Склад фінансової звітності зарубіжних фірм та загальні вимоги до неї (якісні характеристики)

Фінансова звітність – це система взаємопов’язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан підприємства та результати  діяльності за звітній період. До складу фінансової звітності краї з розвинутою ринковою економікою входять: бухгалтерський баланс (надає інформацію про фінансове становище підприємства на певну дату), звіт про рух грошових коштів (надає інформацію про надходження і вибуття грошових коштів внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду), звіт про прибутки та збитки (надає інформацію про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітній період), додатки та ін. Річний звіт супроводжується пояснювальними записками. Компоненти фінансової звітності взаємопов’язані, оскільки відображають відповідні аспекти господарської діяльності підприємства. Жодний звіт не може надати всю потрібну користувачам інформацію, а тому всі компоненти фінансової звітності слід розглядати та інтерпретувати у комплексі. У більшості країн світу застосовують типові форми фінансової звітності. Для країн ЄС форми та зміст фінансового звіту регулюються 4 – ю директивою ЄС. Типові форми фінансової звітності не розроблюються і не затверджуються в національному масштабі для деяких країн: США, Канада, Великобританія та ін. В цих країнах фірми самостійно обирають форму подання звітів, більш чи менш деталізовану відповідно до національних вимог щодо їх змісту та принципів формування. Кожна країна сама обирає адреса для подання фінансової звітності. Фінансова звітність складається та подається як для зовнішніх, так і для внутрішніх користувачів. Для зовнішніх - з річним інтервалом, для внутрішніх - з коротким інтервалом (щомісячно, щоквартально). Окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації. Н-д, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків, у свою чергу керівництво підприємства визначає склад і зміст внутрішньої звітності, необхідної для планування, контролю і прийняття рішень. Але жодна група користувачів не повинна мати пріоритету щодо змісту фінансової звітності загального призначення (додаткові вимоги не повинні впливати на фінансові звіти, що складаються для інших користувачів.

Вимоги до фінансової звітності:

1) зрозумілість – це якість інформації, яка дає можливість користувачам сприймати її значення. Однак, це не означає, що користувачі можуть правильно зрозуміти зміст фінансових звітів без необхідних базових знань у галузі бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку. 2) доречність – характеризує здатність інформації впливати на рішення, що приймаються на її основі – інформація вважається доречною, якщо вона здатна вплинути на прийняття рішень користувачами та допомогти їм оцінити минулі, поточні та майбутні події. 3) достовірність –інформація не містить помилок та упереджених  суджень. Для досягнення цієї достовірності необхідно, щоб інформація базувалася на даних синтетичного та аналітичного обліку, а також здійснення інвентаризації всіх активів, що проводилася б перед складанням річного фінансового звіту. 4) порівняльність – ця вимога повинна забезпечувати порівнянність даних (показників) даного періоду з аналогічними показниками минулих періодів.5) Фінансова звітність обов’язково підлягає аудиту.  

  18.Баланс зарубіжних фірм, загальна побудова, оцінка статей.

Бухгалтерський баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, пасиви та власний капітал на певну дату у грошовому вимірі. Баланс підприємства відображається за такою формулою: А = З + ВК. У різних країнах є певні особливості групування статей балансу. В Україні, як і в країнах ЄС статті активу групуються та розміщуються згори до низу по мірі зростання ліквідності господарських активів. В США, Англії, Канаді та ін. країнах статті балансу групуються в зворотному напрямку. У практиці існує 2 –і форми подання балансу: 1) двостороння форма = актив – ліворуч; зобов’язання та власний капітал - праворуч. 2) одностороння (послідовна) форма = послідовно згори до низу розміщується актив і пасив. Отже, основними елементами балансу є активи, зобов’язання та капітал власників. Складання та інтерпретація балансу потребують чіткого визначення і належного відображення цих елементів. Актив - це ресурс, який контролюється підприємством у результаті минулих подій та, як очікується, забезпечить збільшення економічних вигод в майбутньому. Актив відображують (визнають) у балансі, якщо є ймовірність отримати в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з його використанням, і оцінка активу може бути достовірно визначена. Майбутні вигоди втілені в активах, можуть бути отримані різними способами: використанням активу в процесі виробництва продукції, товарів, послуг для реалізації; обміном його на інші активи; погашенням заборгованості або розподілом між власниками. Зобов’язання  - це теперішня заборгованість підприємства іншим юридичним або фізичним особам, що виникла внаслідок здійснених у минулому господарських операцій чи інших подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Значна частина зобов’язань підприємства нараховуються регулярно (як правило, щомісячно) для виконання положень законодавчих актів щодо обов’язкових податків і зборів, розрахунків з працівниками; інша частина виникає внаслідок появи кредиторської заборгованості (заборгованість постачальникам, надання банком кредиту та сплата по ньому відсотків та ін.). Зобов’язання відображають (визнають) у балансі, якщо є ймовірність зменшення економічних вигод підприємства у майбутньому внаслідок його виконання, і сума, за якою воно підлягає погашенню, може бути достовірно визначена. Власний капітал  - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал визнається в балансі одночасно з визнанням активів чи зобов’язань, які призводять до його зміни. У зв’язку з цим оцінка ВК визначається оцінкою відповідних активів і зобов’язань. Однак це не означає, що загальна сума ВК обов’язково буде дорівнюватиме ринковій вартості акцій підприємства або сумі, яку можна отримати від реалізації його чистих активів в умовах безперервності діяльності. Таким чином, у бухгалтерському балансі зіставляються дві величини. З одного боку, реальні господарські засоби (активи), якими користується і розпоряджається підприємство: основні засоби, матеріли, готова продукція, грошові кошти тощо. З іншого боку – це джерела формування цих господарських засобів, які поділяються на власні і позичені (залучені зі сторони). У нашій практиці ліва сторона балансу зветься активом, а права сторона, що відображає сукупність джерел формування (власних і позичені) – пасивом балансу. Актив і пасив балансу поділяються на окремі показники, які звуться статтями балансу. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів (активні статті) або джерел їх формування (пасивні статті). Статті балансу групуються в розділи за однорідністю господарських засобів або джерел їх формування, що полегшує читання балансу та його аналіз. У різних країнах є певні особливості групування статей балансу. В більшості західноєвропейських країн статті активу балансу групуються і розміщуються згори донизу в міру зростання ліквідності господарських засобів (активів). Під ліквідністю засобів при цьому слід розуміти їх спроможність перетворитись. трансформуватися у грошові кошти (готівку) за якийсь певний період. Статті пасиву балансу групуються і розміщуються згори донизу за ознакою зменшення часу, необхідного для повернення боргів. Власне за такими самими ознаками групуються статті балансу і в Україні. В активі виділяють такі три розділи: 1)основні засоби та інші позаоборотні активи; 2)запаси і затрати; 3)грошові кошти, розрахунки та інші активи. Статті пасиву балансу теж поділяються на три розділи: 1)джерела власних та прирівняних до них коштів; 2) довгострокові пасиви; 3)розрахунки та інші пасиви. В США, Англії, Канаді та деяких інших країнах статті балансу групуються у зворотному напрямку. Важливо розрізняти за суттю та за змістом основні розділи балансу: оборотні активи, необоротні активи, короткострокові зобов’язання, довгострокові зобов’язання, власний капітал. Оборотні активи – це господарські засоби, призначені для споживання, реалізації чи використання в процесі господарської діяльності впродовж одного року або операційного циклу. Синонімом їх може бути назва “Поточні активи”. До них належать грошові кошти в касі та на рахунках в банках, короткострокові фінансові інвестиції (до одного року), витрати майбутніх періодів, складські запаси (матеріли, товари, готова продукція, незавершене виробництво). До необоротних (довгострокових) активів  належать засоби, придбані або створені підприємством для довгострокового використання (більше 1-го року) і не призначені для реалізації чи споживання впродовж одного операційного циклу. Серед них слід назвати нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції (на строк більше 1-го року) тощо. Короткострокові зобов’язання - це зобов’язання, борги підприємства, які мають бути погашені впродовж одного року. Їх ще називають поточними зобов’язаннями або поточними пасивами підприємства. До них належать короткострокові кредити банків, позики, заборгованість по рахунках постачальників, так звані нараховані витрати – нарахована заборгованість персоналові підприємства, органам страхування тощо, заборгованість бюджету, інша короткострокова кредиторська заборгованість. Довгострокові зобов’язання (або довгострокові пасиви підприємства) – це зобов’язання (борги підприємства), строк погашення яких перевищує один рік. До них належать довгострокові кредити банків та інших кредитних установ, довгострокові позики (облігації) тощо.  До власного капіталу  , наприклад, акціонерної компанії, належить статутний капітал по привілейованих та звичайних акціях, додатково оплачений капітал (понад номінальну вартість акцій), нерозподілений прибуток, інші фонди та резерви.

Для розкриття реального фінансового стану підприємства велике значення має оцінка статей балансу, тобто активів і пасивів підприємства. Згідно із загальноприйнятим принципом собівартості оцінка активів, що надходять на підприємство, здійснюється за фактичними витратами їх придбання чи на власне виробництво. Однак у процесі господарської діяльності активи використовуються і відбувається зміна їх вартості. Певний вплив має також коливання цін на товарних і фондових ринках. А тому, відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, активи підприємств необхідно оцінювати і подавати в балансі за принципом чистого (нетто) стану. Так основні засоби відображаються в бухгалтерському балансі за початковою або за відновлюваною вартістю, сумою амортизації (зносу), за залишковою вартістю. Але у валюту балансу зараховується тільки залишкова вартість основних засобів. Аналогічно відображаються в балансі і нематеріальні активи. Виробничі запаси оцінюються і подаються в балансі за меншою з оцінок: за початковою (фактичною) вартістю або за ринковою ціною на дату складання балансу. Аналогічно оцінюються швидкорелізовувані цінні папери, інвестиції в акції, якщо частка їх у капіталі іншої компанії незначна. Дебіторська заборгованість оцінюється за поточним грошовим еквівалентом, тобто за фактичною величиною, визнаною кожною зі сторін у бухгалтерському балансі дебіторська заборгованість відображається розгорнуто: за фактичною сумою, резервом сумнівних боргів і за реальною, наявною до одержання. Остання зараховується у валюту балансу. При складанні балансу підприємства здійснюють перерахунок  валютних статей (наявної іноземної валюти, розрахунків і зобов’язань) у національну валюту за курсом на дату складання балансу. При цьому визначаються курсові різниці, які обліковуються і відображаються окремо. Питання оцінки статей балансу регулюються міжнародними стандартами бухгалтерського обліку залежно від об’єкта, що розглядається: №2 “Запаси”, №5 “Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах”, №16 “Основні засоби”, №25 “ Облік інвестицій”, №29 “Фінансова звітність у гіперінфляційних економіках” тощо.  

 19.Звіт про прибутки зарубіжних фірм, призначення, зміст та методика складання.

Основною метою звіту про прибутки є надання інформації користувачам про формування фінансового результату підприємства (регламентує МСБО №5). Звіт про прибутки надає користувачам, насамперед інвесторам і кредиторам, важливу фінансову інформацію для оцінки минулої діяльності підприємства, а також ризику недосягнення ним очікуваних результатів. Звіт про прибутки може мати одноступеневий і багатоступеневий формат. Наявність 2-х форматів звітів про прибутки зумовлена існуванням 2-х основних моделей бухгалтерського обліку, які відомі як англо – саксонська та континентальна (європейська). Обидві моделі базуються на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, але мають суттєві відмінності, які зумовлені в першу чергу різницями в правовій системі, соціально – економічними факторами, історичними традиціями тощо. За одноступеневим форматом звіт складається з 2-х розділів: 1)перелік усіх доходів за звітний період; 2)перелік всіх витрат за звітний період. Різниця між ними покаже фінансовий результат діяльності підприємства. Хоча одноступеневий формат є простішим, деякі фахівці вважають, що він не повністю забезпечує інформаційні потреби користувачів, оскільки не відокремлює результати основної діяльності та інші прибутки і збитки. Звіт за багатоступеневим форматом містить проміжні показники: валовий дохід; операційний прибуток; результат фінансових та надзвичайних операцій; прибуток до оподаткування; чистий прибуток.

Продажі (чисті або netto) = дохід від реалізації – ПДВ – акциз – комерційні знижки надані – товари повернуті.

Собівартість реалізованої продукції = прямі матеріальні витрати + прямі трудові витрати + загально виробничі витрати.

Валовий дохід = продажі – собівартість.

Операційний прибуток = валовий дохід – операційні витрати (операційні витрати включають витрати на збут, адміністративні витрати, амортизацію та ін.). Окремо відображаються доходи від фінансових операцій та витрати на них.

Прибуток до оподаткування – визначається алгебраїчною сумою операційного прибутку та результатів від фінансових та надзвичайних операцій (- % за кредити).

Чистий прибуток – це різниця між прибутком до оподаткування та суми податку на прибуток.

В країнах ЄС форма звіту про прибутки затверджується в національних масштабах і є єдиним для всіх підприємств. У США, Канаді, Англії – форма звіту довільна щодо переліку доходів, витрат, їх деталізації та групування.