Значення суду присяжних як комплексного теоретико-правового інституту для системи змагального кримінального судочинства

Закріплені в Конституції України 1996 р. презумпція невинуватості і принцип змагальності, процесуальні гарантії яких визначено в кримінальному судочинстві, реально реалізовуватимуться саме в суді присяжних. Це, в якомусь сенсі, стане приводом і стимулом для реформування професійної правосвідомості правозастосувачів. Однак зміни в законодавстві самі по собі ще не здатні швидко і кардинально змінити професійні стереотипи і способи діяльності суддів, прокурорів, адвокатів. Адже нові форми діяльності завжди натикаються на «...корпоративний опір фахівців, чиї професійні навички сформовано в інших ідеологічних умовах, що визначили психологічні механізми, які детермінують індивідуальні стилі діяльності» [47, с.35].

Порівняльно-правові дослідження інституту присяжних за кордоном дозволяють відтворити проблемну картину реального стану справ і намітити орієнтири для його вдосконалення. Гадаємо, що доводи прихильників неприйняття суду присяжних вичерпали себе через їх подальшу неконструктивність, оскільки конституційна реальність вимагає створення і функціонування в Україні суду присяжних. І це об’єктивна реальність, яку слід ураховувати.

Звичайно ж, у сучасному правосудді в Україні сталися позитивні зміни. З’явилися професійні судді, для яких принцип змагальності процесу став парадигмою справжнього правосуддя. Однак професіоналізм, що формується, вступає в суперечність зі старою в цілому системою праворозуміння інших суддів, детермінованою не стільки індивідуально-психологічними характеристиками окремих суддів, скільки особливостями професійної спільності, її мислення, цінностей, установок, а також традицією і контекстом діяльності. «Радянський процес» продовжує діяти, суд присяжних – усього лише маленьке екзотичне утворення» правової реальності [47, с.15].

Це означає, що суд присяжних цікавить нас ще й з погляду проблем кримінального судочинства в частині, що стосується професійного суддівського менталітету (мислення, цінностей, установок). У юридичній літературі досить серйозно дискутується проблема цінності судової влади, у тому числі і через підвищення професіоналізму і ціннісних установок юристів, серед них – юристів, які здійснюватимуть діяльність у суді присяжних.

Опір новаціям – доволі поширений феномен. Однак його не можна зводити лише до психологічних причин. Чинять його не тільки люди, чинить «система». Імплементація в неї принципово нового елемента викликає системні ефекти відторгнення або перекручування. Одним із напрямків цього дослідження є організаційно-правові та психологічні процеси, що відбуваються між професійними суддями і присяжними, включеними в судову діяльність.

Для виокремлення проблемних ситуацій, що виникають при організації суду присяжних, можна застосувати підхід, запропонований С.А.Насоновим і Л.М.Карнозовою [47, с.25], який полягає в тому, що, по-перше, за точку відліку приймаються сутнісні властивості суду присяжних як форми судочинства, і, по-друге, суд присяжних – це елемент перетворюючої діяльності суспільства і держави, продукт та інструмент судової реформи [88, с.3]. В останньому випадку підставою для виділення характеристик суду присяжних служать загальні цілі, завдання і функції зміни кримінального судочинства в Україні в конкретній історичній ситуації. При цьому маються на увазі його характеристики, необхідні як засіб зміни кримінального судочинства, оскільки наявність в одній державі провадження у кримінальних справах у суді присяжних ще не означає, що це має застосовуватися в кожній державі.

Суд присяжних як правовий інститут, як процесуальна конструкція існує в дійсності як соціальний інститут, лише будучи включеним у контекст оновленої судочинної діяльності. Включення до закону норм, що регламентують порядок організації та процедуру діяльності суду присяжних, загалом не гарантує справедливого правосуддя. Крім цього, реформуватися мають праворозуміння професійних суддів і правосвідомість усього суспільства.

Суд присяжних, отже, не можна включити до судочинства України, не торкнувшись суті останнього, оскільки його діяльність базується на доктрині, радикально відмінній від радянської кримінально-процесуальної доктрини, і припускає іншу правозастосовну практику [118, с.294]. Звідси призначення суду присяжних, як власне і відповідь на питання, чи потрібний Україні суд присяжних, визначається цілями реформування судочинства і перетворення професійного суддівського мислення. Очевидно, що суд присяжних для «старого» кримінального судочинства, мислення і професіоналізму, безумовно, поганий. Мало сенсу й в обговоренні питання, про те чи дозріла Україна для введення в нас суду присяжних. На нашу думку, обговорювати слід проблеми, що повинні вирішуватися в України з уведенням цього інституту.

Суд присяжних – це породження судово-правової реформи, здійснюваної в Україні. Основний позитивний орієнтир реформи – автономізація судової влади в житті суспільства. Така автономізація і є реальне, а не декларативне утвердження самостійної судової влади, заснованої на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності, презумпції невинуватості, публічності та ін. Основне питання реформи стосується механізмів їх реалізації: за рахунок чого зазначені принципи можуть бути переведені з рангу теоретичних та ідеологічних постулатів у практичні і впроваджені в національну судову практику? Для цього, з одного боку, потрібна була їх нормативізація, а з іншого – специфічний орган судочинства, що перешкоджає девальвації нових процедур. Суд присяжних і є процесуальною конструкцією, якій усі ці характеристики «притаманні». У цьому відношенні призначення суду присяжних у сучасній Україні полягає в тому, щоб послужити органом становлення незалежного, змагального правосуддя. У суді присяжних процедурно відпрацьовується технологія змагального процесу, яка відповідно до Конституції України повинна бути реалізована й в інших формах судочинства, і одночасно формується правова ідеологія, що базується на процесуально гарантованій презумпції невинуватості. Саме цю обставину нерідко ігнорують критики суду присяжних, зміщуючи акцент з аналізу проблем соціальної і правової сутності суду присяжних до обговорення його зовнішньої характеристики – чи добре судять присяжні порівняно з професійними суддями.

Суд присяжних завжди народжується в умовах гострої полеміки його прихильників і супротивників. Якщо прихильники введення суду присяжних наводять теоретичні аргументи, нагадуючи, для вирішення яких проблем він уводиться, то противники наводять реальні факти помилкових рішень суду присяжних. Такими фактами служить в основному велика кількість виправдувальних вердиктів присяжних. Крім того, діяльність суду присяжних породжує безліч загальносоціальних проблем. Саме нерозв’язаність багатьох організаційних і процедурних питань, що часом вимагають законодавчих рішень, породжує у суспільстві дискусії про неприйнятність цього інституту, його безцільність [51, с.182–195].

Конституція України, закріпивши в ст. 124 положення про те, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, проголосила тим самим створення в Україні суду присяжних.

Конституційна вимога про створення суду присяжних в Україні породила в юридичній теорії чимало дискусій. На наш погляд, це пов’язано з тим, що жодний інститут судової реформи не посягнув так, як суд присяжних, на традиції радянського кримінального процесу і особливо на професійну юридичну свідомість. На жаль, суспільство не включено в обговорення проблем суду присяжних.

І хоча на перший погляд суспільству ніби байдуже, який у нього суд, але, як показує практика діяльності судів присяжних у Російській Федерації, кількість клопотань обвинувачених про розгляд їх справ судом присяжних з кожним роком зростає.

суд присяжні судочинство