Підведення підсумків про виховну роботу

Завдяки єдиним педагогічним переконанням В.О.Сухомлинський та його колеги впев­нено добивалися мети. Ця мета — якомога повніше роз­крити здібності кожного юнака, кожної дівчини, що вступають у життя. Прагнення розвинути здібності і та­ланти всіх без винятку дітей, що прийшли у школу, червоною ниткою проходить через усю навчально-виховну роботу В.О.Сухомлинського. На першому місці стоїть формування мо­ральної і громадянської зрілості. Багаторічний досвід переконав колектив, що здібності, обдаровання, людська особистість розквітають лише на фоні громадянської зрілості. Якщо в людини міцна громадянська позиція, їй буде доступна творчість.

В.О.Сухомлинський та його колеги прагнули дати правильний напрям розвиткові людської індивідуальності, так будувати навчальну і виховну роботу, щоб жодний вихованець не почував себе нездібним. Наприклад, юнак має досить посередні здібності до творчого мислення, але в нього можуть бути не­абиякі здібності до якогось виду трудової діяльності, їх тільки треба розвивати. І В.О.Сухомлинський та його колеги добивалися того, що він досягає майстерності, досконалості: один — у рослин­ництві, другий — у технічній творчості, третій — у бу­дівельній справі, четвертий — у догляді за тваринами. Цілеспрямованість виховання в тому й полягає, щоб дати людині пізнати щастя праці і сьогодні, і в майбут­ньому.

У своїй роботі В.О.Сухомлинський додержував правила не допускати, щоб навіть один день шкільного навчання був без успіху, без результату. З учнями, що з трудом опановують знання, він проводив копітку індивідуальну роботу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, В.О.Сухомлинський добивався, щоб кожний з них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Цей успіх стає моральною підтримкою, яка нади­хає учня на подолання труднощів у навчанні.

В школі у В.О.Сухомлинського, як правило, не було другорічників: на другий рік залишалися лише окремі діти, які хворіли тривалий час.Серед факторів, які забезпечують підвищення якості шкільної підготовки підростаючого покоління, на пер­шому місці — піклування про здоров'я дітей.

Здійснюючи навчально-виховну роботу в тісному зв'язку з життям, з практикою, В.О.Сухомлинський та його колеги прагнули до того, щоб у виховний процес проникали найпередовіші явища суспільного життя. Кожний вихованець на влас­ному досвіді переконується, що духовне, культурне зро­стання можливе лише при наявності творчої праці вели­кої суспільної значущості і що праця стає цікавою, за­хоплюючою тільки тоді, коли вона осяяна громадянським почуттям, розумом і творчим задумом. Тому В.О.Сухомлинський прагнув зробити багатогранними спільні інтереси, що об'єднують дітей у колектив: це й цікавий задум творчої праці, і за­хоплююча книжка, і соціальна моральна естетична про­блема, що хвилює суспільство і через те схвилювала дітей, і дозвілля, подорож, туристичний похід, ігри тощо.

Спрямованість суспільства до перетворення науки в без­посередню продуктивну силу В.О.Сухомлинський намагався якомога яскравіше відбити у виховній роботі. Сільськогосподарська праця учнів у школі була насичена експериментуванням, дослі­дженнями. Творча думка дітей у технічних гуртках спря­мована на те, щоб ручну працю замінити механізмом. Юні хіміки заклопотані проблемою підвищення родючо­сті грунту хімічними засобами. Єдність фізичної праці і наукової думки — це одне з головних джерел самовихо­вання в процесі праці.

Зв'язок школи з життям В.О.Сухомлинський та його колеги здійснювали також, форму­ючи в свідомості вихованців моральне переко­нання, що головне джерело матеріального добробуту і повноти духовного життя — це праця робітників і се­лян, тих, хто виробляє метал і вугілля, нафту і машини, електроенергію й добрива, хліб і м'ясо; праця — основа людського щастя. Уся система морального і трудо­вого виховання спрямована на те, щоб утвердити в свідо­мості вихованця, який вступає на шлях самостій­ного трудового життя, прагнення створювати матеріальні блага і цінності для якомога ширшого кола членів сус­пільства. З раннього дитинства вихованці дістають задоволення від того, що вони щось дають суспільству, людям, привчаючись вбачати в цьому моральне виправ­дання того, що вони одержують всілякі блага від стар­ших поколінь.

У творчій праці педагогічного колективу В.О.Сухомлинського вели­ку роль відіграло переконання в тому, що без самовихо­вання немає справжнього виховання. Учнівський колек­тив розглядається як самостійну, активну виховну силу, а педагогічне керівництво цією силою вбачало в тому, щоб, аналізуючії навколишню обстановку, знаходити в ній реальні можливості для активної участі в житті суспіль­ства. Формування і розвиток суспільної самосвідомості колективу, виховання почуття колективної відповідаль­ності перед суспільством — основа самодіяльності і само­стійності. Неприпустимі організація заради організації, підкоряння заради підкоряння, керівництво заради керів­ництва. Так, наприклад, ніякого колективу і ніякої само­діяльності не буде, якщо вихованців не надихає єдина думка, якщо вони не відчувають, що їхня праця — це частка праці народу, що їхні ідеали—це ідеали народу.

Педагогічне керівництво учнівською самодіяльністю полягає також у тому, щоб використовувати численні можливості, які надає життя, для найрізноманітніших духовних зв'язків між вихованцями, щоб у єдиному загально-шкільному колективі було багато колективів, в основі яких лежить спільність інтересів, діяльності, задумів, захоплень. Це питання має першорядну важливість для розвитку індивідуальності кожного вихованця.

Кожна людина має свої духовні потреби й інтереси, і немає такого універсального колективу, в якому всі вони могли б знайти повне задоволення. Задовольнити їх можна лише за умови, коли духовне життя кожного вихо­ванця проходить у кількох колективах, до того ж кож­ний з них має свою специфічну мету і сферу діяльності. В одному колективі задовольняються інтереси, пов'язані з інтелектуальним розвитком; у другому вихованець розви­ває естетичні нахили; в третьому його об'єднує з това­ришами спільність творчої праці; четвертий колектив створюють самі школярі для органзації дозвілля тощо. Одні колективи існують у школі, інші — за місцем про­живання учнів. Одні об'єднують учнів різних вікових груп, в інші входять школярі одного віку. Багатогран­ність колективістських зв'язків забезпечує справжню самодіяльність. Але є виховна сила, яку нічим не можна замінити,— єдиний колектив як школа громадянського виховання.

Розділ II

ПОЄДНАННЯ ВИХОВНОЇ І НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

ВЧИТЕЛЯ У ШКОЛІ.