Функції педагогічної культури

 

Пізнавальна - спрямована на забезпечення майбутнім учителем цілісного аналізу педагогічних явищ, процесів, діяльності й навколишнього середовища на основі сформованої системи знань, а також на вивчення, усвідомлення й аналіз своїх індивідуально-психологічних особливостей, досвіду, рівня сформованості культури.

Гуманістична -полягає у засвоєнні майбутнім учителем системи знань, умінь і навичок, оволодінні певним досвідом і методикою викладання предметів, у проведенні дослідницької роботи, тобто в оволодінні професією.

Виховна -спрямована на засвоєння системи педагогічних цінностей, що формує активне ставлення до навколишньої дійсності.

Комунікативна -полягає у встановленні контактів між тим, хто навчає і тим, хто навчається, сприяє обміну інформацією, встановленню зворотного зв'язку.

Діагностично-прогностична -передбачає діагностування педагогічних явищ, діяльності особистості, прогнозування і своєчасне реагування на зміни в педагогічному процесі та в розвитку особистості.

Нормативна -пов'язана з організацією навчально-виховного процесу, діяльності й спілкування, що забезпечує її високу результативність і досягнення мети.

Захисна -забезпечує зняття напруження і стресів у процесі діяльності, включаючи і організацію дозвілля учителя на основі засвоєних умінь психотехніки.

Педагогічна культура

На нашу думку, в основі педагогічної майстерності лежить педагогічна
культура — оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь
його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку
його особистості.

Основні складові педагогічної культури:

· педагогічна спрямованість;

· психолого-педагогічна ерудиція;

· гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

· висока педагогічна майстерність і організованість;

· уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;

· сукупність професійно важливих якостей;

· педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;

· постійне самовдосконалення.

Стрижньовий компонент педагогічної культури — педагогічна
майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного
мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу педагогові успішно вирішувати
навчально-виховні завдання.

Педагог має бути Особистістю з великої літери, справжнім майстром своєї справи, який може протистояти труднощам сьогодення і здатний піднятися над ними. Актуальною є думка К. Д. Ушинського: «У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні....Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця істинне виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер».

Щоденна педагогічна практика свідчить: суттєвих результатів у вихованні досягають ті педагоги, які мають високу педагогічну культуру, і навпаки — негативні приклади брутальності, що, на жаль, ще присутні у практиці, свідчать про відсутність культури. Тому педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати. Вона повинна бути підвалиною діяльності педагога і забезпечувати як удосконалення навчально-виховного процесу, так і самовдосконалення кожного педагога.

Одним із основних показників педагогічної культури є педагогічний досвід — теорія і практика педагогічної діяльності людства та її результат, який має два взаємодоповнювальні рівні — теоретичний і практичний.

Будь-яка культура, в тому числі й педагогічна, ґрунтується на певних знаннях. К. Д. Ушинський у роботі «Про користь педагогічної літератури» підкреслював необхідність для педагога широких знань у галузі анатомії, фізіології, політичної економії, історії цивілізації, літератури та мистецтва.

Відповідно до специфіки діяльності педагога слід підкреслити кінцеву потребу як у професійних знаннях, навичках і вміннях, так і в психолого-педагогічних. До них відносять: «...володіння предметом викладання, методикою викладання предмета, психологічну підготовленість, загальну ерудицію, широкий культурний кругозір, педагогічну майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські вміння і навички, педагогічний такт, педагогічну техніку, володіння технологіями спілкування, ораторську майстерність та інші якості».

Безперечно, не будуть мати високого авторитету серед вихованців ті педагоги, які не є майстрами своєї справи.

Зміст професійних знань, навичок і вмінь становить професійну компетентність педагога — одну з основних підвалин педагогічної культури.

Ґрунтовні знання в галузі психології та педагогіки, з одного боку, не можна ототожнювати з педагогічною культурою, а з іншого — вони є другою її підвалиною. Психологічні знання, навички та вміння повинні забезпечити педагога чіткими уявленнями про закономірності функціонування психіки вихованця й особливості їх вияву в різних, у тому числі педагогічних і виробничих, умовах; тобто озброїти конкретною методикою впливу на основні складові психічних процесів, які мають надзвичайно важливе значення як в навчальній діяльності, так і в професійній, врахувати психічні властивості особистості та шляхи їх розвитку під час проведення різноманітних заходів; вміло впливати на психічний стан вихованців і спрямовувати його на підвищення якості їх діяльності; ефективно керувати формуванням психічних утворень, які є основою професійної майстерності як окремого вихованця, так і колективу.

Не менш глибокі та всебічні знання потрібні педагогу в галузі психології малої групи (колективу), спілкування, виховання і навчання, професійної діяльності. Він також повинен володіти ефективними прийомами впливу на свідомість і підсвідомість вихованців в критичній ситуації, надавати їм своєчасну кваліфіковану соціально-психологічну консультацію і допомогу тощо. Кожна галузь має стати предметом особливої уваги педагога.

Знання із загальної педагогіки забезпечують, по-перше, теоретичну підвалину діяльності педагога, по-друге, оволодіння ефективною методикою здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, формування навичок і вмінь кожного педагога.

Теоретичний рівень опанування педагогічного досвіду людства становить собою психолого-педагогічну ерудицію педагога, що є теоретичною основою його педагогічної культури і необхідною умовою формування педагогічної майстерності. Про це влучно сказав французький письменник Є.

Абу: історію цивілізації можна виразити в шістьох словах — чим більше знаєш, тим більше можеш.

Психолого-педагогічна ерудиція виявляється у вільному володінні науковими основами психології та педагогіки, умінні здійснити психолого-педагогічний аналіз різних навчально-виховних явиш і заходів, визначенні оптимальних способів педагогічного впливу, дійових методів і форм на­вчально-виховного процесу, тобто в рівні опанування об'єктивними закономірностями цих наук.

Отже, основними формами прояву педагогічної культури педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх поєднання в педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як. педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний прояв у практичній діяльності. Також педагогічну майстерність можна розглядати як повний вияв педагогом свого «Я» в педагогічній діяльності. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.