Функції та завдання регулюючого органу. Федеральне відомство по нагляду за торгівлею цінними паперами( BAWe)

Основні завдання:

- Переслідування інсайдерської діяльності;

- Нагляд за ринком капіталів;

- Депонування проспектів емісій.

Мета:

- Розвиток торгівлі цінними паперами шляхом регулювання та нагляду за фондовим ринком;

- Нагляд за торгівлею цінними паперами з метою захисту інвесторів.

Функції:

- Контроль інсайдерської торгівлі;

- Перевірка дотримання обов`язків по розкриттю інформації і публікації матеріалів;

- Нагляд за дотриманням правил поведінки на фондовому ринку;

- Міжнародне співробітництво.

Повноваження:

-  Грошові штрафи;

- Кримінально-правові норми.

 

3.2РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНККУ НІМЕЧЧИНИ

 

Єдина грошова система Німеччини склалася в 1870-ті роки, коли після проголошення імперії була введена грошова одиниця –рейхсмарка з золтим вмістом 0,358423 г, що ознаменувало початок золотого монометалізму. До цього на території держави існувало 7 монетарних систем: срібний монометалізм в Північній (талер) і Південній(гульден) Німеччини, золотий талер в Бремені, золоті монети –фрідрігсдори, луїдори, пістолі і дукати, які обертались із змінним курсом по відношенню до срібла. Крім того були в обігу банкноти і паперові гроші. Перші паперові гроші випустила Саксонія, а в 1772 р. тут війшли в обіг казначейські білети –від 1 до 100 талерів на загальну суму1,5 млн. В 1856 р прусія почала випускати паперові гроші з виокристанням багатобарвного друку.

В 1875 р. почав функціонувати Рейхсбанк (Reichsbank) –центральний емісійний банк, якому вдалось одержати відносну монополію на випуск грошей лише після Першої світової війни і абсолютну –в 1935 р. До Першої світової війни паралельно з Рейхсбанком функціонували ще кілька емісійних банків.

Перша світова війна привела до дуже глибокої фінансової кризи і найвищого рівня інфляції за всю історію Німеччини. Керівництво країни змушене було відмовитись від золотомонетного стандарту тому що необхідні були постійні емісії для проведення воєних кампаній. Військові витрати склали 150 млрд марок. В результаті до кінця війни грошова маса перевищувала довоєнні цифри в 5 разів. Ціни зросли приблизно в 2 рази.

 Поразка у війні вимагала ще більшої кількості грошей. Країни-переможниці наклали репарації в розмірі 132 млрд золотих марок, які необхідно було виплатити в короткий термін. Емісія після війни привела до того, що до червня 1923 р грошова маса збільшилась приблизно в 90 разів, ціни –в 180 разів, а курс долара –в 230 разів. Так один долар в червні 1921 р дорівнював 65 марок, а липні 1922р -420, в січні 1923 р. -7260, а в червні 1923 -100000, в жовтні 25млрд, в листопаді -4,2 трлн марок. В забепеченні репараційних сумпереможці з Німеччини все що, було цінного, а в 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рурську область, яка давала 90% вугілля і 50% металу Німеччини, щоб беперешкодно вивезти продукцію цих галузей. Рейхсбанк продовжував друкувати гроші і до кінця 1923 року об`єм паперових грошей досяг майже 500 квінтиліонів марок, а на чорному ринку курс долара склав 10 трлн рейхсмарок.

Історія Німеччини того часу знає унікальні приклади цін. Хлібина коштувала 430 млрд марок (0,29 марки до війни). Для оплати елементарних послуг було необхідно мати буквально мішки готівкових грошей,які вже наступного дня втрачали свою цінність ситуація вимагала грошової реформи.

В кінці 1923 р. була введена нова валюта –рентна марка, випущена Рентним банком. Вона обмінювалась у співвідношенні 1:1 трлн рейхсмарок і на сорок процентів забезпечувалася золотом та іноземною валютою. В перехідний період паралельно функціонували два емісійних банки –Рентний і Рейхсбанк. Капіталом Рентного банку було не золото, а боргові зобов`язання його засновників –власників сільськогосподарських земель, промисловців, торговцій і власників банків. Забезпеченням цих зобов`язань були закладні листки і облігації чотирьох процентної вартості їх підприємств. Однак зобов`язання засновникыв банку, як ы банкноти. Обыковувались в золотих марках. Ресурси склали 3,2 млрд марок. З них 1,2 млрд. кредитувались уряду для покриття його заборгованості Рейхсбанку і збалансування бюджета. Така ж сума передавалась Рейхбанку для кредитування приватних господарств, а залишкові марки залишались в резерві. Після завершення грошової реформи в серпні 1924 р і вилучення по мірі погашення заборгованості рентних марок із обігу Рентний банк перестав існувати, його функції передались реорганізованому Рейхсбанку.

Був встановлений твердий курс -4,2 марки за долар, що точно відповідало довоєнного паритету золотої марки. Фактично країна перейшла до золотодивізного стандарту. До того ж в 1924 р. на допомогу Німеччині прийшли США вони

запропонували план Дауеса, згідно якого Німеччина одержала від США і Англії позики в розмірі 30 млрд. золотих марок для відновлення промисловості. Прибутки промисловості повинні були йти на виплати репарацій Англії і Франції, а Англії і Франції - повернути свої воєнні борги США.

В 1929 році план Дауеса був замінений планом Юнга. Цей план передбачав ще бвльші поступки Німеччині. Суми репарацій значно скорочувались і виплачувати їх Німеччина повинна була порівняно невеликими щорічними платежами до 1988 р. Але світова економічна криза перервала здійснення плану Юнгна. 1932році були скасовані всі репарації. Крім того, в кризовий період 1929-1933 роках був скасований золотодевізний стандарт і встановлена система нерозмінних кредитних грошей.

 В 1933 році до влади прийшов Гтлер і проголосив своє правління третім рейхом(третьою імперією). Закон про кредитну систему 1934 року надав Рейхсбанку виключні права, а з 1939 року Рейхсбанк повністю підкорився фюреру. Особливістю гітлерівської економіки стало жорстке регулювання цін,що порушило ринкові відносини. Був встановлений низький рівень цін на товари народного споживання, що призвело до їх дифіциту та і необхідності введення карткової системи на продовольство. Крім того, загальна мілітаризація економіки та початок Другої світової війни потребували грошових вливань і як наслідок кількість грошей збільшилась з56,4 млрд. До 298 млрд. Марок. Інфляція наближалась до 600% порівняно з довоєнним рівнем. Антиінфляційні міри зводились до контролю за цінами і зарплатою.

Післявоєнна Німеччина була розділена на чотири окупаційні зони (американську, англійську, французьку і радянську). В 1945 році в радянській зоні всі відділення Рейхсбанку були закриті. В 1946-1947 роках в американській і французьких зонах були відкриті центральні банки земель, які функціонували на принципах Федеральної резервної системи США. В 1948 році були засновані чотири центральних банки земель в британській зоні. З кінця 1946 року до весни1948 року в землях (адміністративно-територіяльні одиниці) в границях до воєнної Німеччини було відкрито11 центральних банків земель. Оскільки границі окупованих зон не співпадали з адміністративно-територіальним поділом, то,

наприклад, на території землі Баден-В`юнтерберг, яка виявилась в трьох окупаційних зонах, в 1947 році було відкрито три ценральних банки. Першого березня 1948 році всі банки земель створили Банк німецьких земель так сформувалися два рівні грошової системи Німеччини: Банк німецьких земель і центральні банки земель.

Головним архітектором економіки післявоєнної Німеччини став Л. Ерхард. Основними принципами перетворень були вільні ціни, підприємництво і грошова реформа. Вранці 21 червня 1948 року рейхсмарки були об`явлені не дійсними. Сорок з них кожен житель міг обміняти на сорок нових дойчмарок, пізніше ще двадцять. Таким чином шістдесят рейхсмарок обмінювались по курсу1:1 до дойчмарок. Всі марки поверх цієї суми мінялися по іншому курсу -1 дойчмарка прирівнювалась до десяти дойчмарок. Пенсії, заробітна плата, орендна плата переводились у співвідношенні1:1 тобто виплачувались в попередньому розмірі. Половину готівки і заощаджень можна було обміняти по курсу 1:10. Тим часово «заморожена» друга половина пізніше обмінювалась в співвідношенні 1:20. Грошові зобов`язання підприємств перераховувались у співвідношенні 1:10. Підприємства, одержавши готівку для виплати першої зарплати, в подальшому повинні були існувати за рахунок реалізації своєї продукції.

В результаті всіх девальввацій середнє обміне співвідношення рейхс марок і нових дойчмарок склало 10: 0,65. Таким чином об`єм грошей зменшився на 93,5 % (по масі рейхсмарок). 24 червня 1948 року пройшла повна лібералізація цін. Зник «чорний ринок». Магазини заповнились товарами. Ціни до кінця року зросли не в звичних 2-4 рази, а лише на декілька процентів тим не менше, випущених в обіг грошей економіці було явно не достатньо і до кінця 1948 року грошова маса збільшилась більш ніж в два рази. Після приєднання до Бреттон-Вудської валютної системи і прийняття конституції ФРН в 1949 році був встановлений золотодоларовий стандарт. Німецька марка прирівнювалась до долара в співвідношені 3,33:1. В вересні 1949 року ціна долара зросла з 3,33 дойчмарки до 4,2 і лише в березні 1961 року була проведена ревальвація иарки (один долар=4 марки). Девальвація німецької марки

восени 1949 року була викликана дефіцитом торгового балансу. В 1950 році через раптовий зріст цін на імпортну сировину в результаті початку корейської війни дифіцит торгового балансу став ще більшим.

В 1953 році ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд, який зафіксував золотий вміст марки на рівні 0,211588 г чистого золота. В 1976 році золотий паритет був скасований.

Перші гроші Німеччини після Другої світової війни друкувалися в Лондоні (купюра в п`ять марок) і США з використанням офсетного друку. На купюрах були відсутні водяні знаки на території ФРН друкування грошей відновилося тільки в 1955.