Компетенція благословення подружжя

Щодо компетенції благословення подружжя, як Кодекс Канонів Східних Церков, так і Кодекс Канонічного Права приписують норми одного і того ж характеру: місцевий ієрарх чи парох „всюди в межах своєї території правосильно благословлять подружжя, чи коли наречені є їх підлеглими, чи якщо принаймні одна з двох сторін належить до власної Церкви свого права“ [67] священнослужителя.
Щодо надання повноважень благословення подружжя, кан. 830 § 1 Кодексу Канонів Східних Церков говорить, що місцевий ієрарх і парох „можуть надавати священикам будь-якої Церкви свого права, навіть Латинської Церкви, повноваження благословити подружжя в межах своєї території“. Так само місцевий латинський ординарій чи парох можуть надавати східним священикам повноваження бути присутніми і благословляти подружжя вірних латинського обряду [68].
Необхідно, однак, враховувати, що, за винятком випадку, коли ієрарх чи парох належать до іншої Церкви свого права, дотримуючись норми кан. 916 Кодексу Канонів Східних Церков, відправа, щоб була дозволеною, має відбутися за літургійним обрядом супругів, або одного з них, якщо це міжобрядовий шлюб [69]. Тому відправа в іншому обряді є незаконною, але її може дозволити Апостольський Престол, у кожному окремому випадку.
Кан. 831 § 2 Кодексу Канонів Східних Церков уточнює, що подружжя слід укладати перед парохом майбутнього жениха, хіба що партикулярне право велить щось інше або якась слушна причина виправдовує це.
У випадку мішаних подруж між східними католиками і православними, приписана правом форма вінчання, тобто норма заключення подружжя в присутності місцевого ієрарха чи пароха або їхнього уповноваженого, делегованого ними, вимагається тільки для дозволеності; для правосильності ж вимагається лише священиче благословення [70].

Треба зберігати приписи літургійних книг

„Поза випадком необхідності під час вінчання слід дотримуватися приписів літургійних книг і законних звичаїв“ (кан. 836). Переглядаючи і ймовірно усучаснюючи літургійні приписи для таких відправ, компетентна влада кожної Церкви свого права повинна уважно оберігати неповторне багатство власної спадщини, бо воно показує особливе значення подружжя в рамках історії спасіння та особливо виражає богословськими термінами тісні зв’язки між нею і подружнім таїнством, яке існує між Христом і Його Церквою.

Заручини

Кан. 782 Кодексу Канонів Східних Церков звертається до теми заручин, які передують одруженню, стверджуючи, що цим керує партикулярне право (§. 1), але уточнює, що обіцянка одружитись не дає підстав вимагати здійснення подружжя. У практиці, яка існує століттями і ще сьогодні використовується у багатьох Церквах, заручини, які часто називають „обрядом обручок“, звичайно відбуваються разом із шлюбним обрядом, який називають „чином вінчання“.
Особливе значення обряду заручин полягає в тому, що він є виявом згоди майбутніх супругів, в той час як вінчання має на меті безпосередньо ввести їх у повноту подружнього життя. Зміст обряду заручин передбачає не лише просту обіцянку, а радше стале зобов’язання. Тому заручини не варто здійснювати поверхнево чи на початку планів про одруження. Особливі літургійні обряди для перших кроків реалізації цих проектів — менш серйозні і менш дефінітивні — існують у різних Церквах і є частиною традиції, яка в даний час не сповнюється в інших. Краще розуміння і можливе відновлення цих обрядів можуть сприяти освяченню різних моментів у дорозі християнських пар, аж до її повного завершення.

4.

ПОКАЯННЯ

Значення покаяння

Йоан Хреститель проповідував у Юдейській пустелі, кажучи: „Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство“ (Мт. 3, 2). Той самий вислів вживав Ісус Христос на початку свого прилюдного життя (пор.: Мт. 4, 17). Петро також розпочав свою апостольську діяльність закликом до навернення тих, хто був свідком Зшестя Святого Духа вранці в день П’ятидесятниці (пор.: Ді. 2, 38). Саме це завдання Христос доручає апостолам увечері після свого воскресіння, коли з’являється і навчає їх, що в Його ім’я буде проповідуватись „покаяння та відпущення гріхів усім народам“ (Лк. 24, 47), та посилає з місією, кажучи: „Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються“ (Йо. 20, 20-23).
Навернення серця, яке є відповіддю людини на поклик Бога і змінює орієнтацію її життя через звернення до Господа, відбувається в багатьох вимірах, серед яких є сокрушення, спокутування, надолуження. Це навернення включає мислення й поведінку, і вона є в осередку кожного християнського життя. Фактично, „всі бо згрішили й позбавлені слави Божої“ (Рим. 3, 23), але беручи участь у смерті і воскресінні Христа, можуть одержати відпущення гріхів, тобто вмирати для себе і жити для Бога (пор.: Рим. 6, 11).