Вплив глобалізації на розвиток освіти

До важливих векторів глобалізації належить освіта, яка не тільки не залишалася осторонь процесів глобалізації, а й активно залучається до них. Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висувають нові вимоги до структури та якості освіти.

Однак, як справедливо стверджує М. Квнаєв, необхідно проводити чітке розмежування між інтернаціоналізацією навчальних закладів і глобалізацією освіти, які взаємопов’язані, але разом з тим принципово різняться між собою.

Інтернаціоналізація – це розширення двосторонніх і багатосторонніх зв’язків і контактів між навчальними закладами різних країн на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва. ЇЇ мета – підвищення ефективності освітньої і науково-дослідної роботи, в ідеалі доведення її до кращого світового рівня, розширення мобільності викладацького й учнівського (студентського) персоналу.

Безпосередній вплив глобалізації на освіту зумовлений такими чинниками:

Ø перенесення на соціальну сферу в цілому та на освіту зокрема неоліберальної ідеології, яка є характерною для глобальної економіки;

Ø розвиток НТП та інформаційних технологій, що об’єктивно зумовлюють можливість інтеграційних процесів в освітніх системах на регіональному та глобальному рівнях;

Ø прагнення світового співтовариства до формування в сучасних умовах нових глобальних цінностей – цінностей загальнолюдської культури, серед яких провідними повинні стати не влада сильного і багатого, а гуманізм, толерантність, повага до представників інших культур, націй, рас, релігій, схильність до співпраці з ними, до взаємозбагачення культур;

Ø вестернізація (американізація) духовних цінностей, що пов’язана з домінуючою позицією західної цивілізації в економічному, науково-технічному та політичному житті людства.

Світова освіта полі структурна: для неї характерні просторова (територіальна) і організаційна структури.

13. Аспекти процесу глобалізації в освіті

Процеси глобалізації в освіті пропонується розглядати у кількох аспектах: інституціональному, концептуальному, процесуальному.

Інституціональний аспект. До них належать ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Дана організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру.

ЮНЕСКО нині залишається головною установою, яка найбільшою мірою впливає на освіту. Свою діяльність в освітній сфері вона здійснює через ряд інституцій, основними серед яких є: Інститут освіти ЮНЕСКО, Міжнародне бюро освіти, Міжнародний інститут планування освіти (МІПО). Провідна функція МІПО – сприяння підвищенню якості освітньої політики, планування розвитку освіти та освітнього менеджменту у різних країнах світу шляхом підвищення кваліфікації управлінського персоналу, дослідження проблем та перспектив його діяльності.

Серед міжнародних проектів інтеграційної активності інституцій ЮНЕСКО виокремлюється існуюча з 1953 р. мережа асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Діяльність її є прикладом глобалізації в освітній сфері – прикладом співробітництва у справі підвищення ролі освіти в утвердженні цінностей миру. культури та толерантності.

Провідним центром, що створює й випробовує найновіші форми і методи інтеграції у різних сферах суспільного життя є Рада Європи, яка останніми роками особливо переймалася проблемами дослідження середньої освіти.

ЄС відіграє першочергову роль у розробці напрямів соціально-економічної та політичної стратегії західноєвропейських держав. Пріоритетними цілями ЄС є розвиток загальноєвропейського виміру освіти, сприяння мобільності та налагодження зв’язків між університетами й школами Європи.

Концептуальний аспект. Наслідки глобалізації в освітній сфері, її мета, принципи, методи лягли в основу ряду концепцій, що широко обговорюються освітянами.

Весь спектр освітніх глобалізацій них концепцій запропоновано об’єднати у три групи, залежно від типу взаємодії різних культур у рамках навчальної програми школи:

Ø асиміляційні, що передбачають забезпечення пріоритетного культурного і освітнього розвитку однієї домінуючої нації та занепад інших шляхом уніфікації;

Ø мультикультурні, які визначають автономний розвиток різних культурних груп, що підкреслюють свою специфіку, унікальність. Такий підхід не створює передумов для взаємодії, взаємозбагачення цих культур;

Ø інтеркультурні, які спрямовані на взаємовизнання та взаємозбагачення різних культур шляхом встановлення широкого спектру контактів.

Процесуальний аспект. Прикладами глобальних освітніх перетворень, тобто процесуальних аспектів, є: запровадження в усьому цивілізованому світі у ХУІІ ст. класно-урочної системи, перехід від монополії класичної середньої освіти до співіснування класичної та реальної на початку ХХ ст.,  введення обов’язкової початкової, а потім і базової (неповної середньої) освіти; розробка та введення стандартів якості освіти.

У цьому контексті хотіли б зупинитися на проблемах, які постають перед вищою школою України.

Перша з них пов’язана із запровадженням на національному грунті поширеної на Заході концепції вищої освіти як сфери послуг, що усуває з освітнього процесу громадянсько-виховні функції. Основний негатив такого підходу вбачається в уніфікації навчально-виховного процесу, втраті специфіки національної системи освіти. Крім того, сьогодні зростає потреба не просто у високоосвіченому і високопрофесійному фахівцеві, а патріотично налаштованій особистості. Досягти цього можна лише базуючись на національних традиціях, мові, культурі, які мають покладатися в основу і всебічно враховуватися в навчально-виховному процесі вузів.