Викладач та студенти: рівні взаємодії

Головною одиницею учбово-виховного процесу є педагогічна взаємодія, котра передбачає розвиток якостей особистостей викладача та студентів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у спільній діяльності.

Мета педагога не тільки надати інформацію, але й закріпити духовні начала та розвинути творчі здібності студента. Основою цього процесу є взаємне бажання та взаємодовіра. Тому спілкування слід базувати у відповідності з концепцією дуальної перспективи (облік об’єму знань студента) та з акцентом на позитивні емоції, які сприяють засвоєнню предмета.

Продуктивна взаємодія будується, охоплюючи сферу діалогічного спілкування як сумісні обговорення ситуації у напрямку вирішення проблем усіма його суб’єктами. Активність при цьому спрямована на предмет спілкування, а не на особистість одного з учасників, та власне спілкування опосередковується, передусім предметом, в якості якого можуть виступати усі сфери людської діяльності та пізнання: внутрішній світ людини, міжособистісні відносини, соціальне оточення, учбові заняття, творчість і т.п.

У процесі діалогу досягається розуміння на рівні встановлення спільного змістовного простору. Діалог – це взаємодія двох суб’єктів, творчо утворюючих спільне відношення до того чи іншого об’єкта дійсності, маючий значення для обох. Це ситуація двосторонньої взаємодії, котра передбачає активну роль усіх беручих участь у спілкуванні сторін. Співпраця та співтворчість у процесі діалогічного спілкування передбачають відмову від позиції неначе тільки твоя думка, підхід вірні, та передбачають затвердження іншого типу відносин: взаємний пошук, принципового, але доброзичливого сумісного аналізу результатів.

При організації взаємодії зі студентами викладач ВУЗу повинен вміти відбирати найбільш продуктивні методи навчання, які відображають особливості взаємодії суб’єктів процесу навчання. До них ми відносимо методи активного навчання, комунікативний метод та метод переконання.

Методи активного навчання орієнтовані на сучасне будування процесу навчання, відмову від шаблонної організації учбових занять, активну взаємодію викладача та студентів, інтенсифікацію учбово-пізнавальної діяльності. Вони передбачають не механічне запам’ятовування навчальної інформації, а її осмислення та обмірковування, прямування від монологу до діалогу в навчанні, розкриттю свого внутрішнього «Я», розширенню проблемних бесід, обговорень, емоційної чуйності студентів. В якості методів активного навчання розглядаються такі як ігри, у тому числі рольові та ділові, ігрове проектування, аналіз конкретних ситуацій, тематичні дискусії, створення проблемних ситуацій та ін.

Будучи технологією активного навчання, інтерактивне навчання постає можливістю взаєморозуміння, самоактуалізації, «прориву» особистості один до одного. Найважливішою особливістю взаємодії на основі такого навчання є здатність педагога та студентів «приймати роль іншого», уявляти, як їх сприймає партнер по спілкуванню та відповідно інтерпретувати педагогічну ситуацію, конструювати власні дії. Інтерактивна взаємодія передбачає систему взаємодій: з боку педагога – запланованих, з боку студентів – ситуативних та несподіваних, в процесі яких створюються умови оптимального розвитку їх суб’єктивності. Воно найбільш успішно здійснюється в студентській групі на практичних заняттях в діалозі, полілозі, або у формі «круглого столу», поєднуючи в собі монолог, діалог та полілог.

Комунікативні методи займають провідне положення в навчанні. Слово викладача, підручники – давні атрибути навчального процесу. Проте в останні десятиліття відмічається необхідність змін такого підходу: слово викладача перетворюється з монологічного в діалогічне. Викладач ВУЗу повинен володіти методами бесіди, дискусії, постановки проблемних питань. Він рідко розповідає сам, частіше проводить жваву бесіду зі студентами, заохочуючи їх до висловлювань власної точки зору. Головною умовою виникнення діалогу, на наш погляд, є комунікативна інтенція, потреба у спілкуванні, а також проблемна ситуація, тобто для реального діалогу необхідні, щонайменше, дві передумови: певна загальна основа та певні відмінності у вирішенні тієї чи іншої проблеми між тими, хто веде її обговорення.

Суть діалогу міститься у визнанні унікальності один одного кожним партнером, їх взаємної рівності по відношенню один до одного, у відмінності та оригінальності точок зору, в орієнтації кожного на розуміння та активну інтерпретацію його точки зору партнером, в очікуванні відповіді та її звеличенні у власному висловленні, взаємному збагаченні партнерів діалогу, емоційного та особистісного захоплення партнерів, довірливості, щирості вираження почуттів та стану.

Наступний метод організації продуктивної взаємодії – метод переконання – є засобом різнобічного впливання на свідомість, почуття та волю студента з метою розвитку мотивів та потреб діяльності. Засобами методу переконання можуть бути навчальна робота, бесіди (індивідуальні та колективні), різноманітні форми позааудиторної роботи.

Іншим компонентом організації продуктивної взаємодії є засоби навчання. Засоби навчання – це дидактичні компоненти, включаючи досвід суспільної практики та способи застосування наукової та технічної інформації, які використовуються викладачем для забезпечення покращення якості знань студентів та підвищення їх пізнавальної активності.

Засобами продуктивної взаємодії викладача та студентів можуть бути навчальні програми, навчальна та навчально-методична література, словники, довідники, проблемні, контрольні завдання, дидактичні матеріали, наочні засоби, журнали, газети, мультимедійні програми.

Особливості використання засобів навчання визначаються об’єктивними та суб’єктивними факторами. До перших належать форми, способи навчання, до других – індивідуальні особливості студентів. Перш за все, це особливості сприйняття інформації та особливості мислення.

Організація продуктивної взаємодії викладача та студентів можлива тільки при знаннях та вправному використанні різноманітних форм організації такої взаємодії, щоб в кожному конкретному випадку викладач мав можливість обирати найбільш доцільну форму. Можна виділити наступні організаційні форми взаємодії: індивідуальна, парна, групова, фронтальна. Взаємодопомога, взаємовідповідальність, само- та взаємоконтроль – усі ці якості розвиваються у студентів при організації групової та парної форм пізнавальної діяльності на занятті, якщо викладач дотримується певного почуття міри та педагогічного такту.

Крім того, можна виділити самостійну роботу студентів як одну з форм організації педагогічної взаємодії, притаманну для навчального процесу в ВУЗі. Самостійна робота для студентів повинна бути усвідомлена як вільна за вибором внутрішньо мотивована діяльність. Парна або групова самостійна робота посилює фактор мотивації та взаємної інтелектуальної активності, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів внаслідок взаємного контролю. Участь партнера суттєво перестроює психологію студента, так як відбувається спільна самоперевірка з подальшою корекцією викладача. Це забезпечує продуктивність роботи в цілому.

Продуктивна взаємодія розвивається поетапно. Беручи за основу структуру педагогічного спілкування, яка була запропонована В.А. Кан-Каліком та М.Д. Никандровим, можна виділити наступні етапи організації продуктивної взаємодії: моделювання майбутнього процесу (підготовчий етап), організація безпосередньої взаємодії (організаційний етап), управління взаємодією в розвиваючому педагогічному процесі (практичний етап) та аналіз результатів здійсненої взаємодії (узагальнюючий етап).

Як результат були визначені наступні рівні сформованості продуктивної взаємодії викладача та студентів в умовах діалогу:

- низький (функціонально-рольовий) рівень: в його спрямованості діяльнісний компонент має перевагу по відношенню до орієнтації на спілкування та саму особистість в рамках навчальновиховного процесу. Зміст такої взаємодії – прямий обмін між контактуючими сторонами. Ініціатор такої взаємодії – викладач. Викладач та студенти взаємодіють на репродуктивному рівні.

- середній (орієнтований на спілкування) рівень: коло особистих інтересів викладача та студентів розширюється, спілкування набуває суб’єктивний характер з обох сторін. У студентів з’являється активність та елементи творчості у спільній з викладачем діяльності.

- високий (особистісно-орієнтований) рівень: успішно реалізується загальна спрямованість на взаємодію викладача та студентів. Викладач передає свою індивідуальність, реалізує потребу та здатність бути особистістю, та, в свою чергу, формує таку потребу та здатність у студентів. Взаємодію такого рівня можна назвати продуктивним, так як саме така взаємодія сприяє посиленню установки на партнерство, визнання прав партнера на власну точку зору та її захист, на удосконалення вмінь чути та почути партнера, здібності до співчуття.

Необхідність організації продуктивної педагогічної взаємодії спричинена соціальними потребами сучасного суспільства, яке розвивається динамічно. Слід відзначити зростаючу потребу сучасного суспільства культури в людині, котра орієнтована в своїй діяльності на іншого, схильний до діалогу з Іншим, в якому відбувається самовизначення, саморозвитку і викладача і студента, виникають відносини нового типу: відносини співробітництва в досягненні загальних цілей.

Таким чином, викладач, використовуючи стратегію взаємодій, постійно знаходиться зі студентами в діалозі. Ця форма спілкування та одночасно спосіб взаємодій, який відрізняється від будь-якого іншого тим, що є справжнім, відкритим спілкуванням між двома людьми, щиро зацікавленими один в одному, дозволяє почати складний процес взаємодії, який передбачає, що всі його учасники знаходяться в положенні взаєморозуміння, тобто усвідомлюють зміст та структуру сьогочасної та, можливо, наступної дії партнера, розуміють почуття та настрій один одного, вміють з повагою ставитись до «іншої» точки зору, не проявляти ні зовнішньої, ні внутрішньої агресії, вміють налаштуватись на емоційно-психологічний світ іншої людини, взаємно сприяє досягненню спільної мети.

Отже, організація продуктивної взаємодії викладача та студентів на основі діалогу з використанням розробленої технології сприяє підвищенню ефективності навчального процесу в ВУЗі, створенню умов для самореалізації, самовизначення особистості студента, розкриттю творчого потенціалу особистості, формуванню ціннісних орієнтацій та моральних якостей з їх наступною актуалізацією у професійній діяльності.