2020-01-14
234
Наслідки визнання угод недійсними виражаються насамперед у тім, що укладені угоди вважаються позбавленими позитивного юридичного значення і не створюють для сторін тих прав і обов'язків, на встановлення яких вони були спрямовані. Це загальні наслідки, що настають по будь-якій недійсній угоді.
Право вимагати визнання угоди недійсною належить стороні, яка діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки можуть перебувати обидва учасники угоди. Наприклад, громадянин продає музею картину, яка, на його думку, написана художником В.М. Васнецовим. Працівники музею, придбавши картину, також впевнені у цьому. Згодом встановлюється, що це копія. Тут допускають помилки обидві сторони і, отже, кожна з них вправі пред'явити позов про визнання угоди недійсною.
Законом установлені наступні найважливіші наслідки недійсності угод, виконаних (цілком чи частково) сторонами:
Якщо недійсна угода сторонами виконана, то загальним наслідком визнання її недійсної буде також і повернення сторін у первісне положення - двостороння реституція, тобто настання обов'язку для сторін повернути один одному усе виконане по недійсній угоді. Повертається отримане по угоді в натурі, а при неможливості цього кожна сторона відшкодовує вартість отриманого.
|
|
|
Двостороння реституція настає по всіх угодах, визнаних недійсними через недотримання сторонами, що уклали угоду, установлених для неї вимог (ст. 48 ЦК), а також по значному числу спеціальних видів недійсних угод: по угодах, що є недійсними через недотримання запропонованої для них законом письмової (простої чи нотаріальної) форми; угоди з пороками суб'єктного складу; по угодах, укладених дієздатними громадянами, у момент укладання, які не віддавали звіт своїм діям; угодам, укладеним під впливом омани. Двостороння реституція настає і по позастатутних угодах юридичних осіб, якщо сторони при цьому діяли не навмисне, тобто без наміру порушити встановлені законом заборони.
Оскільки поводження учасників недійсних угод іноді зв'язано з заподіянням майнової шкоди, те відповідні статті цивільного кодексу одночасно покладають на цих осіб обов'язок відшкодувати збиток, заподіяний з їхньої вини іншим особам, з якими вони не повинні були вступати в угоду. Зокрема, такі наслідки настають по недійсних угодах з пороками суб'єктного складу, якщо дієздатна сторона знала чи повинна була знати, що укладає угоду з особою, що володіє неналежним обсягом дієздатності (ст.51 ЦК). Такі ж додаткові наслідки у виді цивільно-правової відповідальності несе винна сторона у зв'язку з висновком угод із громадянами, що знаходяться в момент укладання угоди в стані тимчасового розладу психіки.
|
|
|
Саме по собі омана як відзначалася, не є правопорушенням. Але у випадку визнання угоди недійсної по цій підставі сторона, яка була введена в оману, якщо буде доведене що омана викликана з вини іншої сторони, вправі жадати від неї відшкодування збитків. Навпроти, якщо це не буде доведено, обов'язок по відшкодуванню збитків покладається на сторону, що пред'явила позов про визнання угоди недійсної. У цьому випадку саме вона визнається винної у заподіянні шкоди.
Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винуватий у виникненні помилки: позивач, відповідач чи треті особи. Інше становище при розв'язанні питання про відшкодування збитків, заподіяних сторонам у зв'язку з укладанням угоди. Діюче законодавство (ч. З ст. 56 ЦК України) виходить з того, що сторона, за позовом якої угоду визнано недійсною, вправі вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угоду визнано недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.
Отже, відшкодування збитків (у вигляді позитивної шкоди у майні) тій чи другій стороні ставиться у залежність від того, хто винуватий у виникненні помилки. Якщо є вина відповідача, позивачеві відшкодовуються витрати, втрата або пошкодження його майна, якщо ж вину відповідача не доведено, відповідальність покладається на позивача, що припускається винним у виникненні помилки. Тоді він має відшкодувати своєму контрагенту понесені ним витрати, втрату або пошкодження його майна.
Слід звернути увагу на те, що ч. З ст. 56 ЦК України не дає відповіді на всі питання, які можуть виникнути на практиці з приводу відшкодування збитків у зв'язку з укладанням угоди внаслідок помилки. Зокрема, виникає питання: чи може мати місце відшкодування збитків і за чий рахунок, якщо помилка виникла внаслідок вини третіх осіб, що не брали участі в укладанні угоди. Відповідно до ч. З ст.56 ЦК України, у цьому випадку жодна із сторін не вправі претендувати на відшкодування збитків за рахунок іншої.
Протиправність поводження осіб, що схилили чи змусили укласти з ними угоди інших осіб внаслідок обману, насильства, погроз у зв'язку зі сформованим для цих останніх осіб важкими обставинами чи зловмисними діями їхніх представників, сумнівів не викликає. Тому, наслідки, що зв'язуються звичайно з визнанням угоди недійсної, тут виникають лише для сторони потерпілої. Їй повертається все те, що було нею передано по угоді. Вона відновлюється в первісному положенні - настає так звана одностороння реституція.
Що ж стосується винної сторони те закон наголошує на протиправності її поводження і тому, виконане по угоді цією стороною і навіть невиконане, а тільки належне бути переданим, стягується в доход держави. Це адміністративна по своїй природі санкція, що не властива нормам цивільного права, як права частки. Це повною мірою відноситься і до недопущення реституції, тобто стягнення всього отриманого в доход держави. Представляється, що майбутнє цивільне законодавство України повинне містити тільки один вид наслідків - двосторонню реституцію, а якщо дії сторін будуть містити ознаки чи злочину адміністративного правопорушення, то до них повинні застосовуватися відповідні санкції, але вже містяться в нормах публічного права. Крім того, оскільки цим протиправним поводженням винної сторони потерпілій стороні заподіюється і матеріальний збиток, то на винного одночасно і покладається обов'язок (цивільно-правова відповідальність) відшкодувати потерпілій стороні збитки - понесені нею витрати, чи втрату ушкодження її майна (ст.57 ЦК).
|
|
|
Поводження осіб, що уклали угоду, яка суперечить публічному порядку (ст. 49 ЦК), і діяльність юридичних осіб, що виразилася в здійсненні угод, свідомо противних їхнім статутам (ст. 50 ЦК), є також протиправними. Відповідно і закон, реагуючи на такого роду дії, вважає за можливе застосовувати до учасників цих угод тільки адміністративні санкції - стягнення отриманого і належного бути отриманим по угоді в доход держави.
І лише у випадках невинності в здійсненні цих угод однієї зі сторін, тобто при відсутності в неї наміру на порушення встановлених державою заборон, закон допускає однобічну реституцію - наслідок, обумовлений тільки фактом недійсності угоди. Зрозуміло, про яке-небудь відшкодування збитку один одному (незалежно від виду наслідків, що наступили,) не може бути і мови, тому що обидві сторони, що уклали угоду, діяли протиправно.
Крім названих основних наслідків недійсності угод, закон визначає й інші: припинення дії угоди на майбутній час, відшкодування винною стороною збитку потерпілій стороні (крім повернення їй майна).
Окрім основних наслідків, таких як двостороння або одностороння реституція, визнання угоду недійсною тягне у деяких випадках і інші наслідки, а саме обов’язок винної сторони відшкодувати іншій стороні понесені витрати, втрату або пошкодження її майна.
Як сказано в ст. 59 ЦК, "якщо зі змісту угоди випливає, що вона може бути лише припинена на майбутній час, дія угоди, визнаної недійсної, припиняється на майбутній час.[34]" Це значить, що отримане сторонами залишається в кожної з них, але вимагати подальшого виконання вони вже не вправі. Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності яких залежить від волі заінтересованих осіб: потерпілих, державних і громадських організацій.
Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визнається недійсною не з моменту пред'явлення позову і не з моменту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.
|
|
|
Законодавець допускає виключення з цього правила, а саме: якщо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч.2 ст.59 ЦК України). Виходячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рішення у законну силу. Вона може бути визнана недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст.60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.
Якщо у недійсній частині угоду було виконано якою-небудь із сторін, суд визначає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст.27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінальне карних дій.
Угода може бути визнана недійсною і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги вправі заявити: друга сторона, спадкоємці померлого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено позови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна при умові додержання вимог про пред'явлення претензії (ст. ст. 556, 557 ЦК України).
Необхідно розрізняти поняття: «визнання угоди недійсною» і «розірвання угоди (договору)». Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у ст.ст.48-58 ЦК України. Дійсна, законна угода може бути розірвана за вимогою потерпілої сторони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад, ст.ст.232, 234, 269, 270, 344, 347 ЦК України).
Закінчення
У даній роботі були розглянуті угоди як підстави виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин: поняття значення і види угод; засоби вираження волі в угодах та форма угод; умови дійсності угод, недійсні угоди – їх поняття, види та наслідки визнання угод недійсними
Аналіз джерел і літератури по проблемі, зроблений з урахуванням вітчизняної правової науки, дозволяє прийти до наступних висновків:
1. Ст. 41 діючого Цивільного Кодексу визначає угоди як дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних чи прав обов'язків. Однак таке визначення не є точним і тому наука цивільного права визначає угоду як правомірне, тобто дозволене законом, а також хоча і не передбачене законом, але не суперечне йому дія громадян чи юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків;
2. Угодам властивий ряд особливостей, які відрізняють їх від інших юридичних фактів. Це вираження волю особи зовні; дія, спрямована на досягнення визначеного результату - установлення, зміна або припинення цивільних правовідносин; це завжди дії, вчинені фізичними, юридичними особами і державою як суб'єктами цивільного права; це завжди правомірна дія, вчинена для досягнення дозволених законом цілей;
3. Діюче цивільне законодавство і наука цивільного права проводять визначену класифікацію угод, підрозділяючи їх на окремі види, що має велике теоретичне і практичне значення. В основу класифікації покладені різні критерії, ознаки, що характеризують той чи інший вид угод;
4. Так, у залежності від того, чи випливає дія, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, від одного, двох чи більш осіб, угоди підрозділяються на однобічні, двосторонніі багатобічні (ст. 41 ч. 2). Однобічною є угода, для здійснення якої досить волі і дії тільки однієї сторони. Двосторонньоюназивається угода, що складається з погоджених між собою зустрічних волевиявлень (дій) двох сторін. Багатобічною є угода, що складається з погоджених між собою волевиявлень (дій) трьох чи більше сторін;
5. По співвідношенню виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони підрозділяються на платні і безоплатні. Платною називається угода, у якій майновому наданню однієї сторони відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони. У безоплатних угодах обов'язок зробити дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання;
6. У залежності від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, вони підрозділяються на консенсуальні і реальні. Консенсуальна угода вважається укладеною з моменту досягнення сторонами угоди (ст. 153 ЦК України). Реальна угода вважається укладеної при досягненні сторонами угоди по всіх істотних умовах і передачі речі однією стороною іншій;
7. За значенням підстави угоди для її дійсності всі угоди підрозділяються на каузальні й абстрактні. Каузальниминазиваються угоди, у яких правова підстава очевидна зі змісту угоди або підставу її можна зрозуміти по самому типу даної угоди. Абстрактними називаються такі угоди, зі змісту яких не можна установити, заради якої мети вона зроблена;
8. Особи, що здійснюють угоди, можуть поставити виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків у залежності від терміну чи від настання або ненастання якої-небудь умови. За цією ознакою угоди поділяються на термінові й умовні. Терміновими називаються угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання в майбутньому події, щодо якої точно відомо, що вона наступить. Терміни підрозділяються на відкладені й скасувальні. Умовними називаються угоди, згідно з якими виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи ненастання в майбутньому події, щодо якої сторонам невідомо, наступить чи не наступить. Умови в угодах також підрозділяються на відкладальні й скасувальній;
9. У цивільному праві є і деякі інші види угод: розпорядницькі угоди, що не породжують триваючих наслідків, зобов'язальні угоди, що тягнуть за собою такі наслідки, як тимчасова передача речі і т.д. фідуціарні угоди - угоди засновані на довірі; біржові угоди – угода, які відповідають сукупності наступних умов: якщо вона являє собою купівлю-продаж, постачання чи обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона представлена на реєстрацію і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Біржові угоди підрозділяються на угоди з реальним товаром, ф'ючерсні угоди, угоди з цінними паперами;
10. Форма угоди – спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні угоди. Наука цивільного права знає декілька способів вираження волі зовні: конклюдентні дії - звичайне за даних обставин поводження особи, з якого ясно випливає його намір здійснити операцію на заздалегідь відомих умовах; мовчання – вираження волі здійснити операцію у випадках, передбачених законодавством (ст. 42 ч. 3 ЦК); словесний спосіб(ст. 42 ч. 2 ЦК) – коли судження про волю особи робиться не приблизно, а на основі прямо висловленого їм бажання;
11. Угоди можуть укладатися усно чи в письмовій формі(простій чи нотаріальній) (ст. 42 ЦК). Можливість укладання угод в усній формі(ст. 43 ЦК)передбачена законом для тих них, що відбуваються на невелику суму чи з приводу яких рідко виникають суперечки. Угода вважається укладеною в писемній формі, якщо її зміст зафіксований в одному документі, листах, телеграмах чи за допомогою використання інших технічних способів зв'язку. Для угод, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму- форму письмового документа, нотаріально засвідченого;
12. Умови дійсності угод- передбачені законом вимоги, яким повинні відповідати чинені угоди;
13. Існує ряд загальних вимог, яким повинна відповідати будь-яка угода. Це: зміст угоди не може суперечити цивільному законодавству і моральним принципам суспільства; необхідно, щоб особи, що здійснюють угоди, володіли достатнім для укладання цих угод обсягом цивільної дієздатності, тобто воля яких характеризується достатньо психічною зрілістю; угода повинна укладатися за умов вільної і повної згоди її учасників; угода повинна бути реально спрямована на виникнення обумовлених нею правових наслідків, тобто повинна бути єдність волі й волевиявлення; при здійсненні угоди обов'язково дотримання передбаченої законом форми, якщо порушення цієї форми спричиняє за законом визнання угоди недійсної;
14. Недійсними угодами є дії організацій і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності зроблених дій вимогам закону. Будь-яка угода, якщо вона не відповідає хоча б одному з вимог закону, визнається недійсною (ст. 48 ЦК);
15. У залежності від того, яким з особливо зазначених у законі вимог угода не відповідає, недійсні угоди підрозділяються на певні види. Перший вид, чи групу з числа таких недійсних угод складають угоди, що були зроблені з метою, свідомо противною інтересам держави і суспільства(ст. 49 ЦК). Тут мається на увазі особлива категорія угод, а саме ті з них, що прямо порушують розпорядження закону, а також і інших актів, виданих органами державної влади й керування в обсязі наданої їм компетенції. До цієї групи недійсних угод примикають і угоди, зроблені юридичними особами в протиріччя з установленими цілями їхньої діяльності (ст.50 ЦК);
16. Другий вид недійсних угод складають угоди, зроблені особами, що не володіють достатнім обсягом дієздатності (ст. 51 ЦК). До цих недійсних угод відносяться угоди, зроблені малолітніми особами, неповнолітніми, обмежено дієздатними, недієздатними, з виходом при їхньому висновку за границі (обсяг) дієздатності, установленої для перерахованих осіб законом. Такі недійсні угоди інакше ще називаються угодами з пороками суб'єктного складу (ст. ст. 51-54 ЦК);
17. Третій вид недійсних угод - це угоди з пороками волі,щоміститьсяв них. До їхнього числа відносяться угоди, зроблені внаслідок омани, обману, насильства, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною, при збігу важких обставин, а також зроблені дієздатною фізичною особою (громадянином), у момент укладання нездатним розуміти значення своїх дій (ст.ст.55-57 ЦК);
18. Четвертий вид недійсних угод складають угоди, у яких відсутня єдність волі і волевиявлення учасників цих угод на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. До числа цих угод відносяться мнимі й удавані угоди. Мнима угода - це угода, зроблена лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки (ст. 58 ч. 1 ЦК). Удавана угода- це угода, що зроблена з метою прикрити іншу угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (ст. 58 ч. 2 ЦК);
19. П'ятий вид недійсних угод складають угоди з пороками форми – угоди, що повинні в силу закону наділятися у визначену письмову форму (просту чи нотаріальну) і які через недотримання цієї форми у випадках, прямо зазначених у законі, вважаються недійсними;
20. Усі названі види недійсних угод у залежності від того, чи визнаються вони недійсними в силу самого факту невідповідності їхньому чи закону за заявою зацікавлених осіб, у свою чергу підрозділяються на дві великі групи - угоди нікчемні (абсолютно недійсні) і угоди заперечні (відносно недійсні). Угоди нікчемні- це такі угоди, недійсність яких не залежить від розсуду і бажання сторін, що їх уклали (ст. 46, 47, 49 – 50, 58 ЦК України). Угоди заперечні - це угоди, що вважаються недійсними тільки в тому випадку, коли вони за заявою зацікавлених осіб визнані такими судом чи арбітражним судом (ст. 53 – 57 ЦК України);
21. Наслідки визнання угод недійсними виражаються насамперед у тім, що укладені угоди вважаються позбавленими позитивного юридичного значення і не створюють для сторін тих прав і обов'язків, на встановлення яких вони були спрямовані. Це загальні наслідки, що настають по будь-якій недійсній угоді;
22. Законом установлені наступні найважливіші наслідки недійсності угод, виконаних (цілком чи частково) сторонами: якщо недійсна угода сторонами виконана, то загальним наслідком визнання її недійсної буде також і повернення сторін у первісне положення - двостороння реституція; наслідки, що зв'язуються звичайно з визнанням угоди недійсної, тут виникають лише для сторони потерпілої – одностороння реституція; Що ж стосується винної сторони те закон наголошує на протиправності її поводження і тому, виконане по угоді цією стороною і навіть невиконане, а тільки належне бути переданим, стягується в доход держави.
[1] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 41
[2] Притыка Д. Н., Карабань В. Я., Ротань В. Г. Научно-практический комментарий к гражданскому законодвтельству Украины. Том 1. Киев- Севастополь Институт юридических исследований 2000. С.562
[3] Гражданское и семейное право Украины. Учебно-практический справочник. Харьков «Одиссей» 1999. С. 119
[4] Советское гражданское право. Под редакцией В. А. Рясенцева. Ч. 1. С. 196
[5] Советское гражданское право. Под редакцией В. Ф. Маслова и А. А. Пушкина. Ч. 1. С. 203 – 204
[6] Советское гражданское право. Учебник. Т.1. Под ред. О. А. Красавчикова. М.: Высш. школа, 1985. С. 213
[7] Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. Томск, 1967. С. 31
[8] Гражданское право в вопросах и ответах. Харьков “Одиссей” 2001. С. 393
[9] Советское гражданское право. Под редакцией В. Т. Смирнова, Ю. К. Толстого, А. К. Юрченко. Ч. 1. С. 153.
[10] от латинского “consensus” - соглашение “res” - вещь
[11] От латинского "causa" - основание и "abstrahere" - отрывать, отделять.
[12] Термін "підстава" має і інше значення. Воно використовується у сенсі юридичного факта, обумовившего здійснення даної угоди, тобто причины (наприклад, отримання організацією товара є підставою видачі чека для його оплати).
[13] Советское гражданское право. Под редакцией В. П. Грибанова и С. М. Корнеева. Т. 1. С. 219
[14] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 61
[15] От латинского “concludere” – заключать, делать вывод.
[16] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 42 ч.3
[17] Закон Украины "О внесении изменений и дополнений в Закон Украины "Об аренде имущества государственных предприятий и организаций" ст. 17 п.2
[18] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 260
[19] Советское гражданское право. Часть 1. Под редакцией В. А. Рясенцева. М., 1986. С.204.
[20] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 42
[21] У проекті ЦК розмір цієї суми визначена у 10 неоподаткованих доходів громадян
[22] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 44
[23] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 46
[24] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. № 6. 1993. С.251.
[25] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 48
[26] Там само ст. 60
[27] Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР від 28. 04. 1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”. П. 16
[28] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 153
[29] Советское гражданское право. Т.1. Под ред. В. А. Рясенцева. С.213.
[30] Советское гражданское право. Т.1. Под ред. О. А. Красавчикова. С.242-243.
[31] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. Ст. 58 ч. 1
[32] Там само. Ст. 58 ч. 2
[33] Цивільне право. Частина перша. Редакційна колегія: Боброва Д. В., Дзера О. В., Кузнєцова Н. С., Підопригора О. А. Київ “Вентурі” 1997. С.157 - 158
[34] Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 59
