Правовий режим земель несільськогосподарського призначення

у

Значну групу земель складають землі несільськогосподарського призначення, тобто земельні ділянки, призначені для використан­ня переважно для несільськогосподарських потреб.

Аналіз чинного законодавства дозволяє констатувати:

а) це земельні ділянки для різноманітного цільового викорис­тання;

б) таке цільове використання переважно не пов'язане з сільськогосподарським виробництвом, хоча у їх складі можуть бу­ти земельні ділянки для обмеженого сільськогосподарського вико­ристання (ведення підсобних господарств, городництва, організації пасовищ, тепличного господарства тощо);

в) вказані земельні ділянки зазвичай виступають операційно-те­риторіальною основою для провадження різних видів соціальної, демографічної, економічної, природоохоронної, рекреаційної, оз­доровчо-лікувальної, пізнавальної, туристичної, спортивної, науко­во-дослідної, лісогосподарської, заготівельної діяльності, ведення мисливського господарства, водогосподарської та інших видів діяльності;

г) окремі земельні ділянки, зокрема лісового фонду, є в той же час і важливим засобом виробництва в процесі ведення лісового господарства, заготівлі деревини; живиці, другорядних лісових ма­теріалів, плодів, ягід, грибів тощо;

д) правові режими кожної з категорій земель визначені у Зе­мельному кодексі (ЗК) України і деталізуються в спеціальних законодавчих та підзаконних актах з урахуванням особливостей відповідної діяльності та цільового використання земель на праві власності або праві землекористування, в тому числі оренди;

е) правовідносини, які складаються з приводу використання зе­мель несільськогосподарського призначення, характеризуються різносуб'єктним складом, їх спеціальною правосуб'єктністю, підставами виникнення, зміни та припинення;

є) правові режими більшості з наведених земель поки що не ма­ють завершеності в правовій регламентації, а відтак, потребують свого вдосконалення з урахуванням власної історико-правничої спадщини, досвіду світового земельно-правового регулювання та потреб існуючої практики застосування земельного законодавства, вирішення спорів у цій сфері, що обумовлює, в свою чергу, не­обхідність юридичної легалізації судового прецеденту як гарантії сталості правової системи та захисту прав громадян, земельних інтересів держави та юридичних осіб.