Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види

Не торкаючись безпосередньо тактики і техніки боротьби зі злочинністю організованих груп, автор приходить до висновку про необхідність реформування системи спеціальних суб'єктів цієї боротьби. Треба, по-перше, чітко розмежувати компетенцію місцевих органів карного розшуку і служби боротьби з економічною злочинністю, з одного боку, і спеціальних підрозділів, створених для знешкодження організованих злочинних угруповань міжрегіонального та міжнародного рівня, – з іншого. Створене Указом Президента України Національне бюро розслідувань має стати головним координаційним загальнодержавним центром по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю з тими ж повноваженнями, але з акцентом на практичну роботу по організації єдиного фронту боротьби з мафіозними угрупованнями. НБР має вести також досудове слідство і здійснювати оперативно-розшукові заходи щодо особливо тяжких злочинів, у першу чергу скоєних мафіозними та антидержавними об'єднаннями.

Оперативно-розшукову діяльність і попереднє розслідування в регіонах повинна здійснювати згідно з законом місцева кримінальна міліція під наглядом прокуратури. І лише в особливо важливих випадках, передбачених відповідними нормативними актами, справи про злочинну діяльність організованих угруповань передаються для розгляду у Державний координаційний комітет (Національне бюро розслідувань) або інші спеціалізовані підрозділи прокуратури, МВС чи СБУ. Потрібно відновити координаційну роль прокуратури в організації антикримінальних заходів.

Суб'єктами профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявлення, усунення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності загалом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).

Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:

•цілеспрямоване здійснення профілактики злочинів функції;

•зв'язок з елементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування);

•неухильне виконання команд нерівного механізму системи;

•вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профілактичного впливу.

Види суб'єктів профілактики

1. За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти
профілактики можуть бути класифіковані на:

- державні;

- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;

- громадяни.

2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної
діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:

– органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);

- неспеціалізовані; – частково спеціалізовані;

- спеціалізовані органи.

Відповідно до Конституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.

Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять правову базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.

Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпорядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.

Розглядаючи структуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованості превентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них – загальної профілактики – належать заходи, мета яких полягає у створенні об'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид – індивідуальну профілактику – становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінки з боку конкретної особи.

Під загальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявлення детермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органами та громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Разом з тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони не належали, діють лише опосередковано – через особу, схильну до злочинної поведінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися не тільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупність взаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метою недопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів. Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальної діяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальної профілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується вся індивідуальна робота з правопорушниками.