Поняття та види сімейних правовідносин

Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відно­син, внаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права. В сімейно-пра­вовій літературі традиційним є широке розуміння поняття «сімейні правовідносини». Воно включає: а) правовідносини між членами сім'ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнають­ся сімейними, хоча вони виникають за межами сім'ї (зовнішні сімейні

правовідносини).

Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що ви­никають між членами однієї сім'ї, наприклад, відносини між подруж­жям, батьками та дітьми, які проживають однією сім'єю, пов'язані спіль­ним побутом та взаємними правами та обов'язками. Зовнішніми мож­на вважати правовідносини між особами, які складали сім'ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім'ї, однак пов'язані такими пра­ва та обов'язками, які за своєю суттю є сімейними. Це аліментні пра­вовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та батьком (матір'ю), із яким дитина разом ніколи не проживала, право­відносини між внуками та бабою, дідом, які не проживають разом тощо. З цього видно, що сімейними в повному розумінні можна назвати ли­ше першу групу правовідносин — правовідносини членів сім'ї. Відно­сини, які виникають за межами сім'ї можна вважати сімейними пев­ною мірою умовно.

Така класифікація сімейних правовідносин викликає необхідність визначення поняття «сім'я». Слід одразу сказати, що це питання нале­жить до числа вкрай дискусійних. Слово «сім'я» походить від слова «сьемь», що означає «робітник, слуга, домочадец». Таким чином в пер­вісному розумінні сім'я, це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці¹, тобто особи, які пов'язані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неодно-

¹ Цыганенке Г. П. Этимологический словарь русского языка / Г. П. Цыганен­ке. - К., 1989. - С. 374.значним. Це пояснюється тим, що сім'я як соціальне явище, має різ­номанітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'ї ви­користовується різними науками — соціологією, демографією, пси­хологією тощо. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім'ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потре­бують певного правового опосередкування, відповідної юридичної «обо­лонки». Саме в цьому сенсі категорія «сім'я» набуває юридичного зна­чення і використовується в праві. У літературі існують різні позиції як щодо самого визначення сім'ї, так і стосовно питання щодо необхід­ності його законодавчого закріплення. Одні фахівці висловлюються за легальне визначення сім'ї¹, інші вважають за потрібне лише наукове тлумачення цього поняття².

Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім'ї. Ця обставина не була випадковою і не означала прогалини в зако­нодавстві. У літературі правильно зазначається, що «законодавець не тільки не прагне до того, щоб розкрити поняття сім'ї, але і свідомо на­магається відійти від надмірної формалізації цього поняття. Його на­повнення конкретним змістом залежить від багатьох факторів, які на­стільки індивідуальні, що кожен формальний підхід до сім'ї неминуче вступив би у протиріччя з реальними життєвими ситуаціями»³. У зв'яз­ку з конкретними питаннями, які поставили практики, Конституцій­ний Суд України 3 червня 1999 р. прийняв рішення про офіційне тлу­мачення терміна «член сім'ї». В ньому, зокрема було сказано, що сто­совно поняття «член сім'ї» Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституційного Суду, визначити єдине поняття «член сім'ї», яке б мало застосовуватися в праві, неможливо, бо кожна галузь права тлумачить це поняття по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи ін­ших відносин. Зрозуміло, що різне тлумачення поняття «член сім'ї» не дає підстав для розробки єдиного поняття сім'ї в праві.

¹ Ромовська 3. Сімейне право — перспективи розвитку / 3. Ромовська // Основ­ні напрямки реформи цивільного права в Україні: зб. статей та матеріалів. — К., 1997. — С. 122; Матвеев Г. К. Советское семейное право: учебник / Г. К. Матвеев. — М., 1985. — С. 48; Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи / Е. М. Воро-жейкии. - М., 1969. - С. 16.

² Советское семейное право / под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. — С. 47; Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. — X., 2000.-С. 11.

³ Гражданское право: учебник / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1998.-Ч.З.-С. 222.

Глава 3. Сімейні правовідносини

51

Разом з тим в новому СК вперше зроблена спроба дати легальне визначення сім'ї (ст. З СК). На жаль, її важко визнати вдалою, оскіль­ки в законі визначається не поняття сім'ї, а лише коло осіб, які до неї входять (членів сім'ї). Що стосується визначення сім'ї, то в законі ли­ше сказано, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. З СК). Законодавець уникає дати основне визначення сім'ї і це не випадково. В літературі це питання хоч і дуже широко обговорюва­лося, так і не знайшло свого остаточного вирішення. Для визначення сім'ї в науковій літературі застосовувалися різні терміни — «союз», «об'єднання», «спільність», «мала соціальна група» тощо. Новий СК визначає сім'ю як первинний та основний осередок суспільства (ч. 1 ст. З СК). Таке визначення не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значення сім'ї в суспільстві. Тому в науковому плані, з урахуванням ст. З СК, можна вважати, що сім'я — це об'єднання осіб, пов'язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаєм­ними правами і обов 'язками.

Щодо такої ознаки сім'ї як спільне проживання осіб, які її склада­ють, закон містить деякі виключення. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуван­ням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх бать­ків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Втім, спільне проживання членів сім'ї є найбільш типовою та наочною ознакою сімейної спільно­ти. Спільний побут членів сім'ї має різноманітні види свого прояву — спільне ведення господарства, відпочинок, спілкування та ін. Членів сім'ї пов'язують також взаємні права та обов'язки. Ця ознака є най­вагомішою для юридичного визначення сім'ї. Члени сім'ї мають ком­плекс взаємних особистих і майнових прав та обов'язків. Так, батьки зобов'язані виховувати своїх дітей, захищати та представляти їхні ін­тереси перед третіми особами. Крім того, вони зобов'язані утримувати дітей та забезпечувати матеріальні умови їх життя. Комплекс взаємних прав та обов'язків пов'язує також подружжя, усиновлювачів та усино­вителів, інших членів сім'ї.

Підставами виникнення сім'ї є шлюб, кровне споріднення осіб, уси­новлення, а також інші підстави, які не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. З СК). На відмі­ну від Кодексу про шлюб та сім'ю України, новий СК не містить ви­черпного переліку підстав виникнення сім'ї. Тому сім'ю складають не тільки особи, які, наприклад, зареєстрували шлюб, але і ті, які прожи­вають однією сім'єю без реєстрації шлюбу (фактичне подружжя). Та­ким чином до членів сім'ї в першу чергу належать подружжя, батьки паваз. йменні правовідносини

их відносин, які входять до предмета цивільного права, знаходиться в івному становищі та без правового регулювання, то стає безглуздим аме правове регулювання цих відносин методом рівноправ'я¹. Таке ояснення не виглядає переконливим. Рівність сторін — це в першу чер- у природна риса самих відносин, які регулюються. Якщо певні відно-ини за своєю природою є відносинами рівних осіб, то право може ли­ге закріпити таке становище, перевести його на мову юридичних тер-інів, створити відповідні механізми юридичного захисту і не більше, міст законодавчих норм визначається сутністю відносин, які регулю­ються, а не навпаки. Якщо норми закону моделюються без урахування рироди відносин, які регулюються, то їх ефективність буде невели-ою. Тому рівність сторін в першу чергу може розглядатися як ознака те відносин, що регулюються сімейним правом. Знаходячи свій від-иток у правових нормах, рівність сторін набуває юридичного закріп-ення і визначає сутність правового регулювання сімейних відносин, их юридичних засобів, які залучаються до їх регулювання.

Кожен учасник сімейних відносин розглядається як особа, яка ма$ ідповідну майнову самостійність, власні майнові права, незалежно ід свого віку та обсягу дієздатності. Завжди можна конкретно визна^ йти яке саме майно належить тому чи іншому учаснику сімейних відх осин на праві власності чи володіння, обтяжене воно боргами чи ні_ї кі майнові права та обов'язки має особа по відношенню до третіх осіб зщо. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої майнові пра^ а безпосередньо чи за допомогою інших осіб, що не змінює основно) онцепції, відповідно до якої кожен учасник сімейних відносин ма§ айнову самостійність.

Ще однією ознакою сімейних відносин є автономія волі їх учас. иків. Кожна особа в сімейному праві визначається як окремий су. єкт права незалежно від свого віку та здатності здійснювати свої пра-і власними діями. Саме тому, відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції пр$ рава дитини, яка була прийнята ООН 20 листопада 1989 р., дитину зєструється відразу після народження і з цього моменту набуває свої рава. Інша справа, яким чином визначається воля дитини. Зрозуміло іо вольові якості людини формуються не з моменту народження і по. эебують певного часу. Враховуючи цей природний факт, в праві існу_є шало спеціальних механізмів, які дають змогу, з одного боку, роа-іядати дитину як окрему вольову «одиницю», а з іншого, — передать раво формулювати та визначати цю волю іншим особам, які за своїм^

¹ Гражданское право: учебник / под ред. Ю. К. Толстого, А. П. діти, які за загальним правилом становлять ядро сімейного союзу. По дальше коло членів сім'ї може варіюватися залежно від конкретних об ставин, починаючи від найближчих кровних родичів (висхідних, нисхід них і бічних ліній спорідненості) та закінчуючи особами, які спільні проживають в одному будинку («під одним дахом») як члени сім'ї.

Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки Спеціальними ознаками є ті, що характерні для сімейних правовідно син, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідно син. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які при таманні усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сі мейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є:

— спеціальний суб'єктний склад (суб'єктами сімейних правовідно син можуть бути тільки фізичні особи);

— своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні право відносини (шлюб, рідство, материнство, батьківство тощо);

— тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривали­ми за часом);

— індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обо­в'язків іншим особам;

— особисто-довірчий характер відносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, в гому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників іравовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність.

Сімейні правовідносини, як і будь-які інші цивільні правовідноси­ни, виникають між особами, які є рівними між собою. Вони не є відно­синами влади і підкори, що притаманні, наприклад, правовідносинам ідміністративним. Навіть якщо йдеться щодо відносин між батьками а дітьми, то вертикаль стосунків не виникає. Батьки не мають влад-шх повноважень стосовно дитини. В своєму ставленні до дитини вони обов'язані виходити з того, що перед ними особа, яка має свої власні ірава та інтереси. Більш того, дитина має право на підвищений захист воїх прав навіть і проти своїх батьків, якщо ті виконують свої батьків-ькі обов'язки неналежним чином. В юридичному сенсі правовідноси-іи батьків і дітей — правовідносини горизонтальні, відносини рівних торін.

В цивілістиці поставало питання: чи є рівність сторін ознакою від-осин, що регулюються, чи вона є ознакою методу правового регулю-ания, тобто засобу, за допомогою якого право впливає на суспільні ідносини? З цього приводу висловлюються різні думки. Наприклад, І. Д. Єгоров вважає, що рівноправність це ознака методу правового ре-

УЛЮВаННЯ. ВІН. ЯОИ"ПРМЯ ЧЯ^НЯиПС" атУТІГГ» пмоиотн тітг* л^лплнл природними якостями здатні це робити — батькам, усиновлювачам, опі­кунам, піклувальникам тощо. Ці особи завжди мають діяти так, як би діяла сама особа, здійснюючи свою власну вольову поведінку у влас­них інтересах.

За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові. Відомо, що такий поділ є традиційним для цивільного права в цілому і є основною класифікацією цивільно-правових відносин. Не є виключенням і сімей­ні правовідносини. Норми права регулюють особисті відносини, які ви­никають, наприклад, між подружжям щодо зміни прізвища при реєстра­ції шлюбу, вирішення усіх питань життя сім'ї, між батьками та дітьми щодо виховання дитини, між іншими родичами та дітьми стосовно спіл­кування тощо. Майнові правовідносини виникають відносно спільно­го та роздільного майна подружжя, батьків та дітей, управління та роз­порядження майном, взаємного утримання членів сім'ї та інших роди­чів тощо.

В сімейній літературі радянського періоду протягом десятиліть жва­во обговорювалося питання щодо співвідношення особистих та майно­вих правовідносин в сім'ї. Причому це питання не було з числа абстракт­них. Визначення місця особистих та майнових правовідносин в своєрід­ній ієрархії сімейних відносин було чи не найважливішим аргументом у спорі щодо самостійності чи несамостійності сімейного права. Про­тягом тривалого часу в семейно-правовій науці вважалося, що доміну­юче положення в сім'ї грають особисто-правові зв'язки. Майновим від­носинам відводилася другорядна роль, їх зворотний вплив на стан осо­бистих внутрішньосімейних стосунків практично ігнорувався. Д. М. Ген-кін, наприклад, зазначав, що особисті взаємовідносини членів сім'ї є основними, у зв'язку з цим майнові відносини у сім'ї в більшості ви­падків регулюються правом інакше, ніж майнові відносини цивільного права. Тому, якщо за буржуазними системами сімейне право є части­ною цивільного права, то в СРСР воно складає окрему галузь права¹. Правда, існувала й інша точка зору, відповідно до якої недооцінка зна­чення майнових відносин в сім'ї є невиправданою, бо проблеми сімей­ного права не можуть бути вирішені у разі відриву особистих та май­нових сімейних відносин².

Останнім часом майнові відносини в сім'ї дістали значного розвит­ку. Цьому сприяє відміна багатьох заборон щодо кола об'єктів права

' Генкин Д М. К вопросу о системе советского социалистического права / Д. м. 1 енкип // Советское государство и право. - 1956. - № 9. - С. 82.

Ершова Н. М. Развитие советского семейного права / Н. М. Ершова // СССР -Австрия: проблемы гражданского и семейного права. - М., 1983. - С. 165-166

Глава 3. Сімейні правовідносини

55

приватної власності, розширення договірної ініціативи учасників сі­мейних відносин. Разом з тим це не може розглядатися як зміна самої сутності сім'ї, зменшення значення емоційних та особистих зв'язків її членів. Інша справа, що більшість особистих сімейних відносин (на відміну від майнових) не є предметом права. Тому розширення право­вого регулювання майнових відносин в сім'ї не означає автоматичного звуження кола особистих відносин та зменшення їх значення в сімей­ному житті. Сьогодні, як і раніше, ці відносини просто знаходяться за межами правового впливу. Можна зазначити, що новий СК України містить низку статей, які закріплюють особисті немайнові права учас­ників сімейних відносин — право подружжя на повагу до своєї інди­відуальності, право на фізичний та духовний розвиток, право на роз­поділ обов'язків в сім'ї тощо. Ці правила не є правовими, вони мають характер моральних, а не юридичних норм. В СК вони знайшли своє закріплення швидше як певні ціннісні орієнтири.

З точки зору визначеності у правовідношенні зобов'язаної особи сімейні правовідносини поділяються на абсолютні та відносні. Абсо­лютними є такі сімейні правовіднисини, у яких фігура зобов'язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю на праві власності нале­жить певне майно. Усі інші особи не мають права порушувати право власності подружжя. Таким чином, особа, яка має обов'язок утримува­тися від порушення права власності подружжя заздалегідь не визначена. Такий обов'язок покладається на будь-яку особу, яка в той чи інший спосіб стикається з майном подружжя. Правовідносини такого типу називаються абсолютними. Відносні правовідносини виникають у ви­падках, коли обидві сторони сімейних правовідносин є чітко визначе­ними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним і нужден­ним, має право на отримання аліментів від іншого з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього видно, що зобов'язана осо­ба — другий з подружжя, є чітко визначеною особою. Правовідносини такого типу називаються відносними.

Для сімейних правовідносин характерним є їх складний характер, коли абсолютні та відносні правовідносини дуже тісно пов'язані між собою і існують так би мовити паралельно. Наприклад, правовідноси­ни між чоловіком та жінкою щодо їх спільного майна є відносними, бо обидві сторони правовідносин є чітко визначеними, кожен із подружжя зобов'язаний володіти, користуватися та розпоряджатися спільним май­ном не порушуючи прав іншого з подружжя. У той же час у відношенні до усіх третіх осіб подружжя виступає як єдиний власник, управнена особа, якій протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. В цьому сенсі правовідносини власності подружжя мають абсолютний характер

 

. § 2. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини виникають, змінюються та припиня­ються внаслідок різноманітних конкретних життєвих обставин. Наро­дження дитини спричиняє появу комплексу прав та обов'язків батьків і дітей. Укладення подружжям договору про взаємне утримання, слу­гуватиме підставою зміни аліментних правовідносин, встановлених законом, і виникнення нових правовідносин, визначених договором. Унаслідок позбавлення батьківських прав певні правовідносини між батьками та дітьми припиняються. У зв'язку з тим, що такі обставини тягнуть за собою важливі юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин, вони називаються юридичними фактами. Таким чином, юридичні факти — це такі конкретні життєві обставини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення сімей­них правовідносин.

Юридичні факти в сімейному праві поділяються па окремі види. 1. Першою є традиційна класифікація юридичних фактів за вольо­вою ознакою, тобто залежно від ступеню обумовленості настання юри­дичного факту від волі особи. У зв'язку з цим в сімейному праві юри­дичні факти поділяються на: а) юридичні дії; б) юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, які основані на волевияв­ленні учасників сімейних відносин. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. До правомірних відносяться дії, які відповідають сімей­но-правовим нормам і не порушують прав та інтересів учасників сімей­них відносин. Такі дії мають найширше розповсюдження і складають основну масу юридичних фактів у сімейному праві. З урахуванням особливостей окремих видів правомірних юридичних дій вони за пев­ними ознаками згруповані у відповідні групи.

Правомірні юридичні дії у сімейному праві поділяються на: а) юри­дичні акти (правочини, адміністративні акти, судові рішення) та б) юри­дичні вчинки. Юридичні акти безпосередньо спрямовані на настання юридичних наслідків. Так, подружжя, що укладає певний правочин, має за мету передати майно у власність, встановити режим користування майном, поділити майно тощо. Метою таких дій подружжя є саме на­стання юридичних наслідків. Такі наслідки виникають також у випад­ку, коли відповідний державний орган видає адміністративний акт, який є підставою виникнення, зміни або припинення сімейних правовідно­син. Так, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про шлюб, народження дитини, смерть особи тощо. Су­дові рішення також набувають значення сімейно-правових юридичних фактів. Суд, наприклад, виносить рішення про усиновлення дитини, по-

Глава 3. Сімейні правовідносини

57

діл майна подружжя, стягнення аліментів, встановлення режиму окре­мого проживання подружжя тощо.

Юридичні вчинки складають окремий вид правомірних юридичних дій у сімейному праві. Вони відрізняються від юридичних актів тим, що особа, яка здійснює юридичний вчинок, не має за мету настання юридичних наслідків. Такі наслідки настають у силу прямого припису закону. Наприклад, особа взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і виховує її (фактичне виховання). Такі дії не мають на меті виникнення суто юридичних наслідків і здійснюються з гуманних підстав, бажання на­дати дитині умови сімейного виховання. Разом із тим закон передба­чає, що виховання дитини за таких умов породжує виникнення прав та обов'язків, передбачених сімейним законодавством (ст. 261 СК).

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам сімейного права, порушують права та інтереси учасників сімейних правовідно­син (несплата аліментів, незаконне відібрання дитини у батьків, неви­конання договору тощо).

Юридичні події — це такі конкретні життєві обставини, які не за­лежать від волі учасників сімейних відносин (абсолютні події) або част­ково залежать від неї (відносні події). В сімейному праві до юридич­них подій відносять, наприклад, народження дитини або смерть особи. Батьки можуть вирішувати питання щодо народження в майбутньому дитини, але сам по собі факт народження є біологічним явищем і не за­лежить від їх волі. Народження дитини як юридичний факт, спри­чиняє виникнення низки взаємних прав та обов'язків батьків і дітей. Смерть особи також викликає важливі юридичні наслідки. В сімейно­му праві смерть є підставою припинення багатьох правовідносин, на­приклад, правовідносин по взаємному утриманню подружжя, батьків і дітей, інших родичів. Внаслідок смерті припиняються зобов'язальні правовідносини, які виникли з договору між учасниками сімейних від­носин тощо.

Різновидом юридичних подій у сімейному праві визнаються також строки. Строки встановлюються законом, договором сторін або рішен­ням суду. В цьому сенсі вони певною мірою залежать від волі учасни­ків сімейних відносин. Разом із тим плин часу — об'єктивне явище, на яке людина впливати не може. Саме ця ознака дає підстави відносити строки до подій. В сімейному праві існує багато видів строків, із якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Наприклад, дру­жина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК); батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття лава 3. Сімейні правовідносини

Родичами визнаються особи, які походять один після одного чи від спільного предка. Залежно від цього розрізняють прямі та побічні ро­динні зв'язки. Пряма спорідненість визначається стосовно осіб, які по­слідовно походять один після одного. Висхідна пряма лінія спорідне-юсті встановлюється від нащадків до предків (син — батько, внучка — цд), низхідна — від предків до нащадків (батько — син, дід — внучка). Іобічними є родинні зв'язки, які походять від спільного предка (два ірати є родичами, бо походять від однієї матері (батька)). Рідні брати;а сестри, які мають спільних батьків (матір та батька), називаються ювнорідними; ті, які мають спільну матір і різних батьків — єдиноут-юбними; спільного батька і різних матерів — єдинокровними. Не є ро-щчами діти кожного з батьків — зведені брати та сестри. До них відно­сяться син (дочка) чоловіка від попереднього шлюбу та син (дочка) їружини від попереднього шлюбу. Цих осіб не пов'язує походження зід спільного предка.

У праві велике значення має близькість спорідненості. Вона визна­чається шляхом встановлення ступеню спорідненості, тобто числа на­роджень, що пов'язують двох родичів (як прямих, так і побічних спорі­днених зв'язків) між собою. При цьому береться до уваги кількість на­роджень за винятком народження самого спільного предка. Рідні брат і сестра перебувають у другому ступені спорідненості, бо їх пов'язує два народження — народження брата й сестри (народження їх матері (батька) до уваги не береться). Дід з онуком також перебувають у дру­гій ступені спорідненості. їх пов'язує народження дочки (сина), а по­тім і самого внука.

Свояцтво — це відносини між одним з подружжя і кровними ро­дичами іншого з подружжя або між родичами обох з подружжя, що ви­никають не за рідством, а за шлюбом. В деяких випадках свояцтво ви­кликає настання певних правових наслідків. За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту саму дитину, переважне пра­во на її усиновлення має громадянин України, який є чоловіком матері або дружиною батька дитини, яка усиновлюється (ст. 213 СК). Від­повідно до ст. 260 СК, якщо мачуха або вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони ма­ють право брати участь у їхньому вихованні. У разі необхідності таке право буде захищатися у суді (ст. 159 СК). Мачуха та вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних пасинка та падчерки. Вони мають також право без спе­ціальних на те повноважень звернутися за захистом прав та інтересії цих осіб до органу опіки та піклування або до суду (ст. 262 СК). Мачу^ уя вітчим зобов 'язані утоимувати малолітніх, неповнолітніх падчерк> ст. 180 СК); якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів гід відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача гід їх сплати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів *а минулий час, але не більш як за один рік (ч. 2 ст. 79 СК) тощо.

2. За юридичними наслідками юридичні факти в сімейному праві юділяються на: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) право-грипиняючі. До першого виду належать юридичні факти, які спричи-іяють виникнення сімейних правовідносин. Наприклад, народження дотини є юридичним фактом, із яким закон пов'язує виникнення осо­бистих та майнових правовідносин між матір'ю/батьком дитини та са­мою дитиною. До правозмінюючих належать юридичні факти, які змі­нюють сімейні правовідносини, що вже існували. Наприклад, аліментні іравовідносини батька/матері та дитини можуть бути змінені за дого­вором на правовідносини щодо передачі майна дитині у власність (ст. 19С СК). Сімейні правовідносини припиняються також унаслідок настан­ня певних юридичних фактів. Наприклад, подружжя має право відмо­витися від шлюбного договору (ст. 101 СК), що спричиняє припиненню іх майнових правовідносин. Поновлення працездатності дитини тягне за собою припинення правовідносин щодо утримання дитини батька­ми (ст. 198 СК).

3. За тривалістю юридичні факти в сімейному праві поділяютьс* на: а) одноразові; б) тривалі. До першого виду можна віднести право чини, реєстрацію шлюбу, народження дитини, рішення суду про вста новлення батьківства тощо. Такі юридичні факти за своєю природой мають одноразовий характер. Значне місце в сімейному праві маюті тривалі юридичні факти, які розгортаються у часі й існують протягол певного періоду. До них, зокрема, належать юридичні становища — спо рідненість, свояцтво, вагітність, непрацездатність, нужденність тощо Спорідненість — один із важливіших юридичних фактів у сімейном; праві, бо з ним закон пов'язує настання різних юридичних наслідків Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майно вих прав батьків і дітей, баби, діда, братів, сестер та інших родичів права на захист інтересів родичів у суді; права на усиновлення дитиш тощо. Однак спорідненість може слугувати і юридичною перешкодо* для виникнення деяких сімейних правовідносин. Так, особи, які пере бувають у спорідненості, в передбачених законом випадках не можут укласти між собою шлюб (ст. 26 СК). Спорідненість — це кровниі зв'язок між людьми, за наявності якого виникають, змінюються чї припиняються права та обов'язки. Спорідненість у своїй основі ма біологічний фактор — фактор походження. Тому, наприклад, не є рс та пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, віт­чим можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 268 СК). У свою чер­гу повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездат­них мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну до­помогу не менш як п'ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу. Обов'язок падчерки, пасинка по утри­манню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чолові­ка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці осо­би з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (ст. 270 СК).

4. За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад, подружжя укла­ло договір, відповідно до якого чоловік зобов'язується надавати дружи­ні певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення відповідного майнового правовідношення по­дружжя. До простих належать також такі юридичні факти, як реєстра­ція шлюбу, смерті, народження тощо.

Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи ін­ших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону чи рішення су­ду змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише у разі, якщо залишення її за по­переднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я. В цьому разі йдеться щодо неправомірної юридич­ної дії — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує під­ставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини. Разом з тим цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а кілька ознак: а) місце ди­тини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина прожи­вала або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону чи рі­шення суду; в) за попереднім місцем проживання для дитини не ство­рювалася реальна небезпека для її життя та здоров'я. Суд при розгляді справи має врахувати усі зазначені ознаки цього юридичного факту.

Глава 3. Сімейні правовідносини

61