Первісне нагромадження капіталу

Політична економія

Курсова робота

на тему:

Виробництво додаткової вартості. Норма і маса додаткової вартості

Виконав студент

1 курсу -ї групи

факультету „Облік та фінанси"

(спеціальність - Фінанси і кредит)

Гурский Р.В.

Науковий керівник

к.е.н., доцент Лисенко В.В.

Харків-2010

 

Зміст

Вступ

1. Первісне нагромадження капіталу

2. Механізм самозростання додаткової вартості

3. Норма і маса додаткової вартості

4. Основні способи виробництва додаткової, вартості

5. Теорії капіталу Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

На певному етапі розвитку товарної форми виробництва просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне, що означає якісно вищий рівень розвитку суспільства — виникнення історично нового, капіталістичного способу виробництва благ у межах речової (товарної) форми зв'язку (відносин) між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Ви- никнення капіталістичного способу виробництва означає розвиток речової

■ ■

форми виробничих відносин. Зміст цього розвитку полягає у тому, що капіталістичний спосіб виробництва, успадковуючи основні властивості товарної форми виробництва, з якої він виходить, породжує нові виробничі відносини, притаманні лише капіталістичній формі товарного виробництва. Зокрема, капіталістичний спосіб виробництва інтегрує у свою економічну систему ті виробничі відносини і економічні процеси товарного виробництва, які позначаються поняттями «суспільний поділ праці», «економічна відокремленість товаровиробників», «приватна власність», «товар», «споживча вартість», «вартість», «конкретна праця», «абстрактна праця», «суспільно необхідна праця», «гроші» тощо. Поряд з ними в економічній системі капіталістичного способу виробництва з'являються нові виробничі відносини, сутність яких відображають поняття «капітал», «товар робоча сила» > «наймана праця», «додаткова вартість», «норма додаткової вартості», «маса додаткової вартості», «абсолютна додаткова вартість», «відносна додаткова вартість» тощо. Внаслідок виникнення капіталістичного способу виробництва його економічна система стає не лише набагато складнішою від економічної системи простого товарного виробництва, а й якісно іншою за соціально-економічно) сутністю.

 3 огляду на те, що просте товарне виробництво передує і є загальною основою капіталістичного товарного виробництва, товар елементарна клітинка і основна категорія товарної форми виробництва, а гроші як найрозвинутіша

 

і

 

 

юрма вартості товару і в історичному, і в логічному аспектах передують капіталу як основі капіталістичного способу виробництва. На користь цього свідчать й історичні факти: гроші виникають у V—VII ст. до н. є., а капітал — XV — XVI ст. н. є. (на останній стадії розвитку феодалізму). Це підтверджує нетотожність змісту капіталу і грошей як певних соціально-економічних явищ і наукових понять.

Окрім того, не випадково й те, що поняття «капіталізм» і «капіталістичний спосіб виробництва» є похідними від поняття «капітал». Це зумовлено тим, що капітал за своєю сутністю є основним виробничим відношенням капіталістичного способу виробництва і тому його основною категорією. Як основа капіталістичного способу виробництва, капітал містить у собі всю сукупність капіталістичних виробничих відносин. Самі ж виробничі відносини певного способу виробництва утворюють економічний зміст його відносин власності.

Отже, капітал як основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва утворює економічний зміст капіталістичної власності.

 

 

Первісне нагромадження капіталу

Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу — історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин як економічного змісту капіталістичної власності.

Виникнення капіталістичної власності є процесом заперечення приватної власності, заснованої на власній праці, тобто процесом відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення їх на найманих працівників, і водночас процесом перетворення грошей і засобів виробництва на капітал, тобто процесом формування капіталістів — людей, яким належать засоби виробництва та гроші і які організовують виробництво товарів на основі найманої праці. Внаслідок цих процесів Утворюються історично особливі виробничі відносини, які ґрунтуються на відношенні «наймана праця (найманий працівник) — капітал (роботодавець-капіталіст)». Це основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва, основа капіталістичної власності.

Вихідним пунктом виникнення капіталістичної власності є «росте товарне виробництво, властиві йому економічні закони, окрема, закон вартості диференціює товаровиробників на тих, то, витрачаючи на виробництво товарів більше праці, ніж суспільно необхідно, розорюється, стає найманим працівником, і тих, у кого індивідуальні витрати праці менші за суспільно необхідні, а тому вони збагачуються, розширюють виробництво залучаючи найманих робітників.

Отже, капіталістична власність виростає з простого товари виробництва, перетворює його на капіталістичне, тобто на виробництво товарів на основі найманої праці, яка характерна саме капіталістичного способу виробництва, капіталу. Як капітал не може існувати без найманої праці, так наймана праця не мсіже існувати без капіталу. Вони органічно пов'язані протилежності основного виробничого відношення капіталістичного способу виробництва, два протилежні суб'єкти капіталістичної власності. Це означає, що капітал і, отже, капіталізм виникають тоді і там, коли і де виробництво товарів починають здійснювати на основі найманої праці.

Особливу роль у становленні капіталістичної власності відіграло скасування кріпосного права в Західній Європі в XV—XVIII ст. У різних країнах воно здійснювалося різними методами і супроводжувалося масовим, у тому числі насильницьким, обезземелюванням селян. Його сутністю було усунення відносин феодальної земельної власності та створення умов для розвитку капіталістичної власності.

У процесі скасування кріпосного права відбувається перетворення
кріпаків на особисто вільних людей, але позбавлених землі як основного засобу
виробництва та існування. Це змушувало їх здобувати засоби для існування,
наймаючись до власників підприємств (ремісничих цехів, мануфактур), тобто
ставати найманими працівниками. За економічним змістом це було
перетворенням їх робочої сили на товар. Адже особисто вільна людина, не
будучи власником засобів виробництва, за товарної форми господарства може
присвоїти засоби свого існування лише через їх обмін на свої товари чи гроші.
Але найманий працівник не є власником ні звичайних товарів, ні грошей,
оскільки він не має засобів виробництва, за допомогою яких міг би виробити
своєю працею певні товари та обміняти їх на потрібні йому або продати. Єдине,
що йому належить, — це здатність до праці, тобто робоча сила, яку він може
продавати і продає, знайшовши на неї покупця -роботодавця, капіталіста, Як
об'єкт купівлі-продажу у відносинах між капіталістом і найманим працівником
його робоча сил є товаром.                                                                    

Перетворення робочої сили на товар — історична віха переходу від позаекономічного (примусового) способу поєднання осо тісного і реччового факторів виробництва, притаманних рабовласницькому та феодальному способам виробництва, до економічного способу, властивого капіталістичному способу виробництва. Його змістом є відносини купівлі-продажу робочої сили між найманими працівником і капіталістом. Не знайшовши покупця на свою робочу силу, найманий працівник не зможе заробити собі на життя. З перетворенням робочої сили на товар товарне виробництво набуває найвищого ступеня розвитку — стає загальною формою виробництва. Відтоді не тільки продукти праці, а й здатність людини до праці стає товаром [6].

Отже, просте товарне виробництво перетворюється на капітане товарне виробництво лише тоді, коли в суспільстві існує приватна капіталістична власність на засоби виробництва, тобто відчуження засобів виробництва від безпосередніх виробників, Збувається їх перетворення на найманих працівників, а їх робочої сили - на товар.

Суттєвою особливістю капіталістичного товарного виробництва є зосередження грошей у руках небагатьох осіб, використання їх на купівлю засобів виробництва і робочої сили, внаслідок чого вони набувають властивостей капіталу    —стають засобом виробництва додаткової вартості. Основні джерела накопичення грошей у період первісного нагромадження капіталу такі: збагачення лихварів та купців; збагачення конкурентоспроможних простих товаровиробників (ремісників тощо); державна податкова система і система відкупів; державні позики; державна політика протекціонізму (високі ставки імпортного мита та експортних премій); грабіж колоній [4].

Своїм змістом поняття «первісне нагромадження капіталу» відображає

■

історичний процес формування капіталістичної власності в єдності її економічного та юридичного змісту. Складовими цього процесу є:

—відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

—утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин (двох суспільних класів) — найманих працівників і капіталістів;

—перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

—перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

—перетворення грошей на капітал.

За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці обєкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять реальні виробничі відносини капіталістичного товарного виробництва відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості — виробництво найманими працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами.

За своїм змістом купівля-продаж робочої сили є економічним відношеннями між власником робочої сили — найманим працівником і власником грошей — капіталістом.

Отже, перетворення робочої сили на товар є першим ступенем переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту (належності найманому працівнику робочої сили, а капіталісту — грошей та засобів виробництва) в економічний, тобто в реальне економічне відношення.

Товар робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці як об'єкт відносин купівлі-продажу між найманим працівником і капіталістом.

,,,,, Стаючиючи товаром, робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість. Вартість товару робоча сила. Якісною характеристикою вартості товару робоча сила є відношення купівлі-продажу робочої сили між найманим працівником і капіталістом. Його економічний зміст, з одного боку, полягає у відчуженні найманим працівником своєї робочої сили у володіння, розпоряджання та використання капіталістом, а з іншого — у відчуженні капіталістом і присвоєнні найманим працівником суми грошей, що визначається кількісною характеристикою вартості товару робоча сила. Кількісна характеристика вартості товару робоча сила виявляється у величині її вартості. Величина вартості товару робо сила визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих цвників, то вартістю суми цих життєвих засобів. Сумарна вартість життєвих засобів виявляється у так званому споживчому кошику» jякого входять типові, стійкі для споживання у певній краї певний час товари і послуги, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників найнижчої до найвищої кваліфікації.

Відображаючи рівень нормальних потреб найманого працівника, вартість робочої сили має історичний характер, тобто змінюється з часом. Постійний розвиток суспільного виробництва зумовлює зростання матеріальних, соціальних і духовних потреб найманих працівників, що породжує тенденцію до збільшення вартості їх робочої сили.

В економічній теорії існує концепція, яка ототожнює робочу силу з працею (А. Сміт, Д. Рікардо та їх послідовники) [12]. Відповідно до цієї концепції найманий працівник продає, а капіталіст купує та оплачує не здатність працівника до праці, а його працю. Але продати працю неможливо, оскільки праця є доцільним використанням розумових і фізичних сил людини в процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Ціна робочої сили — вартість товару робоча сила, виражена в грошовій формі, тобто у грошах.

У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили постає як заробітна плата. Тому заробітна плата є ціною, тобто перетвореною формою вартості товару робоча сила, і як така — економічним відношенням між найманим працівником і капіталістом у сфері обігу (купівлі^ продажу) товару робоча сила. Згідно з концепцією, що ототожнює робочу силу з живою працею, заробітна плата є платою за працю. Так трактують заробітну

плату підручники «Економікс» різних авторів.

Ціна робочої сили має свою особливість. Якщо ціни звичайних товарів через розбіжності попиту і пропозиції безперервно коливаються у бік збільшення або зменшення рівня їх вартості, то ціна товару робоча сила відхиляється від його вартості, як правило, у бік зменшення. Спричинено це тим, що пропозиція цього товару па ринку праці постійно перевищує попит н а нього, що виражається в безробітті. Це об'єктивно зумовлює відхилення ціни робочої сили (заробітної плати) нижче її вартості. Необхідність мати засоби для існування не дає змоги найманим працівникам очікувати сприятливішої кон'юнктури на ринку робочої сили, і тому вони продають свою робочу силу за ціною, нижчою від її вартості. Це є додатковим чинником збагачення капіталіста як споживача робочої сили.

Проте при з'ясуванні механізму самозростання капіталу (утворення додаткової вартості) необхідно абстрагуватися від розбіжності між ціною і вартістю робочої сили, тобто виходити з дії закону вартості, згідно з яким у відносинах купівлі-продажу робочої сили наявна еквівалентність, яка виражається в тому, що капіталів повністю оплачує вартість робочої сили. За такої умови можливість самозростання початково авансованої суми грошей пов'язана не вартістю, а зі споживчою вартістю товару робоча сила.

Споживча вартість товару робоча сила — здатність робочої сили бути джерелом додаткової вартості.

Споживча вартість робочої сили як її здатність створювати вартість і додаткову вартість не тотожна самій праці як джерелу вартості і додаткової вартості. Відмінність між споживчою вартістю робочої сили і працею виявляється в усіх випадках, коли робоча сила є, а праця — відсутня. Прикладом цього є безробіття, за якого певна кількість працівників, маючи здатність до праці, не може знайти на неї покупця, а отже, й здійснити саму працю. Про розбіжність споживчої вартості робочої сили та праці свідчать і страйки, коли робоча сила найманих працівників продана роботодавцю, проте самої праці під час страйку немає. Все це підтверджує, що споживча вартість товару робоча сила і жива праця є різними за змістом економічними

категоріями, які не можна ототожнювати.

.                      ..

У відносинах купівлі-продажу робочої сили найманий працівник отримує

від капіталіста у формі заробітної плати вартість товару робоча Сила,

 

відчужуючи капіталісту у тимчасове використання свою робочу силу, яка в

процесі виробництва перетворюється на живу працю.