Короткий релігієзнавчий словник

 

Аватара — в індуїзмі втілення бога в образах інших богів, людей або тварин.

Автокефалія —самоврядування, адміністративна незалежність помісних Православних Церков.

Азан —заклик до щоденної ритуальної молитви (намазу), що п'ять разів на день лунає з мінаретів мечетей у країнах або територіях, де поширений іслам.

Амулет — невеликий предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від всіляких нещасть, ворожих чар тощо.

Анафема — у християнстві найвища кара для віруючого, яка означає його відлучення від Церкви.

Ангели — згідно з віровченням іудаїзму, християнства та ісламу, створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям його волю.

Анімізм — віра в надприродне існування душі і духів, як своєрідних двійників людей, тварин, рослин, предметів і природних явиш. Виникає як форма первісної релігії, надалі стає невіддільним еле­ментом будь-якої релігії.

Апостоли — мандрівні проповідники у первісному християнстві, які поширювали його у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше Церква стала називати апостолами переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозаповітними текстами, були обрані ним для проповіді його вчення.

Архат — згідно з буддійським вченням: 1) епітет Будди; 2) у буддизмітхеравади людина, яка шляхом перевтілень наблизилася до найвищого рівня духовного розвитку — нірвани; 3) праведник, святий. Архатами вважались найближчі учні Будди Шак'ямуні.

Архідиякон —духовний сан у християн, старший з дияконів, помічник єпископа при богослужінні, найчастіше — чернець.

Архієпископ — старший єпископ, один з вищих титулів у Християнській Церкві, середній між єпископом і митрополитом. Як правило, очолює велику за розмірами єпархію. У той же час цей титул надається на знак великих заслуг перед Християнською Церквою.

Архієрей — у східному християнстві загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріар­ха) з числа т. зв. «чорного», тобто чернечого духовенства.

Архімандрит — вищий перед єпископом чернечий чин у східному християнстві, почесний титул настоятелів великих монастирів.

Аскетизм релігійний — концепція і певний спосіб життя, що передбачають добровільну відмову від життєвих благ та задоволень.

Ахімса — в індуїзмі, буддизмі релігійно-етичний принцип, який означає: не слід робити нічого, що завдає страждань або бентежить будь-які живі істоти.

Аият, аят — найменший відокремлюваний уривок коранічного тексту, вірш Корану.

Аятола — найвищий титул шиїтських релігійних провідників.

Богослов'я, теологія — у християнстві система обґрунтування і захисту релігійного вчення про Бога, сукупність доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановлення віровчення і Церкви.

Бодхисатва — у буддизмі людина чи будь-яка інша істота, яка упритул наблизилась до виходу з колеса сансари — з кола нескінчен­них перероджень, але добровільно вирішила залишитися в ній, щоб допомогти просвітленню інших. У пантеоні буддизму посідають про­міжне місце поміжбуддами і архатами.

Брахман - в індуїзмі жрець, представник особливої жрецької верстви.

Будда — 1) ототожнюється з Сіддхартхою Гаутамою Шак'ямуні, який є засновником буддизму; 2) у буддизмі тхеравади людина, яка досягла найвищої межі духовного розвитку; 3) у буддизмі махаяни унаочнений Гаутамою Шак'ямуні символ, який втілює в собі ідеал межі духовного розвитку.

Булла — найважливіший документ Папи Римського, що містить його звернення, постанову або розпорядження.

Вікарій — заступник духовної особи. У Католицькій Церкві вікарієм Ісуса Христа називають Папу Римського. У протестантизмі часто зустрічається як посада помічника священика. У Православній Церкві заступник правлячого у певній єпархії архієрея, може мати титул єпископа, архієпископа.

Віра релігійна — невіддільна ознака релігійної свідомості, особ­ливістю якої є прийняття істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин без жодних раціональних доказів.

Гріх — вчинок (поведінка) людини, що виявляється у неприйнятті або порушенні релігійних цінностей.

Гріх первородний, або гріхопадіння - за іудейським і християнсь­ким віровченням порушення першими людьми Адамом і Євою, яких спокусив змій, Божої заповіді не споживати плодів з дерева пізнання

добра і зла.

Громада релігійна — первинне територіальне об'єднання віруючих, які належать до певного релігійного напрямку.

Гуру — духовний дорадник індуїстської родини, вчитель.

Демон —дух, який керує природними явищами і розпоряджається долями людей. У християнстві синонім слів «біс», «диявол».

Деномінація - релігійне об'єднання, що перебуває у процесі організаційного оформлення. Цей термін використовується також як синонім слів «віросповідання», «конфесія», що означають приналежність до певної релігії.

Дервіш - в ісламі — злиденний мандрівний аскет, часто член одного з містичних суфійських братств.

Диякон — перша ступінь священства. Помічник священика або єпископа у здійсненні богослужінь, але самостійно не має права

здійснювати таїнства.

Догмати релігійні - основні положення віровчення тієї чи іншої релігійної конфесії, що визнаються як вічні і незмінні істини, встановлені Богом і обов'язкові для віри в них усіх віруючих.

Духовенство — особлива, як правило, організована за ієрархічним принципом група професійних служителів культу в ряді розвинутих релігій.

Екзархат — у східному християнстві — церковний округ, наділений певною самостійністю у справах внутрішнього управління. Екзархат очолюється єпископом, підпорядкованим главі Церкви.

Есхатологія — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Єпархія — церковно-адміністративний округу Християнській Церкві на чолі з єпархіальним архієреєй (митрополитом, архієпис­копом, єпископом).

Єпископ — вищий ієрарх у більшості Християнських Церков, керівник єпархії.

Єресі — релігійні вчення, відмінні від офіційної доктрини та організації.

Жрецтво (від старослов. «жрети» — приносити жертву) — група людей, яка в політеїстичних релі гіях виконує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює релігійні обряди.

Ібліс — в ісламі — ім'я духа, що спочатку був одним із створених з вогню ангелів, але відмовився вклонитися Адаму, якого сотворив Аллах з праху, і був за це скинутий з небес. Відповідник диявола в християнстві.

ІІумен — у східному християнстві настоятель чоловічого монастиря (ігуменя—жіночого). Сан священнослужителя з ченців, наступ­ний за ієромонахом.

Ідол —виготовлений з дерева, каменю чи іншого матеріалу предмет, що зображає, уособлює божество для поклоніння. Часто ідоли наділені тваринними або людськими рисами.

Ієрарх —представник вищого християнського духовенства (Папа Римський, патріарх, кардинал, митрополит, архієпископ, єпископ).

Ієрархія церковна — сукупність чинів духовенства в порядку субординації, прийнятої в тій чи іншій Церкві, форма організаційного церковного устрою.

Імам — духовний керівник, голова мусульманської громади, людина, яка керує молитвою в мечеті.

Ініціації релігійні — у первісних релігіях сукупність обрядів, що знаменували перехід до дорослого життя і супроводжувалися низкою фізичних і моральних випробувань, покликаних засвідчити готовність юнака (або дівчини) до виконання нової соціальної ролі.

Індульгенція — папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яке видавалось за гроші або особливі заслуги перед Церквою.

Кааба — головне святилище ісламу, будівля в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці. У східному куті будівлі знаходиться Чорний Камінь, нібито посланий Аллахом з неба. Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у на­прямі Кааби.

Каббала — релігійно-містичне вчення з елементами магії, спрямоване на осягнення «справжнього», потаємного сенсу Тори та інших священних книг іудаїзму.

Каді, казі — релігійний судця і чиновник в мусульманській громаді, який керується у своїй діяльності нормами релігійного права —шаріату.

Канон — у релігійному контексті — зразок, порядок, правило, установлення щодо віровчення, культу, релігійної організації. У християнстві вважається, що канони ведуться від апостолів, отців Церкви або вироблені церковними соборами; а тому є законом, якого тре­ба неухильно дотримуватися.

Капище —давнослов'янське язичницьке святилище.

Кардинал — другий за значенням чин після Папи Римського в Католицькій Церкві. Кардинали — найближчі радники Папи. Після смерті Папи вони обирають із свого середовища нового Папу.

Карма — в індуїзмі та буддизмі так називають особливу містичну силу або універсальний вселенський принцип, автоматично діючий «закон віддяки», згідно з яким поведінка людини в реальному житті, її вчинки визначають її нинішню долю і наступне переродження її

душі.

Катехізис — книга, що містить короткий, популярний виклад основ релігійної віри і моралі, призначений для навчання релігії.

Югір — у Християнській Церкві узагальнена назва священнослу­жителів.

Коан — логічно абсурдна загадка у дзен-буддизмі, що викорис­товується як один з медитативних засобів досягнення Просвітлення.

Конклав — зібрання кардиналів, яке скликається відразу після смерті Папи Римського для обрання нового.

Консисторія духовна — 1) церковно-адміністративний орган при православному єпархіальному архієреї. В ЇЇ віданні перебували всі справи єпархії, суд над духовенством, а також над мирянами у випад­ках, коли йшлося про шлюб і розлучення та про богохульство; 2) в Католицькій Церкві — нарада кардиналів; 3) у різних напрямах про­тестантизму — орган управління, подібний до православної консис­торії,

Конфесія — приналежність до будь-якої Церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову практику та організа­ційну структуру.

Конфірмація — 1) таїнство миропомазання в Католицькій Церкві, проводиться єпископом в урочистій обстановці зазвичай над дітьми 7—12 років; 2) у протестантизмі не має містичного смислу і являє собою публічний акт, що означає досягнення молодими людьми цер­ковного повноліття (14—16 років), свідоме прийняття ними христи-

ямської віри, а також включення їх до складу релігійного співтовари­ства.

Культ релігійний — система релігійних дій, предметів і символів, пов'язана з релігійними уявленнями віруючих і спрямована на задо­волення їхніх релігійних потреб.

Курія Римська — уряд держави Ватикан і найвищий орган управ­ління Римське—Католицькою Церквою. Складається з очолюваних префектами (Папою Римським або кардиналами) конгрегацій (де­партаментів, міністерств). Крім конгрегацій, до складу курії входять трибунали, секретаріати тощо.

Лавра — назва великих і найбільш впливових православних чо­ловічих монастирів, підпорядкованих у своїй діяльності вищій цер­ковній владі.

Лама — спочатку так називались вищі ієрархи ламаїзму в Тибеті, опісля — всі буддистські ченці в Монголії, Бурятії, Туві, Тибеті. Най­вищий духовний авторитет і керівник усіх тибетських буддистів — Далай-лама.

Легат — духовна особа, яка виконує в будь-якій країні особливе, постійне чи тимчасове доручення Папи Римського.

Магія — комплекс ритуальних обрядів і дій, які, згідно з переко­нанням їхніх виконавців, можуть спричинити надприродний вплив на навколишній світ із певною практичною метою.

Мандала — це кругла чи багатогранна діаграма (коло, вписане в квадрат, який в свою чергу також вписаний в коло), являє собою геометричну форму усвідомлення людиною Всесвіту. В основному використовується для медитації й проведення містичних обрядів у тантричному буддизмі і ламаїзмі.

Мантри — вірші з текстів Вед, що використовуються як закли­нання і чаклунські формули, а також для медитації.

Медресе —середній або вищий мусульманський навчальний зак­лад для підготовки служителів культу, вчителів початкових мусуль­манських шкіл, а також службовців державного апарату у країнах Близького та Середнього Сходу.

Мекка — головне священне місто мусульман, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність Мухаммад. У Мецці зна­ходиться головне святилище мусульман — Кааба. Паломництво до Мекки є одним з п'яти найзначніших релігійних обов'язків мусуль­манина.

Месіанізм, месія — віра у майбутнє пришестя Месії, тобто Божого Посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі

Царство Боже. Месіанізм поширений, крім іудаїзму і християнства, в індуїзмі (уявлення про аватари), буддизмі, ісламі та інших релігіях.

Мечеть — релігійно-культова споруда, в якій моляться мусуль­мани. Необхідними атрибутами мечеті є молитовний зал із міхрабом (ніша, що вказує напрямок на Каабу) і мінбаром (кафедра проповід­ника), книгосховище, приміщення для ритуальних омовінь.

Митрополит — вищий духовний сан у східних Християнських Церквах. У Церквах з патріаршою системою правління—другий після патріарха чин у церковній ієрархії.

Мінарет — вежа у мечеті або поблизу неї, з якої кілька разів на день лунає заклик до молитви. Мечеть може мати декілька мінаретів.

Місіонерство — поширення представниками релігійних органі­зацій своєї віри серед населення, яке сповідує іншу.

Містика, містицизм — в широкому розумінні визнання надпри­родної сутності явищ природи, суспільства, у вужчому — релігійне— філософська віра у можливість надчуттєвого і надрозумового спілку­вання з надприродним.

Монастир — громада ченців, які об'єдналися на основі загальних релігійних поглядів для спільного проживання за особливими пра­вилами, зафіксованими в монастирських статутах. Зовні монастир виглядає як комплекс культових, житлових та господарських при­міщень, обнесений огорожею чи стіною.

Монотеїзм — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу, вища форма релігійної еволюції, властива світовим релігіям.

Муедзин — служитель мечеті, до обов'язків якого входить п'ять разів на день сповіщати з мінарету азан — заклик до молитви.

Мулла — служитель культу в мусульманстві. Мулли часто по­єднують відправлення культу з посадами вчителів у релігійних на­вчальних закладах, релігійних суддів-каді, керуючих благодійними закладами. Становлять особливу соціальну групу. Мають великий вплив серед віруючих.

Намаз (перс.), салят (араб.) — мусульманська ритуальна молит­ва, яку виконують п'ять разів на день.

Нунцій — постійний дипломатичний представник (посол) Вати-кану в державі, з якою останній підтримує дипломатичні відносини. Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті статевого органу чоловіків. В іудаїзмі обрізання—центральний, з точ­ки зору етноконфесійної приналежності обряд, ознака заповіту між

Богом і обраним ним народом. В ісламі має релігійно-містичне зна­чення, постає своєрідним символом приналежності до цієї релігії.

Обряди релігійні — сукупність символічних індивідуальних або колективних дій віруючих, що спрямовані на встановлення двобіч­них стосунків між людиною і надприродними об'єктами.

Окультизм — містичне вчення, що визнає існування надприрод­них сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допо­могою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Ордени чернечі—властиві Католицькій Церкві об'єднання ченців, монастирів, на основі прихильності особливим ритуалам, певним принципам чернечого життя і з метою захисту, утвердження като­лицької віри.

Пагода — культова буддистська споруда у вигляді багатоярусної башти, в якій зберігаються буддистські святині. Пагода будується у дворах монастирів поруч з храмами.

Пантеон — сукупність богів будь-якої релігії.

Папа Римський (Верховний Первосвященик) — глава Римо-Ка-толицької Церкви і монарх міста—держави Ватикан. Обирається конклавом — зборами кардинальської колегії — пожиттєво.

Парафія (приход) — термін, яким позначають первинну терито­ріально-адміністративну одиницю Церкви в християнстві (право­слав'ї, католицизмі). Ознаками парафії є наявність храму, молитов­ного будинку, штату служителів культу, а також громади віруючих. Центр парафії — парафіяльна (приходська) церква.

Пастор — у різних напрямах протестантизму служитель Церкви.

Патер — священику Римо—Католицькій Церкві.

Патріарх —духовний сан верховних ієрархів у ряді Християнсь­ких Церков; глава автокефальної Церкви у православ'ї; у католи­цизмі титул патріарха мають керівники окремих уніатських Церков.

Політеїзм — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні багатьом богам.

Прелат —загальна назва вищих духовних осіб у Римське—Като­лицькій і Англіканській Церквах.

Пресвітер — у Православній Церкві — священик, в протестан­тизмі — обраний з мирян керівник громади.

Примас — у Католицькій і Англіканській Церквах цей титул на­лежить єпископу, який має вищу владу щодо духовенства певної краї­ни.

Протоієрей — старший священик у східному християнстві, най­частіше настоятель храму, належить до «білого» духовенства.

Пуджа — в індуїзм комплекс обрядів індивідуального і колек­тивного безкровного жертвопринесення.

Рабин —духовна особа в іудаїзмі, авторитет у витлумаченні при­писів та заборон для членів іудейської громади та застосування їх до конкретних соціальних умов.

Ритуал релігійний — сукупність приписів і правил, що визна­чають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу. Регламентує порядок і характер дій служителів культу під час бого­служіння, при здійсненні таїнств, визначає правила проведення мо­литви тощо.

Сангха — буддійська чернеча громада на певній території. Часто має свій власний монастир.

Священне Писання (Святе Письмо) — релігійні книги, що на­діляються віруючими ореолом святості, оскільки вони, за їхніми уяв­ленням, написані і заповідані людям за навіяннями самого Бога. Кож­на розвинута релігія має своє Святе Письмо: в індуїзмі це — Веди, в іудаїзмі—Танах, в ісламі — Коран тощо. У християнстві Святим Пись­мом вважається Біблія, до якої увійшли книги Старого і Нового За­повітів.

Священне Переданий — в християнському богослов'ї так нази­вається сукупність релігійних положень і приписів, які розглядаються як одкровення Бога, тобто як одержані від нього не в письмовій (як Святе Письмо), а в усній формі. Метою Святого Передання є витлу­мачення основних положень Святого Письма. Святе Передання виз­нається лише православ'ям і католицизмом. За догматичною значи­містю і релігійним авторитетом Святе Передання прирівнюється там до Священного Писання. Протестантизм розглядає його як продукт людської творчості.

Священик — сан служителя культу у християнстві, якому надано право самостійно здійснювати богослужіння і таїнства (крім священ-ства). Офіційна назва священиків — ієрей, пресвітер.

Секта — замкнута релігійна група з незначною кількістю вірую­чих, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні. Для сект характерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних приписів, цінностей та настанов.

Секуляризація — процес звільнення від релігійного, сакрального. Стосується різних сфер суспільних відносин і особистого життя, свідо­мості, діяльності і поведінки людини.

Синагога — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод —у православ'ї та католицизмі дорадчі органи при східних патріархах та Папі Римському. До складу синодів входять представ­ники вищої ієрархії. Число членів та порядок функціонування ви­значаються кожною Церквою відповідно до місцевих традицій.

Скит — тип монастиря, розташованого у віддаленому, пустель­ному місці. Устав скитів відзначається більшою суворістю, вимогли­вістю щодо чернечої життєорганізації.

Собор — 1) кафедральний чи головний храм міста або монастиря, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; храми, що мають особливе значення; 2) зібрання представників певної чи кількох Церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів Цер­кви. Собори розрізняються за значенням, яке вони відіграють у житті віруючих (вселенські і помісні), за назвами Церков, країн чи народів, у яких вони відбувалися, за складом членів чи титулом головуючого (архієрейські, монастирські, патріарші тощо), а також за тривалістю проведення (тимчасові і постійні), віросповіданням (протестантські, православні) та ін.

Сотеріологія — 1) учення про спасіння, проголошуване світови­ми та іншими релігіями; 2) частина богослов'я, що тлумачить питан­ня про умови, шляхи та засоби спасіння.

Суна—Священне Передання ісламу, викладене у формі висловів Мухаммада та оповідей (хадасів) його діянь людьми, які близько його знали.

Сура — окремий розділ Корану. Коран містить 114 сур. Кожна сура має власну назву. У Корані сури розташовані за кількістю віршів— айатів, з яких вони складаються.

Сутра — в індуїзмі та буддизмі назва релігійно-філософського трактату, в якому викладено віронавчальні положення цих релігій.

Схизма — церковний розкол у результаті суперечностей між по­слідовниками різних поглядів усередині Церкви.

Табу — у первісних релігіях система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, пока­рання) відбувається за певним ритуалом.

Таїнство — у християнстві особливі обрядові дії. Вважається, що в процесі здійснення таїнств на людей невидиме сходить Божа благо­дать.

Теократія — форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі Церкви і духовенству.

Тотемізм — комплекс обрядів і вірувань, пов'язаний із уявлен­ням про надприродний зв'язок людини й окремих соціальних колек­тивів із тваринами та рослинами.

Тризна — у давніх слов'ян комплекс поховальних обрядів після завершення поховання. Включала в себе: військові турніри, криваве жертвопринесення на жертовному вогнищі і жалобне частування.

Умма — мусульманська громада, спільнота всіх мусульман.

Унія церковна — об'єднання однієї з Церков християнського Схо­ду або її частини з Римо — Католицькою Церквою на засадах визнан­ня першості Римських Пап і католицької догматики за умов збере­ження притаманних їй традицій, обрядів, способів відправи таїнств, особливостей церковного устрою.

Фанатизм релігійний — доведена до крайньої міри відданість ре­лігійним ідеям, прагнення неухильно дотримуватись їх у практично­му житті, нетерпимість до інших вірувань та іновірців.

Хадис — розповідь про діяння і висловлювання Мухаммада і його однодумців. Хадиси складають Суну як Священне Передання в ісламі.

Халіф —духовний і світський глава теократичної мусульмансь­кої держави (халіфату). У ранньому ісламі, а потім у сунітів — голова мусульманської громади. Халіфи мали бути особливо набожними людьми, які обиралися громадою для того, щоб регулювати її життя згідно з шаріатом, стежити за виконанням настанов, заповідей, даних Аллахом. З X ст. халіфи перетворилися на мусульманських перво­священиків.

Харизма — благодать, Божий дар, особлива сила дарована апосто­лам Святим Духом в Єрусалимському храмі на П'ятидесятницю для подолання гріховності та досягнення спасіння. У переносному зна­ченні - сукупність видатних психофізичних якостей особистості.

Цезарепапізм — умовний термін для характеристики особливих стосунків між імператорською та церковною владою. Імператор фак-тично був главою Церкви, призначав патріархів. Вважається, що принцип цезарепапізму підштовхнув кн. Володимира І Святослави -ча до прийняття Руссю християнства саме східного зразка.

Целібат — обов'язкова безшлюбність католицьких священиків.

Церква — 1) централізоване багаточисельне самоврядне ієрархі-зоване релігійне об'єднання священнослужителів (кліру) і простих віруючих (мирян), яке постійно відтворює й координує віронавчаль-ний, обрядово-культовий бік релігії; 2) молитовна споруда у христи­янстві (православ'ї).

Чотки — намистини, нанизані на шнурівку або з'єднані одна з одною гачками, призначені для відрахування молитов і поклонів. Використовуються у багатьох релігіях.

Фетишизм — форма первісної релігії, поклоніння матеріальним предметам як наділеним надприродними властивостями.

Шабат — в іудаїзмі щотижневе свято суботи, встановлене чет­вертою заповіддю на згадку про сьомий день Творіння.

Шаманізм — особливий комплекс обрядів і ритуалів, пов'язаний з віруваннями в надприродні здібності і можливості давніх служи­телів культів — шаманів.

Шаріат — комплекс юридичних норм, принципів та правил по­ведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких є угодним Аллаху. Шаріат вважається божим законом, доведе­ним до людей через Коран і хадиси.

Шейх — 1) в новий та новітній час — титул голови племені в Аравії; 2) почесна назва визначних богословів, керівників ісламсь­ких громад.

Хрещення — християнське таїнство, що символізує прийняття людини у лоно Церкви.

Язичництво — різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, об­ряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).

 

 

КОРОТКИЙ ДОВІДНИК НАЙВІДОМІШИХ РЕЛІГІЙ МИНУЛОГО І СУЧАСНОСТІ - ГЕРМАНО-СКАНДИНАВСЬКА РЕЛІГІЯ

 

ГЕРМАНО-СКАНДИНАВСЬКА РЕЛІГІЯ. Германські племена з бронзового віку (середина І тисячоліття до н.е.) мешкали в Сканди­навії та Південній Прибалтиці. Германці були відомі своєю войовни­чістю, саме вони поклали край існуванню Римської імперії (в 476 р. германський вождь Одоакр зруйнував Рим). У період розпаду Римсь­кої імперії германські племена утверджуються як в континентальній, так і в острівній Європі. Довше за все їх вірування зберігалися в Ісландії (до XIII ст.).

Відомостей про древніх германців збереглося небагато, і основ-нимджерелом знань про релігію древніх германців є «Старша Едда» (XI—XII ст.) і «Молодша Едда» Сноррі Стурлусона (1178—1225). У цих поетичних збірках містяться відомості про богів і легендарних героїв. Крім того вони розказують про міфологію і релігію древніх германців-скандинавів. Всі сюжети міфологічних подій німецьких народі в по­в'язані з Світовим Деревом - вертикальною і горизонтальною про­екцією світу. В Світовому Дереві древні германці бачили просторове (верх — боги, середина — люди, низ — темні духи) і часове (минуле, теперішнє, майбутнє, космогонія та есхатологія) уособлення навко­лишньої дійсності.

Космогонія і есхатологія Едд зводиться до наступного: з тіла ве­летня Іміра з'являється все суще; боги борються один з одним і різни­ми чудовиськами; верховний бог Один оживляє прообрази людей (Аск і Ембля); для всього світу настає «золоте вік». Проте цей вік порушується підступним вбивством юного бога Бальдра — сина Оди-на, яке супроводжується катаклізмами; космос перетворюється на хаос; боги вступають в битву з велетнями і чудовиськами, в резуль­таті якої гинуть; світ вступає в епоху первостану.

Боги скандинавського пантеону діляться на асів — основну гру­пу богів і ванів — богів родючості (Фрейр, Фрея, Ньорд та ін.). При-

значення наймогутніших богів таке: Один — вождь воїнів, глава їх патріархальної общини, а також мудрець і жрець; Брагі — бог скальд (поетичних оповідей); Улль — бог стрілець і лижник; Тюр — покро­витель військових зборів і поєдинків, Ньорд — бог родючості, мо­ряків і торгівлі.

Окрім асів і ванів в германській релігії існувало уявлення і про «нижчі» божества — духів природи — лісових, гірських, річкових, морських, про духів, пов'язаних із землеробством, з родючістю, з рослинністю. «Нижча» демонологія якнайповніше зберігається в на­родній свідомості, вона грубіша і безпосередніша за «вищу» міфоло­гію (міфологію про богів). До германо-скандинавської міфології на­лежать наступні «нижчі» персонажі: ельфи—духи природних стихій; нікси — водяні діви; тролі — велетні; феї — чарівниці.

Своїх божеств древні германці зображували у вигляді ідолів — грубо оброблених дерев'яних фігур.

Особливу роль в релігійному культі древні германці відводили жертвопринесенням і ворожінням. У жертву найчастіше приносили військовополонених.

Спеціальних храмових споруд і святилищ у древніх германців не існувало. Місцем здійснення релігійних обрядів служили священні гаї, де знаходилися жертовники. Окремого стану професійних слу­жителів культу в релігії древніх германців також не було.

Базовими чарунками релігійної організації давніх германців були родина і плем'я. Сім'ю об'єднувало виконання культу предків, а головною дійовою особою цього культу був голова родини. Вшану­вання племінних богів здійснювалося вождями і старійшинами. Існу­вали також таємні союзи — наприклад, братерство берсерків, воїнів, яких у битвах охоплювала священна лють.

 

Теми для виконання самостійної роботи

1. Мюллер М. Релігія як предмет наукового вивчення.

2. ФрейдЗ. Майбутнє однієї ілюзії

3. Джеймс У. Многообразие религиозного опыта.

4. Мень А. В поисках пути, истины и жизни.

5. Обряди ініціації.

6. Система табу.

7. Дао де цзін

8. Упанішади

9. Бгаґавад-гітаЧотири шляхетних істини

10. Типітака. Вогневе казання

11. Старий завіт. Створення світу

12. Старий заповіт. Гріхопадіння

13. Укладення завіту. Десять заповідей

14. Приповістка про Авраама та його сина Ісака