Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

Землями оздоровчого призначення визнаються земельні ділян­ки в межах курортів державного і місцевого значення, які перебу­вають на титулі права землекористування санаторно-курортних, спеціальних та інших санаторно-курортних закладів і мають при­родні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.

1. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів земель оздоровчого призначення, запобігання їх псуванню, забруд­ненню та виснаженню встановлюються округи їх санітарної охоро­ни, тобто території земної поверхні, зовнішній контур якої співпа­дає з межею курорту.

2. В межах земельних ділянок округу санітарної охорони забо­роняється:

а) здійснення будь-яких робіт, здатних призвести до забруднен­ня грунтів, повітря, вод;

б) діяльність, що може завдати шкоди лісу, іншим насадженням,

в) діяльність, що може сприяти розвитку ерозійних процесів і негативно впливати на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

3. Поділ округу санітарної охорони на три зони:

а) зону суворого режиму;

б) зону обмежень;

в) зону спостережень.

Землі зони суворого режиму охоплюють місця виходу на поверх­ню мінеральних вод, території з родовищами лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, води яких використовуються для ліку­вання, пляжі та прибережну смугу моря, прилеглу до пляжів тери­торію шириною не менш як 100 метрів.

На землях цієї зони дозволяється:

а) здійснювати діяльність, пов'язану з використанням природ­них лікувальних факторів;

б) виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиоб­вальні, протикарстові, протиерозійні роботи за науково обгрунто^ ваними висновками державної санітарно-гігієнічної та екологічної

експертиз;

в) будувати хвилерізи, бони та інші гідротехнічні споруди;

г) влаштовувати причали.

У той же час на землях зони суворого режиму забороняється:

а) постійне і тимчасове проживання громадян, за винятком осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних

факторів;

б) проїзд автотранспорту, не пов'язаного з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або при­родоохоронною діяльністю;

в) прокладання кабелів, у тому числі підземних, високої напру­ги, трубопроводів, інших комунікацій;

г) спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів;

д) скидання дренажно-скидних та стічних вод;

е) влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування;

є) розорювання земель та здійснення будь-якої господарської діяльності й інших дій, що негативно впливають або можуть нега­тивно вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту, його екологічний баланс то­що.

До земель зони обмежень входить територія, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела, природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей.

Землі зони обмежень використовуються також для розміщення санаторно-курортних закладів та закладів відпочинку, розташуван­ня парків, лісів та інших зелених насаджень, використання яких має здійснюватися з дотриманням вимог екологічного законодав­ства та правил охорони округу санітарної охорони курорту з метою упередження погіршення його природних і лікувальних властивос­тей.

На землях зони обмежень забороняється:

'а) розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;

б) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, викори­стання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних якостей;

в) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогиль­ників, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва та інших відходів, що призводять до забруднення грунту, водойм, повітря, ґрунтових вод;

г) будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які перебу­вають тимчасово на оздоровленні та лікуванні;

д) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з цільовим використанням земель;

е) спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації, скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланцевих і баластних вод, витікання цих, а також інших речо­вин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів та інша діяльність, що може порушувати вимоги правового режиму вказа­них земельних ділянок.

Землі зони спостережень — це земельні ділянки, які є межею ок­ругу санітарної охорони курорту,.інших лікувально-оздоровчих те­риторій, що охоплюють усю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів та господарське використання яких має забезпечувати гідрологічний режим родовищ лікувальних вод і мінеральних грязей, ландшафтно-кліматичні умови цих територій, збереження їх природних та лікувальних якостей.

На землях цієї зони допускається здійснення робіт, які не впливають негативно на лікувальні і природні фактори, не погіршують їх ландшафтно-кліматичні, екологічні і санітарно-гігієнічні умови.

Однак v межах земель зони спостереження забороняється:

а) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на режим використання природних і лікувальних властивостей курортних та лікувально-оздоровчих те­риторій;

б) скидання на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод;

в) проведення вирубки зелених насаджень (за винятком санітар­них рубок) тощо.

4. Надання земельних ділянок для потреб курортних або ліку­вально-оздоровчих зон здійснюється:

а) на підставі розроблених техніко-економічних обгрунтувань використання землі;

б) проектів відведення земельних ділянок;

в) з урахуванням затверджених округів і зон санітарної охорони;

г) схем медичного огляду;

д) з дотриманням вимог земельного законодавства.

5. Використання земельних ділянок курортів та лікувально-оз­доровчих зон здійснюється відповідно до вимог проекту організації використання цих територій та генерального плану їх забудови.

6. Наявність екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень що­до параметрів та режиму використання природних лікувальних ре­сурсів і формування програм розвитку курортних і лікувально-оз­доровчих територій.

7. Поділ земель курортів та лікувально-оздоровчих зон на:

а) землі курортів місцевого значення;

б) землі курортів державного значення.

8. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, а курортними територіями місцевого значення — відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севасто­польською міськими радами за поданням Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

9. Використання цих земельних ділянок можливе на титулі пра­ва загального та спеціального землекористування (постійного чи тимчасового).

Землями рекреаційного призначення визнаються земельні ділянки, які використовуються для організованого масового відпочинку і туризму населення та які розташовані поза межами земель оздоров­чого призначення.

До земель рекреаційного призначення належать:

а) земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, ди­тячих туристських станцій;

б) земельні ділянки парків;

в) земельні ділянки зелених зон навколо міст та інших населе­них пунктів;

г) земельні ділянки, на яких розташовані навчально-туристські стежки, марковані траси;

д) земельні ділянки дитячих і спортивних таборів. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення:

1. Землі рекреаційного призначення мають поліфункціональ-не територіальне розгалуження, оскільки можуть визначатися в межах будь-якої категорії земель, що придатні для потреб рекре­ації*:

а) на землях сільськогосподарського призначення — земельні ділянки загального користування (полезахисні лісосмуги, ґрунтоза­хисні споруди, території інших зелених насаджень);

б) на землях населених пунктів — земельні ділянки загального користування (парки, лісопарки, дендрологічні парки, гідропарки, сквери, бульвари, набережні, майдани тощо);

в) на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, іншого несільськогосподарського призначення — місця скупчення рослинності та зелених насаджень, смуги зелених насаджень впро­довж автомобільних шляхів, залізниць тощо;

г) на землях водного фонду — земельні ділянки прибережних захисних смуг вздовж річок, морів і навколо водойм та інші ділян­ки (акваторії) водойм, що використовуються для мети рекреації (ст. 64 Водного кодексу (ВК) України);

д) на землях лісового фонду — земельні ділянки (лісові угіддя), які використовуються для відпочинку (ст. 75 Лісового кодексу (ЛК) України);

е) на землях природоохоронного, історико-культурного призна­чення (землі національних природних парків, регіональних ланд­шафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоо­логічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — ст.ст. 20—24, 32, 34, 36, 38 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; ландшафтні об'єкти та об'єкти садово-паркового мистецтва культурної спадщини, окремі зони охорони пам'яток культурної спадщини, зокрема зона ланд­ шафту, що охороняється, — ст.ст. 1, 2, 12, 32 Закону України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини»).

2. Землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадження­ми за межами міст та інших населених пунктів, а також промисло­вих підприємств, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, входять до складу зеле­ної зони зі спеціал-ьним режимом використання та регулювання.

Виділення зелених зон проводиться з урахуванням конкретних природних умов, розміщення промислових об'єктів, а також місць масового відпочинку населення, розташування приміських ліку­вально-профілактичних і оздоровчих закладів та поділу їх на лісо­паркову і лісогосподарську частини, земельні ділянки якої є найбільш сприятливі для масового відпочинку населення.

Розміри зелених зон і лісопаркових частин визначаються за встановленими нормативами.

3. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням, зокрема:

а) діяльність, яка спрямована на зміну природного ландшафту або інші дії, що унеможливлюють їх використання за прямим при­значенням;

б) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на стан довкілля у визначених рекреаційних зонах або може негатив­но вплинути на його якість.

4. Регулювання внутрішньої територіальної організації (зону­вання) земель рекреаційного призначення залежно від особливос­тей правового режиму об'єкта рекреації:

а) зона стаціонарної рекреації земель національних природних парків;

б) зона регульованої рекреації національних природних парків;

в) визначення аналогічних зон на землях регіональних ланд­шафтних парків для відпочинку та інших видів рекреаційної діяль­ності в природних умовах;

г) експозиційна зона на землях ботанічних садів;

д) рекреаційна зона на землях зоологічних парків з метою ор­ганізації відпочинку та обслуговування її відвідувачів;

е) рекреаційна або експозиційна зона парків-пам'яток садово-паркового мистецтва для проведення екскурсій та масового відпо­чинку населення.

5. Нормування рекреаційних навантажень на окремі частини те­риторій земель рекреаційного призначення з урахуванням сезон­ності їх використання та характеру масового відпочинку населення (будні, вихідні, святкові дні тощо).

6. Режим використання земель рекреаційного призначення виз­начається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обла­сними та іншими місцевим радами відповідно до чинного законо­давства України.

7. Використання земель рекреаційного призначення здійсню­ється на титулі права загального та тимчасового спеціального зем­лекористування з дотриманням правил пожежної, екологічної без­пеки та санітарно-гігієнічних вимог.

Землями історико-культурного призначення визнаються земельні ділянки, які перебувають на титулі права власності або права зем­лекористування юридичних і фізичних осіб, та на яких розташовані об'єкти, які мають особливу історичну, наукову, архітектурну, ми­стецьку та культурну цінність.

До складу земель історико-культурного призначення можна віднести земельні ділянки зайняті:

а) історико-культурними заповідниками;

б) меморіальними пам'ятниками;

в) пантеонами (місцями поховань);

г) археологічними та архітектурними пам'ятками;

д) архітектурно-ландшафтними комплексами.

Особливості правового режиму земель історико-культурного при­значення:

1. За видами об'єктів культурної спадщини, які розміщені на землях історико-культурного призначення, земельні ділянки поділяються:

а) земельні ділянки археологічного призначення (городища, за­лишки стародавніх поселень, стоянки, укріплення, культові місця та споруди, наскальні зображення, поля давніх битв та ін.);

б) земельні ділянки історичного призначення (будинки, спору­ди, комплекси, поховання та некрополі, визначні місця історичних подій тощо);

в) земельні ділянки розташування об'єктів монументального мистецтва (твори образотворчого мистецтва, їх комплекси, ан­самблі тощо);

г) земельні ділянки архітектурного та містобудівного при­значення (історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітек­турні ансамблі, споруди, залишки давнього планування та забу­дови та ін.);

д) земельні ділянки розташування об'єктів садово-паркового мистецтва (поєднання паркового будівництва з природними або штучно створеними ландшафтами);

е) ландшафтні земельні ділянки (природні території, які мають історичну цінність).

2. Зонування прилеглих територій навколо окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) з метою захисту традиційного характеру се­редовища їх розташування шляхом встановлення зон охорони пам'яток:

а) охоронних зон;

б) зон регулювання забудови; '

в) зон ландшафту, що охороняється;

г) зон охорони археологічного культурного стану.

Визначення меж зон охорони пам'яток встановлюється цент­ральним органом державної виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визнача­ються відповідною науково-проектною документацією та затверд­жуються центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами в цій сфері.

3. Встановлення режиму археологічних територій, що охороня­ються та на яких розміщені об'єкти культурної спадщини, або мож­лива їх наявність за рішенням центрального органу виконавчої вла­ди в сфері охорони культурної спадщини, та внесення їх до Спис­ку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Встановлення правового режиму земельних ділянок розташу­вання історичних населених місць, внесення 'їх до відповідного Списку, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Заборона здійснення містобудівних, архітектурних та ланд­шафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, зем­ляних робіт на археологічних територіях, що охороняються, у ме­жах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, за­несених до Списку історичних населених місць України, без дозво­лу відповідного органу охорони культурної спадщини та без пого­дження з Інститутом археології НАН України.

6. Встановлення режиму заповідників чи музеїв-заповідників (історико-культурних, архітектурно-історичних, історико-ме-моріальних, історико-археологічних, історико-етнографічних) на територіях із наявними на них ансамблями, комплексами пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, за рішенням Кабінету Міністрів України.

7. Приналежність територій пам'яток, охоронних зон, за­повідників, музеїв-заповідників, археологічних територій, що охо­роняються, до земель історико-культурного призначення фік­сується в державних земельних кадастрах, планах землекористуван­ня, проектах землеустрою, іншій проектно-планувальній докумен­тації та земельно-правовстановлюючих документах на право влас­ності на землю, право землекористування, договорах оренди зе­мельних ділянок.

8. Встановлення режиму зон охорони пам'яток, визначення меж історичних ареалів населених місць не можуть бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб у разі дотримання ними пра­вил використання земель історико-культурного призначення.

9. Надання дозволу центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території пам'яток, археологічних територій, що охороняються, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження ре­шток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею.

10. Заборона здійснення будь-якої діяльності юридичними і фізичними особами, що створює загрозу пам'ятці або порушує ви­моги чинного законодавства, державних стандартів, норм і правил у сфері охорони об'єктів культурної спадщини органами охорони культурної спадщини.

11. Обов'язок власника земельної ділянки або землекористува­ча не перешкоджати виконанню робіт особами, які мають дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок у межах території пам'ятки, археологічної території, що охороняється, в зонах охоро­ни та в історичних ареалах населених місць відповідно до розпоря­дження органу охорони культурної спадщини.

12. Обов'язок власників земельних ділянок та землекористу­вачів, на землях яких розташовані об'єкти культурної спадщини, укласти охоронний договір з відповідним органом охорони куль­турної спадщини та виконувати його умови щодо збереження, охорони, проведення ремонту та захисту від руйнування або зни­щення.

13. Право власника земельної ділянки або землекористувача на відшкодування в повному обсязі шкоди, заподіяної внаслідок про­ведення археологічної розвідки, розкопок та інших земляних робіт на належних йому земельних ділянках.

14. Застосування фінансових санкцій органами охорони куль­турної спадщини до осіб, які проводять будь-які незаконні роботи, що можуть завдати шкоди пам'ятці, її території, археологічній те­риторії, що охороняється, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян.