Розвиток методів кредитування і форм забезпечення повернення позик

 

Необхідно відзначити, що розглянуті в попередньому питанні проблеми стосуються початкового етапу кредитного процесу, розкриваючи передусім ефективність визначення кредитоспроможності позичальника і виявлення кредитного ризику, не торкаючись безпосередньо видачі кредиту. Хоча цей етап є не менш важливим, оскільки, враховуючи особливості індивідуального відтворювального процесу банк не менш ефективно забезпечує своєчасне повернення авансованої вартості при адекватному застосуванні тих чи інших методів кредитування.

Що ж стосується самих методів надання позик, то їх генезис відображає послідові зміни у практиці видачі і погашення позик відповідно до зміни умов ведення господарської діяльності і того середовища, в якому функціонують підприємства. Сучасна спрямованість методології організації позичкових операцій комерційного банку ґрунтується на індивідуальному підході до кожного окремого позичальника з огляду як на його потреби і ресурсні можливості банку, так і завдання щодо мінімізації ризику та забезпечення належної рентабельності позичкових операцій.

В найбільш загальному розгляді класифікації методи кредитування можна умовно поділити на дві основні групи:

. Методи, основний зміст яких полягає у тому, що питання про видачу позики вирішується кожен раз в індивідуальному порядку на основі поданої клієнтом заявки. При цьому клієнту відкривається простий позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здіснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда в кредитній діяльності українських банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов визначених кредитним договором. У вітчизняних банках майже абсолютно переважає даний метод кредитування, при якому позика покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами).

. Друга група методів кредитування охоплює позичкові операції, зміст яких передбачає видачу кредиту клієнту в межах заздалегідь встановленого для нього банком ліміту, що використовується в міру виникнення потреб. Основною формою реалізації вказаних методів на практиці є відкриття кредитної лінії, що являє собою угоду між комерційним банком і позичальником про максимальну суму позики, яку клієнт може використовувати протягом встановленого строку при дотриманні певних умов (належного рівня фінансової стійкості).

Однак, якщо в умовах розвинутих ринкових відносин відкриття кредитної лінії передбачає по суті найвищий рівень довіри банку до позичальника, що визначає можливості останнього у будь-який момент отримати позику без додаткових оформлень та переговорів з банком (так само як і можливість не скористатися правом на отримання кредиту), то в умовах перехідного періоду уся сукупність негативних факторів, що супроводжують діяльність підприємства (значні обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, низький рівень платоспроможного попиту на кінцеву продукцію, негнучкість виробництва стосовно змін ринкової кон’юнктури, надмірне податкове навантаження, політичний ризик підприємницької діяльності тощо) не дозволяє активно використовувати такий метод кредитування, заснований значною мірою на позитивній оцінці перспектив розвитку того чи іншого суб’єкта господарювання. За подібних обставин навіть формальне відкриття українськими комерційними банками кредитних ліній для своїх клієнтів часто-густо набуває вигляду серії послідовних позик, що за своєю суттю (порядок оформлення, контролю) є радше тими ж разовими кредитами на строго визначені цілі, проте з тією відмінністю, що заборгованість за кожним із них сумується в межах загально визначеного ліміту лінії.

В силу указаних причин у вітчизняній банківській практиці не можуть знайти широкого використання ті методи кредитування, котрі так чи інакше пов’язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками промислово розвинутих країн: револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом тощо.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. В такому випадку банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами і зобов’язаннями. Заборгованість за цим рахунком строго лімітується. Лімі кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально, залежно від його фінансового стану і репутації. На даний час в Україні досить рідко застосовується такий вид кредитування.

Дуже подібним до контокорентного кредиту є спеціальний позичковий рахунок. Хоча така форма рахунків практично не застосовується в даний час, однак, на нашу думку, її варто було б активно впроваджувати. Оскільки при правильному застосування вона могла б допомогти вітчизняним банкам створити тривалі стосунки з клієнтами, особливо в контексті формування постійної клієнтської бази і фіксації прибутків. При використанні такого рахунку кожна позика окремим документом не оформляється. Необхідні для кредитування документи надаються тільки при відкритті спеціального позичкового рахунку. Розмір позики, як правило, обмежується контрольною цифрою (ліміт кредитування). Умови надання позики в межах ліміту і понад ліміт різко відрізняються: як правило, відсоткова ставка значно вища. Такий рахунок може бути відкритий без закриття поточного рахунку.

Перевагою такого рахунку є те, що конкретні строки погашення позики не встановлюються. А заборгованість по отриманих позиках погашається шляхом зарахування надходжень клієнта на спеціальний позичковий рахунок, оминаючи поточний, або, особливо надійним позичальникам, банк може дозволити погашати заборгованість по такому рахунку шляхом планових платежів з поточного рахунку, які здійснюються регулярно. Для створення гарантій погашення кредиту в договорі про кредитування має бути зазначено, що гарантією погашення заборгованості по даному виду рахунку є дебіторська заборгованість клієнта і, що в разі погіршення фінансового стану клієнта, або невиконання ним умов кредитного договору банк має право зараховувати для погашення заборгованості клієнта кошти що поступають від дебіторів в знак погашення дебіторської заборгованості, оминаючи поточний рахунок клієнта. Відповідно ліміт кредитування повинен бути нижчим ніж середня кредиторська заборгованість клієнта як мінімум за останні шість місяців. Додатковою гарантією має слугувати обумовлення в договорі права банку на безспірне списання коштів з поточного рахунку клієнта. Фактично, ці умови дозволяють банку відкривати такий рахунок фінансово стійким клієнтам з якими банк має не наскільки тривалі відносини, яких вимагає контокорентний кредит.

Вище зазначені види кредитування використовуються тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовуються на фінансування інвестицій. Існуючі економічні умови в Україні вимагають від банків більш активного застосування таких видів позичкових рахунків: насамперед при кредитуванні підприємств, в яких існує досить швидкий обіг коштів по рахунках (підприємств дрібно- і крупнооптової торгівлі, а також підприємств сфери послуг).

В контексті зростаючих в нашій державі обсягів емісій платіжних карток, в більш активне використання варто було б впровадити овердрафт. Це специфічний різновид контокорентного кредиту, який фактично є поточним рахунком, з тією лише відмінністю, що передбачає виникнення за таким рахунком дебетового сальдо в межах узгодженого ліміту. Овердрафт в західній банківській практиці застосовується для кредитування приватних осіб на поточні потреби. Такий вид кредитування є бланковим, а тому застосовується виключно при кредитуванні особливо надійних клієнтів. Але правильне складання договору про відкриття рахунку з овердрафтом, особливо по зарплатних картках дозволяє широко застосувати такий вид кредитування і в нас. Для цього в договір треба включати пункти, за якими:

підприємство-працедавець, з одного боку, зобов’язується надати банку інформацію про заробітну плату позичальника за останні, як мінімум шість місяців, що дало б змогу точніше визначити його кредитоспроможність;

з іншого, поручається за свого працівника на суму ліміту кредитування на термін дії угоди і несе солідарну з позичальником відповідальність;

варто включити в договір пункт про те, що працівник дозволяє банку у безспірному порядку перераховувати необхідну для погашення ліміту суму з його заробітної плати; а при умові його звільнення з підприємства має дати згоду на безспірне перерахування банком для погашення овердрафту необхідної суми коштів отримуваних працівником, згідно трудового законодавства: 2 місяці після звільнення з підприємства працівник отримує від підприємства 100% суми заробітної плати, наступних два місяці - по 75%, а потім ще 2 місяці по 50% заробітної плати він отримує від держави як допомогу по безробіттю через біржу праці.

При цьому підприємство не несе ніяких матеріальних витрат, банк має гарантію повернення позики у вигляді солідарної відповідальності працівника, підприємства і держави, а працівник отримує доступ до кредитних ресурсів банку. Проте в політично нестабільній, чутливій до кон’юнктурних коливань українській економіці, яка дуже важко прогнозована, навіть фінансово стійкі підприємства, що успішно розвиваються сьогодні, завтра можуть несподівано перетворитись в банкрутів. Цей та інші види ризиків заважають активно використовувати такий вид кредиту як овердрафт.

Ще одним видом кредитування є револьверний кредит - це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Тобто, револьверний кредит - це багаторазово поновлюваний кредит. Протягом дії такого кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг. Револьверний кредит надається в основному на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками. Проте даний вид банківських послуг поки що не набув широкого застосування вітчизняними банками. І в першу чергу це пов’язано з вимогами Національного банку України, згідно яких банк що видав бланковий кредит змушений формувати резерв на всю суму кредиту. Якщо дотримуватись цих рекомендацій, у разі масового випуску кредитних карток від ресурсної бази банку нічого не залишилося б. Знову ж таки ефективним було би використання різного роду як матеріального, так і юридичного забезпечення.

На основі проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника банк вибирає найбільш оптимальний метод кредитування, вид позичкового рахунка, термін кредитування, проводить переговори про спосіб погашення кредиту. Однак окремим питанням через сучасну банківську практику проходить рішення проблеми забезпечення кредиту. Криза ліквідності і банкрутство багатьох вітчизняних банків напряму залежить від ризиковості кредитної політики банку і відсутності дієвих способів забезпечення повернення позик.

Фахова література обговорює різні способи ефективного забезпечення кредиторів від ризику неплатоспроможності їх боржників та послідовність їх застосування.

На думку банкірів англо-американської школи, потрібно мати два, а ще краще три “пояси безпеки”, які захищають кредитора від невиконання боржником умов кредитного договору. “Перший пояс” - це грошовий потік, дохід - основне джерело погашення кредиту позичальником. “Другий пояс” - це активи, які пропонує позичальник в якості забезпечення погашення кредиту. “Третій пояс” пов’язаний з гарантіями які дають юридичні, а в багатьох випадках і фізичні особи.

Згідно положення НБУ “Про кредитування” видами забезпечення кредиту в Україні є: неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія, страхування (як об’єкта застави так і кредитного ризику).

Вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними вимогами щодо прийнятності забезпечення.

 

Висновки

 

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності Кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

) формування ефективної цінової політики;

) формування страхових резервів по кредитних ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів.

Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо).