2020-01-15
88
Інфляція попиту генерується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсуватиметься підвищенням цін і рівень інфляції зростатиме. Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Ідеться передовсім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. У цьому разі безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу Ms = Md.
Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою «рівняння обміну»:
(1.1)
де M— номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);
V— швидкість, або норма обороту грошової маси;
Q— реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.
Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний дохід (Я<3 - номінальна сума отриманої зарплати, виплати процентів на заощадження, виплати прибутку, дивідендів, рентних платежів тощо. Реальний дохід (ф - кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 15%, а ціни за той самий час - на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення збільшилися на 5%.
Із формули (1.1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається зміною рівня цін.
Рівень цін можна визначити, перетворюючи рівняння (1.1) за формулою:
(1.2)
Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей стверджує, що коли V і С} величини постійні (сопзі.), або змінюються незначно, тоді з рівняння (1.2) випливає пряма залежність між показниками М і Р: якщо грошова маса М подвоюється, те саме відбувається з цінами Р.
Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустімо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. дол., яка має відповідне товарне забезпечення. Держава випускає в обіг іще 250 млн дол., наприклад, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. дол., або в 1,5 рази. Це явище в економічній теорії має назву «інфляційного розриву». Його ліквідують зміною рівня цін. Якщо ціни підвищити в 1,5 рази, то пропозиція товарів знову відповідатиме платоспроможному попиту.
Отже, підвищення попиту за обмеженої пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції стосовно ціни залишається низькою. Це зумовлює дальше зростання «інфляційного розриву» між сукупним попитом та сукупною пропозицією.
Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, грошей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обороту грошей, то рівняння (1.2) можна переписати в термінах темпів приросту:
,(1.3)
або
,(1.4)
Отже, норма інфляції (Р) дорівнює різниці між темпами приросту номінальної грошової маси та реального попиту на гроші (1.3).
Із рівняння (1.4) випливає, що темп приросту реального попиту 
на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Q) за мінусом приросту швидкості обороту грошей (V).
Розглядаючи рівняння (1.3) і (1.4), ми можемо дійти висновку, що номінальна грошова маса й реальні доходи впливають на рівень цін у протилежних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростанню цін, тоді як збільшення реальних доходів, а значить, збільшення реального попиту на гроші в принципі сприяє зниженню рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, призводить до виникнення різних різновидів уже відомих нам «гарячих грошей», тобто до збільшення інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то за будь-якого рівня зростання грошової маси відбувається певне стримування інфляції. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей є величиною постійною, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% за рік, то в цьому разі реальний попит на гроші зросте теж на 3%.
Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10% - 3%). За зростання грошової маси на 15% норма інфляції становитиме 12% (15% - 3%); відтакпідвищення темпів приросту реальних доходів (скажімо, до 5% замість 3%) означатиме зниження інфляції (15% - 5% = 10%).
Прискорення швидкості обороту грошей є додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається,як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси:
,(1.5)
звідси
.(1.6)
Це означає, що швидкість обороту грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних касових залишків. За зростання доходів швидкість обороту грошей теж зростає, а попит на реальні залишки спадає. Цей показник високий на стадії галопуючої, а особливо гіперінфляції, і низький на стадії повзучої інфляції.
Таким чином, на темпи інфляції впливають три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обороту грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вилив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція 1993 р. становила 47% (35,7% - через зростання грошової маси, 8,5% - через зміну швидкості обороту грошей, 2,8% - через спад виробництва).
Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цінчерез подорожчання компонентів виробництва і збільшення собівартості продукції. Ідеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі, ніж інфляція попиту.
Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну МV = РQ.
В основі інфляції витрат лежить взаємозв'язок витрат і цін, рівень яких підвищується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль «зарплата - ціни». Наприклад, якщо в економічному середовищі відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість продукції фірм, що призводить до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати: розкручується інфляційна спіраль «зарплата ціни».
Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає певний товар і діє за ринкових умов (вільного ціноутворення), під час зростання ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) буде прагнути утриматися «на плаву», а тому в ціну свого продукту включатиме як реальні витрати на виробництво, так і ті, що визначатимуться інфляційними очікуваннями, щоб забезпечити собі майбутній прибуток та зарплату своїм працівникам.
Через взаємопов'язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину спричинятиме зростання цін на всі інші товари [1.с.223-226].
