Православ’я, подібно до інших релігій, широко застосовує магічні дії, покликані вплинути на надприродні сили

Молитва – це традиційний магічний прийом, звернення до Бога, своєрідні заклинання у формі благань. У них служителі культу та віруючі прохають надприродні сили подарувати різні блага і відвернути зло. Молитвами супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Місцем колективних молінь є православні храми. Тексти молитов створюються духовенством і вміщуються в молитовниках. Молитви є інтегруючим чинником, який згуртовує єдиновірців під склепінням храму; вони виробляють стійку емоційно-психологічну потребу в колективних магічних діях, формують переконання про рятівну місію церкви.

Релігійні обряди – це магічні церемонії, що відбуваються за усталеним ритуалом. Обряди православної церкви грунтуються на семи таїнствах: хрещення, миропомазання, сповідь, причастя, шлюб, священство, соборування. Обряди різнобічно впливають на почуття і розум віруючих – довершеністю форм, розмаїттям магічних дій, широким спектром церковної атрибутики, піднесеною урочистістю виконання, утаємниченим сенсом.

Хрещення символізує прилучення особи до православної віри та релігійної громади. Водночас хрещення має звільнити людину від первородного гріха, “змити” його. Для цього немовля, нібито від народження заплямоване гріхопадінням перших людей, тричі занурюють у воду. Вважається, що дитина народилася знову, але вже для духовного життя. На рідних і хрещених батьків церква покладає обов’язок навчати хрещених істин віри, нести моральну відповідальність за релігійне виховання дитини.

Миропомазання здійснюється церквою як символічне єднання віруючого зі “святим духом”. Через змащування миром – свяченою запашною олією – відкритих частин тіла на віруючих, за вченням церкви, сходить Божа благодать. Миропомазання має свідчити про духовне зростання в релігії, відкривати доступ до наступних таїнств.

Сповідь, або покаяння, є найдійовішим засобом духовного впливу на віруючих. Сутність сповіді полягає в тому, що віруючий сповідається про гріховні вчинки й помисли і цим заслуговує прощення (відпущення) гріхів, отже, зберігає духовний зв’язок з церквою і надію на її заступництво.

Причастя, або євхаристія, започатковане, стверджує церква, самим Ісусом Христом, що надає цьому таїнству особливої ваги. Віруючі причащаються освяченим пшеничним хлібом і виноградним вином, символами тіла й крові Христа. Вважається, що з причастям приходить цілюща сила для тіла та гріховної душі. Здійснення цього таїнства є “спільною справою” всієї церкви. Євхаристія – необхідна умова єдності віруючого з церквою, витоки цього таїнства – в тотемних віруваннях давніх народів, звичаях поїдати тіла і пити кров священних тварин – тотемів.

Шлюб як церковне таїнство склався у православ’ї значно пізніше інших таїнств. Це пояснюється міцністю вікових народних традицій, які супроводжували й символізували подружній союз. Утверджуючи свою місіонерську роль, церква формувала переконання в тому, що шлюб без освячення не може бути тривким. Через шлюбний обряд церква поширює свою моральну санкцію на сімейно-побутове життя парафіян, стосунки у сім’ї, виховання дітей. Церква вимагає підпорядкувати подружнє кохання любові до Бога і самої церкви, проголошує зверхність чоловіка в сім’ї, його пастирську рольу цій “малій церкві”, а дружину розглядає як помічницю духовного “кормчого”. Шлюбний союз церква трактує як вічний, а розлучення і повторний шлюб – як вимушену поступку людській слабкості.

Священство стосується безпосередньо внутрішнього життя церкви, формування її ієрархії: єпископів, священиків, дияконів. За усталеним ритуалом покладання рук єпископа християнин начебто дістає особливу благодать бути пастирем церкви або його помічником – дияконом. Таїнство священства підкреслює виняткову роль церковної ієрархії як посередника між рядовими віруючими і Богом. Висвячені за відповідним обрядом дістають право навчати паству істин релігії і виключне право на тлумачення цих істин. Головне призначення таїнства – піднести авторитет церкви як суспільного інституту, утвердити її в ролі духовного наставника і поводиря.

Соборування (останнє помазання) є таїнством, в якому церква здійснює свій духовний патронаж над недужими. Водночас з помазанням хворого освяченим єлеєм служитель культу просить Божу благодать для зцілення тілесних недугів. Та найбільше випрошується відпущення гріхів, оскільки церква традиційно вважає тілесну хворобу наслідком гріха, а сам гріх розглядає як хворобу духа.

Релігійні свята пов’язані з тими чи інш ими епізодами життя Ісуса Христа, діви Марії, апостолів, праведників, святих, самої церкви. Існує ціла низка релігійних свят. Найголовніші з них – Пасха (Великдень), Різдво, Хрещення, Благовіщення, Трійця, Спас тощо. У селах поширені храмові чи престольні свята – на честь святих, чиє ім’я носить храм.

Церковні свята формувалися тривалий час, багато з них увібрали в себе елементи народних святкових обрядів, їх колорит, стали не лише церковною, а й народною традицією, національно забарвленим феноменом культурного життя. Рішенням Верховної Ради Пасха, Різдво й Трійця проголошені в Україні державними святами.

Пости відіграють істотну роль у культовому житті православної церкви. Походження постів сягає сивої давнини і стосується різних харчових табу – заборон у первісних релігійних віруваннях. Особливо вшановуються у православ’ї Великий піст перед Пасхою, Петрівка, Спасів піст на честь Богородиці, Різдвяний, або Пилипівка.

Пости, як і молитви, створюють у віруючих особливий душевно-емоційний стан, відчуття внутрішньої причетності до людської та божественної природи Ісуса Христа, об’єднують їх спільними помислами і переживаннями.

Православ’я, на відміну від католицизму, не має єдиного управлінського центру. У світі в наш час налічується 15 автокефальних національних церков. Вони діють автономно в організації внутрішньоцерковного життя. Їх очолюють патріархи, архієпископи чи митрополити, обрані довічно помісними соборами. При главах церков діють синоди, колегіальні органи управління.

Найбільш численною і впливовою була Руська православна церква (РПЦ) на території колишнього СРСР. До складу РПЦ входить Українська православна церква (УПЦ). Третього жовтня 1990 р. їй надано статус автономії, тобто самостійності та незалежності в управлінні, проте канонічно вона підпорядкована Московському патріархату. Її синод обирає єпископів, призначає їх на посади, розпоряджається коштами церкви. Українська православна церква визнає верховенство патріарха Московського і всія Русі.

Очолює УПЦ митрополит Київський і всієї України, управління єпархіями здійснюють єпархіальні архієреї. Єпархії поділяються на церковні округи. В УПЦ, як і в інших православних церквах, послідовно здійснюється ієрархічний принцип, за яким нижче духовенство підпорядковується вищому.

Українська православна церква має 35 єпархій, в яких діють понад вісім тисяч громад віруючих, налічує 105 жіночих і чоловічих монастирів. С еред них найвідоміші Києво-Печерська та Почаївська лаври. Діють 12 духовних навчальних закладів. Духовні семінарії існують у Києві, Одесі й Луцьку. Тут навчаються понад дві тисячі слухачів, єпархіальні школи готують псаломщиків і регентів. У Києві відкрито духовну академію, яка готує кадри вищого рівня. На рівні релігійних громад створено 16 братств, діють понад 1550 недільних релігійних шкіл, де Закон Божий вивчають діти віруючих. УПЦ має 27 періодичних видань, серед яких чільне місце посідають газети, журнали та релігійні календарі. Церковну службу здійснюють понад п’ять тисяч священиків. Найбільші релігійні громади УПЦ сконцентровані у східних областях України, проте чимало релігійних громад і православних храмів діють у західних областях нашої держави.

Крім УПЦ, в Україні діє Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП). Виникла ця церква у 1992 р. на основі об’єднання частини релігійних громад і духовенства Української православної церкви та Української автокефальної православної церкви. За догматикою і культовою практикою вона нічим не відрізняється від інших православних церков. Особливість полягає в тому, що ця церква ні від кого незалежна в управлінні, має свого патріарха, який обирається помісним собором, вважає себе спадкоємницею православ’я, запровадженого в Київській Русі. Керує церквою Вища церковна рада на чолі з патріархом, який має титул “Патріарх Київський і всієї Руси-України”. Ієрархи церкви зазначають, що УПЦ КП є національною церквою і претендує на статус державної.

УПЦ КП нині має 20 єпархій, понад півтори тисячі релігійних громад, 30 монастирів. Відкрито вісім духовних навчальних закладів, де навчаються понад 1000 слухачів. Церква має вісім періодичних видань. У парафіях створено понад 360 недільних релігійних шкіл, в яких навчаються діти віруючих. Церковні служби відправляють понад 1200 священиків. Найбільше релігійних громад УПЦ КП має в західних областях України, зокрема в Тернопільській області налічується понад 400 громад, Івано-Франківській – 300, Львівській – 190. На Київщині діє близько 180 громад УПЦ КП. Серед православних 15 % віруючих вважають себе приналежними до цієї церкви.

На теренах України діє Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Вона була відновлена у 1990 р. На її помісному соборі обрано патріархом Мстислава (Скрипника). У 1992 р. частина єпископату УАПЦ об’єдналася з окремими єпископами УПЦ й утворила Українську православну церкву Київського патріархату. Супротивники цього об’єднання на чолі з патріархом не визнали здійсненого акту. Після смерті патріарха Мстислава вони провели черговий помісний собор (вересень 1993 р.) і обрали на ньому патріарха Димитрія (Ярему), який помер у 2000 р. УАПЦ має понад 1000 релігійних громад і 530 священиків. Переважна більшість парафій, понад 80 %, знаходиться у Львівській області. В наш час УАПЦ переживає глибоку кризу. Про історію та діяльність УАПЦ в сучасних умовах йдеться в окремому розділі.

В Україні нині існує три незалежні православні церкви, що мають своїх патріархів і митрополитів. Це свідчить про наявність кризи, яку переживає українське православ’я.

Запровадження християнства на Русі.