Етно-соціаокультурна область утруднень

План

 

1. Визначення, загальна характеристика, функція утруднення спілкування

2. Основні області утруднення в педагогічному спілкуванні.

 

Визначення, загальна характеристика

функції утруднененого спілкування

 

     В педагогічній діяльності утруднення або трудності взаємодії між вчителем і учнями та між учнями всередині класу досліджуються достатньо інтенсивно з метою визначення факторів, які впливають на утруднення, причини, які їх викликають, значення утруднень в діяльності і т.д. (Н.В.Кузьміна, А.Н.Леонтьєва, В.Кан-Калік, Є.Цукатова, В.Рижов та ін.).

     Утруднення у спілкуванні – це суб’єктивно переживаємий людиною стан “збою” в реалізації плануємого спілкування внаслідок неприйняття партнера спілкування, його дій, нерозуміння повідомлень партнера, зміни комунікативної ситуації, власного психічного стану тощо.

Утруднення виявляються у формі зупинки, перерви діяльності, самого спілкування, неможливості їх продовження.

Утруднення в педагогічній діяльності може розглядатися як фактори активізації інтелектуальної діяльності людини, стимулювання надходження нових засобів і способів виказу із “затрудненої” ситуації.

Утруднення має позитивну функцію, яка виступає у двох значеннях (за Марковою):

а) це індикаторне значення (притягнення уваги вчителя, наприклад, уважному вчителю на його труднощі укажуть помилки його учнів;

б) стимулююче, мобілізуюче значення (активізація діяльності вчителя під час аналізу і подолання утруднень, придбання досвіду).

В той же час А.Маркова фіксує і негативну функцію утруднення, яка також має значення:

а) стримуюче (у випадку відсутності умов для подолання утруднень або наявність незадоволення собою, наприклад, заниженою самооцінкою);

б) деструктивне, руйнуюче (утруднення приводить до розпаду діяльності, бажання йти із школи або із професії).

Утруднення, бар’єри проявляються в поведінці, “неадекватній” ситуації спілкування і характеру діяльності; особливостях встановлення і підтримуванні контакту; рівні психологічного комфорту; емоційному самопочутті. Утруднення можуть проявлятися в одному із цих планів, але частіше одночасно у декількох із них.

 

 

Основні області утруднень у педагогічній взаємодії

 

     На сучасному етапі утруднення або “бар’єри” спілкування розглядаються з різних позицій в залежності від основання їх аналізу та загального підходу.

     Так, у рамках загально-психологічної інтерпретації вони класифікуються як смислові, емоційні, когнітивні, тактичні. У діяльнісному підході виділяються дві групи утруднень спілкування: мотиваційні та операційні, які в свою чергу проявляються в когнітивній, ефективній та сфері поведінки.

Утруднення людини в спілкуванні можуть бути слідством більш глибинних і в той же час широких впливів. У педагогічній взаємодії виділяють такі основні області утруднень: етно-соціокультурні, статусно-позиційно-рольові, індивідуально-психологічні і вікові, діяльні сні, область між особистісних відносень. Ці області взаємодіють між собою в єдиній цілісній системі “людина”.

 

Етно-соціаокультурна область утруднень

Пов’язана з особливостями етнічної свідомості: цінностями, стереотипами, установками свідомості людини в спільності у конкретних умовах її соціального і культурного розвитку.

Кожний партнер спілкування як носій певного менталітету взаємодії з іншими людьми у відповідності з нормами, традиціями, образом світосприйняття, притаманними народу, представником якого він є. Достаньмо показовий в цьому плані загальний малюнок спілкування українського, російського педагога з його дбайливим відношенням до учнів. Але таке спілкування часто викликає протест, особливо у підлітків і старших школярів, які починають орієнтуватися на більш ділове, стримане спілкування. Тут виникають утруднення у спілкуванні, однією з причин яких можуть бути етно-соціокультура самого українського або російського педагога. Як відмічає М.Бердяєв: “... трудность общения с русскими совсем иная чем трудность общения с французами. Русские самый общительный народ… у русских нет условностей, нет дистанции, есть потребность часто видеть людей, у них даже нет особенно близких отношений, выворачивать душу, ввергаться в чужую жизнь и ввергать в свою жизнь, вести бесконечные споры об идейных вопросах… Всякий истинно русский человек интересуется вопросом о смысле жизни и ищет общения с другими в искании смысла. Но наряду с большими качествами, которые делают более легким общение в русской бреде, есть и большие недостатки. Русские очень легко задевают личность дру­гого человека, говорят вещи обидные, бывают неделикатны, имеют мало уважения к тайне всякой личности. Русские самолюбивы, задевают самолюбие другого и сами бывают задеты. При обсуждении идей они легко переходят на личную почву и говорят не столько о ваших идеях, сколько о вас и ваших недостатках”.

Ця область утруднень виявляється в недостатньо повному розуміння тональності стилю спілкування, з’являються утруднення в додержанні етикету спілкування. Наприклад, в російській культурі учень під час відповіді, якутів дивиться прямо в очі старшому. Вчителю – це виклик. Така поведінка не тільки утруднює спілкування, а й може його перервати.

Велику роль в цій області грають невербальні засоби спілкування - міміка, нести, пози, правильне “читання” яких - залог адекватного спілкування.

Ці утруднення можливо подолати, якщо вони відрефлексовані (усвідомлені і прийняті) педагогом, якщо педагог може контролю­вати своє спілкування, регламентуючи його рамками тих відношень, які передбачені конкретною освітньою системою, конкретним освіт­нім закладом.

Статусно-позиційно-рольова область утруднень - обумовлюється цілим рядом причин: сімейним вихованням, позицією у спільності людей, атрибутами ролі, статусом установи, освітньої системи, регіону, міста і т.д.

Ці утруднення частіше виникають в умовах асиметрії статусів, позиції взаємодоповненості прав і обов’язків ролей. Наприклад, в школі право вчителя задавати питання передбачає обов’язок учня відповідати. Якщо ж учень ставить питання, на яке вчитель не може відповісти, то, користуючись своїм правом за­питувати, вчитель може переадресувати питання, відкласти відпо­відь і т.д, тобто змінити хід спілкування. Статус вчителя як представника школи, освіти, його позиція передачі, трансляції суспільного досвіду і його роль - розвиваючого, виховуючого і навчаючого суб’єкта в єдності виражаються в авторитеті вчителя. Цей авторитет об’єднує в собі дві головні його окладові: авторитет особистості та авторитет ролі.

Формуємий з першого дзвоника в школі авторитет вчителя як носія цінностей нового, невідомого, необхідного для подальшого життя часто набував рис незаперечності, що виключає у учня спробу виказати, а тим більш відстояти свою думку. Авторитет вчителя викликав утруднення спілкування учня в силу ніяковості, засоромності, дискомфорту власного незнання, трепету перед знан­ням вчителя.

Якщо вчитель некомпетентний, не об'єктивний, не тактовний, то спілкування теж утруднене в силу невідповідності спілкуванням учня. Виникав ситуація неприйняття вчителя як партнера спілкуван­ня, передумова доповнення ролей негативними міжособистісними відношеннями.

Виникає закономірність: якщо відношення за роллю супроводжуються позитивними міжособистісними відношеннями, то ефективність діяльності підвищується, якщо міжособистісні відношення напружені до антагонізму; неприйняття одне одного, то змінюється ролевий ре­пертуар стосунків, що негативно впливає на діяльність, в тому числі на навчально-педагогічну.