Еволюція відносин власності

Відносини власності пройшли еволюційний шлях розвитку. Спочатку виникає усуспільнений (колективний) тип привласнення, який панував досить тривалий час (десь 1 млн. років), а його характер був обумовленій дуже низьким рівнем розвитку продуктивних сил, високою залежністю життєздатності людини від певної спільності людей.

З розвитком матеріально-технічної основи виробництва, підвищенням продуктивності спільної праці з'являється новий тип привласнення – приватне привласнення. Спочатку він виступав у формах класичної (приватної) власності і являв собою або власність на засоби виробництва людини, а виробляє продукт (цю форму власності в економічній літературі називають трудовою власністю), або власність на засоби виробництва людини, яка використовує чужу працю (рабовласницька, феодальна, одноосібна капіталістична - за умов останньої вже використовується праця найманих працівників). Розвиток продуктивних сил, зростання масштабів виробництва, його ускладнення з об'єктивною необхідністю обумовили певні и класичної (особистої) приватної власності. Почав поступово формуватися новий, третій, тип привласнення. Спільно-пайовий тип привласнення поєднує у собі основні принципи усуспільненого і приватного привласнення. Усуспільнена приватна власність почала виступати у формах акціонерної, колективної, пайової власності. Особливого розвитку за сучасних умов набула акціонерна (корпоративна) власність. За даними статистики, в розвинених країнах Заходу на корпоративну форму власності припадає зараз 80-90 відсотків загального обсягу виробництва. Вчені-економісти, аналізуючи процес постійного вдосконалення та розповсюдження корпоративної форми власності, прийшли до висновку, що саме передача певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам значно підвищує ефективність виробництва, покращує кінцеві результати виробничої діяльності. Це обумовлено перш за все тим, що людина-власник (або співвласник) найбільш повно реалізує всі свої здібності, націлена на ефективність результатів своєї праці. Не випадково, у США наприкінці 90-х років XX ст. нараховувалося майже 50 млн. акціонерів, тоді як на початку 50-х років минулого століття їх було близько 6 млн. У цілому у країнах Заходу кожний третій дорослий є акціонером.

Не здають свої позиції і підприємства, що знаходяться у індивідуальній приватній власності. І хоча їхня частка у загальному обсязі виробленого продукту не є значною (у США, наприклад, вона складає десь 6% реалізованої продукції), кількість індивідуальних приватних підприємств постійно зростає і саме вони, як вважають вчені-економісти, закладають основи вільного підприємництва. Певний розвиток в сучасній ринковій економіці отримують і господарські товариства, якими володіють дві або більше осіб і функціонування яких також забезпечує поєднання функцій власника та виробника.

Розвиток та удосконалення приватної власності зовсім не означає, що усуспільнене привласнення себе вичерпало. Воно існує у формі державної власності, без існування якої не обходиться зараз ні одна ринкова країна.

Таким чином, економічну основу сучасних змішаних ринкових систем представляє сукупність різноманітних форм усіх розглянутих типів привласнення, що і забезпечує в кінцевому результаті ефективність їхнього функціонування.

4. Основні тенденції розвитку відносин власності в Україні на сучасному етапі. Роздержавлення та приватизація.

Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Тобто мова йде про створення економічної основи функціонування ринкової економіки. Правові засади здійснення цього процесу визначені низкою законодавчих актів, серед яких центральне місце займає Закон України "Про власність". У ньому визначено, що власність в нашій країні існує у різних формах (приватної, колективної, державної) і Україна створює рівні умови для розвитку та захисту кожної з них.

Становлення в українській державі різних форм власності в значній мірі забезпечується здійсненням процесів роздержавлення та приватизації. Роздержавлення по своїй суті (як цей процес розуміється нашими вітчизняними економістами) спрямоване на подолання тотального одержавлення всіх аспектів економічного життя, яке існувало в адміністративно-командній системі. Воно передбачає реалізацію заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки та ін.

Важливою складовою роздержавлення є приватизація. Приватизація - це передання державної власності за плату або безоплатно в приватну власність.

Роздержавлення та приватизація в Україні у відповідності до діючого законодавства можуть здійснюватися у різних формах. Так, що стосується роздержавлення, то його основними формами є акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майна громадянами та їхніми господарськими об'єднаннями; обмеження втручання держави в процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення та ін. Приватизація відбувається за такими формами: купівля-продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні; купівля-продаж часток (акцій, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за передплатою та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колективом, безплатна передача окремих підприємств, частини їхнього майна, надання інших пільг (за спеціальним рішенням Кабінету Міністрів); ліквідація підприємств відповідно до законодавства України і продаж їхнього майна за конкурсом, на аукціоні, на біржах або через магазини оптової чи роздрібної мережі тощо. Необхідно зазначити, що ступінь використання тих чи інших форм роздержавлення та приватизації не є незмінною, визначається специфікою кожного конкретного етапу здійснюваних перетворень. Так, на початку 90-х років минулого століття переважали форми, які передбачали передачу об'єктів державної власності трудовим колективам, а вже наприкінці цього ж століття пріоритет надавався продажу державного майна на аукціонах та за конкурсом. На початку XXI століття дуже актуальним стає питання певні підсумки здійснюваних процесів (чи виправданою є така їхня тривалість та повільність, чи досягають вони тих цілей, які були визначені спочатку та яким вони повинні бути підпорядкуванні?) та посилення їхньої соціальної спрямованості.