Динаміка подружніх стосунків у молодій сім’ї

 

Динаміка сім'ї — це зміна її структури та функцій в залежності від етапів життєдіяльності. Сім'я не статичне утворення, на протязі часу вона розвивається. Розвиток сім'ї відображається в фазах її життєвого циклу (ЖЦС). Зазвичай дослідження ЖЦС починається з вивчення формування сім'ї в період залицяння та шлюбу. Після цього в більшості випадків вона спочатку розширюється за рахунок дітей, що ростуть в ній, а потім скорочується, коли діти покидають будинок, щоб вступити в самостійне життя.

Дослідження, присвячені подружньому вибору, вказують на те, що люди схильні вибирати схожих на себе партнерів. Відзначається позитивне вибіркове зближення (або вибірковий шлюб) у відношенні інтелектуального рівня, цінностей і диспозицій, при цьому термін «вибіркове зближення» означає всього лише, що утворення пар відбувається не випадково. Подібність чоловіка й жінки може відображати як соціальні, так і особистісні фактори. Як правило, люди частіше зустрічаються з схожими на них людьми, що пояснюється впливом родини, освітнім рівнем, економічним статусом, обраною професією. Особисті переконання, цілі, інтеріорізовані норми й переваги можуть підсилювати подібність. Люди шукають схожих на себе людей, а в інших - те, що цінують у собі. Подружжя дійсно згодом стають більше схожими один на одного в плані інтелектуального функціонування й когнітивного стилю [30].

Цілком ймовірно, що якість відносин відбиває й пом'якшує вплив особистісних характеристик партнерів на психосоціальне функціонування. Стресові події, що відбуваються в період шлюбу, і те, як пари справляються із цими важкими обставинами, не менш важливі, ніж стійкі особистісні несприятливі фактори, які чоловік і жінка вносять у шлюб. Позитивність між партнерами не тільки зміцнює подружній союз, але й полегшує перехід до виконання батьківських функцій, а також сприяє встановленню позитивних відносинах між батьками й дітьми.

Виконання батьківських обов'язків викликає багато труднощів. Справа не тільки в тім, що виникають нові відносини - взаємини з дитиною, змінюється весь сімейний устрій. З народженням дітей змінюються відносини між подружжям, взаємодія з родичами. Прийняття подружньої парою рішення про народження дитини - ще одне підтвердження впливу особистого вибору на психосоціальне рішення.

Те, як сприймаються й виражаються емоції в спілкуванні подружжя й батьків з дітьми, впливає не тільки на подружній союз, але й на розвиток дитини. Виховання дітей - це емоційний досвід, у якому є присутнім більше радості, більше любові, більше гніву, і занепокоєння, ніж у будь-яких інших сферах життя. Якщо позитивні відчуття сприяють близькості й помірному стресу, то негативні емоції провокують конфлікт і підсилюють негативний вплив напруги.

Розрізняють наступні психологічні характеристики подружнього спілкування:

- довіра один до одного без побоювань взаємного неприйняття й осуду;

- подібність у стосунках до навколишнього світу, людей;

- рівень несловесної комунікації, що виражається в правильному розумінні міміки, поз, поглядів, жестів один одного;

- наявність загальних символів, наприклад, своїх слівець, ласкавих звернень, а також сімейних традицій;

- часті задушевні розмови;

- часта демонстрація подібності в розумінні сімейних ролей, рольових очікувань, повсякденних функцій, обов'язків;

- безоціночне взаємне прийняття один одного;

- високий рівень співчуття, співпереживання;

- щиросердечна допомога, підтримка один одного у важких ситуаціях.

У найбільш повній формі, властивій насамперед людям холеричного і сангвінічного темпераменту, емоційне взаємовідношення чоловіка й жінки періодично проходить п’ять стадій, що відрізняються один від одного величиною емоційного порушення, спрямованістю емоцій, характером поведінки чоловіка й жінки, роллю, значенням їхньої безпосередньої близькості, контакту в їх взаєминах.

Перша стадія - період глибокої жагучої закоханості людини, коли вона повністю перебуває під впливом позитивної установки («партнер - герой»): коли партнер повністю поглинає всю увагу людини, не дозволяючи їй адекватно сприймати оточуючу дійсність, викликаючи часом навіть зорові й слухові галюцинації, не покидаючи ні на хвилину думки люблячої «половини».

На другій стадії настає деяке охолодження: образ улюбленої людини все рідше спливає в її відсутність, однак лише її поява викликає сильний наплив позитивних емоцій, любові, ніжності до неї.

Саме цей кризовий період (1-5 років подружнього життя) пов'язаний із зміною образу партнера, з зниженням його психологічного статусу. Якщо на початку сімейного життя він чи вона здавались „самими - самими", то у ході кризи наступає момент, коли на перший план виступають недоліки партнера. Сімейне життя, як маятник, на початку життя відхилився до позитивного полюсу, а потім, як при русі маятника, різко - до негативного.

Реально ж ні перший, надпозитивний образ близької людини, ні другий, наднегативний, не є справжніми. Вони виступають результатом емоційного та упередженого ставлення. Тобто, спочатку більшість людей захоплюють свою близьку людину, а потім переходять до другої крайності - різко та несправедливо критикують свого шлюбного партнера. Конструктивно переживають кризи ті пари, які перестають критикувати один одного, переходячи до середнього, збалансованого стану та спокійно визначають як переваги, так і недоліки один одного. При цьому акцент у своїх стосунках роблять на переваги.

На третій стадії відбувається подальше охолодження емоційних відносин. Тепер вже при відсутності одного партнера, інший переживає своєрідний психологічний дискомфорт, почуває себе погано. При одній тільки його появі ніжність, любов не спалахує. Тепер для цього необхідний стимул: він має зробити щось приємне, що доводить його любов, від нього тепер очікують пестощі, ніжні слова, подарунки, які-небудь послуги тощо. Це - стадія звикання.

Якщо на цій стадії не знизити інтенсивність спілкування, починається період, коли присутність дружини викликає неусвідомлене роздратування, коли ті або інші її особливості - у зовнішності, поведінці, звичках - сприймаються вже як недоліки, і створюються передумови для непорозумінь. Людина починає підпадати під вплив негативної установки. Кожне слово, жест або вчинок партнера сприймається тепер з недоброзичливих, ворожих позицій, безневинна помилка його розглядається як навмисне злодіяння; вона шукає й знаходить злий намір у всій його поведінці, нинішній і минулій. Їй хочеться піти від нього. При ньому її залишають усякі сили, нічого не хочеться робити. Але як тільки він «пішов геть» - рівновага відновлюється.

На п’ятій стадії людина повністю перебуває під впливом негативної установки. Тепер партнер знову цілий день «не виходить» із голови, але він уже не той ангел, яким він був кілька місяців тому, тепер він нарешті відкрив своє «справжнє» обличчя «мерзотника й лиходія». Тепер забуті всі його приємні слова й вчинки, зате виразно виступає й виростає до гігантських розмірів. вибудовується в єдиний і нескінченний ланцюг все негативне в ньому, спільне життя «втрачає всякий сенс».

Цей етап найнебезпечніший і супроводжується відповідними відносинами, коли вже хочеться бігти не від нього, а до нього, щоб поборотися з ним та сильніше вколоти його, щоб «всю правду в очі йому» - і про нього, і про його рідню й друзів. Спілкування потім тимчасово припиняється, чоловік і жінка відпочивають один від одного, і поступово тьмяніють образи, дрібними починають здаватися прірви, що розділяли, вертається перший етап їх взаємин - у всякому разі, вищий для даної пари [30].

Звичайно, важко провести чітку межу між двома сусідніми стадіями у тієї самої людини, а тим більше не можна ототожнювати положення, стан, самопочуття, поведінку на одній і тій же стадії в різних людей. У перший рік періоду спаду емоційного притягнення можуть ще не виникати сварки, справа може обмежитися лише глибокими зітханнями одного й тихими слізьми іншої. Надалі починається вже неусвідомлений пошук приводів для сварки, що може виникати навіть через те, що взуття у вітальні хтось поставив непаралельно один одному.

Коли виникає напруга у відносинах один з одним, а конфлікт не реалізується (наприклад, люди добре виховані, стримані), у чоловіка й жінки з'являється прагнення усамітнення. Це може лякати молодого чоловіка й жінку, та й не дуже молодим це здається дивним, але прагнення це цілком природно. Настає своєрідне перенасичення, з'являється потреба в емоційному відпочинку - явище зовсім природне й настільки ж необхідне, як звичайний сон, відпочинок людини від діяльності, від сприйняття інформації. Періодична емоційна, комунікативна втома й породжена нею негативна установка на сприйняття близької людини виступають у ролі провокатора, який дуже вміло й підступно "нацьковує" людину на його партнера, коханого. І багато хто у своїй поведінці в родині, на жаль, підкоряються, вірять йому. Далеко не всяка, навіть розумна й порядна людина уміє поставити під сумнів не свого партнера, а саме своє нове відношення до нього, негативну думку про нього [15].

Ці періодичні охолодження у взаєминах чоловіка й жінки за походженням - явище природне і, як всяке явище, воно не може бути беззастережно віднесене тільки до шкідливих факторів. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини, від спілкування з нею переживається на емоційному рівні у вигляді нудьги, потім роздратування, ворожості до неї, і це може призвести до сварок і конфліктів.

Дюваль Е. перший опублікував роботу з проблем розвитку сім'ї та підрозділив ЖЦС на вісім стадій, пов’язаних з її розвитком [8]:

0. Залучення. Зустріч майбутнього подружжя, їх емоційне тяжіння один до одного

1. Подружні пари без дітей. Задачі стадії: сформувати шлюбні відносини, задовольняючі обох членів подружжя; врегулювати питання, що стосуються вагітності та бажання стати батьками; ввійти до кола родичів.

2. Поява в сім'ї дітей (вік дитини — до 2,5 років). Задачі стадії: адаптація до ситуації появлення дитини, турбота про адекватний розвиток немовлят; організація сімейного життя, що задовольняє як батьків, так і дітей.

3. Сім'я з дітьми-дошкільнятами (вік старшої дитини — від 2,5 до 6 років). Задачі стадії: пристосовування до основних потреб і схильностей дітей з врахуванням необхідності сприяння їхньому розвитку; подолання труднощів, пов’язаних з втомою та відсутністю особистого простору.

4. Сім'ї з дітьми — молодшими школярами (вік старших — від 6 до 13 років). Задачі стадії: приєднання до сімей з дітьми шкільного віку; активізація дітей до досягнення успіхів у навчанні.

5. Сім'ї з підлітками (старша дитина — від 13 до 20 років). Задачі стадії: встановлення в сім'ї рівноваги між свободою та відповідальністю; створення у подружжя кола інтересів, не пов’язаних з батьківськими обов'язками, вирішення проблем кар’єри.

6. Відхід молодих людей з сім'ї (від відходу першої дитини до моменту, коли наймолодша дитина покине будинок). Задачі стадії: ритуалізація звільнення молодих людей від батьківської опіки; збереження духу підтримки як основи сім'ї.

7. Середній вік батьків (від «порожнього гнізда» до відходу на пенсію). Задачі стадії: перебудова подружніх відносин; підтримка зв’язків із старшим і молодшим поколінням.

8. Старіння членів сім'ї (від відходу на пенсію до смерті обох членів подружжя). Задачі стадії: пристосовування до відходу на пенсію; розв'язання проблем важкої втрати та поодинокого життя; збереження сімейних зв'язків і пристосовування до старості.

При проходженні сім'ї від стадії до стадії вона переживає закономірні кризи розвитку, подібно тим, які в своєму становленні переживає організм, особистість та соціальні групи. На відміну від ситуативних, стреси, пов’язані з кризами розвитку, в літературі визначаються як «нормативні».

Дослідження ЖЦС показали, що в моменти нормативних стресів сім'ї нерідко повертаються до ранніх моделей функціонування (механізм «регресії») або зупиняються в своєму розвитку, фіксуючись на визначеному етапі (механізм «фіксації»). Тому був зроблений висновок про необхідність уважного вивчення перехідних періодів від однієї стадії ЖЦС до іншої. Нерідко сімейні проблеми бувають пов’язані не з яким-небудь зовнішнім стресогенним чинником, а з регресією й фіксацією на попередній фазі ЖЦС.

Важливого значення дослідники надають наступним перехідним періодам.

0-1 p. Прийняття на себе подружніх обов'язків.

1-2 p. Освоєння подружжям батьківських ролей.

2-3 p. Ухвалення факту появи в сім'ї нової особистості.

3-4 p. Включення дітей в зовнішні соціальні структури (дитячі дошкільні та шкільні заклади).

4-5 p. Ухвалення факту вступу дитини в підліткови період.

5-6 p. Експериментування сім'ї з незалежністю підлітка.

7-8 p. Відхід дітей з сім'ї та необхідність для подружжя знову залишитися удвох.

8-9 p. Ухвалення факту відходу на пенсію та старості.

ЖЦС можна також описати, розглядаючи сім'ю як систему з декількох поколінь, взаємно впливаючих одне на одне. В цьому зв'язку 3. Картер й М. Макголдрік виділили шість наступних стадій ЖЦС [2]:

1. Рання дорослість за відсутності прив’язаностей. Основні задачі стадії — вибір професії та члена подружжя. Для їхнього вирішення необхідно пережити процес поступового відділення молодої людини від батьківської сім'ї за рахунок досягнення емоційної зрілості та розвитку самоідентичності. Тривала залежність та надмірна прихильність до батьків примушують молоду людину обирати професію та партнера, виходячи з батьківських очікувань. У разі гострого емоційного розриву з сім'єю рішення часто приймаються з протиріччя чи випадково. Ускладнює ситуацію і надмірна прихильність батьків до дітей, що може заважати їх відділенню (наприклад, коли діти стабілізують нещасливий шлюб). Частими також бувають випадки, коли батьки на момент відходу дітей зайняті проблемами хвороби або смерті своїх власних батьків, і тоді ще один відхід їх емоційно ранить та викликає протест.

2. Надбання нових родичів в результаті шлюбу. Одружившись, молодята приєднуються до двох складних, розширених батьківських систем. Тепер подружжя повинно не тільки пристосуватися один до одного, але також зрозуміти, які традиції батьківських сімей потрібно зберегти, а які створити по-новому. Необхідно також переглянути свої відносини з батьками, братами, сестрами та іншими рідними. Налагодження зв'язку з сім'єю чоловіка — один з найбільш складних аспектів взаємного пристосування. Якщо подружжя розриває відносини з батьківськими сім'ями, то стають дуже сприйнятливими один до одного, втративши можливість відреагувати напругу, що накопичилася в молодій сім'ї. Якщо один або обидва члени подружжя надмірно прив’язані до батьківської сім'ї, то це також може внести складнощі в їхні відносини, оскільки думки батьків можуть домінувати над їхніми власними; існує вірогідність того, що батьки будуть напряму втручатися в життя молодої сім'ї [12].

3. Сім'я з маленькими дітьми. Поява нових родичів, дітей, також вносить напругу в сімейне життя. По-перше, народження дитини нерідко приводить до охолоджування стосунків між подружжям по типу: «виховання дітей залишає мало часу для себе». По-друге, вираження емоційної близькості дитини з матір'ю послабляє її зв'язок з батьком. Постійна втома, що накопичується, апатія заважають досягненню згоди як у відносинах між подружжям, так і в питаннях виховання. Допомога бабусь та дідусів, народження другої дитини і формування підсистеми сиблінгів частково сприяють зниженню напруги. Задачі на стадії виховання дитини полягають в стабілізації відношень в молодій сім'ї, координації суперечних потреб кожного її члена та взаємній підтримці.

4. Сім'я з дітьми-підлітками. Наявність підлітка як члена сім'ї спонукає його близьких відмовлятися від ряду сімейних традицій або їх перегляд. Сім'я стоїть перед необхідністю навчитися конструктивно вирішувати конфлікти між батьками та дітьми-підлітками.

- Контроль — свобода.

- Відповідальність батьків — загальна відповідальність.

- Загальні цінності — розумові цінності.

- Стабільність — мінливість.

- Прагнення до миру та спокою — обговорення проблем (включаючи відкриту критику).

- Осмислення життя — відмова від зобов'язань.Успіх чекає сім’ю, якщо вона буде заохочувати незалежність підлітка, але заперечувати вседозволеність. Ступінь підготовленості підлітка до життя в більшості сімей визначається його здатністю уникнути пияцтва, наркоманії, венеричних захворювань, ранньої вагітності та інших поведінкових відхилень.

Існує безліч чинників, які заважають сім'ї розібратися в проблемах підлітка (невдалий шлюб батьків і їх спроб знайти партнера поза сім'єю, дуже велика зайнятість на роботі, необхідність догляду за родичами похилого віку тощо). У всіх цих випадках підліток відчуває, що ним не цікавляться, йому не довіряють, його засуджують — і стає самотнім, депресивним і ворожим [12].

5. Відхід дітей з сім'ї та подальше життя подружжя. Коли діти йдуть, змінюються фізичні та емоційні особливості сім'ї. Відмова від батьківських ролей іноді дає подружжю відчуття свободи, можливість здійснити бажання та реалізувати свої приховані можливості. Проте в інших випадках це може зруйнувати сім'ю, привести до відчуття батьками втрати та дезінтеграції. Ускладнює ситуацію недієздатність або смерть прабатьків — подружжя стає старшим поколінням в сім'ї, повинне пристосуватися до цієї ситуації.

6. Сім'я на закінченні життя. Дуже тісна близькість між старим подружжям нерідко вносить в їхні відносини надлишкову напругу. Це ускладнює проблеми старіння: пристосовування до відходу на пенсію, звуження соціальних зв'язків, хвороби, смерть одного з членів подружжя. Старість та хвороби ставлять старих людей в залежність від тих, хто їх доглядає. Сім'я може надати підтримку літній самотній людині. Але нерідко їх втручання в життя інших поколінь є дестабілізуючим чинником і навіть може зруйнувати їх сімейне життя.

Отже, наукові дослідження ЖЦС показує, що пристосування до перехідних періодів розвитку нерідко переноситься хворобливо, дестабілізує життя сім'ї в трьох поколіннях і виступає як причина її дисфункції.