанием всех необходимых фактов и пониманием последствий того или иного выбора — но выбор остается за клиентом, даже если социальный работник считает его неверным.

Без такой веры социальная работа имеет мало смысла. Это обусловлено и является следствием уважения к личности и гарантирует возможность выбора при поддержке профессионалов, дружественно настроенных людей. Такие условия дают возможность изменяться».

Что такое социальная работа. — К., 1996. — 30 с. — С. 11–12.

«Подход, ориентированный на работу на местах, призван воспринимать личность как единое целое во всем ее социальном контексте. Посмотрим на это с разных позиций. Во-первых, в клиенте, прежде всего, видят человека: живущего в конкретном доме, на конкретной улице, имеющего семью, друзей, соседей, знакомых и сослуживцев. Таким образом, он рассматривается в своем социальном контексте. Более того, хотя клиенты могут нуждаться в помощи при первом обращении, их принимают не просто как получателя услуг, но и как людей, которые могут что-то дать. Взаимодействие является существенной частью нормального и плодотворного человеческого существования. Здоровые социальные отношения зависят от способности их участников давать и получать. Если это справедливо для нормальных социальных отношений, значит, это справедливо и для служб здравоохранения и социального обеспечения, если они хотят применять подход «вся личность» не только на словах».

Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. С. Шарлоу. — К., 1996. — 206 с. — С. 52–53.

«Существует прямая связь между ценностями и действием. Когда мы выполняем какое-либо действие, то и о нас самих, и об этом действии можно судить в соответствии с ценностями, нашедшими выражение через это действие. Вопросы о ценностях проходят через всю нашу деятельность социальных работников. Поэтому руководство необходимо вследствие самого характера социальной деятельности, ориентированной на работу с людьми: компетентность в искусстве работы с ценностями — это компетентность в работе, которую социальные работники будут выполнять всю свою трудовую жизнь. Мы не можем уклониться от оперирования ценностями, поскольку такова природа практической социальной работы. Работа с людьми включает сложные решения и дилеммы морального плана, которые невозможно свести к технократическим мерам».

Динамика ценностей в социальной работе / Под ред. С. Шарлоу. — К., 1996. — 206 с. — С. 13.

«Самой существенной ценностью нормализационного подхода является уверенность в том, что, несмотря на все их проблемы, люди с инвалидностью в первую очередь являются такими же как и все. Вера в человеческую общность всех нас лежит также в основе современных принципов гражданства и равенства перед законом. Эти принципы бережно хранятся в конституциях западных обществ, но практика часто их опровергает (даже сейчас). Например, британцы, имеющие инвалидность, проживающие в специализированных заведениях, все еще сталкиваются с препятствиями, не допускающими их к голосованию».

За пределами ухода в сообществе: опыт нормализации и интеграции. — К., 1995. — 221 с. — С. 26.

«Уважение к личности.

Эта ценность вытекает непосредственно из веры в личность человека с инвалидностью. Это также соотносится с концепцией повышения социальной роли личности, поскольку ценимые обществом люди всегда пользуются уважением. К тому же, это дает нам возможность установить принцип, согласно которому на хорошие услуги претендует ценимая обществом, уважающая себя личность.

Право на самоопределение.

…Она предоставляет людям право решать за себя, основанное на их способности принимать разумные решения благодаря более глубокому знанию себя самого (по сравнению с другими) …

В действительности право выбирать включает право делать ошибки. Обычно большинство из нас боится потерпеть фиаско и склонно идти на наименее рискованный выбор, какой бы скучный и бесперспективный он ни был».

За пределами ухода в сообществе: опыт нормализации
и интеграции. — К., 1995. — 221 с. — С. 27–28.

«Под нормализацией понимается принцип, согласно которому люди с инвалидностью имеют право вести полноценную нормальную жизнь. В основу этого принципа положена убежденность в равенстве их человеческих и гражданских прав с другими людьми.

В 1983 г. Вольфенсбергер предложил заменить термин «нормализация» на термин «повышение социальной роли личности». Он считает, что социальная переоценка людей с инвалидностью произойдет в случае выполнения ими положительной общественной роли, если их будут воспринимать как ценных для общества людей. С самого начала нормализация представлена как подход, уделяющий особое внимание социальной роли личности. Это свидетельствует об определенном моральном аспекте, заложенном в данном подходе».

За пределами ухода в сообществе: опыт нормализации и интеграции. — К., 1995. — 221 с. — С. 18.

«Необхідним компонентом кожної науки є закономірності, принципи, методи. В соціальній роботі пропонують виділяти закономірності її функціонування й розвитку суб’єкта та ті, що розкривають суттєві зв’язки між суб’єктом та об’єктом соціальної діяльності і їх діалектику. Другий підхід до виявлення закономірностей соціальної роботи уявляється продуктивнішим. Оскільки соціальна робота як наука органічно пов’язана з цілим комплексом інших галузей теоретичних знань, у ній виділяють кілька груп принципів: загальнофілософські (детермінізм, відображення, розвиток), спільні для суспільних наук (історизм, соціальна зумовленість, соціальна значущість) та специфічні (організаційні, змістовні, психолого-педагогічні, методичні). Серед них є загальні й конкретні. До останніх можна віднести такі: дотримання прав людини щодо забезпечення державними гарантіями в сфері соціального обслуговування; рівні можливості в отриманні соціальних послуг; добровільна згода на їх отримання; доступність; адресність; дотримання конфіденційності; наступність і спадкоємність; пріоритет сприяння громадянам, котрі опинилися в небезпечній ситуації; профілактична спрямованість; пріоритет сприяння соціальній адаптації і реабілітації; міжвідомчий і діяльнісний підхід; державна підтримка добровільної громадської діяльності з надання соціальних послуг та допомоги населенню.

Особливість соціальної роботи як наукової дисципліни полягає в єдності знань і умінь. Це є її засадничим принципом. Більшість застосовуваних нею методів є міждисциплінарними, що випливає з її універсального характеру. Ці методи поділяють на економічні, правові, адміністративно-управлінські та ін. Дедалі частіше їх уключають у загальніше поняття «соціальні технології».

Ми запропонували свою класифікацію принципів і методів соціальної роботи. По-перше, це гуманізм, демократизм, тісний зв’язок із конкретними умовами життєдіяльності людей, законність, професійна компетентність, єдність повноважень і відповідність прав і обов’язків кадрів, підконтрольність, стимулювання, комплексність, диференційований підхід, цілеспрямованість тощо. Методи ми групуємо на соціально-економічні, організаційно-розпорядчі та психолого-педагогічні».

Мигович І. Становлення соціальної роботи як науки в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. — 1998. — №1–2. — С. 74–75.

«Социальная работа включает ценности в той же степени, в какой она включает технические навыки, и хотя история обучения социальной работе показывает, что определенные ценностные установки постепенно теряют свою силу как базовые ориентиры для образования и замещения научной нейтральностью, сам вопрос о ценностях остается острым. Возможно, лучшим ответом на актуальность ценностных вопросов для европейской социальной работы будет критическое осмысление ее исторических корней и ее «воспринятых идей» в контексте различных подходов».

Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. — К., 1997. — 199 с. — С. 48–49.

«Важливою складовою соціальної роботи є фахові знання, а саме: знання з психології, соціології, психіатрії, законодавства, правових аспектів соціального захитсу, теорії та методів соціальної роботи, а також знання про наявні ресурси та можливості їх використання. Другим компонентом соціальної роботи є навички. Соціальний працівник повинен вміти спілкуватися та надавати інформацію, оцінювати потреби та представляти інтереси людини, підвищувати її можливості та сприяти розвиткові, створювати «мережу допомоги» та керувати процесом допомоги. Третьою складовою соціальної роботи є професійні цінності, грунтовані на повазі до людей, на визнанні їхнього права на самовизначення, на переконанні в тому, що суспільство повинно підтримувати людину, коли вона стає унікальною та неповторною. Прагнення до залучення, інтеграції людей у суспільне життя має бути засадовим для соціального працівника».

Григ І., Іванова О. Культурні передумови виникнення соціальної роботи в Україні // Соціальна політики і соціальна робота. — 1997. — №2, 3. — С. 95.

«В теоретических аспектах сохраняется интегративный и междисциплинарный характер социальной работы. Наибольшее влияние на развитие теории социальной работы продолжают оказывать социология и психология, а также такие научные дисциплины, как педагогика, психиатрия, антропология, юриспруденция».

Словарь-справочник по социальной работе / Беличева С. Л. и др. — М., 1997. — С. 360.

«Перехід України до ринкової економіки не усуває істотних відмінностей між нею і країнами Заходу. Тому існуючі там моделі соціальної роботи не можуть бути механічно перенесені в наші умови… Соціальна робота повинна будуватися на базі вітчизняного історичного досвіду, бути економічно обгрунтованою, законодавчо підкріпленою, методично досконалою, творчою, спиратися на кращі зарубіжні зразки, враховувати найближчі й віддалені перспективи українського суспільства».

Мигович І. Соціальна робота: наука і професія // Віче. — 1998. — №5. — С. 79.