Вияв гуманістичних поглядів автора у творі

У головного персонажа, Фродо, є ще одна якість, досить рідкісна у традиційних казкових героїв. Так, більш ніж дивною є історія взаємин двох Бегінсів – Фродо та Більбо – з огидним Горлумом. Той полював спершу на старшого Бегінса, а потім зробив чимало неприємностей його племіннику. Дивним є те, що Бегінси із дивною настійливістю прощають злодія, який навіть за найгуманнішими законами заслуговує на смерть. Але саме це дивне всепрощення (яке можна назвати милосердям) виявляється „прагматичнішим” за будь-які обґрунтування типу „хто не з нами, той проти нас”. Саме Горлум, навіть не бажаючи цього, врешті-решт гине разом із страшним Кільцем – але ж він міг стати жертвою справедливого гніву всіх тих, кого він ошукав, зрадив, намагався вбити. І що тоді?..

Причому це не випадковість. Адже й у світі, де панує магія, дотримуються своїх особливих законів, і перший серед них – жорстка моральна заданість, необхідність всіх „випадковостей”. Члени Братства Кільця взагалі не мстяться без крайньої необхідності, вони відчувають скоріше співчуття мирних людей, аніж безжальну жорстокість солдат. І це в кінцевому рахунку і забезпечує перемогу. Однією з центральних ідей епопеї є ідея всепрощення. Будучи гуманістом до глибини душі, Толкін відхиляє всяку думку про помсту або навіть про справедливу, але жорстоку кару. "Який жаль, що Більбо не заколов цього мерзотника, коли був такий зручний випадок!" - говорить один із героїв книги. Свою відповідь навіть на цілком виправданий гнів Толкін вкладає в уста Гендальфа, своєрідного голосу автора у творі: "Жаль, говориш? А проте саме жалість утримала його руку. Жалість і милосердя: без гострої необхідності вбивати не можна. І за це <...> була йому чимала нагорода. Недарма він не став прислужником зла, недарма врятувався; а все тому, що він почав із жалості!". "Без гострої необхідності вбивати не можна," - говорить Толкін, інакше в душу людині легше буде прорватися злу. Вбивати, навіть вбивати заради найвищої цілі - значить надходити на руку світовому злу.

У епопеї в зла є конкретне уособлення – Чорний Володар Саурон. Щораз, піддаючись страху, злості, жадібності, герої слабшають, викликають на себе і оточуючих небачені бідування. Саурон же на кожному кроку спокушає їх, пропонує легкий вихід із ситуації. Тим, кого він не може спокусити цілком віддатися злу, Саурон пропонує учинити дрібне лиходійство, що веде, здавалося б, до добра. Проте для Толкіна немає поступок. Здійснене зло приведе до ще більшого. На злі не можна побудувати добро.

Зброя спокуси Саурона - могутнє Кільце Всевладдя, що дарує незламну силу. Проте Кільце дарує силу лише тому, хто спроможний збороти його люту волю, хто сильний духом. Проте "могутнім воно особливо небезпечно": той хто отримує темну силу у свої руки і використовує її хоча б і на благо, неминуче сам стане Чорним Володарем. За Толкіним, тільки відмовившись від влади, можна зберегти себе від скверни, тому що "самовладдя не терпить опори, гідності і незалежності, воно ненажерливе, воно намагається бути всюдисущим". Позитивні герої витримують іспит, адже "зло безупинно породжує зло", а "добрий владар не краще" лютого, "навіть якщо раби їм задоволені".

Кільце, як і Саурон - уособлення зла. І Чорний Володар, і воно грають майже ту ж роль, що диявол у Біблії. Люті сили знаходять найкоротший шлях до серця героїв. Кільце "вчить хитрити й обманювати", допомагаючи заволодіти собою, - і от герой ввергнутий у пучину страшних подій, що кардинально змінюють його життя. Кільце пропонує зробити героя невидимим, сховати від ворогів, але, послухавши його раду, герой опиняється відразу поміченим і майже смертельно пораненим слугами Володаря. Кільце є сильною спокусою, сіє навколо себе розбрати і нещастя, і єдиний засіб уникнути його пагубного впливу - навіть не припускати думку, про те, щоб скористатися лютою силою.

Як справжній християнин, Толкиен заперечує усяку відплату за несправедливі справи. Варто герою в пориві ярості погнатися за вже переможеним супротивником, і його супутник ледве не платить за це життям. Фродо, один із головних персонажів книги, говорить: "...невже ви пощадили Горлума після всіх його чорних справ?... Він заслужив смерть. Але Гендальф (а з ним і автор) відповідає: "Заслужити-то він заслужив, безперечно. І він, і багато хто інші, ім'я їм - легіон. А порахуй таких, кому треба б жити, але вони мертві. Їх ти можеш воскресити - щоб вже усім було по заслугах? А не можеш - так не поспішай нікого засуджувати на смерть. Тому що навіть наймудрішим не дано знати все. Мало, дуже мало надії на виправлення Горлума, але хто поручиться, що її зовсім немає?" Таким чином, Толкін підтверджує, що не може простий смертний вирішувати чи жити комусь, чи ні. Це справа вищих сил. Життя дається кожному тільки один раз, і в кожного тільки один шанс прожити її правильно. Ніхто не в праві віднімати цей шанс у людини, нехай сама вона не раз позбавляла когось життя. Сюжет "Володаря кілець" підтверджує цю думку Толкіна. Наприкінці твору саме Горлум, хоча і мимоволі, сприяє перемозі добра. Просуваючись разом із Фродо небезпечним шляхом, читач ніби підіймається на гору, щоб звідти охопити поглядом все, про що так безпристрасно сказано в численних додатках до книги: Світ та Історію, що відбувається в ньому. Історією буквально просякнуті книги трилогії. Саме вона визначає долі героїв. Минуле тягне їх вперед, і в цій фразі набагато більше сенсу, ніж ефектної гри слів. Усі члени Братства Кільця рано чи пізно прийдуть до розуміння, що минуле не скинути з рук та ніг, як окови; всі помилки та неправильні дії минулого ще нагадають про себе в сьогоденні. І якось відіб’ються на невідомому поки що майбутньому. Тому маленькі хобіти перебувають у тривозі: треба не згубити власне майбутнє.

Так читач поступово торкається і проблеми „ролі особистості в історії” – поступово, крок за кроком, спотикаючись разом із Фродо, знову стаючи на ноги, блукаючи лабіринтами і все ж таки знаходячи свій шлях в темряві. Дізнаючись про нове, втрачаючи ілюзії, безтурботність і бойових товаришів і сплачуючи повною мірою за все, про що дізнався. Ці поступовість та суперечливість процесу пізнання (а простих, швидких рішень у світі Середземелля просто не існує) також споріднюють твір Толкіна скоріше із філософським романом, аніж із казкою. Традиційний казковий герой обмежений у своєму виборі, у нього є чітка заданість дій типу „наліво підеш...направо підеш...”, невблаганні закони жанру обов’язково одружать його із принцесою Як би вчинив традиційний казковий персонаж, якби він отримав магічне Кільце? Скоріше за все, переміг би злодія Саурона, після чого зайняв би трон, щоб правити мудро та справедливо.

Фродо ж має іншу мету: знищити саму спокусу влади, оскільки будь-яка влада розбещує людину, абсолютна ж влада розбещує абсолютно. Цей маленький хобіт думає та діє так, ніби з самого дитинства знає цю та багато інших істин. Думає та діє як людина двадцятого століття, - хоча й не людина він зовсім, і час дії твору губиться у тумані казкового „давним-давно”.