2020-01-14
144
Тест 1. Складовими елементами охорони.праці є система:
А — Правових норм з охорони праці. Б — Соціально-економічних заходів. В — Організаційно-технічних заходів. Г — Санітарно-гігієнічних заходів. Д — Лікувально-профілактичних заходів.
Тест 2. Система норм з охорони праці поділяється на такі норми:
А — Загального і спеціального характеру.
Б — Загального та індивідуального характеру.
В — Загального і локального характеру.
Тест 3. Норми охорони праці поширюються:
А — На всю територію України.
Б — На окремі підприємства, організації.
В — На відповідних працівників.
Г — На окремі галузі народного господарства.
Д — На окремі спеціальності, професії.
Тест 4. Суб'єкти інституту охорони праці:
А — Працівники та прирівняні до них громадяни України.
Б — Іноземні громадяни та особи без громадянства.
В — Юридичні та фізичні особи як наймачі робочої сили.
Г — Лише громадські та спільні організації.
Д — Тільки робітники, службовці і юридичні особи.
Тест 5. Загальні норми про охорону праці визначають:
|
|
|
А — Коло суб'єктів і сферу дії норм трудового права.
Б — Систему законодавства і основні принципи. В — Систему законодавства і сферу дії норм права. Г — Лише коло суб'єктів і основні принципи. Д — Тільки систему законодавства і сферу його дії.
Тест 6. Спеціальні норми про охорону праці визначають:
А — Систему гарантій з охорони праці.
Б — Систему норм щодо організації праці на підприємстві.
В — Систему норм щодо стимулювання охорони праці й управління нею.
Г — Систему норм щодо нагляду і контролю за охороною праці.
Д — Специфіку відповідальності за порушення норм з охорони праці.
Тест 7. Систему законодавства про охорону праці становлять:
А — Закон України "Про охорону праці".
Б — Кодекс законів про працю України.
В — Основи законодавства України про охорону праці. Г — Спеціальні норми права: положення, правила, інструкції. Д — Колективний договір підприємства.
Тест 8. Основні принципи інституту охорони праці:
А — Пріоритет життя і здоров'я працівників.
Б — Соціальний захист і встановлення єдиних нормативів.
В — Координація діяльності державних органів з іншими.
Г — Міжнародне співробітництво.
Д — Захист працівників від незаконних переведень на іншу роботу.
Тест 9. Розвиток охорони праці реалізується: А — У нормах міжгалузевого і галузевого характеру. Б — У локальних (місцевих) нормах права. В — Тільки у відомчих і спеціальних нормах права.
Тест 10. Особливі права на охорону праці мають: А — Працюючі жінки, неповнолітні та інваліди. Б — Тимчасові та сезонні працівники. В — Тільки працівники, зайняті на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці.
|
|
|
Тест 11. Закон України "Про охорону праці" закріплює:
А — Гарантії прав громадян на охорону праці.
Б — Організацію охорони праці на виробництві.
В — Заходи щодо стимулювання працівників у додержанні норм з охорони праці.
Г -- Можливість прийняття міжгалузевих, галузевих і локальних норм права.
Д -- Норми про державне управління і контроль за охороною праці.
Тест 12. Права працівників на охорону праці стосуються:
А — Умов трудового договору.
Б -- Зобов'язання власника проінформувати працівника під розписку про умови праці та про пільги й компенсації за роботу в таких умовах.
В — Заборони власникові укладати трудовий договір на роботу, протипоказану працівникові.
Тест 13. Права на соціальне страхування включають: А — Обов'язковість соціального страхування. Б — Надання пільг і компенсацій.
В — Безплатне забезпечення працівників індивідуальними засобами захисту.
Г — Компенсацію шкоди, заподіяної здоров'ю працівника. Д — Використання відпустки тільки в літній період.
Тест 14. Охорона праці під час роботи включає права працівників:
А — На створення належних умов праці.
Б — На відмову від роботи.
В — На середній заробіток і на розірвання трудового договору.
Г — На легшу роботу за станом здоров'я, збереження місця роботи.
Д - - На обов'язкове надання додаткової відпустки.
Тест 15. Охорона праці жінок забезпечується групою норм:
А — Що забороняють застосування їхньої праці (на важких, небезпечних та інших роботах).
Б — Що встановлюють переваги у зв'язку з материнством (відпустки, неповний робочий час).
В — Що закріплюють додаткові компенсації у зв'язку з поїздками у відрядження.
Тест 16. Забезпечення нешкідливих і безпечних умов праці закон покладає:
А — На власника або вповноважений ним орган.
Б — На власника і профспілковий комітет.
В — На власника, трудовий колектив і профком.
Тест 17. Обов'язки працівника з питань охорони праці:
А — Знати і виконувати норми з охорони праці.
Б — Уміти користуватися засобами колективного захисту.
В — Проходити періодичні медичні огляди.
Г — Додержуватися зобов'язань з охорони праці, що передбачені угодою чи трудовим договором,
Д — Особисто вживати заходів щодо усунення загрози своєму життю і здоров'ю або життю та здоров'ю оточуючих.
Тест 18. Види обов'язкового медичного огляду:
А — Попередні, під час прийняття на роботу осіб, молодших 18 років.
Б — Попередні, під час прийняття працівників на шкідливу чи важку роботу.
В — Попередні, під час прийняття працівників на роботу в харчову промисловість.
Г — Періодичні для працівників віком до 21 року.
Д — Періодичні для всіх працюючих на підприємстві.
Тест 19. Щодо заходів з охорони праці можна зазначити:
А - їх розробляє та реалізує власник за участю профспілок.
Б — Власник реалізує комплексні плани, затверджені колективним договором. В — Розробляє трудовий колектив і профком.
Тест 20. За порушення працівником правил з охорони праці до нього може бути застосовано такі види відповідальності:
А — Дисциплінарну.
Б — Кримінальну.
В — Заходи громадського впливу.
Г — Матеріальну.
Д — Адміністративну.
Тест 21. До засобів особистого захисту працівників належать:
А — Мило і рукавиці.
Б -- Респіратор, спецодяг і спецвзуття.
В — Лікувально-профілактичне харчування.
Г — Спеціальне молоко і масло.
Д — Спеціальна йодована і підсолена вода.
Тест 22. Переведення працівника на легшу роботу за станом здоров'я:
А — Здійснюється за розсудом власника. Б — Можливе тільки за згодою працівника. В — Здійснюється без згоди працівника. Г — Належить до обов'язків сторін. Д — Здійснюється за згодою сторін.
|
|
|
Тест 23. Забезпеченню охорони праці на підприємствах сприяють такі органи та особи МВС України: А — Дільничні інспектори. Б — Пожежний нагляд. В — Державна автомобільна інспекція. Г — Оперативно-слідчі працівники. Д — Усі перелічені.
Тест 24. Періодичні медичні огляди з метою попередження професійних захворювань обов'язкові: А — Для водіїв усіх транспортних, засобів. Б — Для тих, хто працює на важких і особливо важких роботах. В — Для працівників дитячих установ. Г — На підприємствах продовольчої торгівлі. Д — Для працівників, які обслуговують атомні установки.
Тест 25. Охорона праці ветеранів, пенсіонерів та інвалідів забезпечується:
А — Нормами щодо організації навчання, перекваліфікації та працевлаштування.
Б — Встановленням пільгових умов праці, програм реабілітації тощо.
В — Тільки локальними нормами права (колективними договорами, правилами внутрішнього трудового розпорядку тощо).
Тест 26. З метою полегшення й оздоровлення умов праці працівників власник зобов'язаний впроваджувати:
А — Прогресивні технології, досягнення науки і техніки.
Б — Засоби механізації і автоматизації виробництва.
В — Досягнення ергономіки і позитивний досвід з охорони праці.
Г — Заходи щодо зниження та усунення запиленості й загазованості повітря в приміщеннях.
Д — Заходи щодо зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.
Тест 27. Щодо коштів та матеріалів на заходи з охорони праці можна сказати:
А — Визначаються в установленому законом порядку.
Б — Використовуються в порядку, визначеному колективним договором.
В — Контроль за їх використанням покладено на трудові колективи.
Г — Обов'язково погоджуються з профспілковим комітетом.
Д — Використовуються за розсудом власника.
Тест 28. Щодо компенсації за спецодяг і спецвзуття можна сказати:
А — Така компенсація законом не дозволяється. Б — Це питання вирішується за угодою сторін.
В — Через порушення строків видачі компенсуються витрати працівників.
Г — У разі дострокового зношення не з вини працівника власник повинен замінити їх за свій рахунок.
|
|
|
Д — Така компенсація виплачується згідно зі спеціальною угодою.
Тест 29. Медичні огляди проводяться з метою:
А — Профілактики захворювань працівників.
Б — Своєчасного проведення лікування.
В — Постійного контролю за станом здоров'я працівників.
Г — Громадської безпеки та охорони здоров'я населення.
Д — Визначення преміальних виплат і додаткових відпусток.
Тест ЗО. Під час проектування, будівництва, реконструкції підприємств, об'єктів, засобів виробництва:
А — Обов'язкове дотримання вимог щодо охорони праці. Б — Слід пам'ятати, що вони повинні відповідати нормативним актам про охорону праці. В — Усі ці питання вирішуються власником за згодою трудового колективу.
Тест 31. Спірні питання щодо видачі й використання спецодягу між працівником і власником вирішуються:
А - - У комісії з трудових спорів.
Б — У суді.
В — У профспілковому комітеті.
Г — У вищому в порядку підлеглості органі.
Д — Самим працівником.
Тест 32. Якщо медичний огляд для працівника є обов'язковим, то в разі ухилення від його проходження власник:
А - - Має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності.
Б — Зобов'язаний відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати.
В — Організовує позачерговий медогляд, коли працівник вважає, що погіршення його стану здоров'я пов'язане з умовами праці.
Г — Зберігає за працівником місце роботи та середній заробіток на час проходження медогляду.
Д — Забезпечує виплату тільки тарифної ставки, окладу.
Тест 33. У колективному договорі передбачаються:
А — Соціальні гарантії щодо охорони праці.
Б — Комплексні заходи щодо забезпечення нормативів безпеки, гігієни праці, виробничого середовища.
В — Підвищення рівня охорони праці, запобігання аваріям, травматизму тощо.
Тест 34. Органи державного управління з охорони праці:
А — Кабінет Міністрів України.
Б — Державний комітет з нагляду за охороною праці.
В — Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади.
Г — Місцеві державні органи управління та влади.
Д — Профспілкові комітети та трудові колективи.
Тест 35. Громадський контроль за додержанням норм з охорони праці здійснюють:
А — Трудові колективи через обраних ними уповноважених
Б — Професійні спілки в особі виборних органів. В — Ради трудових колективів і профкомів. Г — Власник разом із названими органами.
Тест 36. Державний нагляд за охороною праці здійснюють:
А — Державний комітет України з нагляду за охороною праці.
Б — Державний комітет з ядерної та радіаційної безпеки.
В — Органи.державного пожежного нагляду МВС України.
Г — Органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України.
Д — Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Тест 37. Стосовно штрафних санкцій за порушення норм з охорони праці підприємствами, установами, організаціями Законом установлено:
А — Мінімальний розмір штрафу — два відсотки місячного фонду заробітної плати підприємства.
Б — Накладення штрафів органами Держкомітету України з нагляду за охороною праці.
В — Сплата штрафу за кожний нещасний випадок з вини власника, а в разі його приховування — у десятикратному розмірі.
Г — Оскарження рішення про стягнення штрафу в місячний строк до суду.
Д — Нарахування пені на суму штрафу — два відсотки за кожний день прострочення.
Тест 38. Розслідування та облік нещасних випадків включає:
А — Обов'язок власника розслідувати нещасні випадки, аварії, профзахворювання, вести їх облік.
Б — Участь представника профспілкової організації.
В — Складання акта за встановленою формою не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.
Г — Зобов'язання видати один примірник акта потерпілому чи заінтересованій особі.
Д — Розв'язання спірних питань чи питань, пов'язаних з відмовою власника скласти акт про нещасний випадок в органах з розгляду трудових спорів.
Тест 39. Повноваження місцевих органів влади та управління щодо охорони праці:
А — Забезпечують реалізацію державної політики щодо охорони праці.
Б — Розробляють заходи з питань безпеки й гігієни праці тощо.
В -- Здійснюють контроль за додержанням норм права про охорону праці.
Г — Проводять роботу, пов'язану зі своєчасним укладенням колективних договорів.
Тест 40. Розвиток охорони праці реалізується: А — У нормах міжгалузевого і галузевого характеру.
Б — У локальних (місцевих) нормах права. В — Тільки у відомчих і спеціальних нормах права.
Тест 41. Служба охорони праці на підприємстві: А — Створюється власником на підставі Типового
положення.
Б — Підпорядкована керівникові підприємства. В — Має право видавати керівникам структурних підрозділів підприємств обов'язкові приписи щодо усунення недоліків, зупиняти роботу виробництва тощо. Г — Може бути ліквідована лише за згодою з профкомом.
Тест 42. Чи передбачає закон відшкодування громадянам збитків, завданих порушенням вимог охорони праці:
А — Ні, не передбачає, передбачається лише компенсація прямої шкоди. Б - - Це питання вирішують профком і трудовий колектив.
В — Передбачає у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України за участю профспілок.
Тест 43. У разі порушення вимог охорони праці власник відшкодовує такі витрати:
А — На лікування та професійну реабілітацію потерпілих.
Б — На проведення лікувальних робіт унаслідок аварії.
В -- На ритуальні послуги під час поховання загиблих.
Г — На складання санітарно-гігієнічних характеристик умов праці.
Д — На придбання приладів, апаратів тощо.
Тест 44. Комісія з питань охорони праці:
А — Може створюватися на підприємстві, де працює 50 і більше чоловік.
Б — Створюється за рішенням трудового колективу.
В — Складається з представників власника підприємства, профспілок, трудового колективу та інших осіб.
Г — Має компетенцію, що визначається Типовим положенням.
Д — Має компетенцію, що визначається положенням, затвердженим трудовим колективом разом із профкомом.
Тест 45. Фінансування охорони праці здійснюється:
А — Власником підприємства, установи.
Б — Кабінетом Міністрів України.
В — Органами місцевого та регіонального самоврядування.
Г — За рахунок незначних відрахувань із зарплати працівника.
Тест 46. Шкода, заподіяна власником здоров'ю працівника, компенсується:
А - - У повному розмірі втраченого заробітку.
Б — У вигляді одноразової допомоги, установленої
колективним договором. В — У розмірі витрат на лікування, протезування
тощо. Г - У разі смерті працівника в розмірі не менше п'ятирічного заробітку. Д - - У розмірі середнього заробітку без будь-яких допомог.
Тест 47. Під моральною втратою потерпілого працівника (за моральної відповідальності) слід розуміти:
А — Страждання, заподіяні фізичним чи психологічним впливом.
Б — Погіршення можливості реалізації працівником своїх звичок і бажань.
В — Погіршення стосунків з оточенням.
Г — Інші негативні наслідки морального характеру.
Д — Усе зазначене, але якщо це погоджено з профкомом.
Тест 48. Охорона праці інвалідів — це обов'язок власника:
А — Організовувати їх навчання, перекваліфікацію, працевлаштування.
Б — Встановлювати для них неповний робочий день, тиждень.
В — Створювати умови праці згідно з рекомендаціями медично-соціальної експертизи.
Г — Вживати додаткових заходів безпеки праці.
Д — Усе зазначене, якщо таке занесене до колективного договору.
Тест 49. Не беруться на облік і не фіксуються акти за формою Н-1 про нещасні випадки, що сталися з особами:
А — Котрі йшли на роботу чи поверталися з роботи пішки, на громадському чи власному транспорті.
Б — За місцем постійного проживання в польових і вахтових поселеннях.
В — Які відбувають покарання за вироком суду й навмисне заподіяли шкоду своєму здоров'ю.
Г — Категорії яких визначені рішенням власника або вповноваженого ним органу.
Тест 50. Нещасні випадки оформлюються актом за формою Н-1, котрий:
А — Складається протягом доби після закінчення
розслідування. Б — Складається в п'яти примірниках.
В -- Направляється до місця служби, навчання, роботи тощо.
Г — Складається на вимогу водія, який порушив безпеку руху і притягується до кримінальної відповідальності.
Д — Зберігається протягом 45 років на підприємстві, де нещасний випадок зареєстрованої
ТРУДОВІ СПОРИ
Процес трудової діяльності — явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.
Трудові спори (конфлікти) можуть виникати не лише між сторонами трудового договору, а й між професійною спілкою чи страйковим комітетом і власником підприємства — їх називають колективними трудовими спорами. З огляду на учасників трудові спори поділяються на індивідуальні — між сторонами трудового договору, та колективні — між профспілковим або страйковим комітетом і власником (адміністрацією) підприємства.
Чинне законодавство України про працю не розкриває поняття "трудові спори". У сфері трудового права трудові спори — це конфлікти між працівником і власником або між працівниками і роботодавцями з приводу застосування законодавства про працю або встановлення чи зміни умов праці, що розглядаються в установленому законом порядку.
У цьому визначенні чітко вказується на три основні взаємозумовлені частини: а) суб'єкти трудового спору; б) позовний і непозовний характер; в) вирішення трудового спору в установленому законом порядку.
Крім зазначеного, поняття трудового спору певною мірою спонукає й до з'ясування причин, через які він може виникнути. Зокрема, зазначення того, що конфлікти між працівником і власником можуть виникати за двох взаємозумовлених обставин: по-перше, у процесі застосування законодавства України про працю і, по-друге, під час встановлення умов праці.
Конкретні ж причини виникнення трудових конфліктів можуть бути:
1) об'єктивного характеру (помилки сторін трудового договору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо);
2) організаційно-правового характеру (нечіткі формулювання окремих правових норм, прогалини в діючому законодавстві про працю тощо);
3) організаційно-господарського характеру (недоліки у проведенні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).
Саме класифікація причин, унаслідок яких може виникнути трудовий спір, спонукає до розгляду двох видів індивідуальних трудових спорів, що зумовлюються: застосуванням норм трудового законодавства (позовні спори); встановленням нових або зміною діючих умов праці (непозовні спори).
Обидва види трудових спорів широко застосовуються. Наприклад, позовні трудові спори можуть виникати: а) із трудових правовідносин (у разі порушень в оплаті праці, здійснення компенсаційних виплат тощо); б) із правовідносин у сфері працевлаштування;
в) із правовідносин між профспілковим комітетом і власником з питань виробництва, праці, побуту тощо;
г) із правовідносин з приводу компенсації матеріальної шкоди; д) із правовідносин, пов'язаних із наглядом і контролем за додержанням законодавства; е) із правовідносин щодо матеріального забезпечення працівників і членів їхніх сімей за рахунок коштів соціального страхування, а також між власником і органом соціального страхування з приводу створення фонду соціального страхування (стосовно строків сплати внесків у фонд, їх розмірів тощо).
Трудові спори другого виду (непозовні) виникають: 1) із правовідносин у сфері встановлення умов праці між профспілковим органом і власником підприємства (під час укладення колективного договору, введення норм виробітку тощо); 2) із трудових правовідносин між працівником і власником (у разі зміни власником окладу працівникові в межах схем посадових окладів тощо).
Вирішення трудових спорів — процес, тісно пов'язаний з іншими демократичними засадами правової системи України в цілому і трудового права зокрема. Тому під час розгляду трудових спорів застосовується демократичний підхід. Це реалізується в дотриманні таких основних принципів, як доступність і зручність; колегіальність і швидкість розгляду трудових спорів; додержання законності та забезпечення виконання рішень.
Правовою базою під час вирішення трудових спорів є Конституція України, Кодекс законів про працю України, де система норм виокремлена в самостійну главу XV під назвою "Індивідуальні трудові спори", Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р.1, постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р, "Про практику розгляду судами трудових спорів" зі змінами, внесеними в 1994 і 1995 pp.2
Згідно із зазначеними правовими нормами трудові спори вирішуються системою спеціальних органів. Так, індивідуальні трудові спори, ґрунтуючись на положеннях гл. XV КЗпП України, розглядаються: 1) комісіями з трудових спорів (КТС); 2) районними (міськими) судами; 3) вищими органами в порядку підлеглості, що встановлюється законодавством.
Серед зазначених первинним обов'язковим органом щодо розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях є комісія з трудових спорів (КТС). Цим зумовлюється необхідність з'ясування таких найголовніших питань, як організація, види та компетенція КТС.
Організація КТС включає: 1) обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу; 2) визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією); 3) обов'язкове обрання робітників у кількості, не меншій ніж половина складу КТС; 4) наявність печатки встановленого зразка. За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працює не менше ніж 15 чоловік. На першому засіданні обрані члени КТС голосуванням вибирають зі свого складу: а) голову КТС; б) його заступника чи заступників, які за рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) можуть бути звільнені від основної роботи; в) секретаря КТС, котрий обов'язково звільняється від основної роботи й працює в КТС на постійній основі. Отже, КТС є постійно діючим органом з розгляду трудових спорів.
Компетенція комісії з трудових спорів визначається законом, де наголошено на двох обов'язкових вимогах: а) КТС є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів на підприємстві, в установі, організації, тобто така вимога зумовлює обов'язковість створення КТС на всіх підприємствах незалежно від форми власності; б) КТС розглядає трудовий спір у випадку, коли працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності під час переговорів з власником або уповноваженим ним органом (ст. 224 КЗпП України).
Другим органом з розгляду трудових спорів є суд, який може бути як другою, так і першою інстанцією, що вирішує трудові спори. Так, у суді як другій інстанції розглядаються трудові спори за заявами таких осіб: 1) працівника чи власника, які не погоджуються з рішенням КТС; 2) прокурора, коли рішення КТС суперечить чинному законодавству. Як перша інстанція суд розглядає трудові спори сторін трудового договору, а також окремих працівників, які прагнуть вступити в трудові правовідносини. Наприклад, безпосередньо в суді як першій інстанції розглядаються трудові спори: а) працівників підприємств, де не обирається КТС; б) працівників з питання поновлення на роботі; в) власника або вповноваженого ним органу про компенсацію працівником матеріальної шкоди, заподіяної підприємству; г) працівників з питань застосування законодавства про працю; д) про відмову у прийнятті на роботу, наприклад, молодих фахівців, направлених на роботу, працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, виборних працівників після закінчення строку повноважень тощо (ст. 232 КЗпП України).
Самостійне значення у вирішенні трудових спорів мають строки, які умовно поділяються на три групи: 1) строки звернення до суду за вирішенням трудового спору; 2) строки вирішення; 3) строки виконання рішень з трудових спорів. Перший вид, тобто строки звернення, мають дві особливості: одні з них встановлені для працівників, а інші — для власника, прокурора чи вищого в порядку підлеглості органу. Так, працівник залежно від органу, що вирішує справу, може звернутися: а) до КТС протягом трьох місяців з моменту, коли дізнався чи мав дізнатися про порушення свого права; б) до суду протягом десяти днів для оскарження рішення КТС, у разі звільнення з роботи — протягом одного місяця, з інших спорів — протягом трьох місяців, якщо суд є першою інстанцією вирішення. Власник, прокурор, вищий орган можуть звернутися до суду впродовж 10 днів через незгоду з рішенням КТС і протягом одного року з питань стягнення з працівника матеріальної компенсації шкоди, заподіяної підприємству.
Другим видом є строки вирішення трудових спорів. У КТС і в суді трудові спори розглядаються протягом 10 днів, а вищим у порядку підлеглості органом — у строки, які визначаються спеціальними нормами. Для виконання рішення з трудових спорів як строк третього виду встановлено триденний строк після закінчення 10 днів, передбачених для оскарження рішень. Це стосується рішень, винесених КТС і судом, крім рішень про поновлення на роботі незаконно звільнених чи переведення працівників, які підлягають негайному виконанню.
Способи виконання рішень КТС по трудових спорах умовно поділяються на два види: 1) добровільне виконання; 2) примусове — спосіб виконання, який полягає в тому, що КТС видає працівникові посвідчення, яке має силу виконавчого листа. Це посвідчення працівник може пред'являти до суду впродовж трьох місяців. При цьому доречно зауважити, що в посвідченні обов'язково вказуються: а) найменування органу, який виніс рішення з трудового спору; б) дата його прийняття та видачі; в) прізвище, ім'я та по батькові працівника; г) рішення по суті спору; д) підпис голови чи заступника, скріплений печаткою КТС.
Другим видом трудових спорів є колективні. Правова база їх забезпечення — Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998р.1, який містить загальні положення, порядок вирішення колективного трудового спору (конфлікту), визначення страйку, положення про його проведення, гарантії, відповідальність і відшкодування збитків, заподіяних страйком.
До основних положень названого Закону доцільно віднести:
1) сферу дії Закону;
2) сторони колективного трудового спору (конфлікту);
3) органи з розгляду колективного трудового спору (конфлікту).
Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" поширюється на найманих працівників, на організації, створені відповідно до законодавства, і на власників підприємств незалежно від форм власності. Колективний трудовий спір (конфлікт) визначається в ст. 2 Закону як розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин з будь-якої з чотирьох причин: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
Специфіка Закону (ст. 3) полягає в тому, що класифікація сторін колективного трудового спору (конфлікту) визначається залежно від трьох рівнів: 1) виробничого; 2) галузевого, територіального; 3) національного.
Так, сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні є наймані працівники (або окремі їх категорії) підприємства чи його структурного підрозділу або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація; власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник.
На галузевому, територіальному рівнях сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є наймані працівники підприємств однієї або кількох галузей (професій) чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи; власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники.
На національному рівні сторонами колективного трудового спору є наймані працівники однієї або кількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання, чи інші уповноважені працівниками органи; власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи.
До основних положень Закону належить система органів з розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). До них належать:
1) примирна комісія, яка створюється з ініціативи однієї зі сторін;
2) трудовий арбітраж — орган, що створюється з ініціативи однієї зі сторін або з ініціативи незалежного посередника.
Незалежний посередник — конкретна особа, визначена сторонами спору з метою сприяння взаємодії між сторонами, проведення переговорів тощо (ст. 10 Закону).
Значне місце в Законі приділено страйку — визначенню його поняття, права на страйк, умов його проведення, а також гарантіям працівників тощо (ст. 17~28 Закону). Страйк — тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу чи невиконання трудових обов'язків) працівниками підприємства чи структурного підрозділу з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
