Поняття та види судових витрат в цивільному процесі, їх значення

Тема: Судові витрати. Судові штрафи.

План

1. Поняття та види судових витрат в цивільному процесі, їх значення. 3

2. Державне мито: обчислення, порядок сплати, повернення державного мита. 5

3. Витрати, пов'язані з розглядом справи. 16

4. Звільнення від сплати судових витрат. Розподіл судових витрат та їх відшкодування. 20

5. Цивільні процесуальні штрафи. 23

Джерела. 31

 

 

      

 

Поняття та види судових витрат в цивільному процесі, їх значення

 

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві в Цивільному процесуальному кодексі України[1] (далі по тексту ЦПК) мають назву «Судові витратив (глава 5), яка, не зовсім точно віддзеркалює їх правову природу. Ними є витрати, які несуть сто­рони, треті особи з самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, що виникають з адміністратив­но-правових відносин, за вчинення в їх інтересах цивільних проце­суальних дій, пов'язаних з розглядом справи судом і виконанням по ній рішення.

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК).

У законодавчому визначенні державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення[2]. В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити відшкодування державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади. Введення державного мита за провадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю), може мати й негативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни з врахуванням май­нового їх стану зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються:

з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, перекладачам;

з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача;

з витрат, пов'­язаних з виконанням рішення тощо.

Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від факти­чних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перек­ладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані:

гарантувати добровільне виконан­ня ними своїх обов'язків із спірних матеріальних правовідносин;

запобігати тяганині, пред'явленню безпідставних позовів;

виник­ненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони;

сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований статтями 63—81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України[3].

    2. Державне мито: обчислення, порядок сплати, повернення державного мита.

 

Об'єктом справляння державного мита в судах виступають цивільні процесуальні документи, перелік яких чітко і повно визна­чений в нормативному порядку.

Державне мито справляється:

1) з позовних заяв;

2) із зустрічних позовних заяв;

3) із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами;

4) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлін­ської діяльності;

5) із скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;

6) із касаційних скарг на рішення судів;

7) із скарг на рішення, що набрали законної сили;

8) із заяв і скарг у справах окремого провадження;

9) за повторну видачу копії судового рішен­ня, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, відно­сяться, зокрема, заяви, в котрих виражені позовні вимоги про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому майні за час шлюбу, про поділ майна в натурі, про виділ частки майна із спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особами для захисту порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивільних, шлю­бно-сімейних, житлових, земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

До заяв і скарг у справах окремого провадження, з яких справляється мито, відносяться:

заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;

заява про визнання грома­дянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

заява про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;

заява про встановлення фактів, що мають юридичне значен­ня;

заява про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'­явника, скарга на нотаріальні дії або на відмову в їх вчиненні;

заява про всиновлення дитини.

Скаргами на рішення судів, що набрали законної сили, та з яких справляється мито, є скарги, які подаються до правомочних посадових осіб суду і прокуратури, про опротестування ними рі­шення у порядку нагляду. До них відносяться заяви, що подаються до суду, про перегляд у зв'язку з ново виявленими обставинами рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили.

Інші заяви і скарги, що не відносяться до позовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, касаційних скарг і скарг на рішенні судів, що набрали законної сили, не підлягають оплаті державним митом. Ними є окремі скарги (подаються окремо від касаційної скарги), якими оскаржуються ухвали суду, постановлені одноособово і колегіально у передбачених ст. 323 ЦПК випадках, зокрема: про відмову забезпечити докази (ст. 39 ЦПК), визначення ціни позову та судових витрат (ст. 81 ЦПК), відмову в знятті чи зменшенні штрафу, накладеного судом (ст. 83 ЦПК), відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89 ЦПК), а також інші ухвали суду; заяви, які подаються на вирішення окремих питань, що виникають у процесі провадження у справі та виконання по ній судового рішення, — про забезпечення доказів, позову, про вступ у справу третіх осіб без самостійних вимог, про зміну підсудності, зміну чи скасування накладеного судом штрафу, про виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні, про постановлення додаткового рішення, роз'­яснення рішення, про перегляд рішення, ухвали, постанови у зв'яз­ку з нововиявленими обставинами, про розстрочку або відстрочку виконання, про відвід судового виконавця тощо[4].

Державне мито справляється в такому розмірі ставок:

а) із позовних заяв - 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян - 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу – 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу – 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

у разі поділу майна розірванні шлюбу - 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми чи недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років - 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

д) з позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження  строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з  інших позовних заяв немайнового  характеру (або таких, що не  підлягають оцінці) - 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

е) із заяв (скарг) у справах окремого провадження - 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із позовних заяв з переддоговірних спорів - 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

ж) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності:        

із позовних заяв немайнового характеру - 1 неоподатковуваний мінімум                                          доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 5 відсотків ціни позову;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 10 відсотків ціни позову;

з) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів - ставки, обчисленої виходячи                                     з оспорюваної суми;

и) за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду - 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії;

і) із позовних заяв щодо захисту прав громадян на земельну частку (пай) і майновий пай - 0,1 відсотка ціни позову.

Встановлені ставки справляння державного мита свідчать про те, що їх розмір визначений:

 а) у відсотковому відношенні до ціни позову;

б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час сплати мита (з 02 вересня 1996 р. — 17 грн.)[5].

Ціну позову складає грошова сума в гривнях, яка відобра­жає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 65 ЦПК:

1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна — вартістю відшукувано­го майна;

3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх вип­лат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму — сукупністю платежів за користування майном протягом року, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, — дійсною вартістю будинку, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, — не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

Ціна позову вказується в позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначати суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. У випадку, коли в заяві не вказана ціна позову і встановити в момент подання її неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі з стягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо при постановленні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. Аналогічно обчислюється мито, коли суд у відповідності з ч. 7 ст. 203 ЦПКвийде за межі заявлених позивачем вимог.

При поданні позову разом кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з зага­льної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

З загальної суми позову мито справляється також при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об'єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 144 ЦПК).

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підпри­ємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюється дого­вір у цілому чи лише в якій-небудь частині.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового харак­теру. З позовних заяв про розірвання шлюбу одночасно з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито з зустрічних позовних заяв та з заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується на загальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником позивача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об'єднаних позовних вимог в самосійне провадження державне мито, сплаче­не при поданні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру не провадиться, а за виділеною в самостійне провадження вимогою мито повторно не сплачується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв'язку з залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягало поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судо­чинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового перерахування з розраху­нку платника митними марками або готівкою до кредитної устано­ви. Приймання кредитними установами державного мита від гро­мадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжного доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених ст. 69 ЦПК та ст. 8 Декрету «Про державне мито»:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови в прийнятті заяви, скарги;

3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду, — касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах (ст. 139 ЦПК);

4) закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і мож­ливість застосування цього порядку втрачена (пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК);

5) залишення заяви без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішен­ня справи і можливість застосування цього порядку не втрачена, чи подання заяви недієздатною особою (пп. 1, 2 ст. 229 ЦПК).

Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.

На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності в цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окре­мими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі — робітники та службовці — у справах, що вини­кають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогоспо­дарських підприємств, працівники селянських (фермерських) гос­подарств — у справах, пов'язаних з їх трудовою діяльністю;

2) позивачі у справах, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та промислові зразки;

3) позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю году­вальника;

4) позивачі за позовами про стягнення аліментів;

5) громадяни (сторони) у касаційних скаргах і скаргах на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;

6) сторони у справах, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним засто­суванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним нак­ладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи випра­вних робіт;

7) позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

8) громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпі­лих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

9) громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселен-ня чи самостійного переселення або постійно працюють на терито­рії зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язко­вого) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення і не менше трьох років;

10) громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілих внаслі­док Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або по­стійно працюють і проживають на території зони посиленого раді ологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

11) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партиза­нів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди першої та другої груп;

12) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захист прав та інтересів інших осіб;

13) органи місцевого та регіонального самоврядування: за позовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за по­зовами про припинення права власності на земельну ділянку;

14) органи соціального страхування та органи соціального захисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального захисту — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій:

15) позивачі і відповідачі — фінансові органи та державні податкові інспекції;

16) позивачі — Міністерство охорони навколишнього природ­ного середовища України, Міністерство лісового господарства Ук­раїни та їхні органи на місцях, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забруд­ненням навколишнього середовища, порушенням лісового госпо­дарства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;

17)  українські добровільні товариства «Спілка Чорнобиль», українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналіс-тів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне об'єднання «Організація солдатських матерів України» за позовами, з якими вони звертаються до суду;

18) Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

19) Генеральна прокуратура України та її органи — за позова­ми, з якими вони звертаються до суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;

20) Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;

21) Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації;

22) Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;

23) громадяни за позовами про відшкодування збитків, завда­них неповерненням у терміни, передбачені договорами або уста­новчими документами, грошових та майнових внесків, що були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти на майно громадян.

Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.

Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від сплати державного мита у доход держави (ч. 4 ст. 63 ЦПК).