Чого шумиш, дібровонько

1 2 3 4 5 6

(Українська народна пісня)

Діброва- листяний ліс, у якому переважає дуб.

— Зеленая дібровонько.

Чого рано зашуміла?

Чого рано зашуміла,

Жовтим воском зажовтіла?

— Як же мені не шуміти?

Он морози йдуть

І на листя, і на віття

Вже вогонь кладуть.

— Не журися, дібровонько,

Не журися,

Що не вкрита головонька,

Облітає листя.

Нехай вітри,

Нехай бурі,

Нехай небо хмариться!

Якось зиму перебудем,

Весна не забариться.

1.Прочитайте народну пісню мовчки й поміркуйте, яким настроєм вона сповнена. Чому?

2.Тепер прочитайте пісню вголос, дотримуючись розмітки. Але спочатку подумайте, яким тоном треба читати більшу частину пісні. Де треба його змінити? Чому?

Зробіть до пісні словесний малюнок.

Урок 9

ОСІНЬ У ЛІСІ

Євген Шморгун

Вражено — изумлённо.

Захоплення — восхищение.

Приходжу до знайомого лісу і вражено зупиняюся:

— О!..

І немає слів, щоб висловити захоплення.

А ліс і собі шелестить. Дерева, стомившись протягом весни й літа, тягнуться наввипередки до сонця і раптом зупинилися, опустили руки, оглядають одне одного, дивуються з власної краси:

— О!..

Тиша-тиша.

Тут звідкілясь об’явився невсида-вітерець: ш-ш-шуг!.. Та дуби на нього невдоволено зашикали: «Тш- ш-ш!.. Тш-ш-ш!..»

І вітерець слухняно принишк, притулившись до стовбура уже безлистої осики.

1.Яка картина природи викликала захоплення автора?
2. Як письменникові вдалося це передати?
3. Якими зобразив автор дерева?
4. Які слова допомагають уявити їх як живі особи?
5. Які звуки почув автор у лісі? Як їх передав?

ДОРІЖКА

Євген Шморгун

Дарма — напрасно.

Набурмосився сивий дощ та й не просвітляє. І ця доріжка в парку аж до самого краю тиха й безлюдна.

А дарма! Бо якраз тепер доріжка найпоказніша, саме зараз настав її зоряний час: на ній лапато розпласталися мокрі кленові зорі. Так і відлискують щирим золотом та багрянцем на невідбіленому полотні ґрунтівки.

Ступаю по такій зірчастій...

Чи ж то по доріжці ступаю?

Чи ж то не сама царівна Осінь тягне шлейф свого плаття з жовтня в листопад?

1.Як автор описує осінню доріжку? Знайди цей опис.
2.Що автор називає кленовими зорями? А що золотом і багрянцем? Чому?
3.Як ви вважаєте, із чим можна порівняти листочки, що спадають з дерев?

4.Яку картину ви змогли би намалювати за останнім реченням? Розкажіть про це.
5.Що об’єднує обидва тексти, написані Є. Шморгуном?

Спробуйте розповісти про свої враження від осіннього парку, саду, використовуючи образні вислови.

Урок 10

ГРУДЕНЬ

Анатолій Костецький

Найперший сніг упав на землю,
Завис нечутно на гілках,
І забіліла сосон зелень
У неполоханих гайках.

Вже влаштувавсь ведмідь на зиму
В барлозі темнім і зручнім,
Лежить і згадує ожину,
І посміхається у сні.

А змерзлі клени та берези
Ховають ноги в теплий сніг
І затихають обережно
Аж до далекої весни.

1.Прочитайте вірш мовчки. Зробіть розмітку для виразного читання.
Подумайте, яким тоном слід його читати.
2. Прочитайте останню строфу вірша. Знайдіть слова, ужиті в переносному значенні.

З якою метою їх використано?
3. Які рядки вірша вам найбільше сподобалися?

Доберіть ілюстрації до вірша. Влаштуйте виставку малюнків.

Урок 11

МАМО, ІДЕ ВЖЕ ЗИМА

Лариса Петрівна Косач-Квітка

У вирій — в теплі краї.
Ненька — мама.
    Сивенька — тут: серенькая.
     Навісний — страшный, лютый.
     Байдуже— безразлично.
    Дбати— заботиться.

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна, — одказує мати,
— Онде, бачиш, пташина сивенька.
Скаче швидко отам біля хати.
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

«Мамо! Ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, —
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже?
Бач, розспівалися як!»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де б під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»
«Спів пташині потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».

1.Прочитайте вірш мовчки і скажіть, яка його основна думка? Як вона доведена?
2.Поміркуйте, скільки у вірші дійових осіб? У кого з них темп мовлення швидкий, а в кого — повільний? Чому?
Прочитайте текст уголос. Знайдіть в тексті синоніми до слова мама.

Розкажіть, як ви допомагаєте пташкам перезимувати.

Урок 12

У ПОЛЯХ

Євген Шморгун

Вигаптувати — вышить.
Зирити — смотреть.
Не завважити — тут: не заметить.
Полохати — пугать.

Учора підсипало ще сніжку, поземка війнула хвостом, підмела, пригладила — стало в полях, як у прибраній світлиці. І на лиж ах тепер любо-радо.

Інна спинилася, каже:

— Ми зараз тут одні на всі-всі поля.

А просто перед її лижами враз вибухає сніговий фонтан. І поки Інна приходить до тями, здоровезний зайчисько шугнув за невисокий горбок, вигаптувавши на білині крапчастий візерунок слідів.

— От тобі й одні! — сміюся з неї. І показую на сусідній горбок: — А ген оті темні цяточки бачиш?

— Там що, теж сплять зайці? — Інна здивовано зирить на мене.

— Куріпки. Там їхня їдальня. Заєць уночі розгріб сніг, от на розгребені вони клюють озимину.

— А чого не ворушаться?

— Помітили нас і затаїлися. Сподіваються, що ми їх не завважимо. Зараз куріпкам із-під снігу важко добу вати корм, тому вони кожну свою їдальню залишають із великою неохотою.

Щоб не полохати птахів, ми навмисне повертаємо у протилежний бік. Нам же однаково, де кататися.

У видолинку ще здалеку побачили на снігу щось чорне. Гадали-гадали, та так і не

вгадали, що воно таке. Наблизилися — а це свіжонаточена купа землі. Виходить, кротові і взимку не до відпочинку.

Лижні по снігу біжать швидко, легко. От лише день короткий: ще не встигли

втомитися, а сонце до заходу хилиться, нагадує, що вже час додому.

1.Що було для вас новим у цьому тексті?

2.Як автор змальовує поле взимку? Прочитайте ці рядки.
3. Про що дізналася Інна під час лижної прогулянки? Що побачила?

Загадки
* * *
Скатертина біла увесь світ накрила.
* * *
— Що це? Що це? — всі кричать. — Білі мухи он летять.
* * *
Що то за гість, що тепло їсть?

Урок 13

ТРИ СЕСТРИЦІ

(Казка)

Олександр Леонтович

Захват — восторг.

Настала Зима. Засипала снігом поля і ліси, міста і села. Прийшов Дід Мороз і закував кригою ріки, ставки, озера. Поглянеш — дахи білі, земля біла, небо сіре, а з неба сніг, як крупа манна, сиплеться.

Холодно, сумно. Нема краси.

Чи ж до неї Зимі, коли стільки снігу для хуртовин приготувати треба? А Діду Морозу — морозцю міцнішого додати? Побачили це доньки Зими, три сестрички, коси сріблясті, очі зоряні, і замислилися.

Блакитноокою весною, зеленим літом, багряною осін ню бачать вони землю зі свого далекого кришталевого палацу на півночі у красі незрівнянній. Усі ці пори року переливаються різними барвами.

А білій Зимі як бути?

І надумали: найстарша, майстриня уміла, сплела дивне мереживо з білих та срібних ниток і накинула його на кущ і та дерева, на паркани та кожну травинку.

І людям це так сподобалося, що і слова нові для нього придумали: іній та паморозь.

Середня сестричка кроїти візерунки любила. Стала вирізувати їх із снігу й обсипати ними землю. І полетіли вони, заіскрилися у променях сонця. Люди сплеснули руками від захвату!

І назвали їх сніжинками.

А наймолодша краще за всіх малювала квіти, дерева, трави. Узяла вона відерце з крижаною фарбою, срібний пензлик і пішла розмальовувати вікна в будинках. Тільки здалося їй, що цього замало. Вибрала вона найніжніші барви в Сонечка-батечка: блакитну, рожеву й почала рано-вранці розфарбовувати небо на сході. Небо велике — стомилася. Удень відпочивала, а надвечір і другу найкращ у свою картину закінчила. Фарби яскраві, гарячі вибрала. І стали з ’являтися на небі ранками й вечорами разом із Сонечком картини молодшої сестрички- художниці. Земля, куди не кинь оком, біла, а небо над нею переливається найтоншими відтінками. Що дужчий мороз, то яскравіш і фарби.

Відтоді і взимку стало красиво. Хоч і холодно, але полюбили люди зиму за її красу незрівнянну, створену трьома сестрами-майстринями.

1.Як описано зиму на початку казки?
2.Що зробила кожна сестра? Для чого?
3. Поділіть казку на частини й доберіть заголовки до кожної.
4. Перекажіть ту частину казки, яка вам найбільше сподобалася.
5. За що люди полюбили зиму?

Розкажіть про своє ставлення до цієї пори року.

Коник-стрибунець

Леонід Глібов

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи, співав;
Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма...
Коли гульк — аж в степ широкий
Суне злючая зима.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Мурав'я;
— Дядьку, он зима біліє!
От тепер же згину я!
Чуєш — в лісі ворон кряче,
Вітри буйнії гудуть?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!
— Опізнився, небораче, —
Одказав земляк йому, —
Хто кохав життя ледаче —
Непереливки тому.
— Як же в світі не радіти?
Все кругом тебе цвіте, —
Каже Коник, — пташки, квіти,
Любе літечко на те;
Скочиш на траву шовкову —
Все співав би та співав. —
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже, —
Вдача вже твоя така, —
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!